У Дніпрі, в Музеї спротиву Голодомору, вшанували пам’ять дисидента, громадського діяча й художника Івана Шулика (1946-2021). Захід приурочили до Дня Державного прапора України невипадково – громадський активіст був одним із тих, хто здійснив перше публічне встановлення синьо-жовтого прапора в тодішньому Дніпропетровську.
Це було в липні 1991 року. Влада не дозволяла цю акцію, а її активістів побила й розігнала міліція. Тоді Шулик оголосив голодівку з вимогами припинити переслідування проукраїнських організацій та підняти синьо-жовтий стяг над міськрадою. Після майже двох тижнів голодування міськрада таки пішла на поступки.
Своїми спогадами про Шулика – борця за Незалежність України, активіста проукраїнського руху, керівника обласної організації Народного руху України, учасника Помаранчевої революції та Революції гідності, а також відомого сценографа й просто людину – поділилися ті, хто його знав.
Іван Дремлюга – голова Дніпровського товариства політв'язнів і репресованих розказує: з Іваном Шуликом був знайомий ще з кінця 80-их, коли долучався до проукраїнських акцій у Дніпропетровську, зокрема й до створення Товариства «Просвіта» та Народного Руху.
Взяв листівку з Чорноволом (він був у профіль сфотографований) – і додав своє обличчя, також у профіль. А Іван каже: "Ти хочеш так, як Карл Маркс і Фридрих Енгельс?"Іван Дремлюга
«Після того, як я долучився 1990-го року до Народного Руху, я був з Шуликом практично на всіх акціях. І на відзначенні державних свят, і шевченківських днів, і народних свят.
Я був кандидатом в народні депутати до Верховної Ради 1994-го року, а Іван Іванович Шулик, так склалося, був моєю довіреною особою. Пригадую випадок, який показує його як творчу особистість. Кандидуючи до Ради, я створив макет своєї листівки. Взяв листівку з Чорноволом (він був у профіль сфотографований) – і додав своє обличчя, також у профіль. А Іван каже: «Та що ти робиш? Ти хочеш так, як Карл Маркс і Фрідрих Енгельс? Це просто безглуздя. Як я художник – я не підтримую».
Він чітко розумів, що це повертає нас до радянського минулого… Ми йшли разом довгий час, а потім політично трохи роз’єдналися, але як товариші, як друзі підтримували стосунки», – розповів він.
Знала Івана Шулика й дніпровська поетеса Леся Степовичка. На вечорі пам’яті вона розповіла, що коли 1991-го року Шулик проводив публічне голодування під міськрадою, вона підійшла до нього й подарувала букет червоних троянд зі словами «Бажаю перемоги».
Ця деталь врізалася в пам'ять і самого громадського діяча. «Цей момент, зокрема, описаний у газеті «Слово Просвіти», де 20 років тому, 2003-го року, вийшло моє велике інтерв’ю з Іваном Шуликом. Воно цінне не тим, що я його запитувала, а тим, що він мені розповідав», – сказала вона.
Через багато років, коли за президентства Віктора Ющенка Іван Шулик очолював управління культури облдержадміністрації, зауважила Степовичка, він, як міг, намагався підтримувати українську культуру і її діячів. Робити це у зрусифікованому місті, долаючи бюрократію й байдужість чиновників, було непросто.
«Тільки людина мужня так могла триматися»
Анатолій Сокоринський був товаришем по боротьбі Івана Шулика і його «правою рукою» в Русі майже два десятиліття.
«Ми такі були романтики, ми з відкритим обличчям йшли на небезпеку, а Іван – передусім. І ми здобули перемоги. Перемога 1991-го року – на референдумі, перемога 2004-го року – Революція гідності, перемога 2014-го року – це складові нашої перемоги, остаточного здобуття Незалежності. І в цій боротьбі стрижнем був завжди Іван. Він міг підготувати, міг об’єднати», – каже він.
І в цій боротьбі стрижнем був завжди ІванАнатолій Сокоринський
Сокоринський пригадує епізод 2004-го року, коли опозиція в Дніпропетровську зазнавала утисків, коли за підтримку Віктора Ющенка можна було опинитися в ізоляторі тимчасового тримання.
«2004-ий рік, приїздить Ющенко (тоді ще кандидат в президенти від опозиції – ред.) на зустріч, а ми всі дивимося – Івана нема. А де Іван? Нема! Це було в парку Глоби. Виявилося – міліція викрала його. Ми – шукати. Знайшли пізнього вечора – в Бабушкінському райвідділі в КПЗ сидить. Але як сидить? Підходимо – а там крик. Він виламує двері, кричить, відвойовує. Не боїться, хоча могли й побити, і вбити. Тільки людина мужня так могла триматися», – розповів Сокоринський.
Життя і творчість
Згадуючи про Івана Шулика, присутні говорили про нього не лише як про борця, а і як про митця.
12 років свого життя він віддав телебаченню, ще понад 20 – дніпровським театрам, де працював головним художником. Мав звання заслуженого діяча мистецтв України, був лауреатом престижних конкурсів.
Учасники заходу переглянули фільм про Івана Шулика, який зняла дніпровська телевізійниця Любов Ядерська ще за його життя.
На вечорі пам’яті в музеї також вперше показали роботи матері Шулика Галини. Це вишиті рушники та сорочки, які вона створила власноруч.
Вшанування
Упродовж кількох років громадські організації Дніпра вимагали від міськради відзначити Шулика званням почесного громадянина міста. І це сталося – щоправда, аж після його смерті 2021 року.
Наразі громадськість ініціює встановлення гідного пам’ятника на могилі в Петриківці. То – його мала батьківщина.
«Він передчасно пішов із життя, але він дуже багато віддав сил, щоб Україна відбулася. Такі постаті, як Іван Шулик, відомі не тільки в області, а й по всій Україні й гідні пошанування», – сказав його товариш по боротьбі Іван Дремлюга.
Окрім того, мова йде про необхідність відновлення хреста біля Спасо-Преображенського собору в Дніпрі. Це був перший у місті меморіал жертвам Голодомору, встановлення якого ініціював саме Іван Шулик. Пам’ятник не зберігся.
Український прапор і люди, які його захищають: фотосвідчення воєнкора Радіо Свобода
