Металеві кришки на тротуарах і подвір’ях, на які наступаєш чи не щодня, – це частина історії міста й країни. У цьому переконаний автор експозиції «Люки» Володимир Рязанов.
Каналізаційні люки Дніпропетровська, каже він, то карби майже двох століть: вилиті на заводах Катеринослава, радянські – епохи індустріалізації і сучасні.
У Володимира Рязанова зібралася вже майже тисяча оригінальних знімків, яких вистачить на цілий «каналізаційний літопис» міста.
«За державу досадно, коли дивишся, що під ногами у нас, мешканців, лежать унікальні люки, виготовлені 200 років тому. З написом «Катеринослав», з назвами заводів, які їх виготовляли. Деякі з них справді, певною мірою, є витворами мистецтва», – каже Володимир Рязанов.
Не лише мистецтво, а й боротьба з травматизмом
Однак серія світлин, присвячених водопровідним об’єктам, це не суто мистецький проект. Своїми роботами майстер намагається привернути увагу влади до проблеми люків.
Фотографіями Володимира Рязанова можна було б проілюструвати зведення МНС: щороку в місті через незакриті люки травмуються сотні людей, нерідко падіння обертаються загибеллю.
Фотомитець трохи сумно жартує: люк – це «чорна діра», що веде, на відміну від космічної, не у Всесвіт із відблисками зірок, а в банальну брудну яму, де людина ризикує зламати ноги чи звернути в’язи. Отож після відкриття виставки, сподівається автор, у місті закриється хоча б частина небезпечних люків.
На кепкування ж колег із його незвичного захоплення Володимир Рязанов відповідає: «Для допитливого фотографа, фотохудожника немає тем, яких би він не міг торкнутися, нецікавих тем. Тому я отак іду містом і фотографую».
Каналізаційні люки Дніпропетровська, каже він, то карби майже двох століть: вилиті на заводах Катеринослава, радянські – епохи індустріалізації і сучасні.
У Володимира Рязанова зібралася вже майже тисяча оригінальних знімків, яких вистачить на цілий «каналізаційний літопис» міста.
«За державу досадно, коли дивишся, що під ногами у нас, мешканців, лежать унікальні люки, виготовлені 200 років тому. З написом «Катеринослав», з назвами заводів, які їх виготовляли. Деякі з них справді, певною мірою, є витворами мистецтва», – каже Володимир Рязанов.
Не лише мистецтво, а й боротьба з травматизмом
Однак серія світлин, присвячених водопровідним об’єктам, це не суто мистецький проект. Своїми роботами майстер намагається привернути увагу влади до проблеми люків.
Фотографіями Володимира Рязанова можна було б проілюструвати зведення МНС: щороку в місті через незакриті люки травмуються сотні людей, нерідко падіння обертаються загибеллю.
Фотомитець трохи сумно жартує: люк – це «чорна діра», що веде, на відміну від космічної, не у Всесвіт із відблисками зірок, а в банальну брудну яму, де людина ризикує зламати ноги чи звернути в’язи. Отож після відкриття виставки, сподівається автор, у місті закриється хоча б частина небезпечних люків.
На кепкування ж колег із його незвичного захоплення Володимир Рязанов відповідає: «Для допитливого фотографа, фотохудожника немає тем, яких би він не міг торкнутися, нецікавих тем. Тому я отак іду містом і фотографую».