Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 22:00

Особливе дитинство. У міжнародний день інвалідів говоримо про те, як в Україні живеться людям із розумовими вадами


Марічка Набока, Віола Бурда В Україні близько ста сімдесяти тисяч дітей-інвалідів. Частина з них — це діти із вадами розумового розвитку. Лікарі, встановивши неповноцінність дитини, зазвичай радять батькам народжувати іншу. Бо для батьків діагноз дитини «розумова відсталість» в Україні фактично означає вирок. Дитина ніколи не зможе закінчити загальноосвітню школу, працювати, вона не зможе легко знайомитися з іншими дітьми. Ніколи не зможе обходитися без сторонньої допомоги. Далі лікарі та педагоги не втомлюються перелічувати, що саме буде недоступним для цієї людини в майбутньому. Ліків від інтелектуальної недостатності не існує в цілому світі. Як в Україні живеться людям із розумовими вадами? Чи відчувають ці діти та їхні батьки себе частиною суспільства?

ГЛАС НАРОДУ:
Що могла б зробити держава, щоб діти з вадами розумового розвитку мали більше можливостей розвиватися і навчатися?
Оксана, адміністратор:
- Краще, щоб ці діти якось до нас наблизилися, ми повинні бути поруч з ними. Нехай вони сміливо входять в суспільство.
Валерій, підприємець:
- Думаю, повинна бути пенсія велика, спеціальні лікарні, будинки відновлення. Школи окремі.
Людмила, журналіст:
- Вони повинні разом вчитися з нормальними дітьми, інакше вони відчуватимуть, що вони не такі, як ми.
Віталій, адвокат:
- Для таких дітей повинні бути реабілітаційні центри з програмами розвитку по Веберу, по Мойсу, по наших вітчизняних психологах. Вони можуть навчатися в звичайних школах, у спецкласах.
Лариса, студентка:
- Мають виділятися чималі кошти для таких дітей, на їхнє навчання.
Випробування для батьків

В Україні батьків, які незважаючи на діагноз, забрали дитину додому, чекає майже пожиттєве випробування: довести іншим, здоровим людям, що розумово відстала дитина, як і інші, заслуговує на любов, повагу до її особистості і підтримку. Саме таких батьків десять років тому об’єднало благочинне товариство «Джерела» - найбільш відома організація, яка адаптує неповносправних дітей до життя. Побувала в організації Наталка Коваленко.

Слухати репортаж:

Школярі «Джерела»
Частина дітей, яким в Україні ставлять діагноз "розумова відсталість", легкий ступінь, насправді не є такими, вважає психіатр Семен Глузман. Скоріше, вони педагогічно запущені. Але після розподілу їх на навчання в інтернати для розумово відсталих ці діти таки стають інвалідами, оскільки їх ізолюють від суспільства. А розумово відсталі діти можуть і мають жити серед здорових людей, твердить Семен Глузман.

«Людина може продовжувати своє життя в суспільстві, вона не отримає університетської освіти, але вона може жити. Для цього треба працювати з дитиною з перших днів, а не потім, коли вже пізно».

Розумово відсталі діти можуть вчитися в звичайних школах

В Україні немає умов, а перш за все закону, як, наприклад, у Білорусі. Там за державною вказівкою мають бути створені інтеграційні класи для здорових учнів та учнів із легким та помірним ступенем інтелектуальної недостатності. На вісім здорових один або два розумово неповносправних. Утім, держава пропонує кілька варіантів навчання для таких дітей, запевняє Галина Лабайчук, представниця Міністерства освіти України.

«При звичайних школах утворюються спеціальні класи для дітей з порушеннями розвитку, у тому числі для розумово відсталих. Також діти можуть просто відвідувати загальноосвітні школи».

Розмаїття варіантів — тільки для журналістів. Наша кореспондент представилася тіткою дитини, якій поставили діагноз: інтелектуальна недостатність. Її чиновниця Міносвіти переконувала у корисності інтернату:

«Що ж вам ходить у загальноосвітню школу чи приватну? Нащо ж воно вам? Утримання цих дітей і навчання здійснюється за рахунок держави. У Києві нормальні інтернати, дитину можна забирати щодня додому або забирати лише на вихідні.У нас нема інтегрованих класів, бо нам не дозволяє робить цього законодавство».

Киянка Ольга та її восьмирічний онук, який досі не розмовляє
Восьмирічний онук киянки Ольги й досі не розмовляє. Лікарі та педагоги діагностують легку розумову відсталість. Хлопчик ніжний, спокійний, але дуже не впевнений у собі. Зараз до нього двічі на тиждень приходить вчителька із школи дистанційного навчання - єдиної в Україні, і хлопчик щодня ходить у приватний лікувальний центр. Це щомісяця коштує Ользі трьохсот доларів. Але жінка категорично не хоче віддавати онука в спеціалізовану школу:

«Будь-якій дитині з інтелектуальною відсталістю треба дати шанс бути серед дітей, які розумніші, які сильніші, щоб вона могла тягтися за цими дітками, щоб був стимул у неї. Наші діти мають доступ тільки до спеціальних шкіл, де вони спілкуються з такими самими дітками, як вони, і врешті-решт стають тягарем тому самому суспільству, яке відкидає їх ще з самого дитинства».

Для будь-якої дитини, незалежно від інтелектуальних даних, жоден інтернат, жодна корекційна програма не замінить сім’ї, переконана психолог Людмила Кожарова.

«Я працюю в центрі, який був створений як дитячий садочок. Тобто, приводять батьки дитину зранку, з десятої до п’ятої. А та кількість персоналу, ті умови, які є в наших інтернатах, не можуть забезпечити ні педагогічний процес, ні психо-корекційний процес, необхідні таким діткам».

На сьогодні в держави немає можливостей забезпечити двох вчителів на клас із десяти дітей, а інтернатна система не потребує такої кількості персоналу і затрат.

Тож і батьки, і самі вчителі визнають: державна система ще не скоро прийде до того, щоб наблизити неповносправних людей до здорових.

Аудіозапис програми. Перша частина:

Аудіозапис програми. Друга частина:
XS
SM
MD
LG