Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 08:25

Багаті – бідним: особливості українського благодійницького буму


           Слухати:Щоб зберегти аудіо-файл на Ваш комп''ютер для подальшого прослуховування, слід натиснути правою кнопкою мишки на лінку «завантажити» та вибрати «Save Target As...» або «Зберегти Об''єкт Як...» та вказати місце для збереження файлу. Після завантаження відкрийте його, двічі клацнувши на ньому мишкою.

Гості Свободи: Анна Гулевська-Черниш, директор Українського форуму благодійників і Андрій Мірошниченко – радник голови Наглядової Ради благодійного фонду України-3000

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)

Юлія Жмакіна: Слово «благодійність» все частіше лунає в Україні. І в мене до вас як до людей, які причетні до цього, найперше запитання: чи є розвиток, чи є поступ, скажімо так, до професійного середовища у цій темі?

Анна Гулевська-Черниш: Однозначна відповідь: так, є. І є воно в Україні, тому що це відповідає сучасним світовим тенденціям, оскільки цей розвиток є постійно зростаючим у світі. Сьогодні всі дослідження як міжнародні, так вітчизняні свідчать, що все більше і більше корпорацій, громадських організацій, благодійних фондів, приватних осіб.

Чому? Тому, що тенденція? Анна Гулевська-Черниш: Мені здається, що на сьогоднішній день благодійність починає розглядатися в новому ракурсі, в ракурсі соціальної відповідальності за сталий розвиток суспільства.

Саме з цієї позиції, коли міжнародні організації (ООН, Рада Європи, ЄС) наполягають на тому, що кожен член суспільства має нести відповідальність за соціальний внесок, за соціальний розвиток суспільства, за його майбутнє, то сьогодні саме ця благодійність починає розглядатися як складова цього процесу, процесу соціальної відповідальності.

Ми зараз говоримо про людей впливових і багатих. Пане Мірошниченко, от на Вашу думку, чи дозріло вже суспільство, «накопичили» ми соціально-відповідальних людей?

Андрій Мірошниченко: По-перше, я більше люблю використовувати слово «соціального партнерства», а не «соціальної відповідальності», тому що відповідальність – це якось односторонньо, а в даному випадку ми кажемо про те, що різні верстви населення, різні складові суспільства вже починають працювати разом і нести ці завдання, виконувати, які ставлять перед всіма верствами населення на сьогоднішній день.

Що стосується взагалі ситуації щодо благодійності в Україні, то я сказав би, що тут є і світова тенденція про соціальну відповідальність чи соціальне партнерство.

З іншого ж боку, є ще дві складові. Ми все ж таки знаходимося в державі, яка як держава достатньо молода, а також в нас є ще такий досвід, коли все населення звикло, що за все повинна відповідати держава, а не суспільство, тому темп розвитку благодійництва і соціального партнерства в нас набагато більший, ніж закордоном. Він швидший, тому що ми відходимо від однієї моделі до більш ліберальної моделі.

Третя складова – це те, що в Україні є дуже серйозні традиції благодійництва. Тобто, якщо ми сьогодні проходимо біля Ахмадиту і на це дивимося як просто на найбільшу дитячу лікарню, а за великим рахунком це найбільший благодійний проект. Свого часу, коли ще в часи Ханенків закладалася ця лікарня як повністю благодійний проект.

Тому ці традиції є, і ми це будуємо не на пустому місці, а в нас є історичні джерела для цього.

Тому три складові: загальносвітові тенденція, те, що в нас більший темп, і те, що в нас є хороші традиції, то це і призвело до того, що на сьогоднішній момент відбулося і відродження благодійництва (ми впевнені в цьому), і фактично такий, я сказав би, бум благодійництва.

Щодо традицій, я вам мушу сказати, що кажуть, що особливо традиції з особливим захватом люди, як правило, руйнують. І тут в нас була велика перерва, мабуть, в цій традиції, яку підтримували відомі українці і минулого сторіччя, і початку позаминулого. Так що це, скоріше, може, таке відродження, скажімо так, повернення до тих традицій...

Андрій Мірошниченко: Тобто, це повернення, але коли відчуваєш, що є джерела, є такі фундаментальні речі, то це надихає.

І знову ж таки сьогоднішніх багатих людей це теж надихає, тому що вони бачать, як це було, як дійсно суспільство могло ставитися...

Як благородно виглядали ті люди.

Андрій Мірошниченко: Так. І як суспільство до цього відносилося позитивно. Сьогодні ж ніхто не пам’ятає, які заводи були в тих чи інших людей, а всі пам’ятають, що вони побудували лікарні, музеї.

