Доступність посилання

logo-print
20 січня 2017, Київ 10:19

«Звичайні люди воюють проти спеців, справжньої армії» – Роман Трубін


Захисники вежі ДАПу. Зверху: позивні «Вінні-Пух», «Сєдой», «Михайлович». Снизу: «Патріот», «Дэд»

Захисники вежі ДАПу. Зверху: позивні «Вінні-Пух», «Сєдой», «Михайлович». Снизу: «Патріот», «Дэд»

У Донецькому аеропорті «Дєд» одного разу подарунки відкриває, а там малюнок і записка від дівчинки: «Передзвони мені, будь ласка»...

Боєць 80-ї аеромобільної бригади Роман Трубін із позивним «Вінні-Пух» узимку 2014-го утримував вежу Донецького аеропорту. Він розповідає про «сафарі» бойовиків та героїзм звичайних людей у протистоянні зі «спецами» супротивника.

– Була мобілізація. Я сам прийшов у військкомат, а до того працював на будівництвах. Я би радий, щоб війна закінчилася, але якщо вона є, то що сидіти вдома? У декого на Закарпатті улюблена фраза: якщо прийдуть сюди, буду захищати. Люди не розуміють, що «якщо прийдуть сюди», то захищати вже нічого буде. Вони поняття не мають, що таке розруха, що таке розбиті міста. У телевізорі це одне, а коли ти бачиш це в реальності… Відчуття не з приємних.

​Внутрішній двір біля диспетчерської вежі ДАПу (Фото: Роман Трубін)

​Внутрішній двір біля диспетчерської вежі ДАПу (Фото: Роман Трубін)

«Наша влада реальним героям нічого не дає»

– Один раз на день мінімум був обстріл. Кожної неділі робилося так зване сафарі – полювання на нас за гроші. Стріляли переважно з готелю, «дальнобоями» (снайперські гвинтівки калібру 12,7), і танк стріляв.

Одного поранили, «Монгола», пішло по щоці, та лямку на бронежилеті розірвало, і контузило його. Наскільки знаю, платили за участь у такому п’ять тисяч доларів. Йдеш собі стріляєш, маєш визначений арсенал. Аж до того, що танк можна було взяти в оренду і стріляти.

Бойовий пост захисників вежі ДАПу (Фото: Роман Трубін)

Бойовий пост захисників вежі ДАПу (Фото: Роман Трубін)

Вежа перед нашим приїздом згоріла, і було лише три поверхи, решта вже завалено. Якби сепари знали, що там (на вежі) тільки чотири «автомати», то взяли б її у той же вечір. Правда, нам підвезли через ніч боєприпаси.

Вигляд на вежу ДАПу після її обвалу (Фото: Роман Трубін)

Вигляд на вежу ДАПу після її обвалу (Фото: Роман Трубін)

Найважче – коли когось ранять чи є проблеми, усе решта – дрібниці. Головне, щоб усі вижили. Наш батальйон поніс дуже багато втрат. Ранених дуже багато. Одного подавали на Героя, позивний «Псих». Молодий пацан, медик, ми з ним жили разом у палатці. Я б тій людині дав Героя і не тільки. Стільком поміг! «Псих» бігав без бронежилета, ранених витягував. Йому Героя не дали, а якомусь генералові, який сидів, штани протирав у бункері або ще десь, – дали.

Наша влада реальним героям нічого не дає. От «Колюня» з 93-ї – вийшов з «іловайського котла», воював на вежі, двічі заїжджав в аеропорт, а третій раз заїхав і загинув.

Ви собі навіть не уявляєте: звичайні люди воюють проти спеців, справжньої армії! Той медиком був, той фермерством займався.

У мене розчарування одне – у нашому командуванні. За пацанів я впевнений, а у владі й командуванні ніхто не впевнений. Хто там був, той мене зрозуміє.

Страшно там завжди. Хто не боїться, той мертвий або дурний. Страх включає інстинкт самозбереження. Головне, щоб не було паніки, а так, у принципі, ми можемо дати гідну відсіч. І росіяни у тому вже переконалися, адже там була реальна руська армія, кадирівці й казаки.

«Уся кава пішла на термінал, а нам уся вода прийшла»

– Була в нас хохма з кавою... «Уся кава пішла на термінал, а нам уся вода прийшла». Хлопці там без води сидять, а ми – без кави. Я давай сухпаї розривати й шукати каву. Знайшов, тільки нагріли – і почався обстріл. Так і кави не попили.

Server error

Oops, as you can see, this is not what we wanted to show you! This URL has been sent to our support web team to look into it immediately. Our apologies.

Будь ласка, використайте пошук

І приємне було. «Дєд» одного разу подарунки відкриває, а там малюнок і записка від дівчинки: «Передзвони мені, будь ласка». «Дєд» бере і дзвонить. Піднімає дитина й Дєд каже: «Добрий день, ми отримали ваш подарунок. Є хтось із батьків? Дай мамі, я хочу подякувати». «Дєд» подякував, мама в шоці, адже ми з вежі Донецького аеропорту дзвонимо. Кажемо, дайте ще дівчинці трубку, а мама каже: «Вона не може говорити, вона плаче». Батько на другий день передзвонив, подякував.

Роман Трубін, позивний «Вінні-Пух» на бойовому посту в вежі ДАПу

Роман Трубін, позивний «Вінні-Пух» на бойовому посту в вежі ДАПу

«Ми називали себе «бандерівці»

– Коли ще стояли у Дружківці, приходив мужик казав: «Прийдуть сепаратисти, я буду за них». А інші люди місцеві вночі нам приносили їсти. Ми створили українську спільноту й називали себе «бандерівці».

Із Пісків практично нічого не залишилося, там руїна. А були багаті будинки, були хатки простіші, «Дім сонця» був з куполами. Люди повиїжджали. Коли ми були, може, ще п’ятеро-шестеро людей залишалося. Наші давали їм їсти, тушонкою ділилися.

Напис, який лишили вояки коли залишали вежу ДАПу

Напис, який лишили вояки коли залишали вежу ДАПу

Будь-який аеропорт – це стратегічний об’єкт. Будь-який літак може приймати. Простіше один літак відправити, ніж ешелонами завозити. Донецький аеропорт був один з найкращих в Європі, взльотка хороша. Коли ми виїжджали, взльотка стояла. Там 3 метри бетону, падали міни, але навіть не було слідів. Літак сяде.

Роман Трубін, літо 2015 року

Роман Трубін, літо 2015 року

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG