Уже шостий місяць поспіль у Білорусі – від оголошення результатів президентських виборів 9 серпня 2020 року – тривають протести. Тисячі людей по всій країні вивело на вулиці побиття та арешти учасників акцій недовіри Олександру Лукашенкові.
Вибори, пробудження білоруського суспільства і безпрецедентні мирні протести – за всіма цими подіями стоять тисячі героїв – це студенти, спортсмени, моделі, блогери, робітники, митці – актори, художники і поети.
Ганна Комар і Уладзь Лянкєвіч – поети. Так сталося, що вони були заарештовані в один день (8 вересня) окремо однин від одного. Згодом вони змалювали своїм поетичним словом те, що бачили і в чому брали участь. А переклав їхні вірші українською – Лесик Панасюк – поет, перекладач, дизайнер і перформер.
Радіо Свобода попросило Лесика Панасюка розповісти про цих двох поетів, про їхні історії, про те, як вони потрапили за ґрати.
– Почну з Ганни Комар – це білоруська письменниця та перекладачка. 8 вересня її заарештували під час мирної демонстрації проти викрадення активістів та незаконних арештів. Того ж дня затримали й білоруського поета, перекладача й музиканта Уладзя Лянкєвіча (траскрипція відповідає тій, що вийде друком в українському перекладі – ред.). Комар засудили до 9 днів тюрми, Лянкєвіч отримав шість. А вже пізніше, 6 грудня Уладзя знову арештували. Цього разу він отримав 15 днів тюрми за участь у незаконному зібранні та опір під час арешту, хоча жодного опору не чинив, а затримали його, коли він вийшов у магазин. На щастя, зараз і Уладзь, і Ганна уже на волі.
– А ваша зацікавленість творчістю білоруських поетів виникла через протести, чи це давніша історія?
– Творчістю білоруських поетів та й узагалі білоруською літературою цікавлюсь давно. Мої переклади білорусів, зроблені ще до протестів, можна знайти в антологіях, журналах та на різноманітних онлайн-ресурсах. Разом із Дариною Гладун переклав книжку вибраної поезії Вальжини Морт, збірка вийшла друком позаминулого року у видавництві «Люта справа». Також переклав роман Альгєрда Бахаревіча, зараз його редагую. А з Уладзем Лянкєвічем готували його поетичну збірку українською, що мала б вийти цього року, але через ситуацію в Білорусі не знаю, коли зможемо продовжити роботу над книжкою і чи вийде вона найближчим часом.
Переклади протестних віршів Ганни Комар та Уладзя Лянкєвіча — це одні з перших моїх перекладів з білоруської після початку революції.
– Коли книжка з вашими перекладами цих білоруських поетів потрапить до рук українського читача – який меседж ви б хотіли йому/їй – передати?
– За допомогою цих перекладів хочу показати обличчя білоруської революції. Це не алкоголіки й безробітні, як говорить усюди Лукашенко, це освічені люди, які розвивають білоруську культуру в Білорусі та популяризують її у світі і, як на мене, значно краще, ніж це робить Міністерство культури Республіки Білорусь.
– Що, на вашу думку, може вплинути на подальший розвиток подій у Білорусі? Чого чекати, зокрема, від українців?
– Важливо, щоб тема білоруських протестів тривала в інформаційному просторі, щоб не залишити політикам вибору, щоб вони не могли ігнорувати численні порушення прав людини, безпідставні арешти, катування, убивства. І я зараз говорю не тільки про український інформаційний простір, але й про загальносвітовий. Як показує досвід попередніх білоруських революцій (їх було ще більше ніж в Україні), доки міжнародні організації не втрутяться, самим білорусам буде складно щось змінити.
«Незахищені»
У циклі поезій та фото «Незахищені» поетка Ганна Комар та фотографиня Ксенія Свірід повертаються туди, де відбулися одні з найжорстокіших подій – місця, які далі відіграють ключову, символічну роль у революції.
Ганна Комар про те, як народився проєкт:
«Мій друг Сергій зник 11 серпня о 17:30 з автобусної зупинки, коли він повертався з центру міста з великим рюкзаком та відром білої фарби. Цього було достатньо, щоб він здавався підозрілим. За три дні він зателефонував нам із лікарні; у нього була травма голови та купа інших травм, синці по всьому тілу були, мабуть, найлегшими з них. За місяць, 8 вересня, мене саму затримали та засудили. 30 серпня Сергій, який на той час вже виписався з лікарні, приніс мені сукню. «Це весільна сукня моєї бабусі, можливо, з 1950-х років чи близько того...» Я приміряла її... І одразу зрозуміла, що це ідеальний символ для художнього відображення цих жахливих подій».
Ганна Комар: Незахищені
«Заславська»
двадцять шість років
барикадами виросли
між мною і тобою
можеш цькувати мене своїми псами
я не боюсь
ти сам – здихля
пожива для вороння
Стела
за димом
світлошумових
гранат
не бачимо,
куди нам бігти
куди не біжи
минуле насувається
зі щитами
на наші прапори
Неміга
На Немізі неозброєних протестувальників зустріли водометами та кийками.
коли ви кидаєтесь на нас
із кийками й водометами,
що мені робити –
молити вас зупинитися
чи втікати?
досить! годі!
