Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 21:59

«Піккардійська терція»: «Ми несемо інтелектуальний і якісний продукт»


Сергій Рахманін


Сергій Рахманін: Щиро вітаю всіх зі світлим святом Водохреща, з Йорданем! Шкода, правда, що завершується «Український Рамадан». Але, власне, вже свята минули, можна вже й попрацювати. Як казав мій покійний дідусь, на це свято завжди потрібно запрошувати світлих та веселих людей. Я, власне, скористався його рецептом і запросив дуже світлих і дуже веселих людей – представників дуже талановитого гурту «Піккардійська терція», який торік, власне, кілька місяців тому відсвяткував своє п’ятнадцятиріччя – свій серйозний творчий ювілей. Отже, щиро вітаю в нашій студії Андрія Капраля та Володимира Якимця.

Якщо не помиляюся, то «Піккардійська терція» відсвяткувала своє п’ятнадцятиріччя появою п’ятнадцятої дитини. Тобто 15 дітей за 15 років творчого існування – що ж, я можу тільки позаздрити. І це в принципі взірець для наших слухачів. Для тих, хто не знає (я вважаю, що серед наших слухачів таких людей, напевно, немає): «Піккардійська терція» - це чоловічий секстет, який виконує музику у стилі а капела, тобто співи без інструментів. Хоча час від часу у вас з’являвся, здається, і барабан, і ще якісь інструменти

Володимир Якимець: Барабан – це не можна назвати інструментом, це, скоріше, такий шумовий.

Сергій Рахманін: Шумовий ефект. Я знаю, що ви в принципі виконуєте музику в абсолютно різних стилях: блюз, джаз, фолк, саунд, класика, своєю творчістю звертаєтесь до абсолютно різних авторів, починаючи від Цибулька і Покальчука і закінчуючи Робертом Бернсом і, скажімо...

Володимир Якимець: Гійомом Аполлінером.


Володимир Якимець.
Художній керівний «Пікардійської терції». Народився 28 липня 1974 року. Перший виступ пройшов у трирічному віці на кухні дитячих ясел з програмою коляд. З п’яти років опановує фортепіано у музичній школі. У 1989-му вступив у Львівське державне музичне училище на факультет теорії музики. Через чотири роки закінчив його за спеціальністю «Теорія музики та хорове диригування». Потім навчався у Львівській консерваторії на факультеті хорового диригування. Не одружений.


Сергій Рахманін: Так, так. Тобто все, що завгодно. Близько 300 пісень, якщо не помиляюся. І величезні турне були і США, в Канаді, в Польщі, Іспанія, Італія, тобто перераховувати буде дуже важко. Але є один єдиний недолік, як на мене. Ви обіцяли своїм поціновувачам, яких у вас, я думаю, що багато мільйонів, причому не тільки в Україні, що зустрінете свій ювілей появою нового альбому. Але чомусь ця робота пригальмувалася. Коли з’явиться альбом?

Володимир Якимець: Я мушу сказати, що дійсно, ми не дотримали свого слова – не видали до кінця року цей новий альбом. Але я думаю, що це нам слухачі пробачать, тому що ми були зайняті концертами. І ті, хто приходили на концерти, напевно, зрозуміють те, що ми не видали цей альбом до кінця року. Але все-таки надіїмся, дуже маємо таку велику надію, що в лютому все-таки засядемо у студію і тих 30%, які ще не дописані, все-таки допишемо. І на березень, максимум квітень обіцяємо, що цей альбом вже вийде. Він фактично готовий, просто треба його записати, ніяк часу не знаходимо.


Андрій Капраль.
Народився 20 січня 1975 року. Впевнений, що думати про музику почав у маминому животі. З дитинства грав і співав з вигаданими інструментами – кастрюлями, мітлами та лампочками.

14 років вивчав музику – у музичній школі, коледжі та консерваторії. За освітою – диригент. Співав у різних хорах, на перервах між заняттями і разом з друзями став учасником «Піккардійської терції» з дня її заснування.

Любить різну музику, але найбільше – джаз. Вважає себе по-справжньому щасливою людиною. Одружений, виховує двох доньок.


Сергій Рахманін: Час – це одвічне питання, ще інше одвічне питання – це гроші. Наскільки я розумію, я, звичайно не фахівець, музика в стилі а капела – це не комерційна штука, і відшукати гроші на це дуже складно. Я знаю, що менеджери і власники радіо і телеканалів, серед них є дуже багато шанувальників «Піккардійської терції», але ви не з’являєтесь, принаймні не часто з’являєтесь в ефірі через таке некрасиве слово «неформат». Як вам вдається гроші знаходити – отаке от питання трошки прагматичне?

Андрій Капраль: Справа в тому, що кілька років тому ми мали концерт якраз в Жовтневому палаці і запросили провести концерт Олексія Когана. І він сказав, ми зрештою не обговорювали це питання, але це було його ініціативою, він просто сказав перед початком концерту: «Я пропоную всім людям в залі зааплодувати «Піккардійській терції», яка зібрала повний зал, не підписавши на концерт жодного спонсора». І люди мало що не встали, і аплодували, тому що зараз дійсно мало хто може похвалитися своєю концертною діяльністю чи взагалі своїм життям музичним без спонсорів. Нам якось вдається робити це вже протягом 15 років.

Звичайно, є деякі концерти, коли зголошуються самі спонсори, що хочуть нам допомогти. Але щоб ми спеціально шукали людей, які будуть там щось фінансувати – це дуже рідкі випадки. І слава Богу, наша комерційна сторона досить не є такою, не будемо говорити «бідною», але ми себе досить нормально і впевнено почуваємо, просто, можливо, так нам присуджено, щоб було так. А слово «неформат» - ви знаєте, що тільки самі мас-медіа вигадали це слово, для чого – ми не знаємо.

Сергій Рахманін: Я теж не розумію, тому що, як на мій хлопський розум, ви є дуже запитаним гуртом, вас охоче слухають, на ваші концерти важко знайти зайвий квиток. Але менше з тим, чомусь популяризація ваша саме в електронних медіа не є дуже великою Я не розумію цього парадоксу, у вас є пояснення?


Андрій Капраль: Справа в тому, що, аналізуючи, дивлячись час від часу телевізор, слухаючи радіо, я зробив для себе висновок, що ті, кого показують найбільше по телевізору, ті мають найменше концертів. А ті, кого не показують, гастролюють, як правило, Україною чи закордоном. Це можна привести приклад не тільки «Піккардійської терції», а той самий «Тартак», той самий Тарас Чубай, «Плач Єремії», ті самі «Танки» - останнім часом їх не так багато по телебаченню показують, «Мандри».

Сергій Рахманін: Навіть Руслана, яка має зараз дуже велику кількість концертів, але практично зникла з телебачення.

Андрій Капраль: А от знайдіть згадку хоча б про один сольний концерт групи «Нє ангєли».

Сергій Рахманін: А що це, даруйте?

Час від часу ви, напевно, спілкуєтесь з колегами, бачите, хто заможніший, хто не заможніший, завжди з’являється ризик щось змінити, тобто трошки відсунутись від творчості і стати більш комерційним. Був такий ризик, такі сумніви внутрішні – щось змінити і стати більш комерційним?

Володимир Якимець: Вся справа в тому, що не було таких сумнівів, Ви розумієте. І це добре, тому що зараз «Піккардійська терція», напевно, існувала б в зовсім іншому форматі. Може, не було б такої популярності. Може, більше було б по телебаченню, але хтось би про нас говорив, що от їх крутять по телебаченню, але концертів вони не дають.

Андрій Капраль: Знали б нас, можливо, більше, але просто є деякі речі, можливо, це в нашій психології нашого колективу, які ми змінювати просто не хочемо. Часом можна не заробити грошей, але продатися – це напевно буде гірше, ніж заробити якісь там летючі гроші в певний момент. І тому ми ніколи не ставили взагалі собі питання комерційності.

Я вам скажу, можливо, нам було набагато складніше, ніж багатьом колективам, які на початку своєї творчості зразу знайшли якісь великі кошти для розкрутки, чи просто кошти знайшли їх. А ми, чесно кажучи, своєю працею і багатьма роками цієї праці зараз прийшли до того, що ми можемо тепер зривати чи пожинати плоди нашої праці. І зрештою ми маємо чисту совість і нікому нічого не винні, і нас за це цінують і люблять. Напевно, це одна зі складових.


Володимир Якимець: Додам одне речення до того питання. В кожного виконавця є такий момент, коли він хоче популярності. Але в кожного доброго виконавця після популярності наступає такий момент, коли він розуміє, що треба робити так, щоб не просто бути популярним, а щоб люди тебе поважали. Коли з’являється до виконавця повага, а не просто популярність, скажімо, фанатське якесь там біснування, це вже тоді, мені здається, означає, що виконавець чи група, хоч щось він тут зробив.

Сергій Рахманін: Я можу тільки позаздрити, тому що вас шестеро, і якщо є така одностайність у поглядах на музику, на творчість і на гроші, це можна, справді, тільки позаздрити. Я думаю, що вас це тішить. Але все одно колектив, навіть такий малий, це якісь внутрішні конфлікти. Ви сваритесь між собою, таке буває?

Андрій Капраль: Звичайно.

Сергій Рахманін: На творчому ґрунті чи не тільки?

Андрій Капраль: Взагалі на будь-якому ґрунті. Просто на ґрунті. І розумієте, ми всі є фактично шестеро людей з різними характерами і з різними, знову ж таки, життєвими смаками до певних речей. Нас об’єднує наша ідея, наш смак до нашої музики, любов до нашої роботи. І такі речі, як все-таки 15 років. Мені було 17 років, коли заснувалась терція, завтра мені 33. Розумієте, 15 років пройшло, і за 15 років ми навчилися на життя дивитися, подорослішали, ми стали дорослими людьми, батьками і ми розуміємо дуже багато речей вже по-іншому, тому якісь такі щоб були це сварки – напевно назвати так неможливо.

І навіть не буду говорити банально «сперечаємося на творчому ґрунті». Це просто є обговорення. Кожному десь щось може в житті наболіти, і ми навчилися підтримати, розвеселити чи, навпаки, підгрузити когось, якщо він неправий. Тобто ми навчилися десь не те що маніпулювати, а просто поважати один одного і допомагати один одному в будь-яких ситуаціях. Це просто прийшло з віком, з розумінням і з повагою. Якщо б ми були колективом, який хтось зліпив, і на телебачення так, як більшість, ми знаємо, на телекамеру стоять, посміхаються і кажуть: «Цьомки-бомки», а після ефіру люди взагалі між собою не говорять, а в нас фактично «Піккардійська терція» - це є сім’я зі своїми традиціями, з повагою і, дійсно, з любов’ю, людською любов’ю один до одного, до родин кожного. Тобто, дійсно, це родина.

Володимир Якимець: Дійсно, з’явилося розуміння, серйозне, відповідальне розуміння того, що наша творчість потрібна людям.

Сергій Рахманін: Це ви тільки сьогодні з’ясували чи ви це відчували завжди?

Володимир Якимець: Скажемо так, бачити і усвідомлювати – це різні речі.

Сергій Рахманін: Ви уявляєте собі вашого слухача, який він, середньостатистичний, я розумію, що це дуже складно, але, знаєте, пересічний слухач – якого він віку, статі, рівня заможності? Хто слухає терцію?

Володимир Якимець: Буквально на різдвяні свята різницею в 20 секунд на мій е-мейл прийшло привітання з Різдвом Христовим від семирічного хлопчика з віншуванням, а потім наша постійна слухачка, по можливості відвідує всі наші концерти, якій вже поза шістдесят.

Сергій Рахманін: Вас слухають представники усіх віків і народів, і станів.

Володимир Якимець: Вся різноманітність матеріалу і різноманітність не тільки самого естрадного, а різножанровість матеріалу – це просто означає, що кожна людина з різними смаками, яка би не була, знайде в нас щось таке, що їй сподобається.


Андрій Капраль: І зрештою дуже важлива річ, я вам скажу, що, нехай це звучить високо, може, але ми все-таки несемо інтелектуальний і якісний продукт. Самі розумієте, соціальщина загнала всіх в кут. Зараз нам багато хто: «А чому ви не пишете тексти?» Ми звертаємось фактично до поезії людей, яким Бог дав талант писати геніальні твори.

Сергій Рахманін: Насправді, це дуже цікаво, тому що я не пригадаю, звичайно, я не є величезний фахівець в цій царині, але менше з тим, я не знаю гуртів, які б виконували пісні на вірші таких різних людей як Богдан Лепкий, чи Цибулько, чи Едгар По, чи Роберт Бернс. Мене це завжди приваблювало, і від себе додам, як на мене, одна з переваг «Піккардійської терції» в тому, що вона виконує справді музику на різні смаки. Нагадаю нашим слухачам, тим, хто забув, і повідомлю тим, хто не знав, що 1994 року, тобто 2 роки одразу по появі «Піккардійська терція» виборола приз у Чернівцях - «Кращий у всіх жанрах». Щоб в цьому пересвідчитися, пропоную послухати композицію від групи «Піккардійська терція», яка справді була, є і залишається кращою у всіх жанрах.

Сергій Рахманін: Ваш незмінний продюсер, він, здається, з 1994 року з вами працює, пан Климовський, я маю на увазі, він казав, що в принципі крім концертів і турне ви часто співаєте на якихось тусовках невеличких, але він, і ви взагалі, дуже прискіпливо ставитесь до вибору таких затишних кулуарних концертів. От для прикладу – для кого ви співали на таких якихось закритих вечерях, таємних чи не таємних?

Володимир Якимець: Це не є таємні вечері. Нормальне слово –корпоратив. Інша справа, що ми, дійсно, перед тим як згодитися брати участь, вимагаємо сценарій і хоча б інформацію про те, що за фірма, що вона святкує. Скажімо, весілля – це для нас є тема, яка закрита, день народження - тема, яка закрита.

Сергій Рахманін: У вас був випадок, коли ви навіть на похороні співали?


Володимир Якимець: Це людські відносини, це просто пам’ять людини, яка дуже багато для нас зробила.

Сергій Рахманін: Вона зробила для вас, наскільки я пам’ятаю, перший, для вас дуже знаковий, концерт у Польщі.

Володимир Якимець: Це не тільки перший, вона протягом семи років фактично дуже допомагала нам в роботі в Польщі. І це не є виступ на похороні, це просто данина пам’яті.

Сергій Рахманін: Я перепрошую, для тих, хто не зрозумів, йдеться про Станіслава Венглеша – одного із засновників «Солідарності», близького друга Леха Валенси, Яцека Куроня, тобто дуже знаної, відомої людини у Польщі, на жаль, вже небіжчика.

Володимир Якимець: І саме цікаве, що вона була дуже світла і дуже життєрадісна людина. Вона такий заряд енергії постійно несла, що не можна було сумніватися в тому, що просто світилася вона.


Сергій Рахманін: Скажіть, будь ласка, для політиків вам доводилося співати, тому що я знаю, що багато музикантів, причому абсолютно різних, вони не вважають це чимось таким надзвичайним, вони вважають це чимось нормальним?

Володимир Якимець: Вся справа в тому, що у нас якраз стосовно політики не склалася справа з репертуаром, от у нас нема таких пісень-гімнів.

Сергій Рахманін: Політики є різні і різну музику все-таки слухають.

Андрій Капраль: Ви маєте на увазі для приватних саме виступів чи політичних, передвиборчих?

Сергій Рахманін: Йдеться про передвиборчі тури, чиїсь дні народження.

Володимир Якимець: Власне, щоб передвиборчий тур – у нас не було. Якось там «Старенький трамвай», на передвиборчий тур треба «Лента за лентою». Це нібито правильно, тому що ти хочеш залучити якомога більше людей, ти мусиш якийсь посил такий дати, щоб зразу.

Сергій Рахманін: Добре, день народження політика чи річниця якоїсь партії – доводилося співати на таких корпоративах?

Володимир Якимець: Якщо на корпоративах, то нам доводилося співати на 25-річчі заснування «Солідарності» і це на запрошення самого Леха Валенси. Якщо брати в Україні, то на дні народження не приходилося виступати, єдине, що дуже приємно, коли, скажемо, пані Катерина Ющенко робила декілька таких закладів, один з них для дипломатичного корпусу, які працюють в Україні, другий – захід-подяка спонсорам, меценатам, мільйонерам, які займаються благочинністю. Якщо це можна вважати політичним виступом, хай буде так. Але я думаю, що до політики це дуже-дуже десь там далеко.

Сергій Рахманін: Наскільки ви цікавитесь політикою, тому що у нас так склалося історично, що музиканти, співаки, фронтмени гуртів музичних, вони світяться в тому числі і як політичні постаті? Ми знаємо приклад Руслани або Вакарчука, які були і є народними депутатами, «Танок на Майдані Конго», Скрипка – вони теж так чи інакше пов’язані з політик%B
XS
SM
MD
LG