Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 07:16

2007-ий: підсумки подій релігійно-суспільного життя в Україні


Віктор Єленський

ГРУДНЕВИЙ СОБОР УПЦ МП

Віктор Єленський: Події релігійно-суспільного життя 2007 року розвивалися за всіма правилами доброї драматургії - найцікавіше у фіналі. Принаймні, для України.

За десять днів до Нового року Архієрейський Собор Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом ухвалив новий Статут управління Церквою, утворив нові єпархії, поставив нових єпископів і засудив так зване політичне православ’я, зокрема діяльність українофобського Союзу православних громадян та її лідера Валерія Каурова.

Деякі московські коментатори оцінили рішення Собору як «повзучу автокефалізацію» і підступний акт з «відриву УПЦ від Матері-Церкви».

Насправді грудневий Собор підвів підсумки низки кроків, спрямованих на досягнення більшої самостійності Церкви в рамках Московського патріархату і зміцнення влади її предстоятеля.

Упродовж року сильно змінилося обличчя єпископату. У 2007-му було висвячено рекордну за всю історію УПЦ кількість архієреїв – 12. Навіть у 1992 році, коли постав Київський патріархат, і міжцерковна боротьба досягла найвищої напруги, до архієрейського сану було піднесено лише вісім священнослужителів.

Митрополит Володимир (Сабодан) радикально припинив донедавна жваві розмови про свого можливого наступника. Статут фіксує пожиттєвий статус предстоятеля, в єпископаті відтепер домінують лояльні йому архієреї. Проросійське крило, здатне вести поза спиною митрополита Київського переговори з Москвою і вибудовувати неприйнятну для нього політику, послаблене, братства приборкані. Бодай на якийсь час.

Далі - подрібнення єпархій має пожвавити релігійне життя, пришвидшити розбудову церковної інфраструктури і употужнити тиск на конкурентів УПЦ.

Архієрей може спочивати на лаврах, маючи під своїм омофором, скажімо, півтисячі парафій. Якщо ж єпископ отримує 90 громад, як-от у новоствореній Олександрійській і Світловодській єпархії, то примноження їхнього числа стає для нього нагальним питанням.

Грудневий Собор став чи не першим, чиї рішення схвально зустріли в УПЦ Київського патріархату. Адже той визнав деструктивною діяльність навколоцерковних громадсько-політичних організацій, пройшовся по їхніх закордонних (читай російських) покровителях і засудив активність та відправив на спочинок єпископа Іполита (Хілька), який безкомпромісно виступав проти Української церкви як такої і вперто називав Україну Малоросією.

Нарешті Собор розглянув звернення Української православної церкви Київського патріархату з пропозицією розпочати діалог задля створення в Україні єдиної Помісної Православної Церкви.

Звернення з рук архієрея Київського патріархату прийняв сам предстоятель УПЦ. Причому в офіційному повідомленні Київський патріархат згадується без принизливого «так званий», а титули його архієреїв не взяті в лапки.

Навіть більше. У своєму зверненні вже до власної пастви Собор закликає її ставитись з християнською любов''ю та без ворожості до тих братів та сестер, які, віримо, тимчасово перебувають поза спасительною огорожею Церкви, інколи серед вірних нашої Церкви християнська любов поступається нетерпимості на політичному ґрунті.

Це, звісно, не означає, що об’єднання Церков почнеться вже найближчим часом. Поки що це лише жест. Значною мірою цей жест відображає внутрішню ситуацію в УПЦ, усвідомлення «політично-православного» і російсько-шовіністичного ухилу в ній як більш небезпечних для священноначалля.

Але й той факт, що 15 років політики, котра відкидала будь-які компроміси щодо Церков, які оголосили себе незалежними від Москви, виявилася неефективною.

Предстоятель Української православної церкви Київський патріархат, патріарх Філарет так оцінює можливість міжправославного діалогу в Україні:

Патріарх Філарет: Справа в тому, що це не просто такі випадкові зустрічі чи побажання там добра один одному. Це мета все-таки створити в Україні одну Православну церкву. Як би не тяжко було, а це є перспектива Православ’я в Україні. Не може бути Православ’я розділеним дуже довго.

Я розумію, що і серед єпископату Московського патріархату, і серед духовенства вже думка сформувалася, що вони живуть в Україні і будуть жити в Україні. Не будуть жити в якійсь новій державі, спільній з Росією, такої не буде, і вони це усвідомлюють. Оскільки вони живуть в Україні, то українцям треба все-таки єднатися в одну Православну церкву.

Усвідомлення цього приводить їх до того, що треба з Київським патріархатом починати контакти, які могли б привести до творення однієї Православної церкви.

Але це не просто так, тому що в Московському патріархаті в Україні за ці роки протистояння стільки наговорили один одному, що тепер тяжко відступити від того, про що говорили, і треба самому тепер себе переконувати, що ти раніше говорив не те, що треба. І це непросто.

Тому я передбачаю, що в самому Московському патріархаті буде велике протистояння тих сил проросійських, які не хочуть відокремлення від Москви.

