Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 11:51

Головні світові події 2007 року


Дар’я Марченко Київ, 31 грудня 2007 (RadioSvoboda.Ua) – Що впродовж року раз по раз привертало увагу слухачів Радіо Свобода, не сходило з перших шпальт видань усього світу, ставало темою численних сюжетів на телебаченні і залишатиметься актуальним у 2008 році?

1. Курс долара падає, ціна на нафту зростає

Основними економічними подіями цього року були стрімке падіння курсу долара по відношенню до євро і рекордне підвищення цін на нафтопродукти. Разом вони стали надзвичайно поганою новиною для світу, який звик тримати заощадження в американській валюті і повсюдно користуватись вуглеводнями – від промисловості до готування їжі.

Чому у світі почалась паніка, коли долар впав з 80 євроцентів у січні до 68 наприкінці року? Передовсім тому, що ті, хто оперує доларами, відчули: на свої зелені банкноти вони можуть купити значно менше, ніж дотепер. А також через раптове подорожчання у всьому світі товарів, ціну на які встановлюють у доларах.

Одним із найбільш важливих таких товарів є нафта, ціна на яку стрімко поповзла вгору, щоб компенсувати знецінення американської валюти. Додати до цього скорочення нафтопереробних потужностей у світі і зріст глобального попиту на енергоресурси – і от вам збільшення вартості бареля нафти з 55 доларів у січні до майже 100 на сьогодні.

Зарадити цьому можуть банки США, якщо подолають кризу навколо легкої системи внутрішніх позик, котра викликала дефолт і відпустила долар у «вільне падіння».

Наразі держави-нафтовиробники насолоджуються надприбутками, які відшкодовують зростаючі ціни на товари. Та якщо долар падатиме й надалі, це може створити проблеми навіть для них.

2. Загибель пакистанської опозиціонерки Беназір Бхутто поставила під сумнів долю демократії в країні

Вбивство екс-прем’єра Пакистану Беназір Бхутто занурило країну у вир хаосу.

Опозиція втратила лідера, який міг би привести її до перемоги на січневих парламентських виборах, адже іншому активісту, екс-прем’єру Навазу Шаріфу, ЦВК заборонила брати у них участь.

У перші дні після загибелі Бхутто від рук терористів Пакистаном прокотилась хвиля терактів і сутичок, внаслідок яких загинули десятки людей.

Відтак розвиток демократії у Пакистані, за яку боролася опозиціонерка, опинився під загрозою.

«Я дізнався із шоком, що Беназір Бхутто, донька Пакистану і мусульманського світу, загинула внаслідок легкодухого, жорстокого нападу тих, хто, хоч ким вони є, безперечно являють собою ворогів добробуту, миру і благополуччя Пакистану і усього мусульманського світу», – заявив президент Афганістану Хамід Карзай

Саме на території його країни базуються угруповання, що їх вважають винними у вбивстві Беназір Бхутто, – «Аль-Каїда» і «Талібан».

2007 року не з’явилося жодних ознак завершення війни проти повстанців. Навпаки – вони успішно перегрупували сили на півдні Афганістану і у прикордонних регіонах Пакистану, а також зайняли одне з найпривабливіших для туристів місць країни – долину Сват.

Це перетворило війну проти талібів із локальної на регіональну, однак взаємна недовіра Кабула та Ісламабада не дозволяє сторонам повністю об’єднати зусилля.

Для того, щоб зробити опір повстанцям більш ефективним, американська армія планує подвоїти витрати на тренування і обмундирування пакистанських прикордонних військ.

3. Демократія Грузії зазнала випробування

Світова спільнота була шокована, коли у листопаді влада Грузії вдалась до силового розгону мирних антипрезидентських демонстрацій, закрила опозиційних і незалежних мовників та оголосила в країні надзвичайний стан.

Світ стурбувала проблема становлення демократії в державі.

Але за кілька днів президент Міхеїл Саакашвілі знову всіх здивував: він заявив, що країна опинилась у кризі завдяки Росії, і для її подолання необхідні дострокові президентські вибори.

Міхеїл Саакашвілі: «Я вирішив – і це моя пропозиція – провести президентські вибори 5 січня 2008 року, провести їх негайно, без жодних подальших зволікань, оскільки як лідер цієї країни я потребую чіткого мандату для протистояння проблемам у закордонних відносинах, протистояння тиску на Грузію і спробам анексії грузинських територій».

Рішення, хоч і спізніле, зняти напругу політичними методами викликало схвалення з боку багатьох критиків Саакашвілі, у тому числі опозиції. Тож події цього року в Грузії можна назвати яскравим прикладом найменш і найбільш вдалого застосування влади.

Питання у тому, чи навчилась Грузія і решта країн перехідного періоду користуватись перевагами дотримання демократичних методів управління.

Якщо президентські вибори, призначені на січень, будуть вільними та чесними, майбутні політичні баталії у Грузії можуть залишитись у демократичних рамках. Якщо ж ні, ворогуючі сторони знов вийдуть на вулиці.

4. Європа розширює кордони

Об’єднання Європи і усунення міждержавних кордонів – безперечно, один із найпомітніших історичних процесів, який відбувається на наших очах. Болгарія і Румунія з 1 січня 2007 року стали членами Євросоюзу, а Мальта, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Польща, Естонія, Латвія і Литва увійшли до Шенґенської зони. З кінця грудня між ними скасований кордонний контроль, однак повітряний діятиме ще до березня 2008 року.

Минулого разу подібне відбулось 3 роки тому, коли сталось наймасштабніше розширення ЄС, і у 2001 році, коли 5 північноєвропейських держав скасували процедуру кордонного контролю.

Зараз загальна територія безвізового переміщення простягнулася на 4 тисячі кілометрів і поширюється на 24 держави з населенням близько 400 мільйонів людей. Вона не включає лише 5 країн Євросоюзу – Великобританію, Ірландію, Румунію, Болгарію та Кіпр.

Тож Шенґенська зона впритул наблизилась на Сході до України, Білорусі та Росії. І якщо громадянам 9 країн розширення Шенґенської зони обіцяє самі переваги, то для їхніх сусідів воно означає зміну візового режиму. Відкрити Шенґенську візу складніше, коштує вона дорожче, а завдяки посиленню паспортного контролю і митного огляду на кордонах миттєво утворились кілометрові черги.

Водночас, для старих країн-підписантів Шенґенської угоди приєднання до неї нових держав може означати збільшення потоку нелегальних мігрантів і наркотрафіку, зростання рівня злочинності. Найбільш незадоволена Австрія, що межує одразу з чотирма новачками Шенґену.

Наступним очікуваним кроком мало б стати ухвалення Конституції Євросоюзу, але її проект відхилили на референдумах у Франції та Нідерландах. Натомість у грудні затвердили альтернативний документ – базову угоду ЄС, яка передбачає реформу керівних органів блоку. Однак набуде чинності він лише у разі підписання усіма державами-членами в 2008 році.

5. Чи справді незалежність Косова – питання найближчої перспективи?

Наприкінці року з’явились ознаки близького завершення кризи навколо статусу Косова. 10 грудня відбувся останній раунд переговорів між сербською владою і етнічними албанцями, які складають більшість населення краю. Цього ж дня косовські лідери анонсували, що невдовзі в одноосібному порядку проголосять незалежність від Сербії.

Усі країни Євросоюзу, окрім Республіки Кіпр, погодились підтримати відокремлення Косова, однак закликали албанців не поспішати з одностороннім проголошенням незалежності. Вони застерігають, що однобічна ініціатива може не тільки залишити за бортом сербську меншість краю, а й спровокувати сербську частину Боснії і Герцеговини проголосити незалежність.

Від імені Євросоюзу постійний представник Бельгії в ООН Йохан Вербеке заявив: «Євросоюз готовий зіграти провідну роль у втіленні в життя угоди, яка визначить майбутній статус Косова. Міжнародна, громадська і військова присутність знадобляться й надалі, щоб посприяти стабільності, дотриманню прав людини і розвитку».

Рада Безпеки ООН, яка має визначити подальшу долю краю, далека від ухвалення остаточного рішення. Великобританія та Франція обстоюють незалежність Косова. Натомість давній союзник Сербії Росія погрожує ветувати подібну ініціативу.

Серед найбільш зацікавлених у вирішенні Косовського питання – інші території, втягнуті у замороженні конфлікти: Придністров’я, Абхазія та Південна Осетія.

Усі вони сподіваються, що косовська криза закінчиться найбільш вигідним для них шляхом і допоможе створити прецедент у світовій політиці. Це робить перспективи краю ще більш невизначеними, а ставки для міжнародної спільноти у цьому питанні – ще більш високими.

6. Відносини Ірану та США надалі загострюються

Чи не кожного дня 2007 року надходили повідомлення про суперечки між Вашингтоном і Тегераном. Оглядачі навіть почали припускати, що 2008 року США можуть піти війною на Іран.

У Пентагоні запевняють, що не планують упереджувальний напад на ісламську державу. Однак вона викликає постійне роздратування США, і не лише через небажання згорнути свою ядерну програму.

Президент Джордж Буш: «Шиїтські екстремісти, підтримувані Іраном, тренують іракців для здійснення нападів на наші сили і іракський народ. Члени контррозвідувального підрозділу іранської Варти ісламської революції надають екстремістським угрупованням гроші та зброю, у тому числі складні саморобні вибухові пристрої. За допомогою Хезболли вони тренують цих бійців на території Іраку».

Натомість Іран звинуватив США в окупації Іраку і поширенні насильства у країні.

Та попри напруженість, існують ознаки того, що дискусії іранських та американських посадовців навколо Іраку здатні призвести до позитивних зрушень.

Армія США звільнила кількох затриманих в Іраку іранських дипломатів. У свою чергу, офіційний Тегеран заявив, що готовий сприяти припиненню надходження зброї до сусідньої країни.

Вже відбулись три раунди американсько-іранських переговорів, незабаром мають оголосити дату і місце наступного. Це перші за майже 30 останніх років зустрічі на найвищому рівні представників обох держав.

7. Кліматичні зміни привернули увагу світової спільноти

Люди люблять потеревенити про погоду. Наші прадіди завше скаржилися, що раніше зима була зимою, а літо – таки літом. Але 2007 року про це серйозно заговорили медіа, політики і громадські діячі.

Найбільш яскравим прикладом важливості цього питання став вибір Нобелівського комітету. Його голова Оле М’єс цього року оголосив: «Норвезький Нобелівський комітет вирішив розділити Нобелівську премію миру 2007 року на дві рівні частини між Альбертом Ґором і Міжурядовою групою експертів з кліматичних змін за їхні зусилля зі збільшення і поширення знань про кліматичні зміни, спричинені людиною, і створення засад для дій, які потрібні для протистояння цим змінам».

Лауреати премії доклали чималих зусиль для внесення питання глобального потепління у порядок денний політичних дебатів.

За їхніми даними, кліматичні зміни є невідворотними, а людська діяльність – найвірогіднішою причиною підвищення середніх температур за останніх півстоліття.

Якщо не вживати заходів, застерігають експерти, впродовж наступного сторіччя середня світова температура може підвищитись майже на 6,5 градусів за Цельсієм, що спричинить цілковите танення льодовиків на полюсах.

Щоб унеможливити катастрофу, Євросоюз і «Група Восьми» вже зараз ініціюють програми зі зменшення викидів в атмосферу діоксиду вуглецю, або так званого «парникового газу».

Зрештою, на кону стоїть життя на планеті Земля – 2008 року побачимо, чи зрозуміли це світові політики.

8. Українська помаранчева революція отримала другий шанс

Помаранчева революція в Україні отримала другий шанс на дострокових парламентських виборах, коли до влади знову прийшли її ініціатори – політичні сили Віктора Ющенко і Юлії Тимошенко.

Цього разу, на відміну від 2005 року, їм вдалось об’єднатись в Коаліцію демократичних сил. Однак її перевага над Партією Регіонів екс-прем’єра Віктора Януковича, комуністами та Блоком Литвина, який посів у парламенті «місце Соціалістичної партії», дуже хитка – лише 2 голоси.

«У нас із вами є безпрецедентна можливість щиро, з усім серцем, з усією відданістю навести порядок у рідній країні», – заявила Юлія Тимошенко.

У 2008 році побачимо, чи вдасться партіям, що входять до складу правлячих блоків, подолати розбіжності, об’єднатись навколо єдиної програми дій і виправдати кредит довіри, наданий українськими виборцями вдруге.

9. Шириться криза довіри між Президентом Росії Владіміром Путіним та Заходом

Останні 12 місяців засвідчили, що між Росією і західними державами існує прірва недовіри, яка 2008 року ризикує ще більше поглибитися.

Зараз Росія та Захід на ножах буквально в усіх питаннях – від енергетики і безпеки до засад демократії. Президент країни Владімір Путін – в епіцентрі протистояння.

Цього року з’явилось безліч ознак напруження ситуації, починаючи із тимчасового припинення енергопостачання в Європу через ціновий конфлікт між Росією і сусідніми державами у січні.

Європейські посадовці заявили, що президент Путін намагається використати енергоресурси як інструмент впливу у зовнішній політиці – зокрема, на країни ЄС.

Образ войовничого господаря Кремля посилився з його виступом на мюнхенській конференції з питань безпеки у лютому. Там він звинуватив офіційний Вашингтон у створенні однополярного світу.

Владімір Путін: «Усе, що відбувається сьогодні у світі, – це наслідки намагань запровадити саме цю концепцію у світові справи – концепцію однополярного світу. А який результат? Однобічні, часто нелегітимні дії не вирішили жодної проблеми. Більш того – вони стали генератором нових людських трагедій та вогнищ напруженості. Судіть самі: воєн, локальних і регіональних конфліктів менше не стало. Людей у цих конфліктах гине не менше, а навіть значно більше, ніж раніше»

Російсько-американські відносини особливо погіршились через суперечки навколо плану США побудувати систему протиракетної оборони у Центральній Європі для захисту від Ірану та Північної Кореї.

Навіть зустріч Путіна і Буша наодинці у родинному гнізді американського лідера не переконала Росію, що розміщення ПРО в Чехії та Польщі не становить для неї загрози.

Інші західні лідери також перебувають не в найкращих відносинах з російським лідером: Канцлер Німеччини Анґела Меркель висловила занепокоєння станом свободи слова в Росії, а Президент Франції Ніколя Саркозі звинуватив Кремль в ускладненні світових проблем своєю жорсткою зовнішньою і енергетичною політикою.

Парламентські вибори з відверто нерівними умовами участі в них для опозиції, перемога путінської «Єдиної Росії», за яку на деяких дільницях голосували 99% виборців (за офіційними даними), жорсткий пресинг альтернативних владним висуванцям кандидатів у Президенти на березневих виборах також серйозно турбують західних оглядачів.

10. Туркменистан відмовляється від політики самоізоляції?

У грудні виповнився рік перебування Ґурбанґули Бердімухаммедова при владі у Туркменистані. Значну частину цього терміну він провів подорожуючи світом – те, чого не робив його, схильний до ізоляції, попередник, покійний Туркменбаші Сапармурат Ніязов.

Новий туркменський лідер відвідав, зокрема, Китай, Саудівську Аравію і Європу, не кажучи вже про сусідні середньоазійські країни і Росію. Невже Бердімухаммедов готовий відкрити Туркменистан світові? З одного боку, він мало зробив для поліпшення міграційних правил для місцевих і іноземних бізнесменів. З іншого, спостерігається переорієнтація енергетичного сектору на глобальну перспективу, що дає підстави для оптимізму стосовно інших галузей.

Нещодавно Туркменистан підписав угоду із Росією і Казахстаном стосовно будівництва нового газопроводу узбережжям Каспійського моря, що дозволить транспортувати більше туркменського газу до Європи, в той час як на початку 90-х років ледь не єдиною країною-імпортером була Росія.

Туркменистан взяв курс на Захід – про це свідчить перший в історії візит президента країни до США, під час якого Бердімухаммедов запевнив, що зацікавлений у довготривалій співпраці з американською владою. Він, однак, не пристав на пропозицію США та Європи прокласти трубопроводи на дні Каспійського моря, в обхід Росії. Водночас, західні нафтові компанії готові до співпраці лише в разі створення сприятливих умов для ведення бізнесу і звільнення Туркменистану від російського обструкціонізму. В 2008 році стане зрозуміло, чи готовий Бердімухаммедов погодитись на такі умови і остаточно покінчити з міжнародною ізоляцією країни.
XS
SM
MD
LG