Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 10:47

Станіслав Бєлковський: «Інститут національного лідера в Росії взагалі є неможливим»


           Слухати:Щоб зберегти аудіо-файл на Ваш комп''ютер для подальшого прослуховування, слід натиснути правою кнопкою мишки на лінку «завантажити» та вибрати «Save Target As...» або «Зберегти Об''єкт Як...» та вказати місце для збереження файлу. Після завантаження відкрийте його, двічі клацнувши на ньому мишкою.

Ведучий: Віталій Портников
Гість Свободи: Станіслав Бєлковський – російський політолог

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)

Віталій Портников: Пане Станіславе, все ж таки можна вважати, що та конструкція, яку сьогодні побудував Володимир Путін для нібито збереження цієї влади, вона дійсно може чимось закінчитися?

Адже після парламентських виборів ми знову не знаємо, як це все відбуватиметься, як це Путін збирається залишатися при владі, в якій якості: національного лідера чи когось ще, як це національний лідер чи хтось ще буде боротися за реальну владу з майбутнім президентом РФ, тобто з найвищим чиновником?


Станіслав Бєлковський: Я впевнений, що Путін не залишиться при владі, і що мова не йде про те, щоб залишити Путіна при владі, бо путінський режим не є харизматичним режимом яскравої особистості, як, наприклад, режим Мусоліні чи Франко, чи Уго Чавеса, чи навіть Михайла Саакашвілі у Грузії.

Це традиційний російський режим монархічного типу, де легітимність людини, яка є при владі, легітимність першої особи країни пов’язана з царським троном. І той, хто є на троні, той є легітимним правителем країни, легітимним керівником.

Тому після того, як Путін залишить президентську посаду, він уже не буде керівником країни. Уже за три місяці буде зрозуміло, що країною керує його наступник, новий президент Росії. Тому інститут національного лідера в Росії взагалі є неможливим.

Весь цей рейвах, весь цей галас навколо національного лідера та референдуму щодо довіри Володимиру Путіну був лише політтехнологічним елементом передвиборної кампанії партії «Єдина Росія», яка намагалася перенести надвисокий рейтинг Володимира Путіна на власне партію. Цього, звичайно, не вийшло, тому «Єдина Росія» перемогла лише з допомогою надмірного використовування адміністративного ресурсу. Пане Станіславе, багато хто з українських політиків свято вірять у те, що Володимир Путін – це назавжди, що цей рівень правління, який сьогодні існує в Росії, збережеться. Ніхто в Києві не готується до якихось нових стандартів стосунків з Росією, ніхто в Києві не думає про нове російське керівництво.

Чи не вважаєте Ви, що українська політична еліта, як це вже неодноразово бувало, припускається грубої політичної помилки, яка дасться взнаки на всій атмосфері українсько-російських відносин уже наступного року, коли в Росії при владі може дійсно бути нова людина?


Ну, звичайно. Українська еліта... На мій погляд, взагалі закордоном дуже поверхово ставляться як до природи режиму Володимира Путіна, так і до політичних перспектив цього режиму, і того, що буде в Росії.

Режим Путіна часто розглядається як нерадянський, як наступник комуністичного режиму. Але це, звичайно, не так. Це така собі форма бізнес-режиму, який дійсно був сформований наприкінці правління Бориса Єльцина...

Тобто, така держава-корпорація.

Так. І в цьому сенсі, звичайно, Володимир Путін є справжнім наступником, а не історичним ворогом Бориса Єльцина, що він і наголошував і своїми словами, і своїми діями щодо попереднього президента. Всі критикували Бориса Єльцина при Путіні, але не він сам.

Звичайно, ця влада була сформована в інтересах олігархічних кіл. І вся ця неоімперська риторика була лише для того, щоб тримати під контролем ситуацію всередині країни і щоб грати на ностальгії за СРСР, щоб фактично влаштувати такий собі «режим шизофренії», коли дії відповідають життєво важливим інтересам олігархічних кланів, але у сфері риторики Путін дійсно часто виступав прихильником та наступником радянської імперії та ідеалів СРСР.

Зараз ми маємо зрозуміти, що Путін надмірно стомився від влади, що він взагалі не може приймати трагічних рішень, незворотних рішень, що всі важливі рішення він відкладав за 8 років свого перебування при владі і залишає всі ці рішення, всі ці реформи, які не були проведені, своєму наступнику.

За ці 8 років ми не бачили надмірного бажання з боку Володимира Путіна реально керувати країною. Його неформальним гаслом завжди було: «Простояти день та протриматися ніч». У цьому сенсі я не бачу жодної причини, чому він має залишитися.

Ні, все це пропагандистська кампанія, яка має переконати народ, по-перше, в тому, що треба було голосувати за «Єдину Росію», а по-друге, що треба голосувати за наступника, бо, ким би цей наступник не був, все ж, буцімто, Володимир Путін залишається, і наступник буде лише тінню Володимира Путіна.

Але я впевнений, що Володимир Путін не залишається. І це треба усвідомити всім, хто дійсно хоче виробити та сформулювати будь-які принципи взаємодії з Росією на наступному історичному етапі.

Але все ж таки наступник Путіна — це означає, що це такий режим, який буде продовжувати ось цю лінію захисту великих грошей будь-якою ціною, тобто потрібна просто інша людина, яка захистить ці гроші?

У певному сенсі так. Але я вважаю, що ми зараз не можемо передбачити всіх головних рис наступного режиму, бо, попри формальний характер передачі влади, який є притаманним всім анархічним режимам...

Так, формально це наступник, але насправді він може відрізнятися дуже принципово від попередника. І це, звичайно, залежить від того, хто буде наступником, наскільки він буде бізнесменом за своєю психологією та життєвою психологією, яким був і залишається Володимир Путін, чи може він буде політиком і бюрократом. Це невідворотно вплине на пріоритети політики при наступникові.

По-друге, це залежить від того, які виклики будуть стояти перед Росією, які проблеми доведеться вирішувати наступній владі. Це буде теж дуже суттєвим чином впливати на стратегію та тактику цієї влади.

Але, пане Станіславе, погодьтеся, що ці 8 років Володимира Путіна з певного моменту, коли представникам партії «Єдність» вдалося приборкати представників партії «Отєчєство» і затягти їх у цю величезну конструкцію «Єдиної Росії», вони відбувалися без якихось таких серйозних, гучних конфліктів.

Ну, єдиний гучний конфлікт – це конфлікт між бізнесом сімейним, очевидно, і бізнесом Михайла Ходорковського, який закінчився ліквідацією компанії «Юкос» і тим, що пан Ходорковський потрапив до ув’язнення.

Однак зараз ми зараз бачимо, що один конфлікт відбувається за іншим. Ну, по-перше, так звані «чекістські війни», про які розповів громадськості керівник федеральної служби з контролю за незаконним обігом наркотиків Віктор Черкесов на шпальтах газети «Комерсант».

Та й навіть Володимир Путін намагався якось відповісти.

Тепер історія навколо арешту заступника міністра фінансів Росії Сергія Сторчака. Саме сьогодні, коли підбиваються підсумки парламентських виборів, мається сказати слухачам, російський суд вирішив залишити пана Сторчака під вартою, попри те, що за нього особисто був готовий поручитися віце-прем’єр РФ і міністр фінансів.

Чи не означає це, пане Станіславе, що російські чиновники готові боротися один з одним за цю майбутню владу в постпутінській Росії аж до цілковитого знищення цієї групи, яка є її суперником?


Ну, вони борються не лише за майбутню владу, а й за сучасну владу. І тут треба наголосити, що не треба перебільшувати роль Володимира Путіна як арбітра та господаря в цій системі. І приклади, які Ви навели, це підтверджують.

Бо, звичайно, якби Путін бажав, то генерал Бульбов, «права рука» Віктора Черкесова, був би вже на свободі. Це ж стосується Сергія Сторчака, особливо, маючи на увазі близькі особисті стосунки між Володимиром Путіним та Олексієм Кудріним.

І це означає, що Володимир Путін уже не втручається в певні конфлікти і всі 8 років свого перебування при владі не втручався. Він був більше символом, ніж реальним чинником влади, ніж реальним джерелом влади, він був символом певної стабільності, якої вже не існує. І, можливо, це буде зрозуміліше після того, як він залишить президентську посаду.

Але це не змінить принципово та якісно систему взаємодії між головними олігархічними кланами.Суперечності між цими кланами будуть визначати в дуже значній мірі ситуацію та обличчя російської політики найближчим часом.

Пане Станіславе, якщо говорити про суперечності між кланами, чи можна їх якось, умовно кажучи, розділити? Чи є клани в самій «Єдиній Росії»? Чи, може, це взагалі не пов’язано з якимись партійними належностями, а ми говоримо, що є там... ну, не знаю, чекісти, бізнесмени ще хтось? Чи це є взагалі соціальним, чи це просто за рівнем, так би мовити, прибутків все відбувається?

Ні, звичайно, ніяких силовиків та лібералів, як це часто сприймається особливо на Заході, не існує.

Ми нещодавно з московським кореспондентом тижневика «Ньюз Вік» рахували і нарахували десь 17 найбільш впливових кланів, всередині яких є і силовики, і ліберали, і хто завгодно.

Ну, розкажіть. Хоча б десяток назвіть таких.

...Фрідман, Сєчєн, той самий Кудрін, Черкесов, Золотов, керівник президентської охорони, тощо.

Можна довго перераховувати, але ми маємо зрозуміти, що жодної різниці у життєвій філософії та ідеології в цих кланів немає. Вони борються за певні ресурси, вони використовують ресурс правоохоронних органів держави.

І тут треба усвідомити, що правоохоронна система держави не є суб’єктом цієї боротьби, вона є лише зброєю, якою користуються всі клани. І центри прийняття рішень лежать не всередині правоохоронної системи, а в цих самих кланах.

Звичайно, питання лише в тому, хто буде сильнішим, і хто зможе перемогти в цій боротьбі, чиї силові ресурси будуть насправді ефективнішими.

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG