На Дніпропетровщині працює єдина у Східному лісовому офісі, що об'єднує чотири східні області, державна лісова пасіка. Вона належить до Павлоградського лісництва філії «Новомосковського лісового господарства» ДП «Ліси України». Щосезону головний і єдиний тут співробітник, бджоляр Андрій Васильченко викачує до 30 кілограмів меду з одного вулика. А всього їх – близько ста. Андрій – спадковий пасічник: перейняв це мистецтво від свого батька, засновника пасіки, а зараз – передає своєму синові. Улюбленою справою чоловік займається вже понад 30 років.
Як працює лісовий пасічник та чи вплинула на «виготовлення» солодкого продукту війна – у репортажі Радіо Свобода.
Лісова пасіка, де працює Андрій Васильченко, – це 89 вуликів, розташованих на пересувних платформах. На сезон їх вивозять в поля та на лісові галявини, по завершенню – транспортують ближче до лісництва.
Чоловік живе на пасіці від травня до вересня. Його робочий день, по суті, ненормований – трудиться з раннього ранку до вечора.
«Все літо я практично живу на пасіці. Я тут і днюю, і ночую. Встаєш і дивишся. На кожному вулику є своє завдання: де поміняти матку, де підставити вощину, і так минає весь день. Навесні одна робота, влітку – інша. Зимують вони в лісі, на основній базі. Там є великий погріб для бджіл, батько мій ще керував, коли будували, бджоли туди заносяться на зимівлю», – розказує він.
Для 50-річного чоловіка ця праця – звична. Його дитинство минуло на цій самій пасіці, разом з татом, який був її засновником. Віктор Васильченко, батько Андрія, працював тут майже чверть століття – з середини 80-их аж до кінця 90-их, поки не пішов на пенсію. Тоді його замінив син.
Був помічником у батька, і після школи прийшов сюди працювати. Це треба любитиАндрій Васильченко
«Мені був один рік, коли батько завів бджіл – для себе, як любитель. А я виріс на пасіці, все життя провів на пасіці. Був помічником у батька, і після школи прийшов сюди працювати. Це треба любити. Бджіл не можна тримати лише заради вигоди, заради бізнесу, без любові нічого не вийде»,– говорить він.
Акація, різнотрав’я, гречка, соняшник. За сприятливої погоди за сезон можна видобути 30 кілограмів солодкого продукту з одного вулика. Найменше викачують акацієвого, каже бджоляр, найбільше - із соняшника.
Праця копітка. Чи не кожну бджолу треба передивитися вручну – аби не захворіла. У кожній бджолиній сім’ї – 70-80 тисяч особин, розказує Андрій. Він сам розводить бджолині родини.
10 бджіл важать приблизно 1 грамАндрій Васильченко
«10 бджіл важать приблизно 1 грам. Кожна бджолина сім’я важить 7-8 кілограмів, виходить – 70-80 тисяч бджіл у кожній. Вивожу сам. Матеріал привожу з Європи – породи карніка.
Матка відкладає яйця, якщо вона відкладає багато яєць, тоді ж виходить сильна бджолина родина», – каже він.
Андрій Васильченко – єдиний співробітник цієї пасіки. Однак на «гарячу пору», на сезон качки меду, він може брати собі помічника. Найчастіше – це його син.
Юнака призвали до війська, зараз він – у Національній гвардії, але під час відпусток стає до роботи разом з батьком. Зате, повернувшись на службу, може пригостити побратимів медом з рідного краю.
«Немає сонця – немає й меду»
Лісничий Павлоградського лісництва філії «Новомосковське лісове господарство» ДП «Ліси України» Микола Буларга розповідає: ця лісова пасіка діє майже пів століття. Війна не вплинула на обсяги викачування меду, адже цей давній промисел більше залежить від погоди, аніж від людей.
Цього року ми очікували від першої качки – акація – більшого результату. Але… Погода. Немає сонця – немає й медуМикола Буларг
«Це щось таке, з дитинства... Приїздиш до лісника – а там, що? Пасіка. Я згадую себе в дитинстві. Нам дають миску з вощиною – жуйте, дітки... Якщо любиш цю роботу, складнощі всі переборюються. Війна ніяк не вплинула на «виробничу потужність» наших бджіл. Вони зайняті своєю роботою.
Так і людина – коли зайнята своєю роботою, вона нічого не помічає. Ми більше залежимо від погоди. Цього року ми очікували від першої качки – акація – більшого результату. Але… Погода. Немає сонця – немає й меду. Та бджоли у нас слухняні – вони нам план виконують», – розповів Микола Буларга.
Як вплинула війна
А втім, війна все ж далася взнаки, якщо говорити про попит на продукти бджільництва, говорить завгосп Павлоградського лісництва філії «Новомосковське лісове господарство» Надія Таран.
Вона 45 років продає мед з лісової пасіки. Каже: за час повномасштабного вторгнення втратили приблизно 10% постійних клієнтів, та на їхнє місце прийшли нові.
Надія зазначає: лісовий мед – якісний і цілющий, та й ціни державний лісгосп виставляє на нього лояльні – тому його швидко розкуповують.
Ціна на весь однакова – 60 гривень за кілограм. На базарі такого нема – там набагато дорожчеНадія Таран
«Як заповниться вулик, всі рамочки медом – аж тоді качають. А раніше – ні, бо бояться, щоб мед не був молодим, щоб не заграв. Якщо чистий соняшник – то мед буде жовтий-жовтий, як сонечко. Якщо різнотрав’я – колір трохи інакший… Я 45 років працюю тут і в мене клієнтів завжди – повно. Зараз привезли соняшниковий. На базарі такого нема – там набагато дорожче», – розказала Надія.
У цьому сезоні з лісової пасіки отримали 2,8 тонни меду. Сезон викачування практично скінчився. Ймовірно, бджоли ще встигнуть зібрати дещицю гречаного, але то залишиться для їхнього підживлення.
Зараз бджоляр Андрій Васильченко потроху готує пасіку до перевезення на місце зимівлі. А ще – очікує на закінчення війни. Тоді, сподівається, його син відслужить у війську й повернеться додому, аби продовжити справу династії.
