Євген Сверстюк народився 13 грудня 1927 (хоча в документах указано – 1928) року в селі Сільце на Волині, що тоді входила до складу Польщі. Зовнішні віхи його біографії до арешту 1972 року – це навчання у Львівському університеті, аспірантура НДІ психології, робота в журналі «Вітчизна», «Українському ботанічному журналі», неодноразові звільнення з політичних мотивів. Що ж до шляху внутрішнього розвитку, то тут визначальними були цінності, закладені батьками – по-справжньому релігійними людьми. Щоправда, шкільне навчання принесло, як каже Євген Олександрович, «спокуси» – захоплення байронізмом та ніцшеанством. Та реалії шістдесятих років кристалізували високий ідеалізм у тих, хто був внутрішньо підготовлений до його сприйняття. Тож цілком логічною духовною подією стало те, що сам Сверстюк називає «наверненням». А в камері слідчого ізолятора КҐБ це навернення набуло цілком свідомих форм переконаної християнської віри.
Сверстюка було засуджено на 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання за есеї, в яких влада вбачала «антирадянську аґітацію та пропаґанду». Головним предметом звинувачення була книжка «Собор у риштованні», численні публічні виступи та окремі висловлювання. Євген Сверстюк не відмовлявся від авторства інкримінованих йому творів, але водночас тримався на виразній внутрішній дистанції від слідчих. «Ми поклоняємось різним богам і протилежним святиням» – такою була його позиція у стосунках з совєтською системою та її представниками.
Після повернення із заслання Євген Сверстюк одразу активно включився в українське культурне та громадське життя. Зокрема, від літа 1987 він був одним з найактивніших учасників напівлегального Українського культурологічного клубу. З 1989 Сверстюк є незмінним редактором християнської газети «Наша віра». Багато друкується, часто зустрічається зі студентами, школярами, інтелігенцією. Організовує і проводить вечори, присвячені видатним постатям та подіям української культури та історії. Його статті, есеї, виступи мають величезний вплив на відродження національних духовних цінностей.
Колишній політв’язень, публіцист Василь Овсієнко: «Я вважаю, що то один із наймудріших людей у нас тепер. Кого поруч поставити з ним? На одному зрізі існування нації таких людей буває дуже трошки, буквально кілька чоловік».
А ось слова самого Євгена Сверстюка в одній з програм Радіо Свобода: «Ким ти був і якою мірою ти виконав свій обов’язок, і якою мірою це було добровільно, і якою мірою це може бути прикладом для інших, які дивляться на тебе, як на зразок чесноти – це є важливо для історії».
Сверстюка було засуджено на 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання за есеї, в яких влада вбачала «антирадянську аґітацію та пропаґанду». Головним предметом звинувачення була книжка «Собор у риштованні», численні публічні виступи та окремі висловлювання. Євген Сверстюк не відмовлявся від авторства інкримінованих йому творів, але водночас тримався на виразній внутрішній дистанції від слідчих. «Ми поклоняємось різним богам і протилежним святиням» – такою була його позиція у стосунках з совєтською системою та її представниками.
Після повернення із заслання Євген Сверстюк одразу активно включився в українське культурне та громадське життя. Зокрема, від літа 1987 він був одним з найактивніших учасників напівлегального Українського культурологічного клубу. З 1989 Сверстюк є незмінним редактором християнської газети «Наша віра». Багато друкується, часто зустрічається зі студентами, школярами, інтелігенцією. Організовує і проводить вечори, присвячені видатним постатям та подіям української культури та історії. Його статті, есеї, виступи мають величезний вплив на відродження національних духовних цінностей.
Колишній політв’язень, публіцист Василь Овсієнко: «Я вважаю, що то один із наймудріших людей у нас тепер. Кого поруч поставити з ним? На одному зрізі існування нації таких людей буває дуже трошки, буквально кілька чоловік».
А ось слова самого Євгена Сверстюка в одній з програм Радіо Свобода: «Ким ти був і якою мірою ти виконав свій обов’язок, і якою мірою це було добровільно, і якою мірою це може бути прикладом для інших, які дивляться на тебе, як на зразок чесноти – це є важливо для історії».