Створити музей, щоб ознайомити якнайбільше людей з культурою та традиціями України Лідії Анохіній заповів батько Антон Зарембюк, живопис якого – український пейзаж – також серед експонатів музею.
«Я переїхала до Клайпеди 40 років тому і, звичайно, у мене була туга за Батьківщиною, за рідними місцями. Настільки вона була великою, що я розпочала під час відпусток збирати експонати. Дуже допомогли мені мої батьки. Вони були прості люди, колгоспники, але дуже любили свою Батьківщину. Батько дуже хотів, щоб я зробила Музей України», – розповіла Радіо Свобода Лідія Анохіна.
Своїм багажем дивувала митників
Багато років Лідія Антонівна перевозила на автомобілі та на поїздах експонати для майбутнього музею, не раз дивуючи своїм багажем митників. У 2003 році «Музей України» було відкрито в одній з Клайпедських шкіл.
Пані Лідія може годинами розповідати про експонати музею, адже у кожного є своя історія і кожний має поетичне присвячення.
Лідія Анохіна: «У мене кожна річ улюблена і я можу розповісти її історію, хоч би і 25 років тому знайшла. Але закохана я, як і кожна українка, у рушники. 24 рушники в музеї – старовинні і сучасні. Також вишиті сорочки, є дві XVIII століття, але вони до цього часу зберегли яскравість кольорів».
У музеї відвідувачі можуть ознайомитись з історією України, її національними героями, традиціями українців, їхнім побутом, а також із предметами господарювання. Серед експонатів – ткацький станок, скриня на колесах, «сипанка» XIX століття з соломи, «терниця» для тертя коноплі, а також такі предмети, про які навіть сучасні українці і не знають.
Лідія Анохіна: «Дуже багато я зібрала речей домашнього вжитку. Зокрема, 10 років я шукала глечики-близнюки або глечики-братчики. Це два глечики, з’єднані посередині ручками, звичайно з глини. В одному несли на жнива борщ, а в другому кашу. Є в музеї глечик «Манька», в який, ідучи на жнива, наливали воду, і вона до вечора була холодною» .
«Якщо людина не любить свого рідного куточка Батьківщини, то вона бідна душею»
Майже 200 екскурсій відбулось за час існування музею. Знають про нього не тільки в Литві.
Лідія Анохіна: «Приїжджають люди з інших міст Литви, були зі Словаччини, Польщі, Німеччини, Латвії, Білорусі. Музей дуже популярний. Але найбільш вдячні слухачі – це литовські учні. Такого вони не бачили. Вони усі беруть участь у дійстві, одягають національний одяг, саджають хліб у піч, сідають на скриню, бо в українців є такий звичай, якщо молода дівчина приходить до чужої хати й сідає на скриню, то скоро вийде заміж».
Лідія Анохіна наголошує, що такого музею, як у неї, немає у світі. «Музей України» у Клайпеді став місцем, яке притягує місцевих українців. Вони, можливо, вже почали забувати про свої корені, а тут їхня душа, припавши до цілющого джерела рідної культури та традицій, оживає.
«Людина може любити увесь світ, але якщо вона не любить свого рідного куточка Батьківщини, то вона бідна душею», – впевнена Лідія Анохіна.
«Я переїхала до Клайпеди 40 років тому і, звичайно, у мене була туга за Батьківщиною, за рідними місцями. Настільки вона була великою, що я розпочала під час відпусток збирати експонати. Дуже допомогли мені мої батьки. Вони були прості люди, колгоспники, але дуже любили свою Батьківщину. Батько дуже хотів, щоб я зробила Музей України», – розповіла Радіо Свобода Лідія Анохіна.
Своїм багажем дивувала митників
Багато років Лідія Антонівна перевозила на автомобілі та на поїздах експонати для майбутнього музею, не раз дивуючи своїм багажем митників. У 2003 році «Музей України» було відкрито в одній з Клайпедських шкіл.
Пані Лідія може годинами розповідати про експонати музею, адже у кожного є своя історія і кожний має поетичне присвячення.
Лідія Анохіна: «У мене кожна річ улюблена і я можу розповісти її історію, хоч би і 25 років тому знайшла. Але закохана я, як і кожна українка, у рушники. 24 рушники в музеї – старовинні і сучасні. Також вишиті сорочки, є дві XVIII століття, але вони до цього часу зберегли яскравість кольорів».
У музеї відвідувачі можуть ознайомитись з історією України, її національними героями, традиціями українців, їхнім побутом, а також із предметами господарювання. Серед експонатів – ткацький станок, скриня на колесах, «сипанка» XIX століття з соломи, «терниця» для тертя коноплі, а також такі предмети, про які навіть сучасні українці і не знають.
Лідія Анохіна: «Дуже багато я зібрала речей домашнього вжитку. Зокрема, 10 років я шукала глечики-близнюки або глечики-братчики. Це два глечики, з’єднані посередині ручками, звичайно з глини. В одному несли на жнива борщ, а в другому кашу. Є в музеї глечик «Манька», в який, ідучи на жнива, наливали воду, і вона до вечора була холодною» .
«Якщо людина не любить свого рідного куточка Батьківщини, то вона бідна душею»
Майже 200 екскурсій відбулось за час існування музею. Знають про нього не тільки в Литві.
Лідія Анохіна: «Приїжджають люди з інших міст Литви, були зі Словаччини, Польщі, Німеччини, Латвії, Білорусі. Музей дуже популярний. Але найбільш вдячні слухачі – це литовські учні. Такого вони не бачили. Вони усі беруть участь у дійстві, одягають національний одяг, саджають хліб у піч, сідають на скриню, бо в українців є такий звичай, якщо молода дівчина приходить до чужої хати й сідає на скриню, то скоро вийде заміж».
Лідія Анохіна наголошує, що такого музею, як у неї, немає у світі. «Музей України» у Клайпеді став місцем, яке притягує місцевих українців. Вони, можливо, вже почали забувати про свої корені, а тут їхня душа, припавши до цілющого джерела рідної культури та традицій, оживає.
«Людина може любити увесь світ, але якщо вона не любить свого рідного куточка Батьківщини, то вона бідна душею», – впевнена Лідія Анохіна.