Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 19:05

Михайло Поплавський: «Кохаймося – нас, українців, повинно бути 100 мільйонів!»


Сергій Рахманін

Сергій Рахманін: Щиро вітаю вас зі святами, які вже почалися. Новий рік і в переддень Нового року я вирішив запросити людину, яка сама по собі є свято. Знаєте, це, напевне, найбільший життєлюб серед усіх, кого я знаю. Отже, Михайло Поплавський, постать цікава, суперечлива, але тим і цікава.

Я думаю, що не варто представляти Поплавського – Поплавського знають всі. І навіть хтось, говорячи про Поплавського, згадав відомий діалог з фільму «ДМБ». «Ти ховрашка бачиш?» «Ні». «І я ні, але він є». Так от Поплавський є навіть тоді, коли ви його не бачите

Але менше з тим наша традиційна довідка: хто він такий є, Михайло Поплавський?


(RadioSvoboda.Ua)
Михайло Михайлович Поплавський народився 28 листопада 1949 року у селянській родині на Кіровоградщині.

Працювати почав ще у шкільні роки: помічником комбайнера, потім каменярем на будівництві сільських доріг.

Після школи закінчив училище за спеціальністю «Машиніст електровозу». Працював за фахом у шахті на Донеччині.

У 1969–1971 роках служив в армії, де отримав медаль «За військову доблесть».

Після служби закінчив училище культури в Олександрії. Працював директором сільського Будинку культури. У 1979-му закінчив Київський інститут культури. Був головою студентського профспілкового комітету.

Потім працював заступником директора Республіканського будинку народної творчості УРСР. У 1984 році нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

У 1985-му захистив кандидатську дисертацію в Академії педагогічних наук. Після цього працював в Інституті культури викладачем, старшим викладачем, доцентом, професором, завідувачем кафедри, деканом факультету.

У 1990 році захистив докторську дисертацію в найпрестижнішому профільному вищому навчальному закладі, в Ленінградській Академії культури, ставши першим і єдиним в Україні доктором наук у галузі управління й економіки соціокультурної діяльності.

З 1993-го - ректор Київського інституту культури, наймолодший ректор в Україні.

Після невдалої боротьби за посаду міністра культури у 1995-му Поплавського зміщено з посади ректора, але згодом, після студентських протестів та кількох виграних судових справ він знову стає ректором.

З 1997 року Інститут культури стає університетом, а з 1999-го з приставкою національний.

У 2002 році Михайло Поплавський балотується у народні депутати України по Кіровоградській області та у Київську міську раду і отримує подвійну перемогу. У парламенті був заступником голови Комітету з питань культури і духовності.

У 2004-му Поплавский стає президентом міжнародної громадської організації «Об’єднання українців світу».

З 2005-го року за його ініціативою відкрилася Академія перукарського мистецтва і декоративної косметики, єдиний в Україні навчальний заклад такого зразка, що має міжнародну ліцензію.

Лауреат престижних національних премій та державних нагород, власник мережі ресторанів „Батьківська хата”, автор кількох книжок та музичних альбомів.


Сергій Рахманін: Пане Михайле, традиційне запитання: де Ви збираєтеся святкувати Новий рік?

Михайло Поплавський: Я традиційно святкую в мами в Мечиславці на Кіровоградщині, де збираємося всією родиною, зустрічаємо Новий рік у батьківській хаті, мається на увазі в мами, а потім всією родиною вже виїжджаємо в ресторан «Батьківська хата», де з’їжджається вся родина з усієї України, і ми святкуємо, тому що ресторан «Батьківська хата» - це в честь батька. І ми вважаємо, що батько, як така наша велика сім’я, ми продовжуємо вже до ранку святкувати там.

Сергій Рахманін: Ваш знайомий стверджував, що Ви є дуже вправним кухарем. У Вас є якась така фірмова страва, яку Ви збираєтеся робити на Новий рік?

Михайло Поплавський: Ну, на Новий рік дуже багато. Я, наприклад, дуже люблю реберця з молодої свинки в меду. Це одне з моїх таких любимих. Але з молодої свинки, яка вирощена тільки... В мене свиноферма 500 голів свиней, і так, як діди-прадіди годували цих свиней, так зараз ми повинні. Ми їх, наприклад, з 4-ої до 5-ої ранку забиваємо, і на 6-ту ранку вже ресторани отримують свіже м’ясо. М’ясо не морозиться в ресторанах Михайла Поплавського.

А з точки зору молоденької потрібно, головне щоб знати, чим харчують тих свиней, які смакові якості, і м’ясо повинно не морозитися. І це, наприклад, перше, я хотів би Вам сказати. Це перше, що я хочу сказати, будуть реберця з молодої свинки в меду. Це одне з таких. Ну, з капустою тушеною. Я думаю, Ви розумієте.

Дальше. Я 31-го буду готувати з мамою. Я дуже люблю готувати. Готуємо холодець з молодого півника. Це теж таке блюдо ексклюзивне. Я теж дуже люблю.

Ще, я сказав би, мамина запіканка з домашнього сиру. Такої запіканки, як мама, це ще бабуся готувала, теж практично я ніде не їв. Є запіканки, але не такі.

Так що, якщо ви хочете українську національну мамину сирну запіканку, приїжджайте в ресторани Михайла Поплавського.

Сергій Рахманін: До речі, дуже гарна пропозиція - в рік свині, що вже минає, з’їсти молоду свинку. Це було б дуже непогано.

Звичайно, Новий рік – це дуже веселе свято, з яким у кожного пов’язана ціла купа кумедних історій, анекдотів, тостів. І ми вирішили запитати у наших киян-пересічних громадян, які анекдоти, тости або цікаві історії у них пов’язані з Новим роком?

Що з цього вийшло? Почуємо просто зараз.


Респондент: Я знаю одну історію.

Дівчинка на третьому курсі. Якраз вже все, закриваються відомості, і в неї є один предмет незданий, а їй треба виїжджати в Єгипет відпочивати. І от вона біжить в деканат, в деканаті його немає, шукає викладача, прибігає в другий кабінет, з того кабінету в інший кабінет. Тут їй говорять на четвертому поверсі, що їй треба побігти на 11-ий, бо він вже пішов здавати відомість, закривати. І от вона біжить по сходах, ліфт не працює, вона зачепилася, падає на останні сходинці і її пробує схопити хлопець...

В його руках залишається її курточка, вона падає на коліна, а паркет слизький, вона летить, відкриваються двері і виходить декан. А вона стоїть перед ним на колінах, він запитує: «Що Ви, панночко, хочете?» А вона каже: «Я здаю». А він каже: «Ну, добре, я беру».

Отак вона здала. Нічого не здавала.

Респондент (переклад): Я бажаю всього досягнути в житті. Батькам, звісно, бажаємо здоров’я, дякуємо за все.

Респондент: Дуже оригінальний новорічний тост початку ХХ століття, яким хизувався Володимир Маяковський. Пити можна всім. Знати тільки треба, коли і з ким, за що і скільки?

Респондент (переклад): Давайте вип’ємо за Діда Мороза і Снігуроньку. Скільки себе пам’ятаю, не хворіють, не старіють і на подарунки завжди гроші мають.

Вранці після Новорічної ночі подружжя повертається додому. Господар намагається відкрити двері цигаркою. «Це ж цигарка, - каже жінка, - дідько забирай!» «Невже я викурив ключ,» - промовив чоловік.

Пропоную випити за те, щоб ми випадково не викурили ключі від свого щастя.

Респондент (переклад): За стабільність! За щастя людей! Щоби люди гідно жили в цій країні!

Респондент (переклад): Мій тост завжди і скрізь за любов. Я вважаю, що не краса врятує світ, а тільки любов: тільки любов до ближніх, взагалі любов до життя.

Респондент: За Україну!

Путін та Медведєв заходять в ресторан. Путін каже: «Мені стейк». Офіціант запитує: «А як же овоч?» «Овоч також буде стейком».

Сергій Рахманін: А у Вас є якийсь власний, «фірмовий» тост новорічний?

(RadioSvoboda.Ua)
Михайло Поплавський: Новорічних немає, але в нас є любимий тост, який ще з моїх студентських років тримається в Національному університеті культури.

Перший тост. Хай живе хто з ким хоче!

Другий тост. Хай вмре, хто не хоче!

Третій тост. Краще пити, ніж не пити, краще жити, ніж не жити, краще дати і радіти, чим не дати і жаліти! За любов! Тобто, вип’ємо за любов, а хто не може за дружбу. З Новим роком!

Сергій Рахманін: А чим, до речі, Вам цей рік запам’ятався, він був чимось особливим? Бо я, знаєте, по знайомих суджу, то для багатьох це був, напевне, найважчий рік життя. Не знаю, якось так склалося, що дуже складний рік був.

У Вас щось особливого, спеціального було в цьому році?


Михайло Поплавський: По-перше, для мене, особливо, я думаю, для всієї України це були дуже важкі вибори, вибори, де був такий переломний момент, від цього теж дуже багато залежало, і всі, як-то кажуть: і бізнесмени, і творчі люди переживали, щоб ми рухалися більш потужно в європейське співтовариство.

Друге. Це було 10 років піар-проекту «Співаючий ректор», який ми відсвяткували теж в Палаці «Україна». Це був один із таких яскравих піар-проектів Національного університету культури і мистецтв. Це був не особисто мій, а це був команди моєї.

Наступне. Це було 10 років телевізійній дитячій програмі «Крок до зірок», яку я маю честь сьогодні як автор ідеї, режисер-постановник очолювати вже 10 років.

Ми в свій час «Ранкову зірку» Юрія Ніколаєва виперли з ефірів українських телекомпаній, і вже 10 років ми сьогодні домінуємо з національним продуктом. Це практично єдина програма національного, я маю на увазі, українська дитяча програма, яка системно йде щотижня на УТ-1.

І третє, наприклад. Рік важкий був, але цікавий. Так що, думається, що 2007 рік увійде в історію Національного університету культури та мистецтв для мене особисто як один з перехідних з точки зору політичного життя держави і творчого, соціально-культурного комплексу.

Я думаю, що наступний рік буде роком реформ в економіці, в соціально-культурній, в духовній сфері.

Сергій Рахманін: Знаєте, ми реформ чекаємо 16 років і все ніяк не дочекаємося.

До речі, Ви самі згадали про вибори, про парламент. Ми, власне, з Вами познайомилися під час Вашої депутатської каденції, коли Ви були членом ВР.

Ви не вважаєте от сьогодні з огляду на ті часи, що це було помилкою? Я просто пам’ятаю цю фразу (я не знаю, чи вона Вам належить, але Ви самі її промовляли), що який сенс мати владу, якщо маєш мудрість нею не скористатися?

Чи був тоді сенс йти до ВР? Не шкодуєте за тими часами?


Михайло Поплавський: Я як людина амбітна...

Сергій Рахманін: Не сперечаюся.

Михайло Поплавський: Я не можу сказати, по якій шкалі амбіції, але здорові амбіції.

Справа в тому, що коли були вибори по мажоритарці, я йшов по своїй Кіровоградській області. Мене люди, як то кажуть, я одні вибори програв був в 1998 році Людмилі Супрун, а в 2002 році, коли йшли вибори, вже хотілося, щоб від свого регіону, щоб я представляв (моя Кіровоградська область, шість районів) Кіровоградську область у ВР. І це був просто як патріотизм з точки зору малої батьківщини, щоб я міг представляти їх у ВР.

Сергій Рахманін: Просто Поплавський, я ж кажу, якби хто до нього не ставився, це, безумовно, ефективний менеджер. З цим, я думаю, ніхто не буде сперечатися.

Я просто знаю, що в принципі до Вас небагато знайдеться людей, про яких так схвально відгукуються абсолютно різні люди: там від Симоненка до Шуфрича, від Кучми до Плюща, від Тимошенко до Томенка.

Але чи був сенс зреалізованому, запитаному менеджеру Поплавському пробувати свої сили в депутатстві? Все-таки, мені здалося, це було трошки не Ваше.


Михайло Поплавський: Це я потім зрозумів. Я думаю, що я буду більш ефективний топ-менеджер, я маю на увазі, що як ректор Національного університету культури та мистецтв, як людина, яка готує національні кадри для соціально-культурної сфери, як менеджер.

Ми зараз відкрили 20 філіалів в регіонах. В цьому році відкриваємо в Чернівцях. І принциповий, і знаковий для мене проект – це відкриття в Севастополі філіалу Київського національного університету культури і мистецтв, тому що в Криму зараз більше 70 російських вищих навчальних закладів. Для мене як для українця до восьмого коліна принципово вийти на освітній ринок Севастополя і витіснити філіал Севастопольський Московського держуніверситету імені Ломоносова.

Це так, здорові амбіції українця Поплавського.

Сергій Рахманін: Ні, ну це амбітна мета. Я зичу Вам наснаги. Якщо Вам це вдасться, то я буду радий.

Хоча насправді я не знаю проектів, які у Вас не виходили б. У Вас все, за що не беретеся, все виходить. Як Вам це вдається?


Михайло Поплавський: Що в нас в Україні? На мій погляд, що є багато ідей, але зреалізувати, то мало є менеджерів, управлінців, які могли б оперативно спрацювати.

У нас, наприклад, у мене команда професіоналів, яка працює зі мною багато років. Зі мною, наприклад, можна рахувати один рік за три. Зі мною дуже важко працювати, не кожний зможе зі мною працювати. Ми працюємо по 12-14 годин на доби, я раніше 23-ої не виїжджаю додому. Але команда теж працює.

Звичайно, є багато нюансів. Але якщо мені ідея і моїй команді, ми обговорили, що ця ідея є, ми, наприклад, через 5 хвилин стартуємо реалізацію цього проекту.

Важко йде, особливо зараз, у цій нестабільній ситуації. Але те, що, наприклад, команда працює ефективно, моя команда професіоналів, свита грає короля. Я, як то кажуть, генератор, я веду, і зі мною йдуть. І, звичайно, команда, як то кажуть, проходить ці проекти. Є зреалізовані хороші проекти, якими я горджуся.

Я думаю, що кожна людина повинна залишити слід на землі, тому що те, що кажуть, і те, що, наприклад, зараз... Коли про нас кажуть, то ми живемо, а зреалізовані проекти, вони залишаться після нас.

Сергій Рахманін: Ми мали змогу оголосити щось на кшталт конкурсу на запитання до нашого сьогоднішнього гостя, і одна з наших слухачок, слухачка Радіо Свобода Олена запитала, чи співає Поплавський вдома?

Маєте таку звичку? Чи Ви вже втомлюєтеся від співів і вдома не співаєте?


(RadioSvoboda.Ua)
Михайло Поплавський: Ви знаєте, я вже стільки співаю, що я вдома не співаю. Це чесно Вам скажу. Немає сенсу. Я просто іноді, коли вже переглядаю якіс... або йде телеверсія, або що, то я тільки дивлюся, що можна десь зробити телеверсію, більш щоб вона підходила, щоб по динаміці була, щоб світло корекція. З цих точок зору.

А так вдома не співаю, в мене просто немає коли. Я в 23-ій виїжджаю, десь в 23.30. приїжджаю. Вже куди співати? Вже люди сплять.

Сергій Рахманін: Ви знаєте, запросити Поплавського на ефір і не запропонувати йому поспівати, було б, напевне, нечемно. Я не думаю, що ми будемо співати вживу, але, можливо, у Вас є якась улюблена пісня, яку Ви зараз от в якості подарунка нашим слухачам запропонували б?

Михайло Поплавський: Я хочу сказати, що хоч я себе вважаю «юним орлом», але вік, як то кажуть, і час лине, роки дають своє і навіть швидше, чим ми думаємо.

Я хотів би, щоб пісня «Час рікою пливе» (це її виконував Микола Гнатюк) на слова Івана Франка, щоб ця пісня прозвучала у вашому ефірі. Це одна з моїх любимих пісень.

Сергій Рахманін: Давайте так і зробимо.

Звучить пісня «Час рікою пливе»

Сергій Рахманін: Ви знаєте, я чомусь згадав Плюща, який казав, що якби хто не ставився до співів Поплавського, йому можна подякувати хоча б за те, що він хоча б у такий спосіб популяризує українську пісню.

Я думаю, що якщо навіть просто хтось для себе відкрив Франка, завдячуючи пісні у виконанні Поплавського, я думаю, що вже в такий спосіб залишили по собі слід. Хоча я не знаю.

От як Вам здається, Франку сподобалося б те, як Ви виконуєте його пісню?


Михайло Поплавський: Я хочу сказати, що є виконавці, які голосом беруть. Але я хочу сказати: Поплавський бере душею українською. І коли Ви прослухали цю пісню, то Ви переконалися. Сьогодні нове аранжування, нове звучання і новий підхід до того, що ця пісня, як то кажуть, нове дихання отримала. Так що Ви самі переконалися, слухаючи цю пісню.

Сергій Рахманін: Знаєте, в мене таке враження, що Ви от справляєте враження абсолютно щасливої людини. Я знаю, що у Вас безліч друзів. Навіть люди, які критикують Вас, при чому критикують затятою, насправді навіть хизуються знайомством з Поплавським.

І хоча критиків у Вас багато, але у Вас величезна кількість друзів. Я навіть не знаю, іншої людини, в якої було б стільки різних друзів. У Вас вороги є? Справжні, серйозні, затяті вороги?


Михайло Поплавський: Ну, слухайте, ну, по-перше, Поплавський нікому «западло» не зробив. По-друге, він нікого ніколи не критикував. А по-третє, він ні на кого в суд не подавав, хто його критикував. Він просто дякував за те, що його критикують, тому що принцип команди Михайла Поплавського: кажіть про мене що хочете, тільки прізвища не переплутайте.

Сергій Рахманін: А є якась у Вас мета така, я не знаю, надзвичайна, амбітна, мета всього життя? Бо в принципі Ви самі собі кожного року ставите якесь завдання і зазвичай реалізовуєте ці завдання.

Михайло Поплавський: Я хотів би, щоб, ми, наприклад, зараз, Національний університет культури став однією з таких освітніх корпорацій, щоб після мене працювали. Щоб, наприклад, Національний університет культури сьогодні досяг такої межі, щоб Голівуд американський відпочивав би порівняно з Київським національним університетом культури і мистецтв. Це був Український київський національний університет культури і мистецтв. І це як бренд вже працює.

Але ми думаємо, як це подати. Тому що, коли я дивлюся Голівуд, Голівуд – це ж тільки бренд, там вже не той Голівуд, який раніше був, а Національний університет культури набирає зараз оберти. От ми якраз хочемо, щоб на першому місці був бренд «Національний університет культури і мистецтв київський», а на другому по популярності Голівуд американський.

Сергій Рахманін: Ну, це справді амбітна мета.

Ну, те, що я можу від себе додати, що Поплавський – це вже бренд, який є. І з цим сперечатися важко.

Зараз, до речі, точаться дискусії. От дуже багато говорять про реформу освіти. Відбудеться вона чи ні? Насправді невідомо. Але зараз подейкують, що, можливо, відмовиться нове керівництво Міністерства освіти від так званої системи тестів.

До речі, яке Ваше ставлення до тестування? Наскільки воно є ефективним? Наскільки воно є прозорим? Наскільки воно є сучасним?


Михайло Поплавський: Я хочу тільки одне сказати, що одне і друге воно ефективне. Але просто як воно робиться, чи можна через ці тестування теж зловживати і так дальше?

З точки зору, наприклад, для того, щоб зловживання у вузах не було, то я думаю, що тести як один з варіантів можливий такий хід подій. А в принципі, я думаю, що ми доходимо до того, що практично у вищі навчальні заклади будемо відмінників і хорошистів приймати без іспитів. Я думаю, що це теж буде державна підтримка, якщо діти добре навчаються.

Сергій Рахманін: Провокативне питання, але мушу його поставити, тому що це питання поставив наш слухач Василь з Черкас.

Запитання наступне. Якби Поплавський прокоментував інформацію в Інтернеті, те, що хабарі при вступі до Університету культури і мистецтв є найвищими в Україні?


Михайло Поплавський: Це, до речі.... Просто це думка Василя.

Сергій Рахманін: Можливо, він просто не вступив до Київського університету культури і мистецтв.

Михайло Поплавський: Він просто не вступив. Я хотів би, щоб просто у вашій програмі, що тут говорив Вася... Вася – це необ’єктивно.

Якщо, наприклад, на сьогоднішній день... Ви зараз можете і студентів запитати, і інших, ми зараз, оці питання у нас взагалі неактуальні. Ми звільнили десь років 3-4 назад десь 15-20 професорів і доцентів...

Сергій Рахманін: Ого! Саме за це Ви маєте на увазі?

Михайло Поплавський: І зараз вийшли, тому що ректор не бідна людина, ректор має свій бізнес, і ректор не хоче своє ім’я, щоб воно десь ходило в негативному плані. Так що в цьому напрямі і в регіоні, і тут в нас хабарів немає.

Ну, не можна за всіх... Я ж не можу... Як кажуть, в сім’ї не без таланту. Але ми зараз над цим питанням дуже серйозно працюємо. І сьогодні якщо підготовлена, обдарована дитина, вона добре здає іспити, вона обов’язково поступає в Національний університет культури і мистецтв. Ми зацікавлені в обдарованих, нестандартних, неординарних творчих особистостях.

