Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 22:00

ПАТРІАРХ ФІЛАРЕТ: ГРОШОЛЮБСТВО - ПРИЧИНА ВСІХ СВАРОК, ЯКІ Є В ЦЕРКОВНОМУ ЖИТТІ


           Слухати:Щоб зберегти аудіо-файл на Ваш комп''ютер для подальшого прослуховування, слід натиснути правою кнопкою мишки на лінку «завантажити» та вибрати «Save Target As...» або «Зберегти Об''єкт Як...» та вказати місце для збереження файлу. Після завантаження відкрийте його, двічі клацнувши на ньому мишкою.

Ведучий: Віктор Єленський
Гості Свободи: Патріарх Київський і всієї України-Руси ФІЛАРЕТ

КАЛЕНДАРНЕ СУМ’ЯТТЯ

Віктор Єленський: Владико, ми зараз з Вами говоримо в особливий період – період між 25 грудня за Григоріанським календарем і 25 грудня за календарем Юліанським.

Багато православних питають у листах до нас: чи буде колись Церква узгоджувати церковний календар з календарем громадянським?

Дехто говорить, що це дуже добре, коли Церква створює інакший часовий простір, інакший від громадянського; інші кажуть, що оця відмінність – між громадянським календарем і календарем церковним – постійно ставить православну людину в ситуацію спокуси.

І я Вам переадресую це питання.

Патріарх Філарет: Церква переймається цим, тому що краще було б, якби всі християни святкували Різдво Христове в один день, разом. На сьогодні Православні церкви, Католицька церква і протестантські церкви святкують Різдво Христове 25 грудня за Григоріанським календарем, тобто за новим стилем. Тільки п’ять православних церков: Єрусалимська, Російська, Українська, Грузинська і Сербська церкви святкують 25 грудня, але за старим, Юліанським календарем.

Чому ці п’ять церков не святкують разом з усім християнським світом? Причина в тому, що люди, тобто православні християни Росії і України, не бажають переходити на новий стиль.

Після 1917 року Російська церква перейшла на новий календар і спробувала святкувати Різдво Христове 25 грудня за новим стилем. Але храми були порожні. А 7 січня, тобто 25 грудня за старим, Юліанським календарем, були виповненими.

Я був учасником Всеправославних нарад з приводу церковного календаря. Там вся Православна Повнота обговорювала це питання, і ми теж були за те, щоб переходити на новий стиль, але ми враховували настрої російської і української пастви. Ну, тоді була одна-єдина Церква, російська. Ми прийшли до висновку, що [за умови переходу на новий календар] буде те ж саме, що в 1917 році.

Ми і зараз утримуємось тільки по тій причині, що народ не підтримує.

ДВАДЦЯТЬ РОКІВ ПО «ДРУГОМУ ХРЕЩЕННІ РУСИ»

Ваша Святосте, у цьому 2008 році виповнюється вже тисяча і 20 років від часу Хрещення Руси. 1988 року – його називали другим Хрещенням Руси – дуже багато людей прийшли в храми. Мені розповідали київські священики, що вони по 30-50 дорослих людей хрестили тоді кожного дня. Прийшло дуже багато неофітів.

Як вони змінилися за ці 20 років? Як змінилася паства Української православної церкви за цей час?


Звичайно, що паства Української православної церкви в цілому: і Київського патріархату, і Московського, і УАПЦ змінилася. До храму прийшло багато молоді, багато дітей.

Я зараз у Володимирському соборі спостерігаю, що приходять до храму кожної неділі люди сім’ями, чого не було в радянські часи. Ось коли я спілкуюся з ними, то я бачу, що серед цієї нової пастви, з одного боку, ті віруючі, які були «таємними Никодимами» [Никодим, фарисей і член синедріона, не міг відкрито сповідувати християнство і був таємним учнем Ісуса. – Ред.] Тобто вони віру мали, але посідали в державі таке становище, які не дозволяло їм відкрито сповідувати віру в Бога. Тому вони були віруючими, але свою віру приховували. Тепер в часи свободи вони мають можливість відвідувати храми.

Друга частина – це ті, які були щиро невіруючі, але коли познайомилися з духовною літературою, з Біблією, то вони поміняли свій світогляд. І це зовсім нова вже паства.

Зараз в Україні відбувається таке духовне відродження, якого немає в жодній європейській країні. Тому ми зараз спостерігаємо велике будівництво храмів. За роки незалежності побудовано більше трьох тисяч храмів. Це перше. Друге, що навернулися до храму ті, які свою віру приховували. І третє, що пішла молодь і діти.

Але в той же час ми бачимо і негативні явища, які йдуть від Європи: телепрограми, реклами, псевдомузика. Вона справляє негативне враження.

Ваша Святосте, а як йти до Європи і, водночас, зменшити оці впливи, які Ви вважаєте негативними?

Справа в тому, що до Європи Україна повинна йти, бо Україна є європейською державою. Ми потребуємо допомоги Європи в розвитку економіки, нових технологій і таке інше.

Але в той же час, не треба думати, що ми тільки прохачі в Європі. Ми можемо Європі і дати. Насамперед можемо дати їй духовність, якої в Європі менше, ніж у колишніх республіках СРСР. Тому що ми за часи радянської влади відчули, що таке атеїзм, що таке бездуховність. Тому, пам’ятаючи все те минуле, люди навертаються до Бога і йдуть до храму.

І ЗНОВ ПРО ЄДИНУ ПОМІСНУ...

Владико, щойно я говорив з одним французьким соціологом, який довго спостерігає за православними храмами, за паствою православною, за церквами православними в Україні. Він каже, що в православних храмах Московського патріархату дуже багато йдеться про Антихриста і дуже мало про Христа.

В Київському патріархаті багато йдеться про Помісність, про національну церкву, а про Христа також мало. Чи це правда?


Ну, я не погодився б з тим, що про Христа не говорять в храмах Московського патріархату, і в храмах Київського патріархату. Раз йде Богослужіння, читається Євангеліє, виголошується проповідь, значить про кого? Не про Антихриста говорять, а говорять про Христа. Православна церква проповідує Христа, звершує таїнства Православної церкви.

Але, крім цього, я згідний тут з цим французьким другом, що в Московському патріархаті приділяють важливе значення приходу Антихриста. Це так. І літератури з цього питання вони розповсюджують багато.

В храмах Київського патріархату цього немає. Ми не стільки думаємо про Антихриста, скільки думаємо про побудову в Україні однієї Православної церкви. Для чого? Для того, щоб нам спільними зусиллями відроджувати духовність і проповідувати якраз Христа.

До речі, про Помісну церкву. Наприкінці минулого 2007 року ієрархи вашої Церкви зустрілися з предстоятелем УПЦ МП.

Це що: крок до єдності чи це просто такий собі жест, щоб ще раз продемонструвати, що ви відкриті? Які результати можуть бути цієї зустрічі?


Справа в тому, що це не просто такі випадкові зустрічі чи побажання там добра один одному. Це мета все-таки створити в Україні одну Православну церкву. Як би не тяжко було, а це є перспектива Православ’я в Україні. Не може бути Православ’я розділеним дуже довго.

Я розумію, що і серед єпископату Московського патріархату, і серед духовенства вже думка сформувалася, що вони живуть в Україні і будуть жити в Україні. Не будуть жити в якійсь новій державі спільній з Росією, такої не буде, і вони це усвідомлюють. Оскільки вони живуть в Україні, то українцям треба все-таки єднатися в одну Православну церкву.

Усвідомлення цього приводить їх до того, що треба з Київським патріархатом починати контакти, які могли б привести до творення однієї Православної церкви.

Але це не просто так, тому що в Московському патріархаті в Україні за ці роки протистояння стільки наговорили один одному, що тепер тяжко відступити від того, про що говорили, і треба самому тепер себе переконувати, що ти раніше говорив не те, що треба. І це непросто.

Тому я передбачаю, що в самому Московському патріархаті буде велике протистояння тих сил проросійських, які не хочуть відокремлення від Москви.

КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ: ТЕНДЕНЦІЇ ДО ЗРОСТАННЯ

Ваше Святосте, дивіться, от вже довгий час кількість парафій Московського патріархату і кількість парафій Київського патріархату, тобто співвідношення між ними не змінюється. Тобто, зростає кількість парафій Московського патріархату і зростає кількість парафій Київського патріархату, але пропорція не змінюється: тих лишається більше, вас лишається менше. В чому тут справа?

У цьому відношенні це дійсно так. Збільшується в Київському патріархаті, бо в нас було в 1992 році 1200 парафій, а зараз в нас більше 4,5 тисяч, тобто ми пропорційно збільшилися на багато більше, чим Московський патріархат порівняно з 1992 роком. Але Київський патріархат зріс набагато більше в кількості людей, які його підтримують. Якщо в нас (ну, так загальними цифрами) 30%, то у них 20%.

Це людей, які говорять, що вони підтримують Київський патріархат, а не Московський?

Київський патріархат, а не Московський. Якщо ми візьмемо по кількості громадян України православних, які підтримують Київський патріархат, то їх набагато більше, їх 30%, а ті, які підтримують Московський патріархат, 20%.

Владико, тоді таке питання.

В УПЦ МП майже 11 тисяч парафій. У вас, Ви кажете, 4,5 тисячі. Чому ці 30%, які підтримують Київський патріархат, не створюють таку ж велику кількість парафій?


По-перше, треба врахувати, що при президенті Кучмі сприяння в будівництві храмів і відкритті парафій було Московському патріархатові, а не Київському. А ми тільки тепер ось за роки президентства Віктора Андрійовича стали більше будувати і більше відкривати парафій, а тоді сприяння йшло Московському патріархатові. Тому там вся більшість. А зараз тенденція до зростання Київського патріархату.

Я ось відчуваю, що навіть підприємці, бізнесмени зараз вже, коли йде питання, чи храм будувати для Московського патріархату, чи для Київського, то для Київського патріархату погоджуються, а для Московського вже інакше ставляться.

В ЦЕРКОВНІЙ ОГОРОЖІ

Владико, про підприємців.

Є така табуйована тема для православних церковних ієрархів... От католики оприлюднюють бюджет, говорять, що стільки-то поступило, умовно кажучи, в церковні кварти, стільки-то хрестили, стільки-то вінчали.

Ви можете сказати, скільки впродовж 2007 року поступило в кварти Київського патріархату? Скількох ви людей охрестили, скількох відспівали, скількох вінчали?


Патріарх Київський і всієї України-Руси ФІЛАРЕТ
У нас такого узагальнення немає. Хоч ми й рахуємо, скільки кожна парафія охрестила за рік. У нас тільки немає загального. Ми могли б зробити таку статистику. Вона дуже для нас приємна. Хрестять зараз майже всі православні чи то в Київському патріархаті, чи то в Московському, чи в УАПЦ.

Я думаю, що зі всіх, хто народився за ці роки, 98% хрещені.

А щодо грошових надходжень?

Тут картина така. Ті, хто вносять свої пожертви на будівництво, не хочуть оприлюднювати, тому тяжко рахувати оцю загальну цифру...

Але ось Ви візьміть, якщо побудовано 3 тисячі православних храмів, то якщо взяти загальну суму в 2 мільйони на кожний храм в цілому, то ось перемножте 3 тисячі на 2 мільйони. Це ця сума йде на будівництво.

Але ж велика сума йде на утримання цих храмів, на виплату духовенству, на комунальні послуги, на хор і на інші церковні витрати.

Ваше Святосте, а є якась встановлена зарплатня для єпархіального архієрея?

Немає такої. Це залежить від можливості самої єпархії. Одна єпархія може виплачувати більше, а інша єпархія може виплачувати менше.

Владико, Ви говорите про те, що майже 100% хрестить своїх немовлят в церквах або православних, або якась частина в греко-католицьких. І це підтверджується соціологічними дослідженнями. Є такі області, що 99,99% новонароджених хрещені. Дуже велика питома вага тих, хто говорить: ми – православні.

А от у пересічну неділю протестантські церкви збирають на свої богослужіння співмірну кількість людей, як і православні, а в деякі неділі навіть більше. В чому тут справа?


Справа в тому, що протестантські церкви маленькі за кількістю. Всього протестантів в Україні, за соціологічними дослідженнями, не більше 2%. Але вони активні. І оця їхня активність виливається в тому, що вони приходять кожну неділю до храму, чого немає в Православній церкві.

У Православній церкві може похрестити, повінчати і поховати або прийти на Різдво, а точніше, не на Різдво, а прийти на Водохреще, на Пасху, на Преображення. Оце коли освячується, тоді вони всі приходять.

Тобто, тоді, коли є якийсь магічний елемент?

Так. Тоді вони приходять. І в цьому біда християнства в цілому, тому що це спостерігається не тільки в Православній церкві, в більшій мірі це спостерігається в Європі. Там і католики, і протестанти якісь там 10%, може, а може, й менше відвідують храми щонедільно. А так приходять тільки декілька разів на рік, а може, й за все життя.

Ваше Святосте, але є такі православні, які не хочуть йти в більш активні, ніж Православна, церкви, хочуть залишатися православними, але їх не влаштовує, сказати б, духовна температура в храмі. Вони тоді йдуть в якісь групи, в якісь спільноти, інколи закопуються в землю, як це було і є зараз в Пензенській області, шанують якихось старців, йдуть на їхні могили, як це є у нас в Рівненській області. Отакі гуртки, такі спільноти, вони нуртують, і вони інколи виходять з покори священноначалля.

Чи щось робить Церква з цими людьми? Чи вона їх просто викидає зі своєї огорожі?


Ну, вони самі виходять, їх не викидають, а вони самі виходять. І в цьому, знаєте, немає нічого такого дивного, тому що якщо ми візьмемо історію, то в історії Християнської церкви завжди було це розділення, навіть починаючи з першого століття. Візьміть Послання апостола Павла до корінфян. Він говорить вже в той час, а це 50 роки І століття. Вже були розділені…

Владико, я прямо спитаю: леонтіївці, вони православні? [Леонтіївці – шанувальники поширеного на Рівненщині і Тернопільщині культу старця Леонтія (Грицана Леонтія Герасимовича (1897 -1973 рр.), ставлення до спадщини якого в православному середовищі є дуже неоднозначним. – Ред.]

Називають себе православними, але не підкоряються ієрархії.

ПРО ДОБРИХ ПАСТИРІВ І БАЙДУЖИХ «ТРЕБОВИКОНАВЦІВ»

Ваша святосте, дивіться, от такі православні, вони інколи говорять, що ми бачимо в цьому ченці чи в цьому старцеві втілення святості, а от наш архієрей їздить на «Мерседесі», розмовляє по мобільному телефону, він зовсім світська людина, постійно засідає з губернатором, ми не бачимо в ньому такого втілення святості.

Тому я хотів у Вас спитати, що Вас найбільше не влаштовує у ваших єпархіальних архієреях?


Найбільше мене не влаштовує, коли вони не займаються своїми прямими обов’язками архієрейськими, як святителі, як архієреї. Не проповідують, не займаються просвітництвом, не розбудовують церковне життя, не будують храми. Оце мене як патріарха більше всього турбує.

Але є багато архієреїв, які, навпаки, дуже активні в цьому відношенні: і храми будують, і виступають по радіо, по ТБ, відкривають недільні школи. Тобто, займаються активною діяльністю. Таких архієреїв люблять і підтримують їх і не тільки архієреїв, а й духовенство.

Ось якщо священик дійсно віддає всю свою душу своєму пастирському служінню, то він на порожньому місці збудує і храм, і створить парафію, і паству велику, і його люблять, і йому на цій парафії добре живеться.

А яка найглибша і така найнебезпечніша виразка, на Вашу думку, яка вражає духовенство православне? Який би недолік Ви найбільше зараз в ньому виокремили?

У студії Радіо Свобода
Найбільший недолік – це грошолюбство. Це є причина всіх сварок, які є в церковному житті. Ось коли розбираєш конфлікти на тій чи іншій парафії, то шукаєш причину. Причина в грошах. Оце найбільше.

Владико, а Московський патріарх казав, що якась частина російського православного духовенства стала справжніми «каділомахатєлямі», требовиконавцями.

Чи є такий недолік і в духовенства Київського патріархату?


Є і в Московському, є і в Київському. Це требовиконавці, які більше думають про те, чи померла людина, чи ще жива. Якщо померла, то він радіє...

Бо може відспівати…

...бо може відспівати і отримати гроші. Є такі.

Але не завдяки таким існує Церква. Церква існує завдяки ревним єпископам, архієреям і духовенству.

А якщо глибше брати, то завдяки дії благодаті Святого Духа. Ми віримо, що Бог є, і що Він діє, так ось ця дія благодаті Святого Духа є результатом збереження віри в народі.

У радянські часи духовенства було мало, храмів було мало, але віра була міцніша. Не маючи ні Біблії, ні духовної літератури, віру зберігали через безпосередню дію благодаті Святого Духа.

Ваше Святосте, а як Ви сформулювали б: який найбільший, найжорстокіший виклик Церкві не тільки як Боголюдській установі, а ще й і земному установленню?

Якщо в цілому брати, то це прагматизм. Людина думає тільки про своє земне благополуччя. Ось коли вона думає тільки про земне – це є відступ від духовних начал, тому що за божественною установою людина є духовно-тілесна істота, в якій її тілесна сторона підпорядковується духовній.

ЦЕРКВА, ВЛАДА І СУСПІЛЬСТВО

Ваше святосте, скажіть, будь ласка, дуже багато Ви вже, сказати б, пережили урядів, 15, незалежної України, вже третій Президент. Всі вони декларують – к чи інакше – свою високу повагу до Церкви. В той же час, деякі принципові проблеми, наприклад, присутність в школі, присутність у війську, реституція церковного майна, ці питання лишаються невирішеними.

У чому тут справа?


Якщо говорити про реституцію церковного майна, то проблема полягає в тому, що ми маємо розділену Церкву. Якби Церква була єдина, то держава повернула б все майно. А зараз питання, кому повертати: Московському патріархатові чи Київському?

Теж саме зі школою і з військом?

Зі школою інакше. Тут не стільки має значення роздільність, скільки ставлення колишніх керівників Міносвіти до того, що в школу входить нова сила, духовна, входить Церква, і вони не сприймають це.

Коли ми виступаємо за викладання християнської етики, то з цим погоджуються всі церкви: і Православні, і Греко-католицька церква, і Римо-католицька церква, і протестантські.

Може, вони бояться, що прийдуть ті, кого Ви називаєте «требовиконавцями», ще й в школу?

Справа в тому, що ми стоїмо на такій позиції: християнську етику повинні викладати педагоги. Не має значення, чи він священик, чи це світська людина. Якщо у священика є педагогічна освіта, то він може викладати, а якщо в нього немає, то він викладати не може.

Ваше Святосте, як складаються зараз відносини на єпархіальному, на парафіяльному рівні між православними Київського патріархату і греко-католиками в Галичині?

Краще. Вже я думаю, що майже конфліктів немає.

Чому немає? Тому, що кожна сторона побудувала свої храми. Бо конфлікти були із-за майна, а тепер, коли майно розділили, то й конфлікти припинилися.

Я дуже радий, що у нас ситуація набагато покращилася і стає такою, яка існує в США, в Канаді між православними і греко-католиками. Там добрі відносини між православними і греко-католиками. Я думаю, що в нас буде те ж саме.

А як зараз складаються Ваші відносини з новою всеукраїнською владою: з Президентом, з Прем’єр-міністром?

З новою владою? Добрі стосунки. І ми підтримуємо. І Президента підтримуємо, і підтримуємо нового Прем’єр-міністра, і нового голову Верховної Ради.

Чому ми їх підтримуємо? Тому, що вони вболівають за українську державу, відстоюють демократію, свободу і добробут українського народу. Намагаються.

Ваша Святосте, насамкінець дуже світське питання.

Оглядаючись на минулий 2007 рік, як би Ви сказали, події в країні розвиваються в правильному напрямі чи не в правильному?


В правильному. Чому? Якщо Ви візьмете троє виборів: президентські і двоє парламентських, то Ви побачите, що перемагають патріотичні сили, демократичні, а це є основа незалежної української держави.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG