Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 11:59

Досягнення та виклики культури в Україні 2007 року: підсумки


Надія Степула Слухати:

Надія Степула: Про що говорять досягнення і виклики культури в Україні цього року, який минає? Яким буде подальший розвиток української культури?

Сергій Грабовський: Коли ми вживаємо слово «культура», то зазвичай маємо на увазі ті чи інші види мистецтва, інколи фольклор. А тим часом це поняття незрівнянно більш осяжне і стосується всієї людської діяльності, розглянутої під певним ракурсом.

Культура – це світ суспільно значущих змістів, сенсів, цінностей людського буття і, відповідно, способів їхнього здобуття, зберігання та трансляції.

Надія Степула: Каже Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, наголошуючи, що...

Сергій Грабовський: Відтак культурний вимір має все: і економіка, і наука, і освіта, і навіть політика, і навіть в Україні.

Надія Степула: Сергій Грабовський продовжує.

Сергій Грабовський: Отож про українську політичну культуру і її досягнення, якщо так можна сказати, у 2007 році і піде далі мова.

Чому слово «досягнення» краще взяти у лапки? Тому, що з короткої дистанції кількох місяців важко оцінити під оглядом суспільної значущості ті чи інші додані до традиційних сенси чи цінності. Навіть тоді, коли йдеться про твори живопису чи літератури, адже нерідко траплялося так, що тих чи інших художників чи письменників гідно оцінювали вже після їхньої смерті, бува, що й за століття.

І в науці таке трапляється, власне, і в політиці теж. Не будемо далеко ходити за прикладами. Місце і роль Миколи Міхновського в українській політиці була гідно оцінена лише після його вбивства чекістами, а те, ким був і міг стати для України Левко Мацієвич, досі, очевидно, не усвідомлюється ніким, крім кільканадцяти дослідників.

Трапляються й дивні ситуації. Скажімо, практично всі програмні принципи ОУН, ухвалені на ІІІ надзвичайному зборі під керівництвом Романа Шухевича, увійшли до чинної Конституції України на відміну від принципів противників ОУН, нацистів та комуністів, викинутих на смітник історії, а тим часом значне число українських політиків зве Шухевича «фашистом», не помічаючи, що їм самим ще далеко до його рівня розуміння демократії.

Але все ж про досягнення щодо політичної культури говорити можна.

По-перше, в Україні 2007 року вдалося зберегти і закріпити те, що стало фактом на початку Помаранчевої революції – принципи ненасильства у розв‘язанні політичних конфліктів.

Скільки не намагалися певні партії та олігархічні клани спровокувати силові конфлікти у столиці та регіонах, все ж на це, за великим рахунком, практично ніхто не повівся.

Ба більше, агресивність, яка просто-таки випирала з деяких депутатів та міністрів, не знаходила масової підтримки навіть серед прихильників тих партій, у яких перебували згадані персонажі.

По-друге, дочасні парламентські вибори відбулися без істотних порушень та фальсифікацій. І справа тут, мабуть, не стільки в партійних лідерах, скільки в настроях партійних мас.

По-третє, електорат виявився чи не більш зрілим, аніж партійні вожді. Останні щедро розсипали обіцянки роздати людям усі можливі блага, тоді як соціологічні дослідження показали, що головним для виборців є факт спроможності тієї чи іншої політичної сили забезпечити стабільний і послідовний розвиток країни.

Нарешті, не здобули більш-менш вагомих результатів на виборах ультрарадикальні партії, не має значення, чи то ліві, чи то праві.

І насамкінець. Соціологи зафіксували, що в оцінці такого значущого явища української історії, як Голодомор зійшлися позиції більшості населення всіх громадян України. І хіба це не ознака розвитку й усталення політичної культури українців?

Надія Степула: В одному з недавніх випусків «Вимірів життя» йшлося про оголошення України «зоною культурного лиха».

Ще наприкінці листопада надзвичайні збори культурної громадськості країни під таким гаслом заповідалися як щось винятково свіже, гостре, якийсь такий повів енергійного вітру, заклику до перемін у стані культури…

Але, доволі широко анонсовані, ці збори, на які в Києві зібралося понад півтисячі делегатів із різних регіонів України, залишаться в історії культури тільки ще однією громадською акцією. Мало ефективною. Оскільки, на думку експертів, обговорити всі проблеми, які постають сьогодні в галузі культури, не вийшло.

Причин кілька. Основною з них причетні до цієї акції вважають те, що більшість учасників непорозумілися між собою. Не було проголосовано один із пунктів резолюції на самому початку, бо терміни «культура України» та «українська культура» виявилися «каменями спотикання».

Чи й варто говорити про те, що коли на подібних акціях починають лунати заклики до зміни суспільно-політичного ладу, а також вестися розмови щодо самої етимології слова «культура» (мовляв, «культура» означає «культ Ра», себто культ єгипетського бога сонця Ра), то всі дискусії зводяться нанівець.

Біда в тому, що безліч різнопланових проблем і викликів, які постали перед культурою в Україні водночас, на згаданих зборах учасники намагалися звести до спільного знаменника.

Однак спроба звести воєдино «недовіру президентові НТКУ Віталієві Докаленку» та ініціативу «відставки мера столиці Леоніда Черновецького» разом із закликами до створення «загонів культурної інквізиції» і пропозицією «громити «ПінчукАртЦентр» тощо виявилася спробою абсурдною.

