Доступність посилання

02 грудня 2016, Київ 22:07

Православна духовність об’єднаної Європи


Віктор Єленський Слухати:

Віктор Єленський: Що таке об’єднана Європа? Економічний проект, спрямований на досягнення максимального добробуту? Політичне об’єднання, організоване для кращої захищеності її членів? З чого виростає європейськість і чи є у цієї європейськості духовний вимір, незводимий до валового національного продукту і ратифікованих угод? А якщо є, то що це за духовність?

П’ять років тому європейські еліти палко сперечалися: чи варто включати до преамбули проекту Конституції Європи згадку про християнське коріння Старого Континенту? Покійний нині папа Іван Павло ІІ, Вселенський патріарх Варфоломій І, тодішній президент Єврокомісії Романо Проді так чи інакше наполягали: без співвіднесення себе з культурною і духовною спадщиною об’єднана Європа перетворюється на механічне географічне утворення.

Коли ж у проекті, який зрештою так і не став Конституцією, про християнське коріння не згадали, це викликало глибоке розчарування і на Заході, і на Сході Старого Континенту.

Архієпископ Глазго Маріо Конті, назвав преамбулу «культурним вандалізмом». Адже не згадування про християнську спадщину Європи створює зяючу історичну і філософську порожнечу між кінцем греко-римського впливу й початком епохи Просвітництва. Ця порожнеча може видатися ще більш прикрою після того, як до Європейського Союзу приєдналися Болгарія, Румунія і Кіпр, країни православної культури, де Помісні Православні Церкви відіграли визначну роль у становленні націй і держав.

Що означає збільшення православної присутності в Євросоюзі? Як це змінить Континент, духовна ідентичність якого багато в чому кристалізувалася у складній католицько-протестантській взаємодії? Як це змінить країни православної культури? І як це позначиться на Православ’ї?

Політолог і релігієзнавець Андрій Юраш вважає, що значний вплив відчує і Європа, і її нові члени, і православні церкви. Андрій Юраш: Говорячи про факт входження Болгарії і Румунії до Євросоюзу, я б не став відповідати у термінах модальності — чи добре, чи погано. Тут є об‘єктивні речі.

На мій погляд, попереднє входження – членство Греції у Євросоюзі сприймалось як виняток. Тобто, держава з переважанням православного населення була долучена до європейської сім‘ї, зважаючи на певні політичні та історичні реалії. Усі інші країни православної більшості були поза цим процесом.

І власне, входження Румунії і Болгарії до Євросоюзу є дуже важливим і симптоматичним кроком і знаком, який впливає і на політичне, і на духовне життя цих держав.

Тобто, з одного боку, це свідчення, що країни, де є Церква православна у більшості, вони зі світоглядних, культурних, духовних рацій абсолютно можуть бути членами європейської сім‘ї.

З другого боку, цей політичний факт впливає на розвиток самих Церков і, очевидно, сприяє залученню самих церковних організацій у цих країнах до більш інтенсивного інтелектуального і духовного комунікування з іншими Церквами, власне, не православними як Католицькою церквою, так і протестантськими Церквами. Тобто, у підсумку, це все працює на посилення міжцерковних, міжхристиянських комунікацій.

У цьому контексті можна говорити про певні відмінності на рівні уже двох самих країн: Румунії і Болгарії. Якщо Румунія завжди мала особливе становище у православному світі, конфліктуючи, з одного боку, з Константинопольською патріархією, зважаючи на історичні певні моменти свого розвитку, так і з Московською патріархією, беручи до уваги конфлікти щодо територій, і у цьому контексті її зближення з європейською сім‘єю є закономірним і вмотивованим, то наближення і включення Болгарської, відповідно, церкви до цих посилених комунікацій є так само значущим фактом, що може вплинути на перебіг процесів у самому православ‘ї.

Оскільки Болгарська церква впродовж двох останніх сторіч завжди орієнтувалась на Московську патріархію, як найближчого свого і союзника, і, напевно, захисника й виразника власних інтересів.

Таким чином її прилучення й, умовно кажучи, зближення із західним християнським світом буде об‘єктивно сприяти зменшенню її комунікацій і відповідно впливовості Московської патріархії на рівні і Болгарії, і Болгарської церкви зокрема.

