Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 09:10

Гості Свободи: Єгор Соболєв – тележурналіст, 5-й канал; Віктор Уколов – народний депутат (БЮТ), комітет з питань свободи слова і інформації.

Ведуча: Юлія Жмакіна

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису.)


Юлія Жмакіна: Свобода слова – це, на жаль, така річ, яку неможливо здобути раз і назавжди. Я пам’ятаю, що це була така теза відразу після подій 2004 року. Чи забули цю тезу? Важко сказати.

А з іншого боку, тиск на журналіста влади, власника, часом аудиторії – це такий же елемент нашого робочого процесу, як комп’ютер, ручка чи телекамера.

І от цього тижня Єгор Соболєв став героєм новин. Його відсторонили від ведення програми «Час», найбільш, я так зрозуміла, рейтингового продукту «5 каналу».

Єгоре, Ви продовжуєте наполягати, що відсторонили Вас за неслухняність. Ви не дослухались до... Я навіть не знаю, в якій формі власник каналу робив Вам зауваження. Я так розумію, досить довгий час?


Єгор Соболєв: Давайте вже закривати цю тему.

Перше. Я взагалі не знаю причин. Єдине, що мені було повідомлення, що програма переформатовується. Для цього вирішено шукати нових виконавців.

Друге. Я знаю, що зазвичай...

Ну, нормальна мотивація.

Єгор Соболєв: ...переформатовуються програми, які мають неуспіх або втрачають успіх. А, навпаки, успішні програми, вони тільки усилюються, до них вся увага. Відповідно програма «Час» не була неуспішною програмою, вона справді була, я сподіваюся, й залишиться найретинговішою програмою «5 каналу».

Третє. Я справді в другій половині минулого року мав великі конфлікти зі власником каналу щодо висвітлення кількох болючих тем...

Чому Ви мовчали тоді, Єгоре?

Єгор Соболєв: Дуже проста відповідь. Бо я виходив в ефір і робив те, за що боровся. Це те, про що Ви сказали на початку, що тиск – це нормально, погано, коли цей тиск призводить до того, що журналіст починає не виконувати свої обов’язки або починає просто, ну, здається так і починає порушувати стандарти. Я за свій жодний ефір, за які сварився...

Наприклад, київська земля, так?

Єгор Соболєв: Так.

Я за свій жодний ефір не соромлюся, тому що я робив в цьому ефірі те, що відстоював в попередніх або вже після ефіру розмовах зі власником.

Я, до речі, хочу висловити вдячність Петру Порошенку, тому що я рік був в ефірі і півроку з них у дуже великих дискусіях, назвімо це так. Тому я там і був, бо на будь-якому іншому каналі, мені здається, шлях між сваркою зі власником, коли власник каже, що я тобі забороняю, а ти пояснюєш, що ти не можеш виконати цієї заборони, і до того, як ти йдеш з цього каналу з пакунком своїх речей, набагато коротший.

Пане Уколов, історія з паном Соболєвим – це приватна історія чи типова зараз для України?

Віктор Уколов: Це дуже цікава історія, тому що тут є один із засновників незалежної медіа-профспілки (я входив в оргкомітет) і колишній секретар київської міської організації незалежної профспілки.

Я думаю, що все, що стається з журналістами, то це не є приватні історії, це історії, які повинні мати публічну оцінку....

Я неправильно сказала. Поодинока історія чи серіал?

Віктор Уколов: З іншого боку, я відзначаю, що «5 канал» (тут я підтримую Єгора) є одним із найдемократичніших телеканалів у нашій країні. Це теж треба враховувати. Тому коректно було б запитати в цій ситуації в продюсера «5 каналу», а не в мене.

Я бачу тут законодавчу чисто проблему, що, на превеликий жаль, приватні телеканали стають інколи аж (це стосується, до речі, в меншій мірі «5 каналу») надто приватними. У тому сенсі, що медіа – це такий особливий вид бізнесу. Власник медіа має отримувати прибутки від реклами, а не політичні дивіденди від того, як говорять його журналісти, бо журналісти працюють не на власника, вони працюють для суспільства.

Чим швидше ми це зрозуміємо разом зі власниками телеканалів, тим кращими будуть наші телеканали і телебачення в нашій країні.

Вільні, але не незалежні. Так характеризує українські ЗМІ голова представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні Ніко Ланге. Відповідне дослідження провів цей фонд. Воно опубліковане.

Що саме мається на увазі? Він розповів сьогодні в інтерв’ю Радіо Свобода.


Ніко Ланге: Таку характеристику українським мас-медіа, тобто вільні, але не незалежні, дають міжнародні правозахисні інституції.

Справді, з одного боку, на теренах СНД після Помаранчевої революції в Україні ЗМІ стали вільними, і парламентська кампанія 2007 року стала цьому підтвердженням. Але, з другого боку, тоді ж стало зрозуміло, що свобода мас-медіа обмежується бажаннями власника ЗМІ або політичною кон’юнктурою на інформаційному ринку.

Насправді українським медіа, українським журналістам належить пройти ще досить довгий шлях до створення незалежних демократичних медіа, конкурентноспроможного інформаційного ринку, на якому інтереси журналіста і власника, власника і держави будуть збалансованими.

Віктор Уколов: Я хотів би привернути вашу увагу до формулювання цензури, яке було закладене розробниками закону про телебачення і радіомовлення.

На мій погляд, воно застаріле. Саме це формулювання і призводить до теперішньої ситуації. Цензура, згідно цього закону, це втручання державних органів влади в роботу творчих організацій.

З цією цензурою і я, і Єгор Соболєв дали собі раду, коли була створена профспілка. Ми позбулися темників по великому рахунку.

Але на даний момент цензурою вже є не втручання державних органів влади, а втручання власників. Ми були готові до цієї ситуації, що вона буде, для цього створювалася профспілка.

Інше питання, що, видно, бракує чіткого визначення в законі. Я думаю, що наш комітет має це визначення розширити. І тут я сподіваюся і на консультативну підтримку Єгора стосовно теперішніх форм цензури. Адже журналіст (я ще раз повторюю) має працювати не на власника, він має працювати, зрештою, для суспільства...

Ми базуємося більше зараз на історії центральних медіа. Що ж відбувається в регіонах...

Єгор Соболєв: Ой-ой-ой!

Ярославе, що відбувається на Луганщині зі свободою слова? Як ведеться медіа в регіоні?

Ярослав Гребенюк: Наразі один із конфліктів виплив на поверхню. Він, здається, типовий. Таке трапляється на Луганщині пару разів на рік.

У місті Сватовому перешкоджають приватній газеті «Сватівські відомості». Принаймні, про це стверджує її видавець Андрій Крюков. Він каже, що їх регулярно перевіряли комісії санепідемстанції, що районна влада відмовила йому в продовженні терміну оренди, газета після Нового року залишилася без приміщення. Потім вони погодилися дати кімнату в іншому будинку. Він каже, мовляв, осередку Партії регіонів місце знайшлося, а опальній газеті — ні.

З тих фактів, що дає видавець, не можна робити висновків про пряме перешкоджання діяльності газети. Але зрозуміло, що за бажанням у віддаленому містечку влада може легко зіпсувати життя тим, хто друкує портрети керівника району з підписом, наприклад, «секонд хенд». Ось така справа.

Ярославе, а яка ситуація з комунальними медіа?

У Києві всі ми свідки того, як працюють комунальні медіа, що зараз герой там газети «Хрещатик» — це Леонід Черновецький, а антигерой — це міністр внутрішніх справ. Тут все зрозуміло. А які стосунки у Луганську між владою і комунальними ЗМІ?


Ярослав Гребенюк: У Луганську прекрасні стосунки.

Можу навести такий факт. Цього тижня на сесії облради надали майже 5 мільйонів на роботу обласних ЗМІ у 2008 році. З них майже 2 мільйони на діяльність газети «Відомості Луганщини», що під приводом роботи депутатів облради займається пропагандою однієї з політичних сил та друкує історичні розвідки на кшталт «Ну, развє ми нє радниє?» або «Шухевіча гєроєм нє счітаєм»...

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису.)

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

XS
SM
MD
LG