Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 10:09

2007 року Бельгія пережила найдовшу в своїй історії політичну кризу


Наталія Вікуліна Брюссель, 27 грудня 2007 (RadioSvoboda.Ua) – 2007-й виявився непростим роком для Бельгії – країна проіснувала без уряду понад 190 днів, що є рекордом для бельгійської історії. Вибори до парламенту країни відбулися ще 10 червня, і впродовж півроку кандидат у прем’єри Ів Летерм так і не зміг сформувати уряд. Це посилило сепаратистські настрої в Бельгії, яка складається з двох великих громад – Фландрії і Валлонії. Бельгійський король Альберт Другий звернувся по допомогу до колишнього глави кабінету Гі Верхофстадта, якому вдалося незадовго до католицького Різдва сформувати перехідний уряд. Парламент Бельгії висловив довіру тимчасовому кабінету, який працюватиме в найближчі три місяці і вирішуватиме термінові питання. У березні виконавча влада має перейти до коаліції християнських демократів і лібералів на чолі з Летермом. Радіо Свобода поцікавилося в журналіста голландськомовної газети Бельгії «Де Стандаард» Йорна Де Кока, чи можна вважати, що політична криза минула.

Й. Д.: Залежить від того, що ви розумієте під політичною кризою. Нині відбулося однозначно короткочасне вирішення, нині ми маємо укомплектований уряд, хоча офіційно за 3 чи 4 місяці він буде замінений на інший уряд. Це означає кінець тим 190 дням переговорів про новий уряд, які проходили від часу проведення виборів. З іншого боку, політичні дебати про федералізм у Бельгії чи про державний устрій у Бельгії не закінчилися.

Р.С.: Але чи думаєте Ви, що Бельгія і досі перебуває під загрозою розпаду на Фландрію і Валлонію?

Й.Д: У цьому світі все можливе. Я маю на увазі, що держави вигадало людство, а не природа. Але я думаю, що у всіх політичних переговорах чи під час кризи, як би ви це не називали, впродовж останніх пару місяців слід прояснити одну річ. Перш за все, так, ми, звичайно, знали, про різні ідеї, як організувати федеральну державу в Бельгії між північчю, яка говорить голландською, і півднем, який говорить французькою. Але з іншого боку стало також зрозумілим те, що більшість людей не хоче розділу країни, що навіть технічно це було б дуже важко організувати. Завжди постає велике питання: що робити з Брюсселем, який на межі двох великих громад. Як можна розділити Бельгію, і що ви зробили б з Брюсселем – перетворили б його на новий Берлін, поділений на схід і захід? Цього насправді ніхто не хоче. Тож це не так легко.Завдяки цій кризі люди почали думати, якою є цінність регіонів і символу Бельгії – тобто, що бельгійська держава додатково приносить двом комунам. І я думаю, що зараз дебати набагато жвавіші й інтенсивніші, ніж раніше. І це необов’язково погано. Можливо, раніше ми не дискутували на цю тему достатньо. І ми б проводили всі ці державні реформи, не думаючи фактично про те, якою є їхня мета.

Р.С.: Тож політична непевність принесла й користь?

Й.Д.: О, звичайно, користь є. Зараз ми більш-менш дійшли консенсусу, що якщо ми хочемо реформувати Бельгію в глибшу федеральну державу, тоді нам краще цього не робити так, як ми це робили впродовж останніх 30 років, коли кожні 2 чи 3 роки ми змінювали тільки маленькі речі. Насамперед ми маємо думати про те, як має виглядати велика картина, які сили мають представляти федеральний центральний уряд у Брюсселі, а які – регіональні уряди. І дивитися більше на будинок замість того, в якій кімнаті які меблі поставити.

Р.С.: Деякі бельгійці вважають, що головною причиною для політичного конфлікту в Бельгії є амбіції політиків. Ви погоджуєтеся з цією думкою?

Й.Д.: Ні, анітрохи. Я думаю, що кожен політик має амбіції, але це однозначно структурна дискусія в Бельгії, і вона не є новою. Ці дискусії, як організувати федеральну державу, тривають понад 30 років. Це по суті дуже логічна річ. У Бельгії існує дві великі громади. У будь-якій державі з двома великими громадами існують культурні відмінності, відмінності щодо соціальної політики, навіть зовнішньої політики. Це достатньо логічно, і про це йде дискусія – як організувати державу таким чином, щоб дві громади могли жити разом і працювати разом якнайкраще. Чи мають політики амбіції? Так. Але я думаю, якщо звести всю дискусію до цього, тоді це буде занадто легко.

Р.С.: Ви бельгійський журналіст, який займається в тому числі і питаннями України. Чи можете Ви порівняти ситуацію в Бельгії і ситуацію в Україні впродовж останніх місяців?

Й.Д.: Так і ні. Насамперед, я думаю, в останні 6 місяців у Бельгії ніколи не було ідеї справжньої політичної кризи, яка може дійти до дійсно поганих речей – як кровопролиття, вуличні бійки тощо. Те саме стосується і України, що справді є великим компліментом для України, тому що це показує певний рівень демократичної стабільності в країні. По суті, люди витримують цей тип кризи у стабільній демократії. У Бельгії ми, звичайно, маємо довшу традицію демократії, ніж в Україні. Але це також свідчить, що в Україні є шар стабільності, який дозволяє державі пережити цю політичну кризу. Але, звичайно, з іншого боку, це дуже різні ситуації. Тому що в Бельгії ми маємо федеральну державу, якої в Україні майже немає, адже влада в Україні досі дуже централізована. Хоча в Україні існує чітка різниця між тим, як голосують на заході і в центральній частині країни, та як голосують на півдні і сході. Це схоже на Бельгію, але тут поділ відбувається на горизонтальному рівні, а не вертикальному. Але Україна досі не перебуває в процесі створення реальної влади для різних регіонів. І це може звучати дивно, але це робить ситуацію в Україні більш передбачуваною, ніж у Бельгії.
XS
SM
MD
LG