Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 04:06

Чому в Італії так часто страйкують


Наталка Кудрик Рим, 27 грудня 2007 (RadioSvoboda.Ua) – Робочі страйки, протестні акції Італії – невід’ємне явище суспільного життя Італії. Не був винятком рік, що минає. Антиурядові заходи відбувалися регулярно, майже щомісяця, і охоплювали широкі маси населення одночасно у всіх великих містах. Захищати право на належні умови праці і гідну заробітну плату зголошувалися сотні тисяч людей, які трудяться у державному секторі. Найчастіше невдоволення демонстрували робітники транспортної галузі. /images/photo/Italy_transport_220.jpg Найчастіше страйкує громадський транспорт (RadioSvoboda.Ua) Заявили про себе також медики, фармацевти, вчителі, правоохоронці і журналісти. Кожна категорія висловлювала свої вимоги, але у більшості випадків з року в рік йдеться про найголовніше: поновлення робочих контрактів, що означає покращення умов праці, соціального захисту і підвищення заробітку. Страйки в країні не виникають стихійно, зазвичай це добре сплановані і заздалегідь анонсовані акції, які організовує потужний профспілковий рух. В Італії існує три великі національні профспілкові організації. Поза цим кожна окрема професійна категорія має свій, досить активний, профспілковий осередок, котрий тісно співпрацює з національними асоціаціями. Керівництво профспілок заздалегідь оголошує вимоги працівників до уряду і попереджає про наміри влаштувати акцію протесту. Якщо за певний час, тиждень-другий, кабмін не йде на поступки – протестна хвиля набирає обертів. Фармацевти закривають аптеки, вчителі і правоохоронці виходять на площі, журналісти не випускають газет і теленовин, а транспортники блокують рух усіх публічних засобів пересування від автобусів до літаків. Подібні заходи паралізують на години, а то й на кілька днів життя країни, що деструктивно впливає на роботу іншої частини населення і завдає значних збитків економіці. З іншого боку, якщо не страйкуєш – уряд не звертатиме на тебе уваги, переконані італійські працівники бюджетної сфери.

Останній масштабний страйк охопив Італію за два тижні до різдвяних свят. Водії-дальнобійники вимагали зниження ціни за дизпаливо і захисту від конкуренції автотранспортників зі Східної Європи.Упродовж трьох днів автошляхи країни стогнали від багатокілометрових заторів. Автозаправочні станції залишалися без пального, полиці супермаркетів і базарів помітно порожніли через відсутність свіжих продуктів. Затримка з постачанням будівельних матеріалів гальмувала роботу на будмайданчиках.

Лише сільськогосподарська галузь Італії зазнала збитків на 600 мільйонів євро, загалом економіка країни втратила 5 мільярдів євро. Прем’єр-міністр Романо Проді назвав акцію дальнобійників неприпустимим порушенням прав громадян. Однак уряд пішов на поступки, пообіцявши переглянути ціни на паливо. Транспортники призупинили акцію з умовою подальшого її відновлення, якщо не відчують рельних змін. Таким чином консенсусу досягли, принаймні, так виглядає. Запитання, як довго триватиме затишшя?

Більше шкоди, ніж користі?

Фахівці з трудового законодавства вважають, що масштабні страйки приносять більше шкоди, ніж користі як самій галузі, так і державі в цілому. Тому переконані, що профспілки мають шукати інші форми діалогу з урядом. Деякі оглядачі пов’язують частоту протестних заходів із поширеним у світі глобальним явищем аполітики, тобто відсутності дійової політики. В Італії, економіка котрої з 1980-х років потребує суттєвих реформ, жодна політична сила, на думку аналітиків, не представляє нової ідеї майбутнього країни. Отож, соціальні страйки – красномовне свідчення загального невдоволення громадян нинішньою недієвою, технічною політикою. У цьому контексті частіше лунає обурення з приводу того, що прибутки італійських парламентарів найвищі у Європі, а то й у світі, натомість серед країн Євросоюзу зарплата італійського робітника одна з найнижчих.

Професор Оксана Пахльовська, університет «La Sapienza», Рим
(RadioSvoboda.Ua)
Щоб краще розібратися у ситуації, Радiо Свобода звернулося за коментарем до професора Оксани Пахльовської з провідного римського універистету «La Sapienza».

Р.С.: Чому в Італії часто відбуваються масові антиурядові акції різних категорій працівників?

О. П.: Спочатку слід зрозуміти природу цих страйків, а вона пов’язана зі специфікою розвитку Італії у повоєнний час. Італійці називають свою країну останньою державою реального соціалізму у Європі. Ця країна через економічну відсталість після війни створила таку систему протекціонізму держави, котра забезпечує роботу усім, як у радянські часи, але це не дозволяє праці бути продуктивною. Працює багато зайвих людей: усі ніби зайняті, усі отримують зарплату, і усі працюють погано.

Р.С.: І страйки таким чином є викликом державній системі?

О. П.: Це така звична форма реакції на існуючу систему, бо у певних галузях бракує конкуренції, отже, бракує руху вперед. Але є також інший аспект: ці страйки демонструють, що людина, яка працює, може і має право захистити себе. Якщо порівняти стан і статус робітника в Італії та Україні у тій же гірничій галузі, то стан українського працівника – це стан людини, яка перебуває фактично в умовах рабства.

Р.С.: Наскільки така форма демократичного захисту прав людини, як страйк, на сьогодні є ефективною?

О. П.: Загалом я не думаю, що подібні акції протесту особливо дієві. На прикладі досвіду в Італії такі заходи не ефективні, часом вони є виявом егоїзму певної категорії робітників, як ось недавній страйк таксистів у Римі. Таксисти просто не хочуть втрачати своїх заробітків, а насправді таксівок бракує у місті, отже люди потребують, щоб таксистів було більше. У будь-якому разі страйки є також моментом діагностики певної галузі чи категорії працівників.

Р.С.: В Україні не дуже поширені соціальні страйки, однак, як Ви зауважили, робітники у скрутному становищі. Чому вони не влаштовують загальнонаціональних акцій протесту?

О. П.: Погляньмо на останню ситуацію на донецькій шахті імені Засядька. Це таке божевільне середньовіччя, наче Україна розташована на іншому континенті, а не на європейському. Йдеться про абсолютно безправних людей. Припустімо, ці шахтарі застрайкують: куди вони підуть, у них немає виходу, немає соціальної перспективи. Жах у тому, що люди, які вчора загинули, позавчора вони були живі і голосували за своїх убивць, за безвідповідальний політичний клас.
XS
SM
MD
LG