Тобто, Ви констатуєте, що, скажімо так, свідомість багатих українців-наших сучасників розвивається настільки, що вони вже розуміють, що їх будуть пам’ятати не за «Дніпроенерго», скажімо, приватизоване чи «Криворіжсталь», а за лікарнями, навчальними закладами?

Андрій Мірошниченко: Я думаю, що не можна так все узагальнювати, тому що у кожного своя мотивація, своя філософія. Але як тенденція, напевне, це існує...

Можна оцінити, ну от, наприклад, за 2007 рік обсяг грошей, який рухався в цьому ринку, якщо назвати благодійництво ринком?

Анна Гулевська-Черниш: На жаль, в Україні поки що ні, це неможливо, тому що на сьогоднішній день на відміну від західних країн, де чітко відбувається статистика, відбувається дослідження, ці джерела інформації про те, скільки виділяють приватні особи, скільки виділяють корпорації чи фонди благодійні, вона відсутня.

Наприклад, зараз Український форум благодійників ініціює велике дослідження з початку січня місяця саме діяльності благодійних фондів та благодійних організацій, щоб подивитися хоч цей маленький сегмент суспільства, який внесок ви робите в сучасний стан благодійництва України.

Пан Мірошниченко представляє якраз дуже конкретний благодійний фонд «Україна-3000». Наскільки прозорий фінансово ваш фонд?

Андрій Мірошниченко: Що стосується нашого фонду, то тут все прозоро. На будь-якому з наших сайтів (в нас декілька структур і декілька проектів) існує завжди фінансова звітність до копійки. По «Дитячій лікарні майбутнього» просто є на сайті щохвилини змінююча сума, скільки надійшло, скільки потрачено. Тобто, з нами тут проблем не існує.

Тут існує інша проблема. На сьогоднішній день, по-перше, не вся благодійна допомога, яка надається взагалі в країні, не вся проходить через інституційні організації, як там благодійний фонд чи благодійна організація.

Багато що, по-перше, надається в неофіційній формі, благодійна допомога. Це існує. Коли там просто багата людина надає кошти, то це благородна справа, але воно ніде не проходить в звітах.

Це нормально чи ні, на Вашу точку зору?

Андрій Мірошниченко: З одного боку, з точки зору моралі, це добре, тому що будь-яка форма допомоги – це добре. З точки зору професійності цього середовища, то це погано, тому що все ж таки ми вважаємо, що повинні фахівці займатися цими справами.

Дійсно говорити про доросле благодійництво можна тоді, коли створиться повністю вся інституція цього процесу, починаючи від звітності, закінчуючи просто фахівцями, які працюють на цьому ринку.

Але тут ми зачіпаємо ще одну тему. Це те, наскільки держава створила умови для розвитку благодійництва, особливо те, що стосується підприємств і фізичних осіб з точки зору оподаткування.

Як тільки держава надасть можливість там знижувати податки, виносити це на витрати благодійні, відразу ж виникає необхідність показати це офіційно, тому що це людям стає ще й економічно вигідно.

Зараз це не так?

Андрій Мірошниченко: Зараз це дуже складно. Ці механізми не працюють.

Тобто, потрібне законодавче вдосконалення цього?

Андрій Мірошниченко: Обов’язково.

Є пропозиції вже? Вони направлені до ВР?

Андрій Мірошниченко: Було декілька створено робочих груп по напрацюванню цих речей.

На сьогоднішній момент, наскільки я знаю, такого загального бачення, загальної концепції у ВР немає. Але я думаю, що ми протягом 2-3 місяців (якраз це середовище ми зараз тут представляємо) в змозі і представити, і пролобіювати.

Це стосується тільки оподаткування, так?

Андрій Мірошниченко: Ні.

Анна Гулевська-Черниш: Ні. З досвіду Українського форуму благодійників податки – це лише один напрям.

До речі, на сьогоднішній день законодавство певне є. Працюють механізми на місцях. Не працюють саме ті професіонали, які працюють в податкових інспекціях, їх не можуть практично протлумачити, не можуть практично використати законодавство.

Андрій Мірошниченко: Вони тлумачать так що!

Анна Гулевська-Черниш: Так. Від двоякості цього тлумачення і виникають ці проблеми.

Але, як показує досвід, можливі різні підтримки цього напряму. Наприклад, зараз дуже популярний тренд в Європі, так званий «Клуб процентних податків», коли кожна людина, наприклад, в Угорщині, в Польщі має право наприкінці року виплатити 1% від свого загального прибутку в громадську організацію чи благодійному фонду на підтримку тієї чи іншої благодійної програми.

