Доступність посилання

ТОП новини

До роковин Бабиного Яру: релігійний фактор у справі порятунку євреїв під час Голокосту


Тільки за два дні 29–30 вересня 1941 року нацисти розстріляли у Бабиному Яру майже 34 тисяч євреїв. На фото: меморіал у Бабиному Яру
Тільки за два дні 29–30 вересня 1941 року нацисти розстріляли у Бабиному Яру майже 34 тисяч євреїв. На фото: меморіал у Бабиному Яру
(Рубрика «Точка зору»)

Сергій Шумило

Наприкінці вересня вшановують пам’ять жертв Бабиного Яру у Києві.

Це місце є символом жахливих злочинів нацистського окупаційного режиму проти єврейського, українського, ромського та інших народів і водночас священним місцем пам’яті.

Протягом 1941–1943 років під час Другої світової війни нацистами тут були розстріляні за різними даними – від 70 до 200 тисяч людей.

Тут загинули члени українського та радянського підпілля, діячі українського національного руху, радянські військовополонені, партизани та душевнохворі. Тут багато було вбито ромів.

Та найбільше – євреїв. Їхнє переслідування нацистським режимом носило характер тотального винищення за етнічною ознакою. Цей жахливий геноцид назвали Голокостом.

Тільки за два дні 29–30 вересня 1941 році нацисти розстріляли у Бабиному Яру близько 34 тисяч євреїв. Протягом наступних кількох років у Бабиному Яру продовжувалися вбивства десятків тисяч євреїв та представників інших національностей.

Тому Бабин Яр – це спільне місце трагедії і пам’яті для усіх.

Фотографія 1944 року. На ній частина Бабиного Яру на околиці Києва, в якій виявили тисячі тіл цивільних осіб, убитих нацистами.
Фотографія 1944 року. На ній частина Бабиного Яру на околиці Києва, в якій виявили тисячі тіл цивільних осіб, убитих нацистами.

Свідчення митрополита Миколая

У Бабиному Яру, за свідченнями, нацисти розстрілювали і православних священників.

Митрополит Миколай (Ярушевич), як член Надзвичайної державної комісії по встановленню і розслідуванню злочинів німецько-фашистських загарбників, одним з перших брав участь у огляді Києва після його звільнення у листопаді 1943 року.

У своїй доповідній записці він докладно описав те, що побачив у Бабиного Яру та інших місць масових розстрілів окупантами у місті євреїв та представників інших національностей.

Згідно зі свідченнями митрополита Миколая, у Бабиному Яру «було закопано понад 100 тисяч вбитих людей»; а «в протитанковому рові, неподалік від цих ярів – ще близько 25 тисяч чоловік»

Поруч з Бабиним Яром містився так званий «Сирецький табір» для радянських військовополонених і концентраційний табір для цивільного населення, де також відбувались масові страти людей різних національностей.

Цю фотографію вилучили при огляді тіла загиблого німецького офіцера. На ній німецькі військові здійснюють розстріл цивільних у Бабиному Яру, Київ, 1942 рік.
Цю фотографію вилучили при огляді тіла загиблого німецького офіцера. На ній німецькі військові здійснюють розстріл цивільних у Бабиному Яру, Київ, 1942 рік.

На території Київської психіатричної лікарні було вбито ще понад 800 осіб душевнохворих.

Крім того, «на березі Дніпра, за Лаврською стіною, біля колодязів преподобних Антонія і Феодосія розміщувався табір для євреїв, де було ув’язнено близько 500 працездатних євреїв», які також були вбиті нацистами.

Також, як наголошує у своєму звіті Ярушевич, окрім єврейського населення, «першими жертвами німецького насильства серед церковників Києва» стали настоятель церкви на Байковому кладовищі протоієрей Павло Остренський та настоятель Микільсько-Набережної церкви архімандрит Олександр (Вишняков), яких нацисти розстріляли у листопаді 1941 року. Наразі деталі цього злочину невідомі.

Тіла священників були закопані разом з іншими жертвами масових розправ у Бабиному Яру. Цей факт навіть знайшов своє відображення у творі Олександра Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ».

Серед жертв Бабиного Яру також згадується ім’я православної схимонахині Есфірь. Точних відомостей про неї, на жаль, поки теж не вдалося віднайти.

Згідно зі свідченнями митрополита Миколя (Ярушевича), серед жертв нацистів у окупованому Києві були також померлі від побоїв при насильницькому вигнанні з Києво-Печерської Лаври ігумен Іринарх (Кондаркін) та монах Аркадій. Також німцями були вбиті столітня схимонахиня Серафима (Голубенкова) зі своєю послушницею Олександрою.

Чимало постраждалих від нацистського режиму серед православного духовенства було і в інших регіонах окупованої України.

Праведники: подвиг і пам’ять

Жахи війни, окупації та репресивних дій нацистського режиму по різному проявляли людей. Були такі, хто з різних причин допомагали окупантам вишукувати євреїв та інших так званих «ворогів Райху». Такі вчинки, однозначно, підлягають осуду.

Проте було й чимало випадків, коли наші співвітчизники, ризикуючи власним життям та життям своїх рідних і близьких, рятували від неминучої смерті єврейські родини, переховуючи їх у себе в домівках, надаючи їм підробні документи, свідчення про хрещення і тому подібне.

Останніх прикладів в Україні відомо тисячі і вони є предметом нашої національної гордості. На жаль, більшість таких випадків документально не зафіксовані і вони й досі лишаються невідомими.

В якості прикладу можна зацитувати одне зі свідчень про подвиг православного священика Ігнатія Грогуля, який проживав в селі Великі Загірці в околицях Дубно на Рівненщині. З ним жили дружина Варвара і діти Степан та Євгенія. Вони у 1942 році врятували доньку Ар'є-Лейба Якіра, таємно вивівши її з гетто і сховавши у себе вдома. Ось як згадувала у квітні 1991 року про подвиг цього священика та його родини врятована ними єврейська дівчинка Мір’ям Якіра (у заміжжі Друх):

«Якось батько сказав, що дістав для мене документ – тепер моє ім'я Маруся, а не Манечка... Мене відвели в ліс, де мене чекала молоденька селяночку, яка довго вела мене кудись по лісовій стежці. Біля виходу з лісу вона залишила мене і я продовжила шлях одна. Я дісталася до поля, на іншому кінці якого, на пагорбі, побачила хати з похилими дахами... Я зайшла до хати, на яку мені вказали, і там побачила батюшку... У цій хаті я й залишилася...

Я добре пам'ятаю як одного разу голосно загавкав собака і мене попередили, що йдуть німці. Я встигла забігти до іншої кімнати, і залізти під ліжко, покрите ковдрою з козячої вовни, яка звисала майже до підлоги. А німці вже були в кімнаті. Я тихо лежала і чула їхні кроки і голоси, бачила їх чорні чоботи. Вони покрутилися, пошукали і пішли, але страх не пішов з наших сердець...

І от раптом в село прибули машини з німецькими солдатами. Вони розквартирувалися по хатах, і у нас теж. Вони виглядали втомленими і пошарпаними. Вимагали у нас їжу, багато їжі. Я накривала для них на стіл, подавала і прибирала за ними. Тільки я їх розуміла – їх мова схожа на ідиш. Вони намагалися заговорити зі мною, але я не реагувала, як ніби не розумію. Одного разу я почула, як один німець каже іншому, що він по моїх очах бачить, що я їх розумію, що напевно я єврейка.

Батюшка і його сім'я дуже злякалися і вирішили втекти з села. З настанням вечора, ми поспішили до лісу... Німці нас помітили і стали стріляти. Ми бігли в бік лісу, а кулі свистіли над нашими головами. Мені було важко бігти і вони тягли мене. Я не пам'ятаю, як довго ми ховалися в лісі, здається, кілька днів. У нас було мало їжі, але я не відчувала голоду. Ми повернулися в село вже після відходу німців. Господарство було розорене, двері будинку, свинарника і стайні – все навстіж. Ані свиней, ані інших тварин не було…»

Це лише один з прикладів жертовного служіння українського православного духовенства, яке, ризикуючи власним життям, рятувало євреїв від Голокосту.

