Чому білорусам, які втекли від переслідувань, складно легалізуватися в Україні

Білоруський фотожурналіст із редакції Tut.by Вадим Замировський не отримав дозвіл на тимчасове проживання в Україні – влада послалася на «неповний пакет документів». Лист із редакції був неправильно оформлений, розповів Замировський: «Мені ніхто не може видати вдруге такий лист, тому що редакторка, яка його підписала, зараз у в’язниці. Я думав, що питання закрите, але в підсумку отримав відмову». Після того, як історія отримала розголос, фотожурналісту пообіцяли все-таки видати документи. Вадим – далеко не єдиний, хто втік до сусідньої України від загрози репресій в Білорусі, – таких людей тисячі. Після протестів, побиттів і переслідувань їх учасників українська влада оголосила про збільшення терміну перебування білорусів у країні – до пів року. Але коли цей термін закінчується, залишитися можуть не всі. Телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», з’ясовував, як бюрократія в Україні заганяє білорусів у тупикову ситуацію.

Ранок п’ятниці. На мосту над алеєю Героїв Небесної сотні збираються українські та білоруські правозахисники. Мітинг присвячений затриманим співробітникам білоруського центру «Весна» («Вясна»). Місце акції символічне: через один квартал звідси, на вулиці Грушевського, загинув учасник Революції гідності білорус Михайло Жизневский. Щоби посмертно присвоїти іноземцю Жизневському звання Героя України, Верховна Рада змінювала законодавство.

З різних боків ланцюга пікетувальників на мосту – двоє людей з біло-червоно-білими прапорами на плечах. Обоє з Білорусі. Але переїхали в Україну за різних обставин і потрапили в різні умови.

Переїздом програміста Максима Туркова займалася IT-компанія. Ще до того, як він опинився в Києві, роботодавці оформили для нього дозвіл на працевлаштування. Рішення покинути Білорусь не було спонтанним, пояснює Максим: «Якщо ситуація перейшла в довгу, позиційну боротьбу на витривалість, найкраще, що зараз я можу зробити, не платити їм (білоруській владі – ред.) податки».

З журналістами Максим спілкується легко, обличчя не приховує. Головне, що зараз його турбує в Україні, – яке місто вибрати для життя: столицю чи Одесу, де він раніше вже працював.

Катерина погоджується давати інтерв'ю, тільки закривши обличчя темними окулярами і медичною маскою. На її прохання ми не називаємо її справжнього імені: в Білорусі залишається чоловік Катерини, і вона боїться, що публічність йому зашкодить.

Катерина розповідає, що на батьківщині активно брала участь у протестах, її п’ять разів штрафували і тричі відправляли на «добу». Виїхати довелося, коли, каже, була загроза вже кримінального переслідування:

«Відчуття небезпеки було давно. Міліціонери приходили додому, але мене вдома не було. Якщо б була вдома, напевно, мене б давно заарештували. Діти боялися двері відчинити – міліціонери приходили і до них, в цивільному, ставили запитання: «Хто твоя мама, чим вона займається?». Я дуже не хотіла їхати, але відчуття загрози було нестерпним».

Україну як країну притулку сім’я Катерини вибрала усвідомлено. Її дочка-школярка розуміє українську мову, тому тут мовний бар’єр для дитини був би мінімальним.

Але в Києві мігрантка зіткнулася із загрозою вже з листопада опинитися в нелегальному становищі. Від моменту штампу про перетин кордону вона може бути в Україні тільки пів року. Потім повинна на пів року виїхати – і лише тоді отримає право ще на пів року проживання.

У Білорусі Катерина працювала перекладачкою з німецької мови і гідом для іноземних туристів. На відміну від «айтішника» Максима Туркова, для Катерини за родом діяльності не передбачений пільговий порядок для оформлення посвідки на проживання. Для підприємців, висококваліфікованих фахівців, зокрема в сфері інформаційних технологій і інновацій, Кабінет міністрів України запровадив спрощену процедуру – тимчасовий вид на проживання видається за три робочих дні.

Сім’я Катерини шукає інші підстави для переселення, але поки що марно: «У чоловіка є українське коріння, ми знаємо, що тут народилася його бабуся. Але довести це складно. Деякі архіви вже надіслали відповідь, що немає запису про місце народження бабусі. Не всі архіви, мабуть, зберігаються», – розповідає вона.

Правила і процедури: хто може залишитися

До грудня 2020 року на громадян Білорусі поширювався той же порядок приїзду в Україну, що ухвалений для жителів інших країн, з якими країна запровадила безвізовий режим: перебувати в Україні можна було до 90 днів впродовж пів року. 23 грудня Кабмін видав окрему постанову – білорусам дозволили безвиїзно залишатися пів року впродовж року.

Український правозахисник, координатор проєкту «Без кордонів» Максим Буткевич називає таку міру «арифметичною операцією». Формально все виглядає як збільшення термінів, але на ділі кількість днів залишилася такою ж – пів року впродовж року. «У будь-якому випадку це позитивний крок, ми його вітали – часто людям не вистачає трьох місяців, щоб отямитися. Їм доводилося і доводиться дуже терміново їхати, рятуючись від репресій, і потрібно зрозуміти, що робити далі. За пів року це зробити легше. Але якихось кардинальних кроків щодо поліпшення і полегшення становища громадян Білорусі тут зроблено не було», – пояснює Буткевич.

Крім того, норма про 180 днів замість 90 діяла недовго – в кінці грудня 2021 року вона припинить дію (якщо не буде продовжена), і у нових емігрантів з Білорусі знову буде тільки три місяці на легалізацію.

Для того, щоб залишитися в Україні довше, потрібно отримати тимчасову посвідку на проживання. У законі «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» для цього перераховані 13 підстав, серед них – працевлаштування, волонтерство, проповідування релігійних віровчень, возз’єднання з сім’єю, робота в іноземній некомерційній організації або компанії та інші.

За рік білоруських протестів організація Максима Буткевича прийняла близько двохсот звернень від білорусів, які приїхали в Україну і хотіли б залишитися тут надовго. Багато з них бажали легально працевлаштуватися. У цьому випадку на кожного співробітника роботодавець повинен отримати дозвіл у центрі зайнятості і пройти через пов’язані з цим бюрократичні процедури. А головне – гарантувати іноземцю оклад не менше за 10 мінімальних зарплат – це 60 тисяч гривень (приблизно $ 2200). «Дуже мало хто з працедавців, якщо не йдеться про наймання унікальних висококваліфікованих фахівців, готовий гарантувати такий оклад», – говорить Буткевич.

Координаторка створеної в Україні правозахисної ініціативи Free Belarus Center Поліна Бродик звертає увагу на парадокс. Гарантувати зарплату в розмірі $2200 для своїх співробітників могли б підприємства IT-галузі. Але їм давати гарантії якраз не потрібно, Кабмін розробив для такої категорії мігрантів спрощений порядок для отримання посвідки на проживання.

«Більшість тих, хто приїжджає, – не «айтішники» і не підприємці. Тому люди або шукають ще якісь варіанти, або просто виїжджають із країни», – говорить Поліна Бродик.

Із восьмої спроби: як влаштована подача документів

Один із можливих варіантів легалізації – волонтерство. В Україні – 625 громадських і благодійних організацій, у яких є підтверджене державою право залучати до діяльності волонтерів. Реєстр організацій у форматі таблиці Excel опублікований на сайті Національної соціальної сервісної служби. Ці об’єднання можуть оформляти клопотання на видачу посвідки на проживання для волонтерів. Але такий спосіб не дає підстави для працевлаштування.

Цим шляхом пішли білорус Артем (прізвище він просив не називати) і його дружина. Артем працює в галузі IT, але в Україну приїхав за кілька місяців до того, як Кабмін запровадив спрощений порядок для фахівців його галузі. Ще будучи в Білорусі, Артем домовився з українською компанією, яка погодилася отримати дозвіл на його працевлаштування. Але коли вони з дружиною приїхали в Україну, роботодавець передумав, розповідає Артем: «Наймачеві набагато менш вигідно брати іноземців, ніж громадян своєї країни. Є певні вимоги, тому набагато простіше і дешевше заплатити українцю».

У Білорусі Артем і його дружина теж займалися волонтерством, тому, за порадою правозахисників, і в Україні вирішили знайти громадську організацію і податися від неї як волонтери. Але, знайшовши поручителів, подружжя, каже, зіткнулося з бюрократизмом у Державній міграційній службі. Подати документи вони змогли з восьмої спроби:

«У відділ оформлення документів ми приїхали о шостій ранку і були другими, хоча відкривався він о восьмій. Але найцікавіше почалося потім. Співробітника, який брав документи, не було на робочому місці до 12-ї години, ніхто не міг нас прийняти. Потім він прийшов на 15 хвилин приблизно в час обіду і пішов на обід. В результаті перша людина до нього зайшла о 16:00, а закривалися вони тоді о 17:00. І ми зрозуміли, що вже не потрапляємо на прийом».

Потім було ще кілька невдалих спроб. Спочатку документи не прийняли, бо не було згоди від усіх власників квартири, де Артем з дружиною збиралися жити. Іншому інспектору знадобилася «мокра» печатка на страховому полісі – а поліс був електронний. В результаті документи подали, вид на проживання отримали. Його термін дії закінчується в лютому, і подружжя вже зараз морально готується до нового етапу бюрократичних процедур.

Випадок Замировського і «легалізація» журналістів

Фотокореспондент найбільшого білоруського інформаційного порталу Tut.by Вадим Замировський приїхав до України в травні – після того, каже, як влада розгромила редакцію. Тоді силовики провели обшуки в офісі Tut.by, заблокували сайт і затримали щонайменше 14 співробітників. Щоб залишитися в Україні більш ніж на пів року, Вадим повинен отримати посвідку на проживання.

Взагалі у журналістів, порівняно з іншими категоріями мігрантів, досить рідко трапляються проблеми з легалізацією, розповідає заступник голови незалежної Білоруської асоціації журналістів Борис Горецький, який зараз теж живе в Києві. Щоб отримати дозвіл на проживання, співробітники медіа повинні надати лист на бланку редакції. Заяву потрібно відправити до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Міністерство подає документ в Державну міграційну службу, а ДМС вже на підставі цього документа видає посвідку на проживання.

Складнішою є ситуація для фрілансерів або співробітників медіа, яким довелося закритися впродовж останнього року, каже Горецький: «Що стосується журналістів, у яких видання закриті або розгромлені, вони поки звертаються до партнерських видань, тих, на які вони колись працювали, з проханням надати лист».

Вадим Замировський пішов цим шляхом – зараз він співпрацює із незалежним білоруським інформагентством «БелаПАН», від нього і надав документи. Але міграційна служба йому відмовила. У відомстві послалися на те, що пакет документів був неповним. По телефону інспектор міграційної служби сказав: справа в «шапці» листа з редакції.

«На словах мені пояснили, що я надав лист від редакції, в якому було звернення до Міністерства з реінтеграції та в Державну міграційну службу. У ДМС сказали: потрібно, щоб лист був тільки в ДМС. Мені телефонували з таким запитанням впродовж розгляду моїх документів. Я відповів: «На превеликий жаль, мені ніхто не може видати вдруге такий лист, тому що редакторка, яка його підписала, зараз у в’язниці». Я думав, що питання закрите, але в підсумку отримав відмову – як мені пояснили, з цієї причини», – розповідає кореспондент.

Отримавши відмову, Вадим Замировський звернувся до адвокатів. Юристам вже не інспектор районного підрозділу, а співробітники київського управління ДМС назвали іншу причину: журналіст надав копію листа з редакції, а не оригінал з «мокрою» печаткою. Як пояснює Замировський, редакторка з «БелаПАН» надіслала йому копію на електронну пошту, а відправити оригінал зараз нікому. Робота агентства у Білорусі паралізована.

На те, щоб оскаржити рішення ДМС або звернутися в інше видання, у Вадима залишилося небагато часу: на невдалу спробу оформлення він вже витратив два місяці. Після того, як про отриману ним відмову написали українські, російські та білоруські колеги-журналісти, стало відомо, що йому нададуть дозвіл на тимчасове проживання: «Щойно ми розмовляли з керівницею Державної міграційної служби України, яка чудово розуміє проблеми наших колег, і знайшли вихід із ситуації, яка склалася», – написав Борис Горецький на своїй сторінці у фейсбуці.

Скільки білорусів в Україні і чи можуть вони отримати статус біженця

Скільки білорусів переїхали в Україну після президентських виборів і початку протестів, точно невідомо. «У нас немає відстеження кожного громадянина, ми – демократична країна», – говорив секретар Ради національної безпеки і оборони Олексій Данілов в ефірі ток-шоу в травні цього року. За даними Державної прикордонної служби України, за перше півріччя 2021-го кордон на в’їзд перетнули 115 тисяч громадян Білорусі, а за весь 2020-й – 465 тисяч. Серед них можуть бути і ті, хто перетинав кордон кілька разів – їздив у справах, або ті, хто в’їхав в Україну, але не залишився тут жити.

Свої дані про тих, хто вирішив залишитися в Україні, телеканалу «Настоящее время» надала Державна міграційна служба. Станом на 1 вересня 2021 року відомство видало 520 посвідок на постійне проживання (вперше і в порядку обміну) і 2260 видів на тимчасове проживання (вперше і обмін). Міграційна служба відмовила в отриманні посвідки на постійне проживання 560 громадянам Білорусі, у видачі тимчасового – 2154 білорусам. Причин відмов ДМС у відповіді на журналістський запит не перерахувала.

Крім тимчасового або постійного виду на проживання, громадяни Білорусі в Україні теоретично можуть скористатися трьома можливостями:

1. Отримати статус біженця – згідно з Конвенцією ООН, його надають тим, у кого є обґрунтовані побоювання на батьківщині стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, приналежності до соціальної групи або політичних переконань.
2. Отримати статус особи, яка потребує додаткового захисту, – звернутися за цим статусом можуть ті, хто не підпадає під критерії біженця. Наприклад, на додатковий захист в Україні можуть претендувати іноземці, на батьківщині яких йде війна або масово застосовуються тортури або смертна кара.
3. Отримати статус людини, яка потребує тимчасового захисту.

Правозахисник Максим Буткевич вважає, що саме останній статус найбільш ефективно вирішив би проблеми білорусів в Україні. Його держава може застосовувати в разі масового вимушеного в’їзду людей в Україну з території сусідньої держави. Відповідно, рішення ухвалюється не щодо кожної людини окремо, а щодо всієї групи вимушених мігрантів. Хоча тимчасовий захист згаданий в українських законах з 2011 року, не було жодного випадку, коли б цей статус застосували, розповідає Буткевич:

«За багато років до цього був військовий конфлікт у Придністров’ї, і, ймовірно, в пам’ять про цю ситуацію норму про тимчасовий захист вписали в закон. Зараз із території Білорусі в Україну приїжджають люди, але Державна міграційна служба України не вважає цю ситуацію масовим в’їздом. Такий софістичний аргумент».

У пресслужбі Державної міграційної служби телеканалу «Настоящее время» відповіли, що дійсно не вважають прибуття громадян до України масовим. З якої кількості починається масовість, у відомстві не уточнили.

Звернення щодо статусу біженця або додаткового захисту серед білорусів непопулярні: при тому, що рахунок тих, хто переїхав, явно йде на тисячі, за рік (з 1 серпня 2020-го до 1 вересня 2021-го) таких звернень від громадян Білорусі – 83. Для порівняння: тимчасовий вид на проживання за той же термін спробували отримати 6 тисяч осіб.

Координаторка ініціативи Free Belarus Center Поліна Бродик каже, що процедура для статусу біженця або додаткового захисту забюрократизована і серйозно обмежує претендентів у правах:

«У багатьох інших країнах в разі отримання статусу біженця відкриваються додаткові можливості – наприклад, соціальні виплати. Плюс на час розгляду документів люди не обмежуються у правах. В Україні ж людина здає свій паспорт і стає особистістю без ідентифікаційного документа. Фактично потрапляє в «сіру зону» на час розгляду заявки, а розгляд може тривати місяцями або навіть роками. Із довідкою про звернення за захистом вона не може не те, що оформитися на роботу, але і відкрити рахунок в банку, і отримувати зарплату від іноземної компанії, на яку мігрант працює як фрілансер».

Навіть пройшовши всі процедури, розраховувати на фінансову допомогу від України біженець не зможе. До червня 2020 року діяла постанова Кабміну, яка передбачала виплату – не регулярну, а одноразову. Біженцю виплачували 17 гривень (близько 60 центів за нинішнім курсом). Але потім і цей документ скасували.

Щодо статусу біженця або додаткового захисту звертаються, як правило, люди, які або перетнули кордон нелегально або опинилися в зовсім складному становищі. Мігранти з Білорусі намагаються зберегти власний паспорт, щоб була можливість перетинати кордони. До того ж, деякі з них в майбутньому сподіваються повернутися на батьківщину.

Добровольці без документів

Легалізуватися в Україні складно не тільки тим білорусам, які опинилися тут після виборів 2020 року. Роками не можуть отримати документи іноземні добровольці, які воювали на українській стороні в збройному конфлікті на Донбасі.

Мінчанин Ян Мельников вирішив поїхати на український Майдан 23 січня 2014 року – наступного дня після загибелі білоруса Михайла Жизневського. Тоді Мельникову було 20 років. У Києві він приєднався до «Правого сектору». Коли Росія анексувала Крим і почала підтримувати бойовиків на Донбасі, записався в добровольці. До січня 2015 року в складі добровольчого українського корпусу «Правий сектор» сформувалася тактична група «Білорусь» з 26 громадян країни. Сталося це в селищі Піски поблизу Донецького аеропорту. У бойовому списку Мельникова були й інші гарячі точки Донбасу: шахта «Бутівка», околиці селища Широкиного, Мар’їнка.

У 2015 році Ян Мельников отримав тимчасовий вид на проживання як волонтер і два рази оновлював документ. Але у вересні 2018 року закінчився термін дії його білоруського паспорта, а іноземцям з простроченими документами вид на проживання не видають. Колишній доброволець розповідає: на батьківщині проти нього порушили кримінальну справу, тому приїзд до Білорусі, найімовірніше, закінчиться затриманням. Спроба оформити документи в білоруському посольстві або консульстві може закінчитися тим самим, адже дипломатичні установи – це білоруська територія.

Надія отримати українське громадянство у Мельникова з’явилася в червні 2019 року – тоді Верховна Рада спростила процедуру для іноземців, які брали участь у захисті територіальної цілісності і недоторканності України. З’явилася – і згасла: «Однією з обов’язкових процедур для оформлення громадянства було отримання клопотання від будь-якого міністра. Переважна більшість тих, хто громадянство отримав, мали на руках клопотання від глави МВС Арсена Авакова. Я та інші хлопці, які воювали в складі тактичної групи, подали клопотання від міністра у справах ветеранів. Ніякого результату нам це не принесло».

Якщо інші добровольці з ТГ «Білорусь» хоча б подали документи в міграційну службу, Ян Мельников не зміг зробити і цього. На той момент він вже перебував в Україні нелегально – з простроченим білоруським паспортом та простроченим видом на проживання. Йому порадили чекати поправок до закону про громадянство, які дозволять іноземним добровольцям подаватися на громадянство і з простроченими документами. Але ухвалити ці зміни Верховна Рада не може вже два роки.

Білоруські журналісти Ігор Ілляш і Катерина Андреєва написали про білорусів, які воювали по різні сторони конфлікту в Україні: книга «Білоруський Донбас» минулого року вийшла в харківському видавництві «Фоліо», влада Білорусі через рік визнала її «екстремістською». За підрахунками авторів книги, на українській стороні в бойових діях на Донбасі брали участь від 250 до 300 громадян Білорусі. І всі, з ким спілкувалися журналісти, говорили про проблему громадянства як одну з основних.

Ілляшу відомо близько десяти випадків, коли добровольцям з Білорусі вдалося отримати громадянство в перші місяці президентства Володимира Зеленського. Причому, за словами журналіста, двоє білорусів на момент, коли їхні прізвища потрапили в указ президента, вже жили в Польщі як біженці – отримати документи в Україні вони втратили надію.

Під загрозою депортації

Білоруси, яким не вдалося за пів року оформити документи, мають всі шанси отримати штраф і заборону на майбутні в’їзди в Україну. У березні 2020 року через пандемію COVID-19 український уряд запровадив постанову, в якій говорилося, що до іноземців, які порушили терміни перебування або оформлення посвідки на проживання, не застосовуються заходи адміністративного впливу. Але в липні 2021-го цю норму прибрали – і тепер відповідальність не загрожує лише тим іноземцям, які доведуть, що не могли покинути Україну або звернутися в міграційну службу із заявою про продовження. Продовжити термін перебування також непросто. Потрібно підтвердити серйозні підстави, які змушують залишитися в Україні: хвороба, вагітність, догляд за хворим членом сім’ї тощо.