Початок цього з Угорщини (1994 рік), потім Польща, Румунія, Латвія, Литва. Зараз це виходить за межі Європи, вже в Японії. Коли людина має право...

Має право чи зобов’язана?

Анна Гулевська-Черниш: Має право. Вона це може зробити, закон їй дозволяє, чи віддати цей 1% державі або вибрати громадську організацію і передати їй.

Тому це сьогодні для громадських організацій, благодійних установ дуже така гарна підтримка для популяризації діяльності.

Андрій Мірошниченко: Тут взагалі цей процес дуже цікавий. Тут громадянин має право вибрати, хто є більш ефективним оператором коштів: держава чи третій сектор, благодійні організації чи громадськість. І тут є право. Коли виникає саме право людини вибору, то виникає відчуття причетності до цього процесу. І це саме головне, що вирішувати, кому віддати.

Анна Гулевська-Черниш: На додаток цьому це право, яке має людина, стимулює ті ж самі громадські організації, благодійні фонди так розвивати професійно свою діяльність, щоб людина захотіла скористатися цим своїм правом, щоб ця благодійна діяльність була ефективною, прозорою, результативною, тоді це і спонукає людей спрямовувати свої гроші на підтримку благодійності...

Пан Андрій сказав, що держава не створює умови, необхідні для створення професійного середовища. Проте, здається, Ви погодитеся: держава створює умови для розквіту корупції. Принаймні, так було. І рівень корупції в Україні фактично відкидає її, напевне, до країн третього світу.

Скажіть, будь ласка, наскільки сьогодні відкидається міф про те, що фактично багата людина, яка хоче допомогти чи робить врешті-решт цей жест, допомогти бідним, фактично робить таку гарну завісу, привабливу завісу, щоб приховати таємні сторони свого бізнесу?


Андрій Мірошниченко: Не може бути тут в даному випадку корупції. Бо що таке корупція? Це використання якихось адміністративних важелів для отримання якихось доходів.

В принципі, відповідно до закону, корупційні дії можуть здійснити тільки державні службовці. Тобто, ні бізнесмен, ні благодійна структура будь-яка не є такими структурами. Тут корупції взагалі бути не може.

Ну, я Вам можу заперечити, що у свідомості, скажімо, простого українця, якщо й має місце, наприклад, відкат, коли надається якась допомога, і при цьому відкат отримує якась інша людина, це все-таки бруд, це називається «корупцією».

Андрій Мірошниченко: Це просто інші види кримінальних злочинів.

Скажімо так, наскільки в Україні благодійництво є ширмою для темного бізнесу, для нечесного бізнесу?

Андрій Мірошниченко: На сьогоднішній момент я можу впевнено сказати, що це практично вже стало відсутнім, це є якісь такі окремі випадки, це не є системою. Це, я думаю, несерйозно відрізняє Україну від інших країн. Завжди в сім’ї є якийсь поганий хлопчик. Тобто, це не є системною проблемою, яка на сьогоднішній день існує.

Хоч і шахрайство навколо благодійництва існує. Ми з цим боремося, ми з цим зустрічаємося достатньо. Але це є дуже різні речі.

Я питала, власне, не про шахрайство в галузі благодійництва, а саме в чесних намірах благодійників, мається на увазі бізнесменів?

Анна Гулевська-Черниш: Я згідна з думкою пана Андрія, що на сьогоднішній день саме про шахрайство в благодійництві ми не можемо про це говорити. Це відходить в Україні.

Є на сьогоднішній день більш відкриті структури або більш закриті структури. Треба спрямовувати роботу, щоб відкривати їх, робити більш прозорими.

Дуже часто теж у світі говорять про джерела надходження цих коштів. Якщо говорити про це, яким чином вони були зібрані, як був накопичений цей капітал, чи може він бути витрачений на благодійність, то це дуже суперечлива думка зараз в усьому світі. Є певні структури, організації, які не працюють з такими сумнівними, а є ті, які використовують його для зміни життя людей на краще.

Якщо говорити про Україну, то моя особиста думка, оскільки вся ситуація накопичення всього капіталу в Україні дуже суперечлива, це дуже жвава, швидко проходить в дуже неоднозначних умовах, то я би все ж таки апелювала до біблейського коріння, де говорять: це неважливо, що і як у вас потрапило, надійшло до вас всередину, але важливо, як це виходить...

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

XS
SM
MD
LG