«Пушкінська»
10 серпня в Мінську тисячі людей вийшли на мирний протест поблизу станції метро «Пушкінська». Проти них застосовували електрошокери, сльозогінний газ та гумові кулі. Беззбройні протестувальники намагалися побудувати барикади, використовуючи сміттєві баки та інші підручні матеріали. Там загинув Олександр Тарайковський. Міністерство внутрішніх справ Білорусі стверджувало, що демонстрант загинув від вибуху у нього в руках саморобного вибухового пристрою. Однак на відеозаписі пристрою в його руках не видно, а причиною смерті в медичному висновку названо поранення грудної клітини.
14 серпня тисячі білорусів зібрались на площі Пушкіна, щоб вшанувати пам’ять Тарайковського, де він загинув, і поклали квіти, створивши таким чином меморіал. Кілька разів напис на асфальті «Не забудемо» комунальники засипали сіллю; люди щоразу це відчищали. Після низки спроб знищити його сіллю комунальники зафарбували напис. Люди приносять квіти щодня, і квіти щодня прибирає влада.
ви засипали сіллю
наше «не забудемо!»
але це сіль із наших сліз
вона обпече вам очі
від неї у вас відсохнуть руки
а ми все одно не забудемо
нас мільйони
і всі ми приносимо квіти
«Рига»
У ніч 10 серпня близько 5000 людей вийшли на вулиці біля торговельного центру «Рига». Протестувальники намагались тричі звести барикади, використовуючи підручні засоби (огорожі, арматуру, дошки та сміттєві баки, а також бруківку), але їх щоразу зносили. В радіусі трьох кілометрів було чітко чути вибухи світлошумових гранат.
ми розібрали на брусочки
ваш терор
збудуємо собі нову дорогу
ти ганяєш
свою машину війни
вибоїнами
Площа Незалежності
З 12 серпня, коли акції протесту, які розпочали жінки в білому одязі та з квітами, набули більш мирної форми, і до початку вересня люди збиралися на пдощі Незалежності (там, де розташована Центральна виборча комісія) у Мінську, щоб скандувати гасла, співати, танцювати тощо.
ви вкрали мій голос
віддайте мій голос!
я буду приходити щодня,
поки не почую його знову
відлуння моїх кроків
розтрощить ваші
бетонні стіни
докір у моєму погляді
розіб’є шибки
ваших порожніх вікон
Уладзь Лянкєвіч: 6 віршів осені 2020
32 роки тому
я був уперше на марші
за цим маршрутом
діди*
того разу в дитячому візочку
цього – утікав і тулився
між п’ятиповерхівок
перескочив невдало
огорожу дитячого садка
підвернув ногу
дістався до лавки
осторонь бігають надії
у людській подобі
от би хто посадив мене
у візочок як 32 роки тому
та вивіз би звідси
_____________
Автор має на увазі акцію протесту «Діди. Марш проти терору» 1988 року в Білорусі (примітка перекладача)
*
– цілу ніч у дворі били людей
цілу ніч у дворі били людей
брехали собаки
брехали собаки
ви чули?
– заспокойся
тобі здалося
тобі здалося
нікого не били
нікого не били
бо ти б не почув
удари кийка по тілу
безшумно б’є
кийок по тілу
*
суд через битий айфон охоронця
сідай у цій коморі
дивись батарея сідає
будемо судити пришвидшено
тому не треба суперечити
це у твоїх інтересах
бо коли батарея сяде
ти не почуєш присуду
не дізнаєшся скільки
ми будемо тебе тримати
будеш лежати
і думати скільки ще
тобі нюхати це лайно
зараз я кажу про реальне лайно
лайно що складається
з лайна твого співкамерника з нижніх нарів
з лайна твого співкамерника з верхніх нарів навпроти
з твого власного лайна
а цей що заселився вчора
ще не посрав ні разу
тож лайно в якому ми є
ще й досі не повне
нічого звикне новенький
і буде повний букет
– почнемо
чому ви вийшли з дому?
*
– дайте таблетку
від голови
я не хочу щоб у мене
була голова
мені набридло
її носити
у неї є очі
у них просочується отруйний газ
який ви називаєте світлом
і не гасите на час відбою
я не хочу щоб у мене
була голова
у неї є рот
який мені запихати
гумовим смердючим глеєм
який ви спробуєте видати за хліб
я не хочу щоб у мене
була голова
у неї є вуха
у які ви гаркаєте
своє «ркзаспну»
«лцмкстнє»
«бстр»
дайте таблетку
як немає?
– немає, бо ми з’їли
всі таблетки від голови
самі
«так што зткнлсь на»
*
– хто дзвонив?
– одинадцята
начальнику
дай закурити, га
а на прогулянку можна
а вогника дай
одинадцята
а котра година
а покурити можна
я обережно
на прогулянку пустиш
душ дай
кроки риплять у коридорі
ключ хрустить у замку
поки відчиняються двері
стриб-скок на підлогу
весь камерний октет
з-за ґратів поглядає
школяр, який помилився
та зайшов не у свій клас:
– так, бл
у мене коли винна одна камера,
страждає весь ізолятор
*
пес на вулиці бреше
«гав-гав» – реве в щілину вікна чоловік
а насправді на всю камеру
– це ротвейлер
я тут сидів 7 років тому
і він жив у цьому ж дворі
старий що капець
не служить давно, на пенсії
але бачиш, не приспали
я з ним розмовляю
гав-гав!
а я розумію,
що справа не в пощаді
під небом ізолятора
він відбуває пожиттєве
моя жменя діб
сміху варта
навіть ось цього
скигління собачого
не варта
Переклад із білоруської Лесика Панасюка