Якщо в інших вузах 1-2 сироти, то в нас 86 сиріт. Я особисто контролюю, контролюю і створюю умови для дітей-сиріт, обдарованих дітей, студентів. І сьогодні в нас 86 сиріт, які навчаються в Національному університеті культури. А це треба і одягнути, і це ж потрібно нахарчувати, і це ж потрібно опікуватися. Бо ж кожна дитина прийшла з інтернату, вона, може, трошки з порушеною психікою, їй треба увійти дуже, як то кажуть, еволюційно в колектив, особливо в творчий колектив. У нас багато ж є: і акторський, і режисерський, і музичний, і хореографічний. Ну, актори, театральне мистецтво, Ви ж розумієте, що є специфіка.

І до речі, дуже багато дітей-сиріт дуже такі самородки, які, як то кажуть, будуть прославляти нашу Україну.

Сергій Рахманін: Пане Михайле, я вірно зрозумів, що Ви сказали, що 15-20 викладачів було звільнено саме за те, що вони хабарі брали?

Михайло Поплавський: Так.

Сергій Рахманін: Це за який термін, умовно кажучи?

Михайло Поплавський: За останніх 3-4 роки.

Сергій Рахманін: Насправді це питання дуже складне і дуже важливе. Воно навіть було колись темою парламентських слухань, обговорювали, чи взагалі можливо подолати корупцію як таку, як явище у царині освіти.

Як Вам здається, це буде існувати одвічно чи є якийсь рецепт, в який спосіб можна це подолати?


(RadioSvoboda.Ua)
Михайло Поплавський: Я хочу сказати, що зараз вже з кожним роком... По-перше, є президентська програма Віктора Ющенка, і зараз є відповідні органи, які над цим працюють.

Я вважаю, що порівняно кілька років тому зараз є ректори, працюють і команди працюють, ректор не хоче, щоб, наприклад, його вуз десь в інформаційних якихось програмах був, що там хтось щось бере. Вуз, а це теж імідж і авторитет вузу від того, що тут можна поступити чесно, прозоро і... Талантам треба допомагати, бездарі проб’ються самі.

Сергій Рахманін: Знаєте, одвічне питання (ми його багато разів зачіпали в розмові з різними людьми під час наших програм «Дійова особа»): чи взагалі виправдане існування Міністерства культури як інституції?

Бо дехто вважає, що, наприклад, його треба зробити трошки іншим, надати йому інші функції, а дехто вважає, що його треба взагалі скасувати як клас, бо насправді воно не виконує ту функцію, яку мало б виконувати.

Напевне, попри те, що у нас в культурі залишається так званий залишковий принцип фінансування, навіть за умов цього існування Міністерство культури свої функції не виконує.

От як Вам здається, подібна інституція потрібна чи не потрібна?


Михайло Поплавський: Я хочу сказати, що інституція ця потрібна на перехідному етапі. Можливо, вже коли реформування пройде державних інституцій, потому воно ввійде в іншу структуру, а на перехідному періоді... Так склалося вже воно десятиліттями, розумієте?

Навіть діячі культури і мистецтв, особливо старшого покоління, вони розуміють, що не можна навіть без Міністерства культури, повинна бути така інституція на перехідному етапі розвитку нашої держави.

Сергій Рахманін: Пане Михайле, хотілося б ще поговорити про Міністерство освіти.

Дуже багато говорять про необхідність реформування системи освіти. От як Вам здається, чого бракує нашій освітянській системі? От як її треба реформувати?


Михайло Поплавський: По-перше, я хочу сказати, Станіслав Ніколаєнко, який був міністром освіти і науки, він розпочав реформи в освітянській галузі...

Сергій Рахманін: Ви погоджуєтеся з тим, що Ніколаєнко попри там сумніви, упередження, був насправді ефективним міністром?

Михайло Поплавський: Я хочу сказати, що він був ефективним міністром освіти і науки. По-перше, він знав законодавчу базу, знав систему управління взаємодії з Кабміном, і багато він, наприклад, проектів через ВР, через Кабмін пролобіював. Він на сьогоднішній день був ефективним менеджером і міністром освіти і науки. Це я як людина, як ректор можу це підтвердити.

Я думаю, що на сьогоднішній день... Але сьогодні кожний день, кожний рік нові задачі, нові горизонти. Я думаю, що сьогодні новий міністр теж буде продовжувати ці реформи і, можливо, разом з колегією виробить своє бачення реформування освіти, тому що освіта – це ідеологія, це патріотизм, це перспектива нашого суспільства, тому що за нами йдуть всі ті, хто краще нас.

І от ці маленькі українці: від дитячого садочка до школи – оце сьогодні майбутнє нашої держави. Це все, що зараз в політиці, скрізь, воно, піна ця зійде, заб’ють джерельні води, а от ці діточки від дитсадка, школи – це є сьогодні майбутнє і красива Україна.

Сергій Рахманін: Пане Михайле, зараз побільшало людей, які вважають, що державні вищі навчальні заклади як такі вже застаріли і треба переходити до 100% приватної системи вузів. Ви поділяєте цю точку зору чи ні?

Михайло Поплавський: Я хочу сказати, що потрібна збалансована система освіти, тобто як державна, так приватна.

Сергій Рахманін: Ну, співвідношення, як Вам здається, тобто 30% на 70% чи 50% на 50%...?

Михайло Поплавський: Ну, наприклад, я хотів би сказати, що десь повинно бути 60% державні вузи і 40% приватні вузи. Бо сьогодні, ви знаєте, приватні вузи мають динаміку, де вони можуть більше на виклик часу адекватно реагувати і змінити експериментальні навчальні плани, там теорія з практикою, практична підготовка, тобто і фінансування відповідне так, як вони вважають.

Державні ж вузи зараз теж фінансуються системно, фінансуються дуже потужно. На сьогоднішній день потрібно відпрацювати, щоб професора, доктори наук, академіки, вони отримали відповідну зарплату, як на Заході. Це теж на сьогодні є проблема плати.

Хоч, наприклад, за час міністра Ніколаєнка, міністра освіти і науки, зарплата підвищилася як у вищих навчальних закладах, так в технікумах, в ПТУ, в школах, і дитячих садочках. І там цілий спектр спеціальностей, де була піднята зарплата.

Сергій Рахманін: Пане Поплавський, а Різдво де будете святкувати, якщо не таємниця?

Михайло Поплавський: Різдво в ресторані «Батьківська хата». Ми теж туди виїжджаємо на батьківщину.

Ви знаєте, сьогодні, наприклад, людина повинна святкувати там, де вона народилася, генетичний код, де її пуповина закопана, де її рідня збирається, тому що рідня з’їжджається з усієї України, а вона приїжджає туди до мами, до родичів, там, де (фраза незрозуміла). Мамі вже 82 роки. І ми зустрічаємося, бо в мами день народження якраз буде в січні, 83 роки.

Вона там в мене генеральний продюсер ресторанного бізнесу. Вона знає, хто скільки вкрав, яка самогонка не так вийшла, де горілку не так подали, де розвели. Я хочу сказати, що мама цим живе, до речі.

Ми будемо святкувати, нас буде десь чоловік 120, святкувати день народження Меланії Григорівни Поплавської, матері якій я... Кожну суботу і неділю я завжди їду до матері в село, обов’язково з нею ночую в цій хаті, де я виріс, де пройшло моє дитинство. І саме головне, що я завжди культивую культ матері, тому що...

Можливо, Михайлові Поплавському можна було вийти тільки з однією піснею «Росте черешня в мами на городі». Ця пісня, можливо, це головна пісня мого життя. І цією піснею ми хотіли б людям, кожний щоб задумався, а де його старенька мати в селі, чи він їздить, чи він поздоровляє її, чи він пише листи, чи телефонує, тому що це, як кажуть, дзвоник кожному, щоб вони пам’ятали і особливо берегли своїх матерів, коли вони ще живі.

Сергій Рахманін: Ну, ця пісня стала справжньою візитівкою Михайла Поплавського. Якщо не заперечуєте, то ми її послухаємо.

Звучить пісня «Росте черешня в мами на городі»

Сергій Рахманін: Ще одне питання. На жаль, автор не підписався, але питання абсолютно новорічне.

Подейкують, що Поплавський любить поїсти, випити. Можливо, у нього є рецепт, що треба пити на Новий рік, аби на ранок не боліла голова?


Михайло Поплавський: Ну, я хочу сказати, що в мене два моменти.

По-перше, в мене ще зараз є така амбітна програма на 2008 рік «Що ми їмо?» А що ми їмо? Ми зараз неякісний товар, який зараз в магазинах є з лейбами золотими, а які на печінку, на шлунок наш і так дальше.