Учасники акції навряд чи зберуться разом іще раз, щоб поговорити про справді насущні проблеми культури в тому тоні, який цим проблемам, власне, личить.

І все ж, оглядаючись у часі, можна констатувати, що рік 2007 був багатим на усілякі фестивалі, конкурси, мистецькі презентації.

Лише у середньостатистичній художній галереї Києва чи Львова кількість виставок «перевалила» за сотню. Так стверджують представники Асоціації галерей України.

Спробу змалювати своєрідний «портрет» культури України в інтер’єрі культури Європи робить колега, кореспондент Радіо Свобода Богдана Костюк.

Богдана Костюк: Симпатичним і яскравим виявився цьогорічний «портрет України» на мистецькій мапі Європи. Так Україна уперше подала і захистила свій Національний звіт з культурної політики перед експертами Ради Європи, завдяки чому українські митці можуть почуватися комфортно на різних європейських фестивалях, пленерах, бієнале.

Як каже один з провідних європейських мистецтвознавців, який тепер очолює українське представництво Британської Ради, Террі Санделл, звіт України справив позитивне враження на Раду Європи і підняв міжнародний престиж української держави.

Террі Санделл: Я думаю, треба продовжувати роботу з удосконалення культурної політики. Це важливе завдання і для українських чиновників, і для митців, і для тих українців, які споживають культурний продукт.

Національний звіт, представлений Раді Європи, підтвердив, що Україна має величезний творчий, мистецький, креативний потенціал, він розкритий не повністю.

На мою думку, оригінальне поєднання традиційних і сучасних мистецтв – можливість розквіту цього українського потенціалу.

Богдана Костюк: Для експерта Ради Європи з питань культури Олександра Буценка 2007 рік запам‘ятався впровадженням у дію міжнародного проекту під назвою «Київська ініціатива».

Олександр Буценко: «Київська ініціатива» – це програма Ради Європи, ідея якої виникла 2005 року під час зустрічі міністрів (культури) п’яти країн: України, Вірменії, Азербайджану, Грузії та Молдови у Києві. У грудні 2006 року відбулася зустріч міністрів у Бухаресті, які підписали угоду вже про реалізацію цієї програми.

2007 рік присвячений тому, щоб виробити технічні умови і напрямки проектної діяльності.

Зараз ми вийшли на перелік ініціатив, які дозволять співпрацювати у межах «Київської ініціативи» не лише між цими п‘ятьма країнами, але і між країнами Східної та Західної Європи щодо розвитку різних напрямків культурної діяльності і насамперед відтворення і регенерації історичних центрів міст.

Деякі країни пропонують один-два міста. Україна ж зупинилась поки що на пропозиції і бажанні Львова стати пілотним містом. Також розглядаються ще питання долучити до цього проекту такі міста, як Ніжин та Кам‘янець - Подільський.

Другим напрямком є розвиток кінематографу у цих країнах. Тут дуже активна Вірменія.

Ще такі напрямки, як розвиток культурного туризму, обмін митцями.

Богдана Костюк: Тож рік 2008 обіцяє бути не менш активним і цікавим у культурному вимірі українського життя. Варто уважно переглядати анонси, афіші, календарі музеїв, галерей і концертних залів. Так пропонують мистецтвознавці.

Звучить пісня «Так, Ющенко!»

Надія Степула: Нове століття, нове тисячоліття ставлять перед культурою України нові вимоги. Як і перед культурою в інших країнах, зрештою.

Характерна для кінця попереднього століття реставрація світоглядних систем минулого не увінчалася успіхом. І нові універсальні цінності майбутнього теж не стали ще явою.

Подібні ситуації часто з’являються в житті людства, як свідчить історія, коли контури нової епохи тільки проглядають.

Інша річ, що такі ситуації краще аналізувати згодом, коли мине ще трохи часу. Недарма ж кажуть, що велике бачиться здалеку.

Ті глибокі зміни, які сталися в українському суспільстві за кілька останніх літ, неминуче відбиваються і на розвої української культури.

Рік, який минає, був непростим. У всіх вимірах українського життя. Непростим він був і в царині культури. З одного боку, буйні фестивалі, гамірні форуми і виставки: книжкові та мистецькі, а з іншого - кризові явища і в книговиданні, і в музейній справі, і в справі збереження пам’ятників, і в справі творення нових.

Неминуче болісні переміни часто виглядають, як криза, доконечний занепад духовності. Здається, треба дзвонити в усі дзвони на сполох, закликаючи долати кризу, оголошувати державу «зоною лиха», вручати антипремії всім причетним до її долі чиновникам, міністрам тощо.

Але іноді це тільки перехід. Зміна однієї культури іншою. Не заміна, а саме зміна, стан, коли змінюються пріоритети. Можливо, саме на порозі такого стану й перебуває нинішня українська культура?

Підбиваючи підсумки її розвитку за рік, неозброєним оком видно, що здобутків у неї достатньо для оптимістичних прогнозів. А необхідно здобути теж немало: ще більше культурного розмаїття, більше терпимості та співпраці з іншими культурами в обстановці довіри і взаєморозуміння.

Подальший розвиток української культури неминучий, адже без такого розвитку неможливо сподіватися ні на утвердження духовних цінностей, ні на поглиблення демократичних процесів у країні, ні на розквіт самої країни.

Звучить пісня «Моя Україна»

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG