Чао, Ґаллінаро! Як із рук бізнесмена Богуслаєва (молодшого) вислизнув лігурійський острів

На початку серпня минулого року в Італії стало відомо, що запорізький магнат-промисловець Олександр Богуслаєв, син екскерівника «Мотор Січі» В’ячеслава Богуслаєва, придбав за 10 мільйонів євро перлину в Лігурійському морі – острівець Ґаллінару. Про це інформувала газета Corriere della Sera. Новину миттєво поширили національні й регіональні медіа із помітною засторогою щодо продажу нерухомості новому та ще й іноземному власнику. Потім місцева влада вимагала втручання італійської держави, щоб покласти край довголітньому приватному володінню і зробити острів доступнішим для туристів. Реакція центральної влади не забарилася – і як наслідок: український олігарх піймав облизня. Його адвокати говорять про демагогію та медійну кампанію зі збереження Ґаллінари. Критики дій держави зі свого боку дорікають втратою важливого інвестора. Радіо Свобода з’ясовувало, чому і як Богуслаєва оминув острів, долю якого вирішує тепер суд.

«Омріяний шматок Лігурії йде у чужі руки, і на вежі острова ось-ось замайорить стяг України чи Гренади», – била на сполох місцева преса. Інформували про нового власника – 42-річного українського підприємця-багатія Олександра Богуслаєва з пропискою у Монте-Карло (Князівство Монако) і з громадянством Гренади (острівної держави в Карибському морі). Острів вирішила продати італійська компанія Gallinaria srl з юридичною адресою у місті Новара північно-західного регіону П’ємонту.

До цієї фірми входять дев’ять власників-заможних родин з областей Лігурії та П’ємонту. Вони господарюють там протягом останніх сорока років. А загалом територія перебуває у приватній власності багатих італійців понад півтора століття. Через перманентні економічні й логістичні проблеми продаж туристично привабливої місцини визрівав давно, зазначають медіа. Яким чином вибір покупця зупинився на українському підприємцю, не уточнюють.

За даними фінансового видання Il Sole 24 ore, операція купівлі-продажу нерухомості становила 25 мільйонів євро, розділених на два транші. Нижчу незабудовану частину острова олігарх купував за 10 мійльонів євро. За історичні будівлі верхньої частини запропонував господарям минулого літа 15 мільйонів євро. Острів купувала фірма магната Galinette з юридичною адресою у Монте-Карло.

Правники-представники бізнесмена в Італії кажуть, що інженер Богуслаєв доклав чимало енергії і витратив багато часу для здійснення цієї операції. Він поклався на допомогу туринської юридичної фірми LjLex, яка багато працює з Францією та Князівством Монако. Оформленням паперів купівельної угоди займалися італійський адвокат Альберто Кортасса та його французький колега Яннік Ле Мо. Управління ескроу-рахунку в банку для захисту прав продавців було доручено нотаріусу з Новари.

«Найбільш неприємним моментом стало те, що вигадали бозна-яку спекулятивну операцію. Острівна територія, як відомо, непридатна до забудови, тому інженер мав намір обмежитися ремонтом наявних будівель для особистого вжитку, а не спекуляцій», – розповів Радіо Свобода правник Альберто Кортасса.

Особливий острів

Усе могло піти як по маслу, якби не особливий статус ласого шматка площею більше 10 га у формі черепахи, що плаває за півтора кілометри напроти лігурійського містечка Альбенґа. Від 1989 року острівець Ґаллінара, відповідно до закону, оголошений національним природним заповідником. Там розмістилося одне з найбільших поселень королівських чайок у Лігурійському морі (північна частина західного Середземномор’я).

Місцина має і свою історичну особливість. З IV століття на цих теренах діяв монастир, заснований християнським єпископом святим Мартином Турським, фундатором галльсько-французького монашества. Рештки споруди лишилися й досі. У середньовіччі острівець служив притулком для римських понтифіків: від немилості імператора Фрідріха I Барбаросси 1162 року там переховувався папа римський Олександр III.

Віками Ґаллінара була у власності католицької церкви, 1842 року її продали приватним особам – місцевим банкірам. Давньоримські письменники пояснювали походження назви острова Ґаллінара присутністю на ньому диких курей (gallina – в перекладі з італійської курка), які в минулому вільно бродили по тій землі. Нині Ґаллінара – один з об’єктів італійської Фундації захисту довкілля та культурної спадщини (FAI), завдяки чому останніми роками на острові стали можливими екскурсії з обмеженим числом відвідувачів.

Відео краєвидів острова:

Так ось через статус острова-заповідника, що передбачає правові обмеження на його використання, італійська держава у вересні минулого року скористалася законним пріоритетним правом на купівлю. Але йдеться про придбання лише однієї, найбільшої вілли Діани, яку звів у 1960-х роках тодішній власник – підприємець з Генуї Ріккардо Діана. Операція, за даними ЗМІ, коштувала італійській державі понад 8 мільйонів євро. Це і зірвало наміри українського магната придбати цілий острів з усією його нерухомістю.

«За такого розвитку подій інженер Богуслаєв міг купити острів з рештою нерухомості на ньому, включно з генуезькою вежею та рештками монастиря, окрім головної вілли. Очевидно, що подібна операція вже не приваблювала будь-якого покупця, тому інженер і відмовився», – повідомив адвокат підприємця Альберто Кортасса, відкинувши можливість повернення свого клієнта до цієї операції.

Часткова націоналізація Ґаллінари

Чому саме нині вирішили позбавити острів монополії приватників? За останні десятиліття для держави випала перша така нагода, бо власники почали операцію з продажу острівної території і її будівель, пояснив Радіо Свобода архітектор Роберто Леоне, завідувач відділом археології, високих мистецтв та природних об’єктів провінцій Імперії і Савони (до останньої належить острів).

«По-перше, держава пішла на такий крок, щоб зробити острів хоча б частково загальнодоступним, щоб він не був виключно у приватному управлінні однієї особи. І по-друге, є наміри підвищити цінність цієї території, запровадити там культурні проєкти. Ми вже зробили запити на подальше фінансування оперативного центру щодо вивчення археологічної спадщини острова, екскурсійного бюро, спільно з комуною Альбенґи розширюємо мережу природничих музеїв», – повідомив представник міністерства культури й туризму Роберто Леоне.

Чималих зусиль до націоналізації острова доклав Ріккардо Томатіс, міський голова міста Альбенґи, якому юридично підпорядковується територія Ґаллінари. За його словами, у співпраці з регіональним відділенням Міністерства культури й туризму Італії він сприяв тому, щоб «Ґаллінара стала надбанням, доступним для всіх». Заклик місцевої громади тоді відразу підтримав міністр культури Даріо Франческіні.

«Той факт, що частиною острова опікуватимуться державні структури, для жителів міста Альбенґи стало здійсненням давньої мрії, бо ж досі лише лічені з них могли побувати там. Сподіваємося тепер працювати, щоб облаштувати острів для реалізації туристичних і культурних проєктів, на жаль, він перебуває у плачевному стані. Наприклад, є пропозиції створити музей підводної археології чи природничий музей», – сказав на мікрофон Радіо Свобода мер Ріккардо Томатіс.

Втім, для захисників Богуслаєва незрозуміло, яким чином можна користуватися віллою в центрі острова, що однак залишається приватним, без сполучення з материком і де вже два роки відсутнє водопостачання, світло, не працює система каналізації.

Демагогія чи захист культурної спадщини?

Чиновники місцевого рівня, з якими спілкувалося Радіо Свобода, наголошували, що придбання острова Богуслаєвим не створило б специфічних проблем для території, і вони взагалі не проти іноземних покупців. Та ситуацію з Ґаллінарою вважають особливою через її культурну й туристичну цінність. До того ж, на відміну від острівних архіпелагів Сицилії чи Сардинії, біля лігурійського берега це єдиний справжній острівець.

За словами Ріккардо Томатіса, прямих контактів з паном Богуслаєвим у нього не було, точніше: він їх уникав. Відповідаючи на запитання Радіо Свобода, очільник мерії натякнув, що побоювався можливого тиску з боку потенційно нового власника. «Через попередніх господарів острова український бізнесмен мене шукав, але я не вважав доцільною цю зустріч, бо як мер не можу впливати на ухвалення рішень державного рівня», – додав Томатіс, міський голова Альбенґи.

Правники пана Богуслаєва з прикрістю підтвердили Радіо Свобода, що запорізького магната за стіл переговорів ніхто не запрошував. На їхню думку, через факт використання державою пріоритетного права на купівлю місто Альбенґа втратило великого інвестора, який би міг надати місцевості міжнародної популярності.

«До того ж, інженер Богуслаєв був би готовий запропонувати місцевій комуні важливі «компенсаційні» інвестиції, зокрема відкрити острів для шкільних екскурсій, дозволити відвідини у супроводі екскурсоводів у визначені періоди», – зазначив юрист Альберто Кортасса. «Його (О. Богуслаєва) навіть не запросили на розмову. Важливою виявилася операція демагогії та медійної кампанії зі збереження острова», – вважає захисник інтересів Богуслаєва.

Чий острів?

Що ж, держава підтвердила своє піклування про природно-культурну спадщину країни. Місцева громада досягла бажаного. Український олігарх пішов зі сцени. Над Ґаллінарою і далі розвівається італійський триколор. Суперечки про належність острова-черепахи вичерпані? Зовсім ні.

Постанову міністерства опротестували деякі чинні господарі острова. Обласний адміністративний суд Лігурії розглядає три скарги від їхнього імені. На літо очікують вердикт суду першої інстанції. Захисник інтересів двох із дев’яти власників Паоло Бертоліні сказав Радіо Свобода, що його клієнти просять скасувати рішення Міністерства культури й туризму з приводу використання пріорітетного права на придбання частини острова. Дії урядовців власники вважають нелогічними і змальовують ситуацію на зразок: і сам не гам, і другому не дам.

«Невдоволення землевласників полягає передусім у тому, що міністерство застосувало своє право лише стосовно однієї вілли 1960-х років, але ж держава не володіє жодною земельною ділянкою на острові, тобто вона не може вільно розпоряджатися цілим островом», – зауважив міланський адвокат Бертоліні.

Він також додав: «Місцева влада декларувала і преса писала, що острів нарешті став доступним громадськості, але це неправда. Раніше за домовленістю з господарями були організовані поїздки до острова, та це було хаотично і не врегульовано на обласному рівні. Придбавши лише малу частку нерухомості, міністерство завдало шкоди власникам. Тепер вони не в змозі решту державі, бо вона не зацікавлена. Інших покупців, які б ділили майно з міністерством, відповідно теж не можна знайти. Держава замахнулася на фундаментальні права приватних власників, не досягнувши позитивного результату для громадськості».

З-поміж публікацій про збереження Ґаллінари у своїх, італійських руках, деякі видання зауважили, що в цій історії не обійшлося без політики як з боку урядовців, так і місцевої влади, а саме представників лівоцентристських сил. Зокрема, тижневик опозиційних правоцентристських кіл Panorama пише про поспішність дій міністра культури Даріо Франческіні (члена лівоцентристської Демократичної партії), адже постанова про купівлю центрального палацу острова була підписана за кілька днів до місцевих виборів.

«…На підйомі спізнілого патріотизму слід було завадити італійським землевласникам продати острів українському мільярдеру Богуслаєву разом із сімома віллами, руїнами монастиря, вежею часів Генуезької Республіки і кількома бункерами часів Другої світової війни. Місію здійснили. У тому сенсі, що Богуслаєв інвестує свої мільйони в іншому місці», – підсумував часопис Panorama.

Довідка. Олександр Богуслаєв народився в Запоріжжі 1978 року. Його батько – 82-літній В’ячеслав Богуслаєв – колишній народний депутат (від колишньої Партії регіонів) та промисловий інженер, колишній власник і екскерівник запорізької корпорації «Мотор Січ». Цей машинобудівний гігант – один з найбільших світових виробників двигунів для авіаційної техніки та промислових газотурбінних установок. Син Олександр Богуслаєв був заступником голови наглядової ради АТ «Мотор Січ», у 2014 році балотувався до Верховної Ради як самовисуванець, але програв на виборах. Йому належав запорізький футбольний клуб «Металіст». Батько В’ячеслав Богуслаєв, за різними рейтингами, входить до сотні найбагатших людей України.