Опинившись на правах нелегалів, білорусам варто побоюватися не тільки міграційної влади. Служба безпеки України і Національна поліція періодично підключаються до операції «Мігрант» і проводять рейди. 16 вересня спецслужба повідомила, що в рамках такої операції навідалася в один із київських хостелів і виявила там 12 громадян Білорусі, двоє з яких, за інформацією СБУ, перетнули кордон нелегально. Іншу версію цих подій надала організація «Білоруський дім в Україні» (БДУ): за її даними, оперативники прийшли не в хостел, а додому до білоруски Альони Жаркевич, яка допомагала співгромадянам з легалізацією в Україні. Затримали чотирьох осіб, в тому числі її саму. БДУ заявляв, що затриманим пропонували співпрацювати зі спецслужбою, але ті відмовилися.

Рік тому на рівні політичних заяв влада України була налаштована рішуче щодо того, що відбувається в Білорусі. «Якщо влада не знайде можливість діалогу зі своїми рідними людьми, цієї влади не буде. І тут Україна завжди буде підтримувати наших партнерів, і тут ми – однодумці з усіма країнами Європи», – так білоруські протести коментував президент Володимир Зеленський. Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба пізніше повторив, що українські оцінки режиму Олександра Лукашенка повністю збігаються з позицією Євросоюзу.

Після примусової посадки в Мінську літака авіакомпанії Ryanair із співзасновником телеграм-каналу Nexta Романом Протасевичем на борту у Верховній Раді зареєстрували проєкт постанови із закликом розірвати дипломатичні відносини з режимом Лукашенка, крім питань біженців та політв’язнів.

У первинному тексті заяви, який з цього приводу подало міжфракційне об’єднання «За демократичну Білорусь», був пасаж про те, що Верховна Рада пропонує білоруському народу політичні, економічні, фінансові заходи допомоги, а також «спрощення візового режиму». Але в підсумку парламент проголосував за інший текст заяви, де вже не було ні декларацій про допомогу біженцям, ні визнання президентських виборів в Білорусі нелегітимними – лише осуд білоруської влади за примусову посадку літака і підтримка українського Кабінету міністрів, який на той момент закрив повітряне сполучення з Білоруссю.

У розділі «Законопроєкти» на сайті Верховної Ради можна відшукати чотири депутатські ініціативи, пов’язані з Білоруссю. Крім невизнання результатів виборів, автори пропонували законодавчо заборонити імпорт електроенергії з Білорусі та надати білоруським мігрантам тимчасовий захист. Всі ці варіанти так і не виносилися на голосування.

Представниця міжфракційного об’єднання «За демократичну Білорусь», народна депутатка Соломія Бобровська вважає, що багато питань, в тому числі спрощення умов для мігрантів, можна вирішити на рівні Кабміну. Але уряд боїться робити рішучі заходи. Товарообіг України з Білоруссю – $ 1,3 млрд на рік, Київ купує у Мінська 70% бітуму, бензин. Бобровська зазначає, що за рік українська влада не розробила плану імпортозаміщення білоруських товарів: «Фактично ми замовчуємо проблему з білорусами, яку маємо. Більш того, ми замовчуємо і питання кордону – тому, коли Лукашенко заявив про плани розміщення зенітно-ракетних установок, не було ніяких заяв від [українських] силових структур і відомств».

До секторальних санкцій Євросоюзу щодо Білорусі Україна не приєдналася. Крім того, з 1 листопада Київ планує почати з Білорусі імпорт електроенергії.

Що стосується становища білоруських мігрантів, то в 2022 році його може додатково ускладнити постанова, що втрачає чинність, про перебування громадян Білорусі впродовж пів року – цей термін знову скоротиться до трьох місяців.

Один зі співрозмовників телеканалу «Настоящее время», якому ніяк не вдається легалізуватися в Україні, вже подумує про те, щоб просто купити вид на проживання. В інтернеті на подібний запит легко знайти пропозиції: деякі посередники навіть обіцяють оформити ВНП «без підстав». Послуга коштує приблизно $ 2,5 тисячі, але може обернутися проблемами для всіх учасників. За використання завідомо підробленого документа загрожує штраф до 850 гривень (близько $ 32), до пів року арешту або до двох років обмеження волі. За видачу завідомо підроблених офіційних документів передбачені штраф – 3400 гривень (близько $ 130), до пів року арешту або до трьох років обмеження волі. А за підкуп чиновника можна отримати до двох років в’язниці.