У листопаді 1917 року Центральна Рада своїм ІІІ Універсалом проголосила Українську Народну Республіку на території, до якої входили, зокрема, Катеринославщина, Харківщина, Запоріжжя, Донбас та Херсонщина. У відповідь пленум обласного комітету рад Донецького та Криворізького басейнів висловився за створення там автономної області у складі радянської Росії:
Розгорнути широку агітацію за залишення всього Донецько-Криворізького басейну з Харковом у складі Російської республіки з віднесенням цієї території до особливої, єдиної адміністративно-самоврядної області.
Незалежність від України
Після проголошення незалежності Української Народної Республіки більшовики намагалися не допустити поширення української влади на Донбас та Кривбас. Відтак 30 січня 1918 року ІV обласний з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів Донецького та Криворізького басейнів проголосив Донецько-Криворізьку радянську республіку зі столицею в Харкові.
Її територією було оголошено майже все Лівобережжя, крім Чернігівщини та Полтавщини, Катеринославщина, а також частина Області Війська Донського (частина сучасних Донеччини й Луганщини). З’їзд сформував Раду народних комісарів (тобто уряд республіки) на чолі з російським більшовицьким діячем Артемом (Фйодором Серґеєвим).
У березні українські, австрійські та німецькі військові частини почали звільнення України від російської червоної армії. Щоб сформувати єдиний фронт оборони, більшовики планували створити «Союз радянських республік Півдня» у складі Одеської, Кримської, Донської, Української та Донецько-Криворізької республік.
Урешті-решт Петроградський Раднарком у Росії вирішив об’єднати їх у єдину радянську Українську республіку. І 19 березня ІІ всеукраїнський з’їзд рад у Катеринославі оголосив Донецько-Криворізьку республіку частиною радянської України.
Розгорнути широку агітацію за залишення всього Донецько-Криворізького басейну з Харковом у складі Російської республіки з віднесенням цієї території до особливої, єдиної адміністративно-самоврядної області.
Незалежність від України
Після проголошення незалежності Української Народної Республіки більшовики намагалися не допустити поширення української влади на Донбас та Кривбас. Відтак 30 січня 1918 року ІV обласний з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів Донецького та Криворізького басейнів проголосив Донецько-Криворізьку радянську республіку зі столицею в Харкові.
Її територією було оголошено майже все Лівобережжя, крім Чернігівщини та Полтавщини, Катеринославщина, а також частина Області Війська Донського (частина сучасних Донеччини й Луганщини). З’їзд сформував Раду народних комісарів (тобто уряд республіки) на чолі з російським більшовицьким діячем Артемом (Фйодором Серґеєвим).
У березні українські, австрійські та німецькі військові частини почали звільнення України від російської червоної армії. Щоб сформувати єдиний фронт оборони, більшовики планували створити «Союз радянських республік Півдня» у складі Одеської, Кримської, Донської, Української та Донецько-Криворізької республік.
Урешті-решт Петроградський Раднарком у Росії вирішив об’єднати їх у єдину радянську Українську республіку. І 19 березня ІІ всеукраїнський з’їзд рад у Катеринославі оголосив Донецько-Криворізьку республіку частиною радянської України.