Дієздатність російського керівництва в умовах ведення широкомасштабної війни проти України багато в чому залежить від стабільності відносин Кремля із регіонами РФ. Якщо Путін та Кремль почнуть втрачати політичний та економічний контроль над регіонами, то їхня здатність продовжувати війну буде обмежена набагато більше, ніж на це можуть вплинути існуючі чи майбутні західні санкції, стверджують у Центрі російських і євразійських досліджень Девіса при Гарвардському університеті.
Російська служба «Голосу Америки» наводить головні висновки дослідження, що пояснюють чому Путіна підтримують керівники регіонів Росії, і звідки йде головне поповнення живої сили у війні проти України.
Росія має кілька видів суб'єктів федерації, які відрізняються один від одного розміром, кількістю та щільністю населення, рівнем життя та розвитку інфраструктури, і навіть системою управління та рівнем реалізації загальноросійського законодавства. Це області, автономні округи, один край, 12 республік, населених етнічними меншинами, одна автономна область – Єврейська. Столиця Росії – Москва, також є окремим суб'єктом федерації.
Правозахисники стверджують, що в національних суб'єктах федерації, таких як, наприклад, у Чеченській республіці багато загальноросійських законів фактично не діють. Правила встановлюють місцеві лідери та силовики.
Як путінський федералізм» служить інтересам Кремля?
У США представили дослідження про те, як Кремль як побудовані відносини Кремля із регіональними владними елітами Російської Федерації, яким чином Путін досягає підтримки на місцях свої рішень, зокрема ведення широкомасштабної війни проти України.
Науковий співробітник Центру російських і євразійських досліджень Девіса при Гарвардському університеті професорка Ірина Бусигіна представила в Інституті Гаррімана Колумбійського університету дослідження (Irina Busygina, Research Fellow, Davis Center for Russian and Eurasian Studies, Harvard University)створеної під керівництвом президента Росії Володимира Путіна моделі відносин між Кремлем і суб'єктами РФ. Дослідниця назвала цю модель – «путінський авторитарний федералізм».
Губернатори в регіонах активно реалізують «патріотичну повістку», оскільки в режимі персоналізованого правління Путіна, від нього залежить їх перебування при владіБусигіна
На думу Бусигіної Росія демонструє значний ступінь стійкості у відносинах між центром та регіонами. Збудовані за останні 20 років авторитарні відносини «путінського федералізму» служать інтересам Москви і, що не менш важливо, регіональних губернаторів. При цьому саме російсько-українська війна створила стимули як для реформування моделі «центрально-регіональних» відносин з боку «центру», так і виборювання регіонами своїх прав та автономних рішень у реалізації можливостей.
Однак, натомість, губернатори в регіонах активно реалізують «патріотичну повістку», оскільки в режимі персоналізованого правління Путіна місцеві керівники багато в чому покладаються на президента щодо перспектив свого перебування при владі і свого політичного виживання.
Не маючи власної легітимності, губернатори схильні дотримуватися директив Москви, підтримуючи таким чином стабільність існуючого режиму.
Ймовірно, найважливішим є те, що у відсутності конкурентних виборів діючі губернатори практично не мають стимулів виступати за більшу автономію регіонів і ставити інтереси своїх областей, країв і республік вище за інтереси центрального уряду в Москві, наголошує дослідниця.
Бусигіна наполягає, що для прогнозування того, «як виглядатиме Росія після Путіна», а також «чого не вистачає Росії, щоб перейти до процесу демократизації в постпутінський період», важливо оцінити «яку роль відіграє путінська авторитарний федералізм під час війни» і, перш за все, зрозуміти, як він влаштований.
Відносини між центром та регіонами Росії як база продовження війни
Професорка Ірина Бусигіна назвала «стійкість центрально-регіональної» моделі в Росії, важливою умовою продовження війни, оскільки вона представляє взаємодію двох сторін:
«Москва визначає політику і спрямовує грошові потоки, а регіони годують війну живою силою», поставляючи мобілізованих, як для ЗС РФ , так і для ПВК (з числа мігрантів, боржників-банкрутів, ув'язнених, та інших груп маргіналів), та виробляючи озброєння та боєприпаси для фронту.
«Немає сенсу обговорювати ситуацію в столиці Росії без урахування того, що відбувається в регіонах», – наголошує дослідниця.
Чим регіон далі від столиці, депресивніший і «тихіший» (відсутній будь-який протестний рух), тим більше живої сили він відправляє на фронт в УкраїніБусигіна
Бусигіна також наводить дані, що вся реклама та агітація на тему «службы на благо Родины», а також пов'язані з цим заходи проводяться зазвичай у регіонах та спрямовані на різні соціально-уразливі групи на місцях.
Експертка нагадала, що незважаючи на розміри країни, Росія нерівномірно та неоднорідно заселена.
Найбільш заселеними є Захід і Південь Росії, а за Уралом і до Командорських островів – у Сибіру та на Далекому Сході живе менше однієї п'ятої частини населення РФ. І то населення сконцентроване переважно у великих містах, оскільки тайга та вічна мерзлота роблять тисячі квадратних кілометрів малопридатними для прокладання доріг та проживання людей.
Тож, стверджує дослідниця, Кремль побудував мобілізацію на війну проти України за принципом: «Чим регіон далі від столиці, депресивніший і «тихіший» (відсутній будь-який протестний рух), тим більше живої сили він відправляє на фронт в Україні».
У чому унікальність російського авторитарного федералізму?
Ірина Бусигіна багато років досліджує російський федералізм. Її нова книга називається «Недемократичний федералізм та децентралізація у пострадянських державах» (вийшла у співавторстві з Михайлом Філіпповим, видавництво Routledge, 2023 рік).
Кремль контролює лише «стратегічні напрями»: вибори в регіонах, реалізацію так званих «нацпроектів Путіна», зокрема СВОБусигіна
Експертка пояснила, чому небезпечно спрощено розуміти тезу, що Кремль встановив «вертикаль влади» і повністю контролює всі регіони». Реальна ситуація набагато складніша. За її словами, цей «контроль» має специфічний характер, тому що «навіть у авторитарних країнах диктаторам доводиться делегувати деякі повноваження на місця», що «абсолютно не відповідає інтересам Кремля».
Дослідження Бусигіної показують, що Москва контролює лише «стратегічні напрями»: вибори в регіонах, реалізацію так званих «нацпроектів Путіна», які є гігантськими фінансовими потоками, що перерозподіляються з центру, а тепер, з початком повномасштабного вторгнення в Україну, і те, як регіональні адміністрації реалізують так званий «військовий порядок денний».
«Ця витончена система відносин між центром і регіонами розроблена і впроваджується адміністрацією президента РФ»
Бусигіна каже, що путінська Росія – це приклад того, як «інститути, створені для демократії, можуть посилювати персоналістський режим».
«Федералізм у даному випадку дозволяє підтримувати стабільність та масштаб правлячої коаліції, перерозподіляючи авторитарну владу по безлічі рівнів, коли від ближнього кола навколо диктатора гілки влади ведуть до регіональних, етнічних та місцевих еліт». При цьому фактором, що «забезпечує керованість системи є метод перекладу відповідальності та провини за будь-які проблеми з центрального керівництва на регіональне».
Особливо яскраво, за словами вченої, цей чинник спрацював за часів пандемії коронавірусу.
«COVID-19 поставив владу у становище абсолютної невизначеності. І тоді прийшла ідея перекласти провину: на лікарні, на погане управління тощо, – нагадала вона, – регіональні керівники були змушені вигороджувати систему, заявляючи, що якби не центральна влада, то все могло б бути гіршим»
Керівники регіонів отримують «частку» з території, визначену в центріБусигіна
При цьому фінансування регіонів, за словами експертки, побудовано так, що «губернатори є зацікавленими сторонами нинішньої системи, його невід'ємною частиною».
Бусигіна порівняла керівників регіонів з «акціонерами», людьми, які отримують «частку» з території, визначену в центрі, та «торг – неможливий».
«Інструментами контролю є: вибори, перерозподіл фінансів із Москви та відсутність представництва інтересів регіону на федеральному рівні. Коли Путін розпочав війну [в Україні], система відносин вже була вибудована», – наголошує професорка Бусигіна.
Які корективи внесла у систему війна в Україні?
Однак, Ірина Бусигіна звертає увагу у дослідженні на те, що Кремль просто «вирішив використовувати працюючі механізми, не звертаючи увагу на їхню неповну відповідність ситуації, що змінилася».
«Москва знову переклала відповідальність на регіони, як це було під час COVID-19, однак «послання» регіонам виявилося іншим, – каже професорка. – Мовляв, «ви уявляєте Росію, яка нібито веде справедливу війну, і ваші інтереси збігаються з інтересами центральної влади РФ”. А насправді, війна – це відповідальність тільки федерального уряду, і регіони не мають можливості впливати на порядок денний»
У регіонах-донорах «живої сили» проходять масові похорони загиблихБусигіна
Таким чином, вважає аналітикиня, «війна привнесла нові стимули для децентралізації Росії: центральній владі стало складніше перекладати провину на регіон, при тому, що кожен керівник, як і раніше, несе відповідальність за стабільність у ньому».
«Диспропорція за кількістю жертв сформувала певний рейтинг регіонів, при тому, що в тих, де мобілізація та рекрутування найманців ослаблені, люди іноді майже нічого не знають про війну, а в регіонах-донорах «живої сили» проходять масові похорони загиблих», – розповіла експерт.
При цьому, за даними Ірини Бусигіної, «адміністрація президента РФ намагається застосовувати нові методи, надаючи, наприклад, підтримку мобілізованим та їхнім сім'ям, і складаючи рейтинг губернаторів за рівнем так званого «прояву патріотизму».
Чи може «путінський федералізм» бути реформованим?
Щодо того, що система влади в Росії може бути реформована зсередини, дослідниця налаштована песимістично.
Ірина Бусигіна зазначила, що навіть у складних умовах ведення широкомасштабної війни «усі губернатори продовжили підтримувати «статус кво» з центральною владою», хоча й є деякі, які не підсилюють патріотичну та провоєнну риторику у довірених їм областях та республіках.
За результатами дослідження професорка Бусигіна прийшла до висновку, що ця система відносин між Кремлем і регіонами може бути зламана в постпутінський період, а «будь-який лідер, який захоче отримати підтримку народу в майбутньому, буде змушений завоювати довіру насамперед у регіонах».
Основними тенденціями в найближчому майбутньому експертка називає:
- тяжіння регіонів Росії до відносин із країнами на Сході (передусім транскордонна торгівля та розвиток кооперації із Китаєм і Казахстаном:
- ще більше розшарування регіонів за рівнем життя та інфраструктурним розвитком, коли фінансування для більшості дотаційних областей і республік почне бракувати;
- потенційна ймовірність того, що керівництво регіонів-донорів може почати чинити опір перерозподілу фінансових потоків центром.
Однака, наголошує дослідниця, на її думку, про «значну ерозію системи» та спроби «губернаторів домагатися більшої легітимності» у відносинах із Кремлем, поки говорити зарано.
Форум