Важливо презентувати українське мистецтво без російського напилення ‒ ідея проєкту «Ми і світ»

ЛЬВІВ ‒ Розповісти світові про українську культуру ‒ це теж боротьба, але на культурному фронті, тому у Львові започаткували мистецький проєкт «Ми і світ», зазначають організатори. Головна мета цієї культурної місії, власне, і є промоція українського мистецтва у світі. З сучасною творчістю українських художників познайомляться від Мельбурна до Лондона, від Парижа і до Чикаго.

Ця культурна дипломатія є ще й благодійною акцією.

У світі презентують мистецтво сучасних українських художників, яке створене у цьому році. Це – графіка, кераміка, живопис як молодих митців, які лише починають творити, так і відомих. У понад ста роботах, які сьогодні презентують в закордонних арт-галереях, не домінує синьо-жовтий колір. У них закладені смисли, за якими європейські глядачі відчитують тему війни в Україні, біль, жертовність українців, тобто не плакатно подано, а завуальовано, пояснюють організатори.

«Українська ідентичність серед сучасного мистецтв затирається із російською ідентичністю. Багато художників із Росії, які підтримують Україну, але вони мають російські паспорти, себе умовно завуальовують, що це наше мистецтво, мовляв, спільне. Такий прецедент ми мали в Німеччині, коли німці назвали художників із Росії, що вони мають стосунок до України. Тому нам дуже важливо презентувати українське мистецтво без російського напилення і завуалювань. У Німеччині нам надали галерею на три тижні, а продовжили виставку українських митців до кінця серпня. Це у Берліні. і це космос! Бо кожен день у цій галереї коштує гроші, а нам надали зали безкоштовно. У Женеві ми маємо можливість на три дні оплатити галерею, але відчуваю, що домовляємось на короткий термін, а вони продовжать експозицію безкоштовно», ‒ говорить Радіо Свобода Христина Береговська, авторка і кураторка мистецького проєкту «Ми і світ».

Вперше роботи сучасних українських художників експонували в Італії, у Римі в галереї «Umberto Mastroianni» («Умберто Мастроянні»), яка розташована неподалік Ватикану. Виставка «За що?» – це 75 творів живопису, скульптури, графіки, кераміки українських митців.

«Галерея існує 250 років і спеціалізується на промоції сучасного мистецтва різних країн в Італії. Україна вперше за всі роки презентує там своє мистецтво. Італійці були здивовані, коли ми відправляли їм каталоги, коли побачили рівень українських митців. Директору галереї було дивно, чому посольство України не пропонувало таку виставку, не створювало портфоліо. На відкритті було багато галеристів, і вони запропонували персональні виставки українських митців. Безкоштовно, саме у цій галереї. Вони готові з нами говорити про виставки на 2023-2024 роки. Готові до співпраці. Можливо, це крапля в морі, але без краплі моря не буде», ‒ наголосила Христина Береговська.

Роботи митців на виставках добре продаються. Половину суми отримує художник, а половина скеровується на благодійність. Зокрема, за вже зароблені гроші вдасться зробити протезування постраждалим від війни українцям, кажуть організатори. А також кошти нададуть на освітні стипендії для двох військовослужбовців, які сьогодні воюють на передовій, а планують вступити на магістерку на платній основі. Три жительки з Маріуполя, Гостомеля, Миколаївської області втратили внаслідок ракетних обстрілів Росії житло. Молоді люди вступають в Академію мистецтв у Львові. Троє зараз пильнують у лікарні в Дніпрі своїх батьків, які постраждали від війни. Дівчата з грошей із продажу творів художників отримають стипендії. Таким чином митці допомагають майбутнім митцям.

«Ми почали маленький проєкт із Львівщини. І, сподіваюсь, він переросте у системний. Бо Київ не може ще на повну працювати, тому ми вирішили працювати зі Львова. Промоція – це дуже важливо, але водночас дбаємо про комерційну складову. Роботи на виставках добре реалізовуються. Ми не збираємо на військову амуніцію, можемо дати гроші на протезування конкретної людини. Європейців цікавлять такі теми, як жінки і діти у час війни, розстріляна Росією культурна спадщина України. Вони добре знають зі звіту ООН, скільки знищено Росією музеїв, що відбулось у Харкові, Маріуполі, Чернігові. Їм важливо, як ми охороняємо свою спадщину у час війни і як вкладаємо в освіту. Світ ґратулює, що ми підтримуємо художників», ‒ говорить кураторка проєкту.

Проєкт «Ми і світ» уже був представлений у Відні і Парижі, попереду – виставки у Празі, Брно, Чикаго, Торонто, вдруге у Парижі. Тривають переговори з австралійськими галеристами. Виставка у кожній країні має іншу назву і, відповідно, презентують різні твори. У Парижі тема ‒ «Біла ворона», в Австралії ‒ «Міґрант», в Італії ‒ «За що?». Кожна галерея обирає роботи митців самостійно з того портфоліо, яке отримують.

Пережита війна у мистецтві

Роботи львівської керамістки Ірини Марко були відібрані європейцями для презентації у рамках проєкту.

«Одна робота «Втеча» народилася до війни. По спіралі розвернута внутрішня енергія, зима, відобразилось підсвідомо. Друга робота створена з маленьких шматочків глини «Універсальне дерево», соняхи і тополі з півдня України, має багатий асоціативний ряд. Було зроблено з багатьох шматочків глини, це як енергія багатьох людей, яка відродиться, відтвориться і знову відновиться українське дерево. Україна ‒ країна духу і сонця. І соняхи є нашим символом. Такі виставки – це серйозний крок відкрити українську націю, потенціал. І у час війни це мотивація для мене творити», ‒ говорить мисткиня Ірина Марко.

Ірина Марко 22 дні жила в російській окупації і дуже глибоко відчула біль війни. За день до повномасштабного вторгнення Росії помер її батько, і жінка поїхала зі Львова у рідний Токмак Запорізької області. Новина про те, що російська війська бомблять Київ застала її у потягу. 24 лютого вона поховала батька і до 19 березня з хворою мамою не могла з міста евакуюватись.

«Ми коли повертались із цвинтаря 24 лютого, то за нами вже їхали російські танки. Основна колона у Токмак зайшла 25 лютого. У цей день у місті ще були відкриті кав’ярні. Раптом проїжджає машина з гучномовцем, що йде ворожа колона. Я була в місті, і на моїх очах зайшла величезна колона. Кожен день бачила таку велику кількість зброї, колон, машин, військових, які безкінечно йшли, йшли з Криму. У Токмаку вивантажувались і їхали далі. На даху були снайпери, вбивали молодих хлопців, які просто по руху їм не подобались. У нас були бої, до 8 березня не було світла, газу і води. Летіли ракети, вибухи, але нас минуло. Містом гуляли озброєні російські військові. Вони ходили групами і зі зброєю.

Евакуюватись не можна було, не випускали з міста до 15 березня. Потім почали їхати маріупольці, і ми сіли з мамою у різні машини. Маріупольці зупинялись у Токмаку, могли нарешті поїсти, помитись тут і рушали в Запоріжжя. Мене з львівською пропискою врятувало те, що ми були з маріупольцями, які пройшли фільтрацію. Тому нас не перевіряли більше на блокпостах. Чоловіків роздягали. Стріляли по колонах машин. Дорогою в Запоріжжя було багато підірваних машин, зірвані дитячі кріселка. Я тоді відчула таку злобу, що на моїй землі окупанти», ‒ розповідає Ірина Марко про пережите.

Мисткиня вкладає багато смислів війни, болю у свої роботи. І хоче, щоб їх могли побачити у світі, щоб зрозуміли, який глибокий біль і страждання сьогодні переживають українці.