Я хотів би, щоб ми більше вирощували вдома, знали, на чому ви вирощуєте, що ви їсте, особливо в тих кліматичних умовах.

А з точки зору, наприклад, на Новий рік, то я хочу сказати, що саме головне, щоб людина виростила, з’їла, других вгостила і знала, що вона виростила, що вона туди вклала, які природні умови були там, де вирощувалася картопля, де вирощувалися огірочки, помідорчики і так далі.

Так що на Новий рік я ще дуже люблю сало. Сало – це, ви знаєте, гордість українця кожного. Я колись казав, що якщо ви не любите сала, то ви з Умані. То я хочу сказати, що дуже бажано українське сало.

Колись при Щербицькому членам політбюро обов’язково було 50-60 грам до 100 грам сала свіженького. Там були ж спеціальні ферми, молочні свинки.

Але присмалена ця шкірочка, а під цією шкірочкою були живі клітинки, вони дуже корисні, це тільки є в таких молоденьких свинок. І ці живі клітинки дуже корисні для кожної людини.

Так що я кожний день... Чому Поплавський такий веселий, життєрадісний, оптиміст? Бо він їсть українське сало. І особливо, я ж кажу, зі шкірочкою, тому що багато шкірочку просто відрізають і викидають, а якраз треба їсти. Її так треба присмалити, так ледь-ледь примаринувати, щоб оці живі клітинки залишилися, і з’їсти зі шкірочкою.

Тоді ви будете відчувати: рейтинг буде на пів дванадцятого, ви матимете хороший настрій, хорошу енергетичну базу і хороший позитив на весь новий рік.

Сергій Рахманін: Пане Михайле, Ви так розказували, що мені аж їсти захотілося.

І все ж таки, пити що треба? Я так розумію, що, за вашою логікою, напевне, краще за все у Новорічну ніч самогону, яку власними руками зробив?


Михайло Поплавський: Я глибоко переконаний, що зараз ці горілки, яких зараз багато є в магазинах, багато ж підробок, то краще знати, що ти п’єш, краще взяти хорошої самогонки зробити своїми руками, профільтрувати, а потім випити 150-200 грам хорошої самогонки, закусити хорошим салом присмаленим та взяти холодець з молодої свинки і реберця, а потім ще, може, вже на другий день окрошку в крижаній тарілці...

Сергій Рахманін: Побійтеся Бога, я зараз сиджу і слину ковтаю!

Михайло Поплавський: Так що я Вас запрошую. В нас, наприклад, ресторани будуть працювати цілодобово: і 1-го, і 2-го. В кого буде голова боліти я запрошую Вас на окрошку в крижаній тарілці в мережу ресторанів Михайла Поплавського.

Сергій Рахманін: До речі, сало – це такий самий бренд, як і Поплавський. І пісня Поплавського «Сало» - це два бренди в одному.

Аби ви в цьому пересвідчилися, пропоную її послухати.


Звучить пісня «Сало»

Сергій Рахманін: На превеликий жаль, програма добігає кінця. Я маю надію, що вона була весела не лише для нас з Михайлом Михайловичем, а й для вас.

Залишився час лише для останнього питання. Власне, не питання. Я пропоную Вам побажати. От що Ви побажали б радіослухачам перед Новим роком, перед роком, який може бути таким складним, як і цей?


Михайло Поплавський: Мені приємно сьогодні привітати усіх радіослухачів, привітати з наступаючим Новим роком. Побажати, саме основне, міцного здоров’я, оптимізму, віри в завтрашній день, щоб ми гуртувалися, тому що кожен українець повинен об’єднуватися - в єдності наша сила, кожен повинен закласти свою цеглину в розбудову нашої держави.

Так що, кохаймося – нас, українців, повинно бути 100 мільйонів!

З Новим роком!

І Бажаю вам перспективи і віри, надії, любові.

Це такі головні поздоровлення, що любов врятує Україну в 2008 році і кропива.

Сергій Рахманін: Я приєднуюся до побажань, які щойно висловив Михайло Михайлович. Я б навіть додав від себе: кохаймося, бо ми того варті!

А у 2008 році я вам пропоную зробити над собою зусилля і спробувати бути такими веселими, як Поплавський. Навряд чи вам це вдасться, але, принаймні, цього варто прагнути.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG