Історія про Білла Артрелла, який перейнявся подіями в Україні, її духом і любов’ю до свободи і вважає своєю місією розповісти про неї світові.
Клівленд, викладання історії для дітей із малозабезпечених сімей і подорожі
Я з Клівленду в штаті Огайо, виріс у маленькому містечку поблизу – в дуже ліберальному Оверленді. Там багато різних національностей – поляків, італійців, євреїв, африканців і пуерториканців. Багато різних національних осередків. Знаєте, не можна жити в Клівленді і не знати про борщ. Ми навіть називали Клівленд «борщовим поясом». Там завжди дуже цінували соціальну справедливість, люди завжди переймалися питанням рівності й миру. Тож я виріс у цих цінностях. Я викладач за професією і вирішив поїхати зі свого рідного міста, щоб викладати дітям із малозабезпечених сімей, завдяки саме цим цінностям. Присвятив 31 рік цій надважкій роботі, але це почуття наповнювало мене, воно перегукувалося з моїм світоглядом: робити життя кращим для тих, хто цього потребує. У цьому випадку – бідних.
Загалом, я багато де працював у своїх подорожах, тож маю досить добре уявлення про цілий світ. Я провів 6 років життя з рюкзаком за спиною, подорожуючи на самоті світом. Відвідав 67 країн, затримувався довше в деяких із них – у Великій Британії, Німеччині, Таїланді, Ізраїлі й Україні. Я не знав нікого в цих країнах, але затримувався десь на 6 місяців, а десь і на рік. Тож я маю досить добре уявлення про світ у цілому.
Участь в акціях протесту в США
Я ріс у розпал війни у В’єтнамі, яка тривала в 60–70-х роках. Думаю, що більшість американців була проти цього, ми думали, що не маємо втручатися в справи на тому кінці світу. Ми використовували жахливу зброю, як напалм, агент «оранж», білий фосфор… Хімічна зброя. Це була дуже збідніла держава, яка прагнула до своєї незалежності. Звісно, серед них були і комуністи, але не всі ними були. Тож був величезний рух, який розгорнувся проти цієї війни, головно серед студентів, і я особисто потрапляв до в’язниці 13 разів як протестувальник.
Подорож в Україну і перші згадки про неї
У третьому класі ми випускали шкільну газету під назвою «Weekly reader», один із випусків якої був присвячений Україні і називався «Україна – житниця Європи». Йшлося про те, що там найкраща земля на планеті, і що вона була частиною СРСР тоді. Але якщо хочеш щось виростити – їдь в Україну. Ось чому це робить Голодомор, в цьому контексті, згубним та іронічним, що люди можуть страждати і помирати від голоду в Україні. Росія змушувала страждати від голоду Україну не один раз, а тричі в історії і вбила близько 10 мільйонів людей загалом.
Вперше я потрапив в Україну, подорожуючи до Росії і країн Балтії. Я прилетів із Вільнюсу до Одеси і відчув, ніби я вдома: місто схоже на Огайо, звідки я родом, я жив у промислових районах Клівленду – Акрон, Янгстаун, Кантон – там багато сталі, заліза. Тож там зосереджений робітничий клас. Мої батьки також із робітничого класу. Коли сталась промислова революція в США, робітники приїхали з Європи, в тому числі і з України. Там, де я жив, було кілька українських церков, і навіть в дитинстві я читав «Українська православна церква» і думав: «Що це означає?».
Майдан і Донбас
У 2013 році під час подорожування до Східної Європи я відвідав Туреччину, Болгарію, Румунію, Молдову й Україну. І в останній день моєї подорожі я був у Києві. Я спитав на реєстрації свого готелю: «Що я маю побачити в Києві?». І вони порадили мені майдан Незалежності. Я вийшов на станції метро (на Інститутській – ред.), дійшов до площі і подумав, що вона найгарніша у світі. Тут стільки сили й магії. Я не знав багато з вашої історії, через що ви пройшли, 800 років ви страждали від іноземних загарбників, які захоплювали, руйнували і навіть влаштовували геноцид проти України двічі, а то і тричі. І світ про це не знав. І одна з моїх місій у житті – розповісти про це світові, про те скільки Україна страждала від рук нацистів, росіян, турків, монголів, поляків та інших.
У той день тут був протест проти влади Януковича. Я не знав про Помаранчеву революцію, яка була в 2004 році, коли Янукович зухвало вкрав голоси, де під час виборів було багато фальсифікацій, він був незаконним кандидатом у будь-якому разі, він був засудженим злочинцем за важкі злочини. Тоді я зустрів кількох хлопців у ресторані, вони все це мені розповіли, і я відповів: «Якщо все, що ви мені розповідаєте, правда, я даю вам моє слово, що коли я повернусь у США, я буду захисником України в Америці». Далі я повернувся в Америку і вже спостерігав за подіями на телебаченні. Події розгорталися за принципом снігової кулі, Янукович засягнув на ваші права, побив протестувальників, і це переросло, звісно, в революцію. 18, 19, 20 лютого я дивився на телебаченні, як на смерть застрелили понад сотню людей. Я не міг це пережити. Я настільки був засмучений і перебував у депресії.
У нас у Клівленді є український квартал, називається «Українське село». Я пішов стукати у двері і запитав: «Ви українці»? Почувши у відповідь «так», я сказав, що мушу допомогти вашій країні. Я однозначно мушу щось вдіяти. Вони відправили мене до церкви, а звідти в «комітет Майдану» у Клівленді. Комітет направив мене в Україну бути іноземним спостерігачем за виборами. Я приїхав у травні на вибори, в яких потім переміг Петро Порошенко.
У 2014 році я повернувся в Україну і був на Донбасі двічі, вперше у супроводі, вдруге – сам. Я часто бував у доволі небезпечних місцях один. Слов’янськ (на той час) був одним із таких. Я був одягнений у шарф із гербом України і кепку з національною символікою. Тож я виглядав дуже проукраїнським. Люди витріщалися на мене, і журналісти з телевізійних новин підійшли до мене, запитали, чи знаю, я де перебуваю, і чи розумію, що це російський опорний пункт. Я відповів, що я в Слов’янську і тут не існує таких понять, як «російський опорний пункт», тут є лише хоробрі люди, які тимчасово налякані.
Нещодавно я їздив підтримати медиків-волонтерів. Там відчуваєш себе дуже самотньо, багато домівок зруйновано російською зброю, російськими військовими і підтримуваними ними терористами. Це втручання в сусідню державу, і так ніхто не робить в 21-му столітті. Держави не завойовують інші держави. Тож медики там, я був у медичному об’єднанні, всі волонтери, виняткові люди. Хочу зазначити, що українці – дуже сильний народ, щирий і в основному дуже освічений. Цим людям ніхто не платить, вони беруть відпустки на роботі і їдуть піклуватися про поранених військових на Донбасі. На «швидких» забирають поранених, надають першу допомогу і везуть у місцеву лікарню.
«Україна. Шлях до свободи» та «Українське серце»
У 2014–2015 роках я також працював над фільмом під назвою «Україна. Шлях до свободи» у співробітництві з «Голденгейт продакшн». Я працював із закадровим текстом, начитував його разом зі своїм другом Джорджем Саєвичем. Це було честю для мене. Ми розповідали історію Майдану. Ми розповідали про ці події ззовні. Джордж живе в Меріленді, а я – в Огайо.
Та сама історія із поезією. Книжка називається «Українське серце» – це в першу чергу розповідь про Майдан та українську історію, і це важко розповідати через поезію.
І фільм, і книжка розраховані на іноземців. Історія розказана іноземцем, у моєму випадку американцем. І мені здається, що це робить її унікальною. В Америці ера Річарда Ніксона була дуже репресивною і корумпованою, тож ми пройшли через щось схоже на те, через що пройшли і ви. Але в Америці ми робимо фільми, пишемо пісні й книжки, робимо телепрограми про це.
Улюблені українські слова і майбутнє
«Смачно» – моє улюблене слово, ваша їжа, ваша кухня смачна, а борщ – найкращий у світі. І ці маленькі торбинки з картоплею або сиром всередині… – Вареники? – Так, вареники! Смачно. В Америці ми не маємо однієї культури, ми маємо багато культур різних етнічних груп, які там живуть. А ви маєте таку багату культуру, таких поетів, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, дуже багато всього. Що дуже гарно відображено в фільми Річарда Гувера «Гіркі жнива» про Голодомор. Я вірю, що ви абсолютно точно переможете, тому я на вашій стороні, і мене не зупинити, вас не зупинити. Ви виживали 800 років, і ви не капітулювали, вас не підкорили, хіба лише тимчасово. Слава Україні!