Можна згадати і іншого українського праведника – настоятеля Покровської церкви Каховки, що на Херсонщині, протоієрея Савелія Цибульського (Цибульникова). До війни він зазнав репресій за релігійні переконання від радянського режиму.

Нацисти убивали дітей у Бабиному Яру. Зліва праворуч: Анна Глінберг, Мальвіна й Поліна Бабат, Вельвеле-Валентин Пінкерт. Так само розстрілювали й неєвреїв, які йшли попрощатися зі своїми єврейськими сусідами перед «депортацією» й зайшли надто близько до яру
Нацисти убивали дітей у Бабиному Яру. Зліва праворуч: Анна Глінберг, Мальвіна й Поліна Бабат, Вельвеле-Валентин Пінкерт. Так само розстрілювали й неєвреїв, які йшли попрощатися зі своїми єврейськими сусідами перед «депортацією» й зайшли надто близько до яру

Коли гітлерівці у вересні 1941 року зайшли у місто і почали вишукувати євреїв, священник похрестив багатьох єврейських дітей, рятуючи їх від смерті.

Але, коли радянська влада повернулася у Каховку, то протоієрея Савелія Цибульського ув’язнили і відправили на 10 років у Карагандинський концтабір. І там він продовжував підпільно нести слово Боже, служити та хрестити ув’язнених. Після звільнення з ГУЛАГУ він прийняв чернечий постриг з ім’ям Сергій і в якості архімандрита жив при Успенському монастирі в Одесі, де й помер у 1964 році

Обидва ці священики визнані Праведниками народів світу.

В СРСР пам'ять про Голокост блокувалася

З ініціативи Меморіального комплексу Катастрофи та героїзму єврейського народу «Яд Вашем» в Ізраїлі надається почесне звання «Праведник народів світу» тим, хто в роки Другої світової війни рятував євреїв. Діє відповідна Комісія, до складу якої входять відомі ізраїльські юристи, історики, а також представники уцілілих під час Голокосту євреїв. По різних країнах збираються численні свідчення та документи про жертовний подвиг цих людей.

На жаль, у СРСР на тему Голокосту тривалий час було накладено ідеологічне «табу». Через це подвиг наших співвітчизників, які рятували євреїв в роки Другої світової війни, замовчувався. Не здійснювалися й пошуки та збирання свідчень серед іще живих очевидців. Наданню співгромадянам з капіталістичного Ізраїлю звання «Праведник народів світу» всіляко перешкоджали по лінії КПРС та КДБ. Повноцінне здійснення такої роботи в Україні змогло стати можливим лише після розпаду СРСР та проголошення державної незалежності. Проте тепер на заваді став той факт, що чимало свідків тих подій на цей час вже не дожили11.

За офіційними даними Яд Вашем, станом на 1 січня 2021 року в Україні звання «Праведник народів світу» надане 2673 громадянам. Офіційно Україна посідає четверте місце серед країн світу за кількістю визнаних «Праведників народів світу». Перше місце займає Польща (7177), друге – Голландія (5910), третє – Франція (4150).

Водночас, реальна кількість українців, які рятували євреїв від Голокосту насправді більша в рази. Як наголошується на офіційному сайті Яд Вашем, офіційно оголошена «кількість Праведників в тій чи іншій країні не обов’язково свідчить про фактичну кількість історій порятунку, а лише відображає випадки, про які відомо Яд Вашем».

Монумент «Пам’ять заради майбутнього» у Національному історико-меморіальному заповіднику «Бабин Яр»
Монумент «Пам’ять заради майбутнього» у Національному історико-меморіальному заповіднику «Бабин Яр»

Якщо збирання таких свідчень у Франції чи Голландії триває з 1960-х років, тобто від часу створення Яд Вашем, то в України, як вже зазначалось, повноцінно така робота стала вестись тільки після 1991 року, що також природньо позначилось на кількості визнаних «Праведників» в Україні.

Варто теж додати, що через те, що до, під час та після Другої світової війни територія України була поділена між іншими сусідніми державами, то чимало уродженців українських земель нерідко віднесені до «Праведників народів світу» за списками інших країн, зокрема Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії та Росії. Принаймні, відомо не менше 1436 мешканців різних регіонів України, які як «Праведники» офіційно відносяться до інших країн14.

Таким чином, якщо до офіційної цифри 2673 українських праведників приплюсувати ще 1436 мешканців різних регіонів України за списками інших країн, то разом матимемо не менше 4109 визнаних Праведників.

Рая Азарова 27 вересня 1941 року подарувала своє фото подрузі з підписом. Перші розстріли в Бабиному Яру розпочалися 29 вересня. Подальша доля дівчини не відома
Рая Азарова 27 вересня 1941 року подарувала своє фото подрузі з підписом. Перші розстріли в Бабиному Яру розпочалися 29 вересня. Подальша доля дівчини не відома

Жертовний та героїчний подвиг

Рятування і переховування євреїв під час німецької окупації – це без перебільшення був жертовний та героїчний подвиг. Адже за це, за розпорядженнями окупаційної влади, загрожувала страта не тільки тим, хто це робив, але й всім членам їхніх родин. І не просто загрожувала, але й дуже часто за такі вчинки чимало українців заплатили власним життям.

Так, відомо чимало фактів розстрілів українців за переховування євреїв на Вінниччині, Дніпропетровщині, Київщині, Львівщині, Харківщині, Полтавщині15.

Нерідко приклади порятунку євреїв українцями були не просто вчинками окремих громадян-одинаків, а цілих груп людей, зокрема односельців.

Так, у деяких українських селах місцеві жителі зуміли укрити всіх євреїв:

  • у селі Яруга на Поділлі вдалося заховати не лише місцевих жителів-євреїв, а й біженців;
  • у селі Раковець Львівської області селяни переховували 33 єврейські сім’ї;
  • у селі Благодатне Дніпропетровської області було врятовано 30 євреїв.

За висновками єврейських дослідників, «їх порятунок став можливим лише завдяки колективній підтримці решти жителів села».

В якості прикладу хотів би навести ще один випадок, як на Житомирщині, керуючись християнськими переконаннями, українська родина Волинець врятувала родину майбутнього відомого юдейського діяча.

Їх врятувала українська родина Волинець

«Моя мати була підлітком, коли знищили всю її велику родину, – ділиться спогадами Головний Рабин об’єднання громад прогресивного іудаїзму Алекс Духовний. – Її батько був останнім рабином Ружина. Його вбили за два місяці до визволення цього єврейського містечка. Моя мати і її молодша сестра Броня вижили. Вижили, тому що їх врятувала українська родина Волинець, які зараз серед Праведників народів світу. Якби не ця українська родина, я б перед вами не стояв, бо моєї матері не було б».

Завдяки цій українській родині були врятовані Фаня, Ева та Євсей (Шика) Духовні, а також Броня Кравчинська (Духовна). У 1999 р. їхнім рятівникам – Василю Волинець, Олександрі Волинець (Пархомюк), Катерині Волинець (Гладишко) та їх батькам Агафії Волинець та Федіру Волинець були присвоєні звання «Праведників народів світу». Василь Волинець доводиться дідом моєму другові, від якого я вперше колись і дізнався цю історію.

У багатьох таких випадках важливу роль відігравали саме релігійні переконання рятівників. У своєму жертовному подвигу, поєднаному з ризиком для власного життя, з порятунку гнаних та переслідуваних співгромадян єврейської національності чимало українців керувались саме Євангельськими заповідями про милосердя, жертовність та любов до ближнього. Цей аспект досі лишається найменш вивченим.

Проте, є підстави говорити, що саме релігійні почуття та переконання багатьох українських Праведників були ключовими при їхньому виборі і вчинку. І тут ми дійсно можемо говорити як про подвиг праведності, так і святості. Адже ми бачимо яскраві приклади, як віруючі християни свою віру підтверджували реальними вчинками, нерідко навіть ціною власного життя.

Анна та Михайло Комарницькі ‒ Праведники народів світу. Надано сім'єю Комарницьких. Надано Якобом Брандельштейном, оцифровано ГО «Після тиші»
Анна та Михайло Комарницькі ‒ Праведники народів світу. Надано сім'єю Комарницьких. Надано Якобом Брандельштейном, оцифровано ГО «Після тиші»

На жаль, за браком джерел та безповоротною втратою самих очевидців, дуже важко визначити ці внутрішні мотиви релігійної свідомості, які вплинули на подвиг рятівників.

Лише незначний відсоток свідчень однозначно засвідчує саме релігійну складову такого подвигу. Зокрема, встановлено, що не менше як 65 українців, визнаних як «Праведники світу», були за віросповіданням православними християнами. З них – 9 православних священиків. Ще 45 праведників значаться просто як християни. Також було багато греко- та римо-католиків, баптистів, євангелістів, адвентистів. Проте у більше як 70 % українських праведників їхнє віросповідання, на жаль, невідоме19. Тож можемо припустити, що кількість православних, греко-католиків та інших віруючих серед українських Праведників більша в рази. І це є темою окремого майбутнього дослідження.

Відомо, що Українська Греко-Католицька Церква на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким відіграла значну роль у порятунку євреїв Львова та Галичини. У 1942–1944 роках заходами глави УГКЦ було врятовано близько двохсот євреїв. Зокрема, в акціях порятунку брали участь монахи Успенської Унівської Лаври та інших монастирів УГКЦ20. Проте митрополит Андрей Шептицький і досі не визнаний «Праведником народів світу».

Серед українського православного духовенства, яке в роки Голокосту рятувало євреїв від смерті, найбільш відомий подвиг київського священика о. Олексія Глаголєва. Проте, це був не поодинокий приклад. Серед офіційно визнаних «Праведників народів світу» також значаться українські православні священики о. Михайло Дрончак, о. Федір Завірюха та о. Володимир Дложевський з Вінничини, о. Михайло Клєбановський з Донбасу, о. Ігнатій Грогуль з Рівненщини, о. Савелій Цибульський (Цибульников) з Херсонщини, о. Іоан Щербанович з Буковини, о. Йосип Цедрік із Закарпаття. Це тільки ті, хто були офіційно визнані «Праведниками народів світу».

А є ще чимало таких, чиї імена та подвиг забуті і потребують нових пошуків, досліджень та відновлення. Серед них протоієрей Микола Роменський з м. Кременчук на Полтавщині, о. Трифон Бостанюк з Одещини, священники І. Чубинский (с. Варовичи на Київщині), К. Омельяновський, С. Ожеговський, М. Герасимов, І. Шмиголь з Херсонщини, М. Рибчинський, Ф. Самуйлик, Є. Гейрох з Рівненщини та інші.

Настоятелька жіночого Фролівського монастиря у Києві ігуменія Флавія з сестрами також переховували кількох єврейських дітей22. Такі ж факти відомі щодо сестер Троїцького Браїлівського монастиря на Вінничині та інших. У порятунку євреїв брали участь як представники автокефальної, так і автономної православних церков України.

На жаль, ретельних та систематичних досліджень щодо ролі православного духовенства та віруючих у порятунку єврейського населення від Голокосту під час Другої світової війни іще не проводилось. Будемо сподіватись, що далі будуть й інші кроки, пошуки і дослідження, які допоможуть відкрити нові імена і подвиги наших справжніх праведників.

Їхній подвиг заслуговує на пам’ять, пошанування та наслідування. Адже вони для всіх нас є прикладом справжньої християнської праведності і святості. Прикладом втілення Євангельських заповідей любові до ближніх, милосердя, безкорисливості і самопожертви навіть ціною власного життя.

Адже, як сказано у Євангелії: «Немає більшої за ту любов, коли хтось віддасть життя власне за ближніх своїх» (Ін. 15: 13).

Сергій Шумило директор Міжнародного інституту афонської спадщини, науковий співробітник Інституту історії України НАН України, запрошений дослідник кафедри історії, релігії та теології Ексетерського університету (Великобританія).

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Форум

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG