Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 14:46

«Запали свічку!» День вшанування пам’яті жертв Голодомору у Києві


Леся Бакалець Київ, 24 листопада 2007 (RadioSvoboda.Ua) – «Запали свічку та вшануй жертв Голодомору 1932-1933 років!» – на цей заклик у суботу відгукнулися тисячі людей.

У вихідний день у Києві, та ще й біля таких відомих туристичних місць, як Софія Київська та Михайлівський собор, я не пам''ятаю, щоб колись було так тихо. Люди практично мовчать, або розмовляють пошепки. У багатьох у руках державні прапори із чорними стрічками та лампадки. Скорботну ходу від Софійської площі до Михайлівської очолили високопосадовці України. За ними – представники різних міст. Долучитися до них люди не могли – колона з усіх можливих боків була оточена парканами та ланцюгом правоохоронних органів. І за цей ланцюг могли лише ті, хто був у списках. Тішить те, що записатися міг кожний. Достатньо було зголоситися у свою райраду. Та звідки народу знати, куди звернутися, щоб внесли у список?

А ви записалися у райраді?

А тому ось така сценка: Марина Сергіївна вже декілька хвилин умовляє правоохоронців пройти через огорожу, але марно. «По телевізору закликали прийти сюди і вшанувати пам’ять, так я прийшла. І тепер мене не пускають. Але ж ніхто не казав, що треба було записуватись попередньо. Я уважно передивилась усі повідомлення, бо я хотіла сюди прийти і взяти участь в ході. Довга розмова із правоохоронцями ні до чого не приводить... Марія Сергіївна йде паралельно, але не в колоні... Їй сумно і прикро...

Колона доходить до меморіалу пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років, що біля Михайлівського собору. Високопосадовці починають підносити свічки пам’яті до меморіалу. Перша свічка від президента Віктора Ющенка з родиною, далі від урядовців, мера Києва та губернатора і від кожної області України. Окремо свічку піднесли і живі свідки Голодомору.

«Голод забрав у мене братика і сестричку»

Яків Танюк з Черкащини також пережив Голодомор, хоча конкретно нічого не пам’ятає. Йому тоді було всього два роки. З розповідей матері знає: якби не голод, у нього були б сестричка та братик. «Мати мені розповідала, що був момент, коли вона не сподівалась, що я виживу. Тож вона поклала мене в корито і вийшла з хати, думала, що я помру. Хотіла поховати мене по-людськи. Але коли мати повернулась, я був живий і усміхнувся до неї. Вона пригорнула мене до грудей і нагодувала...».

Цього року Яків Танюк на цвинтарі у своєму селі поставив великого чорного хреста. А з обох боків прилаштував іграшки – лялечку для маленької сестрички та машинку для братика. Пан Яків розповідає про це тремтячим голосом і ледве стримує сльози. Каже, що всі харчі у його родини забирали «червінці» – так у селі називали комсомольців. Зараз він навіть і не мріє про якусь грошову компенсацію, шкодує лиш, що Росія не визнає Голодомор. Для нього це дуже боляче.

У цей час Президент України виголошує промову і каже, що Україна має «одягнути чисту сорочку і прибрати з її тіла символи тоталітарного режиму». Він підкреслює – всі спроби виправдати дії сталінського режиму – приречені. «Наш біль і гнів не одинокий, звідси, з Михайлівської площі у Києві Україна звертається до всього світу, щоб об’єднати всі зусилля проти тоталітаризму і нетерпимості до життя. Наша трагедія - це застереження для всіх націй світу. Ми не вивищуємо і не принижуємо свого горя, свого переживання і скорботи, кажемо кожній нації і насамперед тим, хто спільно пройшов через комуністичне пекло».

А вимкнути мобільні - забули...

Починається хвилина мовчання. У кожного в руці запалена лампадка, які на Михайлівській площі роздають безкоштовно. Але за ними люди не стали у цивілізовану чергу, а створили натовп, де штовхали один одного і по головах діставалися до безкоштовної свічки. А сама хвилина мовчання час від часу супроводжувалась веселою музикою: не всі українці знають, що в такі хвилини треба вимикати свої мобільні телефони.

На Михайлівську площу люди могли вільно пройти після всіх виступів, коли політики роз’їхались і зникли паркани. Навколо палали свічки: біля дерев, на бруківці, у людей в руках. У суботу ввечері такі свічки люди по всій Україні запалили на підвіконні у себе вдома. Щоб бодай так згадати мільйони і мільйони невинних душ, згублених нелюдами-сталіністами 1932-33-го.

Вічна пам''ять жертвам! Ганьба і прокльони їхнім катам!
XS
SM
MD
LG