ОБ’ЄДНАННЯ БЕЗ ПОКАЯННЯ: УРОК ДЛЯ УКРАЇНИ

Віктор Єленський: Те, що в уздоровленні церковного розколу політичні міркування переважають канонічні застереження, засвідчила інша топ-подія 2007-го.

Після восьми десятиліть взаємних прокльонів, звинувачень і непоступливості, возз’єдналися Російська православна церква і Російська православна церква за кордоном, так звані «карловчани». Ця акція мала символізувати кінець громадянської війни, возз’єднання «двох Росій», продемонструвати велич і успішність держави, яка «рукою дужою» зібрала заблукалих овець, і стати потужним завершальним акордом восьмирічного правління президента Путіна.

Возз’єднання виявилося неповним, частина «карловчанських» парафій і єпархій відмовилася приєднатися до Московського патріархату.

До того ж, розглядаючи роль російської держави і її першої особи в цьому «об’єднанні без покаяння», важко зрозуміти, чому такий потужний спротив зустрічають спроби інших глав держав примирити православних у своїх країнах. Українського Президента, до прикладу. Священик і релігієзнавець Яків Кротов говорить про уроки возз’єднання:

Яків Кротов: Це явище (об’єднання) позитивне лише в одному відношенні: возз’єднання «карловчан» з Московською патріархією показує, що усі анафеми, усі лайки, усі прокльони, котрими Московська патріархія наділяла і наділяє своїх ворогів (тих, кого вона вважає своїми ворогами), вони нічого не коштують.

Це хороша новина, це буквально Євангеліє! Оскільки «карловчан» як тільки не лаяли, у 1930 роки їх відлучали, таїнства їхні називали недійсними. І раптом з’ясовується, що усі анафеми забуті, їх не знято, їх дійсно забуто.

Ті люди, які сьогодні в Україні, яких представники Московського патріархату також проклинають і вважають розкольниками, то вони можуть розраховувати, що, якщо начальство дасть вказівку, то Московська патріархія і усі її частини дружно усе забудуть.

ПЕНЗЕНСЬКЕ ВІДЛЮДДЯ

Віктор Єленський: Між тим 2007 року у православному середовищі на пострадянському просторі нуртували процеси, які просто виламувалися з бравурних реляцій і благосних картинок.

Спочатку з безпрецедентно гострою критикою священоначалля Російської православної церкви виступили священики, ченці й миряни Анадирсько-Чукотської єпархії на чолі з єпископом Діомідом.

Вони звинуватили керівництво Московського патріархату в єресі екуменізму, угодовстві владі, політизації, порушенні канонів, мовчазній згоді з антинародною політикою режиму та інших гріхах.

Потім понад тридцять людей буквально зарилися у землю поблизу села Нікольськоє Пензенської області в Росії. Відлюдники, серед яких жінки й діти, викопали під землею келії, завезли їжу, а коли міліціонери спробували витягти їх звідти, замурували вхід зсередини. Вони мають намір протриматися до весни. А весною зустріти тут кінець світу.

Говорить Віталій, один з пензенських відлюдників.

Віталій: Ми не розкольники, не сектанти. Ми російські люди, православні християни, які не бажають блудити.

От ми хочемо тут бути і чекати, коли Господь прийде у славі своїй і всім цим беззаконням покладе край.

Ми, до речі, ні в чому не знаємо потреби. Господь нам усе благословив: і їжу, і питво.

Як Господь благословить? Нам не відомо. Чи то ми до весни доживемо, чи, якщо нас звідси захочуть силою висмикнути (вже усі повідомлені), ми тоді самопідрив вчиняємо і до сонму мучеників будемо долучені. А це ще краще - сам знаєш: через митарства пройдуть наші душеньки безперешкодно.

Віктор Єленський: Православні ієрархи змушені були визнати: під землею не прихильники поборюваних ними тоталітарних сект, а їхні вівці, які доволі специфічно розуміють основи Православ’я.

Пензенське відлюддя примусило церковну громадськість визнати те, що досі лишалося замовчуваним: на всьому пострадянському просторі виникають, зникають і знов виходять на поверхню групи й рухи православних, що напружено чекають на кінець світу, обожнюють мандрівних ченців та старців і відкидають авторитет ієрархії.

Уривки православного Передання якимось дивним і, часом, дуже небезпечним чином поєднуються в їхній свідомості з дикими забобонами і явно антихристиянськими уявленнями.

Як це узгоджується із тим, що серед авторитетних для себе духовних осіб відлюдники назвали намісника Почаївської Лаври, єпископа Володимира (Мороза), потребує, очевидно, окремої і більш розлогої розмови.

ЄПАРХІАЛЬНА ЕКСПАНСІЯ

Ще одним контрапунктом минулого року для православних стало рішення Румунської православної церкви, яку від вересня очолює новий предстоятель, енергійний патріарх Данило (Чоботя) відкрити на території Молдови три нових єпархії.

Для нас особливо цікаво, що юрисдикцію цієї єпархії планується поширити на православних — етнічних румун Буковини, Ізмаїльщини і Білгород-Дністровщини.

Це серйозний виклик і православному самоусвідомленню, і перспективі Всеукраїнської православної єдності. Адже Помісні Православні церкви будуються за територіальним принципом. І колись, віримо, Єдина Помісна Українська православна церква об’єднуватиме на території України не лише українців, але й гагаузів, і росіян, і, природно, румун.

Реалізація анонсованого кроку з боку Бухарестського патріархату означатиме опосередковане невизнання, принаймні Церквою, цілісності України і навіть її державності.

ОЦІНКИ Й ПРОГНОЗИ: ОБЕРЕЖНИЙ ОПТИМІЗМ

Між тим минулий рік був цікавим не лише подіями релігійно-політичними, але й змінами в якості релігійного життя.

Говорить виконавчий директор Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський.

Тарас Антошевський: 2007 рік був для нас цікавий тим, що активізувалось саме релігійне життя. Воно активно постало і у ЗМІ.

Цікаво також те, що зросла увага до релігії взагалі у державі. Були спроби прийняти кілька документів, які б сприяли цьому релігійному життю, але, на жаль, жоден з них на рівні Верховної Ради не був прийнятий. Це, зокрема, «Про освіту» і «Про захист державного майна».

Також можна сказати, що відбувалися певні процеси, які сприяли зближенню, зокрема, і у православному середовищі. І мені здається, що православні йшли до того розуміння, що все-таки розкол – це не є вина однієї особи чи групи людей, а це якесь непорозуміння вийшло, яке призвело до таких неприємних наслідків.

А ось щодо майбутнього року, хотілось би, щоб релігійне життя не було повне політичними процесами, не так залежало від політичних процесів.

Віктор Єленський: Однак релігійне життя на суспільному рівні в Україні повсюдно стикається з політичними буревіями.

Втім, деякі церковні діячі вважають, що зустріч духовних виявів з виявами політичними не завжди позначена знаком «мінус».

Говорить речник Української православної Церкви Київський патріархат, архімандрит Євстратій (Зоря).

Архімандрит Євстратій (Зоря): 2007 рік був позначений політичним протистоянням, яке тривало від самого початку весни. І лише у грудні завершилось формуванням уряду. Це найбільш знакова подія.

Але, з іншого боку, це протистояння запам‘яталося своїм мирним характером, тим, що, незважаючи на високий градус політичних пристрастей, жодна вітрина не була розбита, жоден автомобіль не був перевернутий, жодна барикада не була побудована. Ну і, власне, якихось серйозних заворушень ці політичні пристрасті не викликали.

Це свідчить про те, що все-таки український народ є і розумним, і толерантним, і таким, який може давати приклад багатьом іншим народам Європи, бо ми бачимо, що у багатьох випадках політичні протистояння у значно більш демократичних суспільствах виливаються у вуличні протистояння, масові заворушення і так далі.

І це, скажімо так, найбільший позитив, який мене надихає на те, що у майбутньому Україна на своє становлення як незалежна держава має гарні перспективи для свого розвитку.

Віктор Єленський: Єпископ Римо-Католицької церкви Станіслав Широкорадюк каже, що 2007 рік був роком великих можливостей як для окремих віруючих, так і для цілої Церкви.

Єпископ Станіслав Широкорадюк: Дуже важливо, що Україна прожила ще один рік у повній релігійній свободі і мала повну можливість діяти. Це величезний дар, власне, для України, що вона має цю повну свободу релігії. Дякуючи цій свободі, дуже багато чого вдалося людям досягнути, глибоко віруючим людям. Людям, може, слабої віри або невіруючим теж була якась можливість, шанс дійти до Бога.

А для католицької громади, я вважаю, це був дуже успішний рік, тому що дуже багато зробилося доброго. Це не тільки будова нових храмів, не тільки повстання нових центрів парафіяльних, де нові парафії реєструються, а для нас як для Церкви, яка веде дуже велику благодійну діяльність, було радісним те, що ми відкриваємо нові будинки сиріт, будинки сімейного типу, добавилося більше дітей. Це в нас радість. Сьогодні маємо 27 дітей-сиріт, які перебувають на повній опіці. Ну, і, звичайно, відпочинки дітей, які проводилися, і будинки для старих.

Все це, що можна було робити, в цьому році було дуже успішним.

Із-за того для нас це, звичайно, є така велика радість, є за що дякувати Господу за минулий рік.

Незважаючи на всі матеріальні проблеми, які ми маємо, все-таки цей рік був дуже успішним, за який дякуємо Господу, ну, і, звичайно, просимо благословення на наступний рік.

Віктор Єленський: Взагалі серед опитаних кореспондентами Радіо Свобода священнослужителів і релігійних діячів оптимізм в погляді на 2008 рік домінує над песимізмом. Можливо, тому, що людина віри – оптиміст за визначенням. А, можливо, ще й тому, що справді з’явилися підстави для оптимізму.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG