Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 16:03

Туристичні зваби задунайської сторони. Подорож Західною Угорщиною


Василь Плоскіна Угорщина, 21 грудня 2007 (RadioSvoboda.Ua) – Західна Угорщина, або ще Задунав’я, як його називають мешканці цього краю, починається одразу на правому березі річки Дунай – а це майже 40 відсотків території країни. Для мандрівників заможне Задунав’я передусім прикметне давніми пам’ятками минулого, що органічно доповнюють сучасний образ краю – індустріально розвинений і добре доглянутий жителями правого берега.

Упродовж тисячоліть Дунай тут називали то Данубіус. Утім міста, про які мова піде, розкинулись трохи осторонь цього великого європейського вододілу, але майже по центру русла ріки. Місто Шарбоґард утворилося кілька століть тому внаслідок злиття двох поселень – Шару і Боґарда, за аналогією Буди й Пешта. Нині Шарбоґард майже нічим не відрізняється від своїх по-європейському впорядкованих австрійських чи німецьких побратимів, де колись цілими колоніями-цехами селилися середньовічні ремісники, військові та інший люд, звільнений від феодальної залежності.

Місто заснували печеніги?

Екскурсовод Роберт Ковач заводить відвідувачів до типової хати міщанина поренесансної доби, коли чоловіки патріархально попахкували люльками, а їхні дружини в той час заклопотано і сумирно поралися по господарству.

Гід підходить до старовинного залізного пресу і починає розповідати, із чималим зусиллям крутячи механізм: «Перед обідом порядний господар допомагав дружині вичавлювати олію з соняшникового насіння. Ху-у-у-х!.. Важкувато... Ні, все-таки, я думаю, що радше по обіді... А-а-а-х!.. Добре мужчині в цей час трохи запалити люльку, звичайно, якщо є тютюн. О, куриво є! Але ці підсушені тютюнові листя треба якось подрібнити. Ага, цей цікавий пристрій – тютюновий ніж-сікач, яким користувалися колись давно в Шарбоґарді...»

Подейкують, що якісь дві заможні родини на прізвище Бешеньєї (з угорської перекладається як печеніги, або печенізький) заснували у XIV столітті на березі річки Шар невеличке поселення. На одній з дерев’яних хатин краєзнавчого музею навіть зберігся символ їхнього роду – вирізьблений з дерева круг сонця, від якого на всі боки розходиться проміння. Такі тотеми не раз знаходили у похованнях кочівників, зокрема, скіфів та хозар. Також розповідають, що десь поблизу нібито народився ренесансний поет і бард Шебештьєн Тіноді-Лантош. Одне слово, культурних нашарувань у Шарбоґарді не бракує...

Про привидів тут нічого поки що не чули

Не так далеко від Шарбоґарду розташований середньовічньовічний Озорський палац зі внутрішнім подвір’ям. Ця елегантна й світла будівля досить помітно відрізняється від тогочасних похмурих феодальних садиб Угорщини. Місцеві хроніки іменують власника палацу Озорським Піпо.

Іноземців на ті часи в Угорщині аж ніяк не бракувало, якщо пригадати ту обставину, що певний час цією країною правив король з роду французьких герцогів Анжу. Розбудовувати своє родове гніздо Коларі мав з чого: король подарував своєму васалу за державну службу місцеве золотоносне родовище. Пізніше молодий феодал відзначився на війні з турками.

Палац змінив багатьох власників і чудово зберігся до нашого часу.Навряд чи складеться враження, ніби вас пустили до типового музею, хоча тут справді є на що подивитися. При вході в будівлю гостей привітно зустрічає лицар у залізних обладунках, на стінах передпокою розвішано чимало мисливських трофеїв.

Знайдете ви тут і родинну каплицю, і вже не знати, яким дивом тут збереглися чудові облаштунки панських покоїв, де чоловіків не можна відтягнути від експозиції холодної зброї. Спостерігаючи цю картину, музейні працівники тільки поблажливо посміхаються, мовляв, ніби й нові часи настали, а люди і звичаї ледь міняються...
XS
SM
MD
LG