28 вересня 2014 року стало «чорним днем» в історії оборони Донецького аеропорту. Дев'ять українських воїнів загинули, ще 20 отримали поранення. Що ж сталося того дня? Про це у спогадах очевидців. Радіо Свобода поіменно згадує загиблих.
Із 26 травня Донецький аеропорт тримали під своїм контролем українські військові. Це були:
- бійці 3-го Кіровоградського полку спецпризначення,
- рота 93-ї механізованої бригади
- добровольці «Правого сектора».
Із селища Піски оборонців ДАПу прикривали бійці четвертої батальйонно-тактичної групи 93-ї механізованої бригади.
Керував обороною аеропорту полковник Олександр Трепак (псевдо «Редут»).
Після підписання Мінських домовленостей російські гібридні сили значно активізувалися і почали інтенсивно атакувати Донецький аеропорт.
Оскільки атаки не були результативними, бойовики спробували відрізати оборонців ДАП від їхнього тилу – села Піски. В результаті, дорога, якою здійснювалося підвезення боєприпасів, води та харчів українському гарнізону Донецького аеропорту, дорога, якою вивозилися поранені і відбувалися ротації українських бійців, потрапила під вогневий контроль російських гібридних сил.
Наприкінці вересня уже кожен заїзд у термінал або виїзд із нього перетворився на окрему вкрай небезпечну бойову операцію. Не всі погоджувалися водити конвої у ДАП. Це робили виключно добровольці.
На 28 вересня була призначена планова ротація – виснажених боями бійців 93-ї механізованої бригади мали замінити у терміналах ДАПу підрозділи 79-ї аеромобільної бригади.
Однак, напередодні, під час атаки на ДАП чисельної піхоти російських гібридних сил при підтримці танків, противник зумів відрізати українську позицію «Бокс», яка була біля терміналу «С». Майже два десятки українських бійців потрапили у скрутне становище. Супротивник вирішив розширити успіх і розвинув атаку на новий термінал.
Ось що розповів виданню «Цензор.Нет» про те, що відбулося на його очах, боєць 93-ї бригади із позивним «Доцент», Народний Герой України Кирило Недря.
«Пішла команда – «Танки «Бокс» атакують!». Звідти хлопці доповіли, що за танками йде піхота. «Редут» скомандував Колодію: «Рубіж», бери беху (БТР – ред.) і відсікай піхоту, а танк по танках працювати буде». Я тоді стояв на посту «Броня» – на виході з нового терміналу в сторону старого. Беха пішла по прямій, по взльотці, потім почала задню давати. Від ангара, що за старим терміналом, вийшов Т-72 (танк – ред).
БМП вела бій до кінця – відстрілювалась спочатку з 30-міліметрової гармати, а потім з кулемета. І ось вони вже майже повернулися – але перед самим новим терміналом на моїх очах машина отримала пряме лобове попадання. Відразу спалахнув моторний відсік. Дивом Гудаченко і Прудіч врятувалися, встигнули покинути машину, що спалахнула. Олександра порізало осколками страшно, вони дійшли до санчастини. А БМП з моїм ротним палала перед терміналом…»
Так загинув командир 5-ї роти 93-ї бригади капітан Сергій Колодій. Йому посмертно присвоєно звання Герой України.
Також у цьому бою кумулятивний снаряд пропалив у броню українського танка 17-ї танкової бригади. Загинув механік-водій Денис Соколовський.
У цей час, у розпал бою, у новий термінал прибуло підкріплення – на ротацію прибули десантники 79-ї бригади під супроводом танка «Адама» – майора Євгена Межевікіна. Їм прийшла команда відправити два БТР до старого терміналу.
Розповідає Кирило Недря:
«… як тільки вони пішли, я тут же побачив танк на взльотці і тут же почув крик «Редута» по рації: «Танк на зльотці!». 72-й зупинився і почала зводитися на наші танки, два з яких стояли на вході в новий термінал … Але тут перший БТР, в якому був Льоша (Олексій Тищик – ред.) викотився прямо на танк. Вони рвонули і були вже перед самим старим терміналом, коли танк прицілився по них. Постріл і Льохин БТР загорівся … Другий постріл – по другому БТРу – але танк промазав – снаряд вдарив у носову частину, але машина з ладу не вийшла, відбулися декількома пораненими. Танк почав наводитися на другий БТР, щоб добити, але майор Межевікін викотився на своєму танку, почав дуель в упор на короткій дистанції, і другим снарядом підірвав Т-72. По Т-72 почали бити з усіх стволів. Там теж ніхто не вижив…»
У підбитому БТР загинули 9 бійців 79-ї бригади, двох із яких не вдалося ідентифікувати, тому вони вважаються зниклими безвісти.
Цей трагічний бій 28 вересня 2014 року, тим не менше, допоміг українським військовим закріпити за собою новий термінал, а бійці із позиції «Бокс» змогли вийти з оточення і з'єднатися з основним силами.
Кирило Недря попросив товаришів описати цей день. Ось що вийшло:
«Темрява, яка постійно здригалася, не даючи зрозуміти, чи ти стоїш, чи вже падаєш під землю...»
«Хочешь вдохнуть и не можешь. Грудь как в тисках...»
«Я хочу вспомнить тишину... и не могу»
«Вогонь. Кругом».
«То не день. То ніч. І смерть...»
«Арта. Лише прильоти. Наші. Не наші. Постійно. І дим. І вогонь. І бажання залізти в шпарину».
Імена ідентифікованих загиблих 28 вересня 2014 року у Донецькому аеропорту українських воїнів:
1. Денис Білий (1992 р.н.) – стрілець обслуги 79-ї окремої аеромобільної бригади. На фронт пішов добровольцем весною 2014 року. Ідентифікований через експертизу ДНК. 27 грудня 2014 року похований на кладовищі селища Горностаївка. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
2. Олександр Завірюха (1992 р.н.) – водій 1-го аеромобільно-десантного взводу 3-ї аеромобільно-десантної роти 1-го аеромобільно-десантного батальйону 79-ї окремої аеромобільної бригади. Контрактник. Ідентифікований завдяки експертизі ДНК. 6 грудня 2014 року похований на кладовищі села Кам'яна Балка Первомайського району. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
3. Сергій Златьєв (1991 р.н.) – головний сержант взводу – командир аеромобільно-десантного відділення 3-го аеромобільно-десантного взводу 3-ї аеромобільно-десантної роти 1-го аеромобільно-десантного батальйону 79-ї окремої аеромобільної бригади. Контрактник. Ідентифікований експертизою ДНК. У лютому 2016 року похований на Західному кладовищі Одеси. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, медаллю «Захиснику Вітчизни».
4. Сергій Колодій (1981 р.н.) – командир роти 93-ї окремої механізованої бригади. З весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Похований у смт. Пересічне Харківської області. Указом Президента України № 350/2016 від 23 серпня 2016 року, за виняткову особисту мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, присвоєно звання «Герой України» (посмертно), посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
5. Олександр Пивоваров (1988 р.н.) – стрілець-помічник гранатометника 79-ї окремої аеромобільної бригади. Доброволець. Ідентифікований експертизою ДНК. 14 грудня 2014 року похований на Кушугумському кладовищі Запоріжжя. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
6. Юрій Соколачко (1971 р.н.) –79-а окрема аеромобільна бригада. Доброволець. Ідентифікований експертизою ДНК. 7 січня 2015 року похований на цвинтарі села Лоза Іршавського району Закарпатської області. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
7. Денис Соколовський (1983 р.н.) – механік-водій 17-ї окремої танкової бригади. Похований у селищі Лозуватка Дніпропетровської області. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
8. Олексій Тищик (1984 р.н.) – командир взводу снайперів 79-ї окремої аеромобільної бригади, лейтенант. Навесні 2014 року добровольцем мобілізований до 25-ї окремої повітряно-десантної бригади. Учасник боїв за Краматорськ, Дебальцеве та Шахтарськ. Перевівся до 79-ї окремої аеромобільної бригади. Похований 24 жовтня 2014 року на Запорізькому кладовищі Дніпропетровська. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
9. Анатолій Хроненко (1968 р.н.) – стрілець-помічник гранатометника аеромобільно-десантного взводу аеромобільно-десантної роти 3-го аеромобільно-десантного батальйону 79-ї окремої аеромобільної бригади. Доброволець. Ідентифікований експертизою ДНК. Похований на цвинтарі Миколаєва. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Згадуючи цей день через шість років очевидець і учасник того бою Кирило Недря сказав Радіо Свобода:
«Сказати, що це день без кінця і без початку – не сказати нічого. Це дві з гаком доби, які мірялися людськими життями і здоров’ям, у прямому сенсі відраховуючи кількість тих.., хто вибув з лав навічно, або за пораненням. На диво, важко виділити щось чи когось окремо... місце для власного подвигу було у кожного. І це підтверджується унікальністю моменту, що двоє моїх побратимів фактично за цей бій отримали золоті зірки Героїв України: Сергій Колодій – посмертно, а Євген Межевікін – за життя...
Хоча, я би обов’язково дав би ще одну велику зірку усім артилеристам, бо так, як працювали вони тоді, можуть працювати лише герої.
А сам бій згадується якимось сюрреалізмом: коли ти п’єш чай, а з-за рогу на злітку вилітає ворожий танк і починає розстрілювати оборонців... Його знищують і... далі п’ють чай.
Звісно, що це дуже спрощене бачення, але такий відбиток залишили по собі події того дня... Віхами ж у ньому були – життя».
(Уперше цей матеріал був опублікований 28 вересня 2020 року)