Віктор Єленський: Співробітник представництва Російської православної церкви при Європейських міжнародних організаціях, священик Дмитрій Агєєв вважає, що приєднання країн православної культури до Євросоюзу дає християнам унікальну можливість спільного свідчення про цінності, котрі є для них визначальними. Дмитрій Агєєв: Нині для Православної церкви у зв‘язку з недавнім розширенням Європейського Союзу відкрились нові можливості. Якщо буквально до недавнього часу у складі Євросоюзу перебувала лише одна православна держава Греція, яку іноді характеризували як «православну аномалію», то з розширенням ЄС православ‘я перестало бути в Європі аутсайдером, оскільки членами ЄС стали такі православні країни, як Румунія, Болгарія, Кіпр, членами Євросоюзу стали такі держави із значною кількістю православної діаспори, як Польща, Естонія, Латвія, Литва, Словаччина.

Безумовно, що це зміцнило позиції православ‘я на теренах Євросоюзу і значно розширило можливості православного буття у новій Європі.

Після входження до лав ЄС згаданих вище країн кількість православних общин на території Євросоюзу становить кілька тисяч, а кількість вірних десятки мільйонів. І, безсумнівно, це все відкриває нові можливості для православного життя.

Для нас вельми важливо, що у час, коли ідентичність нової Європи лише формується, коли розробляються законодавчі документи, що визначатимуть обличчя Євросоюзу, православні можуть брати активну участь у діалогу з європейськими політичними структурами.

Дуже важливо позбутись монополії одномірної світоглядної системи, котра диктувала б умови усьому населенню ЄС, у тому числі і тим, хто належить до традиційних релігійних конфесій.

Безсумнівно, що у нашій роботі по діалогу з європейськими політичними структурами ми працюємо у тісному контакті з іншими християнськими деномінаціями: Католицькою церквою, з протестантськими представництвами, тому що дуже багато завдань, які стоять нині перед християнським світом, вони для нас спільні.

Звичайно, є якісь окремі моменти, в яких ми маємо різні погляди, але у питаннях морально-етичних багато у чому наші позиції збігаються.

Збільшення православної присутності в Євросоюзі належно оцінило і керівництво ЄС. Так регулярно проводяться зустрічі між керівниками релігійних конфесій і президентом ЄС. І на січень 2008 року запланована зустріч президента Єврокомісії пана Баррозу з православним представництвом у ЄС.

Православна церква тут не ототожнюється з якоюсь певною країною. Церква православна – це наднаціональна структура. І в даному контексті, звичайно ж, політичні системи не є вирішальним фактором для нашої діяльності. І як ми мали приходи на території ЄС, так і продовжуємо їх оформлювати далі. Це наше головне завдання.

Віктор Єленський: Між тим для ультраортодоксальних кіл у православному середовищі Євросоюз — «зібрання нечестивих». Звідти, кажуть вони, сунуть на незахищених православних одностатеві шлюби і лібералізм, жіноче священство і спорожнілі храми.

У Румунській православній церкві, єдиній Православній церкві латинського культурного кореня, протистояння між консерваторами і євроінтеграторами набирало часто дуже гострих форм. Тоді, як одні священики прославляли майбутнє приєднання країни до євроспільноти, інші публічно виклинали цей крок.

Корнелія Лускалова, голова Інформаційного центру України у Румунії, розповідає про протистояння цих двох течій після приєднання Румунії до ЄС. Корнелія Лускалова: Є ті, які палко це вітають, та частина, яка більш схильна до реформаторських ідей у Церкві.

Новообраний патріарх Румунії Даниїл, він є таким церковним реформатором і виступає за те, щоб Церква теж реформувалась. І якраз інтеграційні європейські настрої він відображає. І саме приєднання Румунії до Євросоюзу він уявляє як перспективу до порозуміння християнства.

Зовсім недавно він був обраний патріархом, це обрання і показало розділ віруючих на консервативне крило, яке вважає, що приєднання до Євросоюзу означатиме як би послаблення православ‘я і торжество, скажімо так, католицизму у християнстві. І якраз проти цього новообраного патріарха була розгорнута дуже сильна боротьба і віруючих, і інших церковників саме з цього консервативного крила.

Водночас він переміг на виборах патріарха Румунської православної церкви. І найперші його звернення до віруючих були адресовані оцим моментам порозуміння і того внеску, яке може внести православ‘я у процеси порозуміння християнства, і збереження власної культури, традицій і таке інше.

Віктор Єленський: Православна присутність у Євросоюзі, вважає між тим румунський релігієзнавець Гаврил Флора, збагачує і православні культури, і власне Євросоюз.

Гаврил Флора: Я вважаю, що дуже важливо для Євросоюзу мати у своєму складі Румунію і Болгарію, це добре для його культурного розмаїття. Це також трансформація, зміна європейської культурної ідентичності, це її розширення, адже ця ідентичність (раніше) базувалась на західних традиціях.

Думаю, тепер почався період відтворення цих старих традицій, включення до них традицій Сходу. Маємо фактично нову культурну ідентифікацію Європи.

Румунія і Болгарія, як і інші країни нової Європи, активно долучаються до цих процесів, а з іншого боку, Румунія і Болгарія не є просто православними країнами, це держави з багатонаціональними культурами. Багатонаціональна культурна модель, притаманна Євросоюзові, є важливою для організації внутрішньо-культурного життя Румунії і Болгарії.

У той же час відносини між більшістю та меншістю у цих двох державах ЄС може використати і вся євроспільнота. А, отже, вступ Румунії і Болгарії до ЄС – це предмет інтересу і кожної з цих країн, і цілого Євросоюзу.

Віктор Єленський: Консультант Всесвітньої Ради церков, протоієрей Володимир Федоров застерігає від спрощеного сприйняття зустрічі православної з іншими християнськими традиціями. Для того, щоб ці традиції не роз’єднували європейців, а збагачували їх, доведеться чимало працювати і працювати разом, як каже отець Володимир.

Протоієрей Володимир Федоров: Моє бачення таке, що чим більше ми кооперуємося одне з одним, чим більше співпрацюємо у всіх сферах: і міжцерковних, і міжнародних, і екуменічних, то тим краще. Тому, що найголовніша проблема – це відсутність солідарності. Є у нас усіх якісь спільні задачі.

Якщо говорити про православні країни (там, де домінує православ‘я), то, здавалось би, треба радіти, бо ж голос православ‘я буде чути і можна на рівних дискутувати найрізноманітніші соціальні питання.

Наприклад, позиція Російської православної церкви є така. Після появи концепції стало зрозуміло, що Церкві це не байдуже, Церква чекає на активну позицію. Тож радіти треба, що Церква включена у політику.

Друге питання – це негативні наслідки (від вступу) економічні, вони можуть бути. Але тут уже зворотного шляху нема, це як сперечатись щодо глобалізації, хто б як до неї не ставився. Але вона – це реальність.

Інша справа, що є різна ступінь визнання пріоритетів, свободи совісті, наприклад. Держави, які мають тривалий досвід церковно-державних стосунків, державну Церкву, яка століттями існувала, і от уперше, по суті, опинились у новому режимі. То імперія православна була, то тоталітарний режим, а тепер зовсім нова формація.

І тут, звичайно ж, не одразу стає зрозумілим, яка позиція, скажімо, стосовно до неправославних. Хоча вже наприкінці імперій були вельми важливими, скажімо, акти толерантності, віротерпіння. Це на початку ХХ ст. А тепер, мені здається, ми ще такі поняття, як толерантність і плюралізм недостатньо засвоїли.

Найголовніше – це признати реальність, що от є інші точки зору, інші позиції, інші мови, інша культура. І зрозуміти, наскільки ми органічно можемо існувати у такій розмаїтій багатокультурній реальності, необхідно. Адже найголовніший критерій, щоб це було мирне співіснування. Це не означає, що ми приймаємо і розділяємо усі точки зору, але все-таки у мирному діалозі треба протистояти якимось негативним наслідкам.

Віктор Єленський: Архімандрит Іоанн, член Священного Синоду Болгарської православної церкви, формулює своє бачення дуже лаконічно: православні, перш за все, – християни, а відтак християнство здатне об’єднати континент.

Архімандрит Іоанн: Ми – православна держава, наш народ православний, і ми підтримуємо православ‘я. Але ж усі ми: православні, католики, протестанти — ми всі є християнами, тож про Європу можна говорити як про християнський регіон. І, власне, християнство нас і об‘єднує. І нам не потрібні ідеї роз‘єднання!

Віктор Єленський: Дійсно, економічна доцільність і географія — недостатні засновки для європейської єдності. Деякі європейські столиці ближчі до Африки, ніж до Скандинавії. І можна знайти дуже багато вражаючих відмінностей між, скажімо, норвезькою і португальською економікою.

Але лишаються цінності. І, можливо, лише спільні цінності, можуть об’єднати Європу у повноті всіх її ідентичностей та культур.

Не помічати в цій повноті християнства було б несправедливо і стосовно його внеску в те, ким почуваються і як сприймають світ мільйони європейців. І стосовно націй, з діалогу яких і виріс, зрештою, Євросоюз. І до тих діячів, між іншим християнських демократів, які стояли біля витоків цього утворення.

При цьому варто пам’ятати, що з європейських підвалин неможливо витягнути жодну його складову: ані католицьку, ані протестантські, ані православну, ані також, іудейську й мусульманську.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG