Доступність посилання

ТОП новини

Голодомор 1932-33 років охоплював понад 22 мільйони людей – Марочко


Голодомор 1932-33 років охоплював територію з понад 22 мільйонами населення
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:31:06 0:00
Київ – В Україні вшановують 80-і роковини Голодомору 32-33 років. У всьому світі згадують про цю подію. Голодомор охопив територію, на якій проживало 22,2 мільйона людей. Середня смертність коливалася на рівні 30%. Це вказує, що від голоду померло щонайменше 7 мільйонів людей, стверджує голова Асоціації дослідників голодоморів в Україні Василя Марочка.

Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:19:59 0:00
ЗАВАНТАЖИТИ

– Пане професоре, чи зійшлися науковці з України і закордонні науковці на якійсь цифрі? Скільки людей загинуло від голоду, організованого Сталіним у 32-33 роках?

Я кілька років вже працюю над встановленням території Голодомору
– 20 листопада в Київському національному університеті імені Шевченка відбулася міжнародна наукова конференція, на яку були запрошені провідні дослідники з Канади, Великобританії, Росії та України. Був представлений науково-дослідний проект Гарвардського університету, над яким працює відомий демограф Олег Валовина, який запропонував свої останні дослідження стосовно встановлення кількості жертв Голодомору. Вони оперували даними переписів 1926 і 1937 років, а також деякими проміжними джерелами із особистих фондів відомих дослідників 30-х років – демографів та медиків. Однак, та методика, ті дані, які викладені у цьому проекті – це лише гіпотеза або наближення до встановлення остаточної кількості жертв Голодомору, якщо це взагалі можливо. Вони називають цифру 4,9 та 5,5 мільйона. За першим проектом – 4,9, із яких 600 тисяч – ненароджені. Звичайно, враховують природній рух від 1926 до 1931 років, і катастрофічний спад або відсутність природного приросту населення у другій половині 1932-го та особливо 1933 року. Щоправда, вони беруть кінцеву межу 1934 рік. Можна, правда, додати і 1935 рік, тому ця цифра у них дещо коливається в межі статистичної похибки.

Я запропонував свою систему підрахунків. Я кілька років вже працюю над встановленням території Голодомору, тобто тих районів, які фіксуються у джерелах 32-33 років, кількість населення цих районів, на яких відбувалася ця страхітлива трагедія. Я встановив, що територія Голодомору охопила 22,2 мільйона осіб. Це не означає, що вони померли, це територія, де зареєстровані факти Голодомору: виморення голодом, терор голодом, наявність канібалізму та інших соціальних аномалій, інтенсивність смерті в сім’ї, в селі, в сільській раді та в районі по відповідній відсотковій шкалі.

– Те, про що Ви говорите опирається на вивчення документів. Яких саме?

Маючи кількість населення у кожному з районів і факти Голодомору по селах, я вийшов на цифру 22,2 мільйона. Маємо десятки районів, зокрема, Уманський, Калинівський на Вінниччині, у яких смертність коливалася в межах 50-70%
– Я користуюся матеріалами перепису населення 1926 року, але не попередніми даними перепису населення, а розробленим відомим у 20-х роках статистом Арсеном Хоменком. Він встановив національний склад сільських рад та сіл в УСРР. Також я користувався, невідомими досі демографам, матеріалами демографічної комісії Кості Воблого. Це академік, відомий статист, який займався цими питаннями. Також я меншою мірою користувався переписом 1937 року, але я використав доповідні записки ГПУ (Державного політичного управління - ред.) про кількість районів, у яких зафіксовані факти Голодомору 32-33 років. Я використовував і матеріали Центральної лікувальної комісії Наркомату охорони здоров’я УСРР і статистичними довідниками, які були опубліковані в 1933 році, але із станом населення на січень 1932 року.

Для мене було найважливішим виявити перелік районів у межах семи областей, які були на той час, бо УСРР, а також і Автономної МолдавськоїРеспубліки, яка була в складі УСРР, там всі 14 районів були охоплені Голодомором як у 1932, так і впродовж 1933 року. Відтак, маючи кількість населення у кожному з районів і факти Голодомору по селах у кожному з районів, я вийшов на цифру 22,2 мільйона. А далі, спираючись на зазначені джерела, де конкретно була зафіксована смертність у багатьох доповідних записках на рівні 25–30% смертності порайонної, а також за моїми підрахунками смертність із 292 районів, які я обстежив, не була меншою від 30%, ми виходимо на цифру щонайменше 7 мільйонів.

Якщо ще врахувати 6 місяців 1932 року від січня до червня, де було 129 районів охоплених Голодомором і це цифра абсолютна, але не вичерпна. Вона фігурує у доповідних записках Власа Чубаря і Григорія Петровського до Йосипа Сталіна. Маючи перелік цих районів, і коли я подивився на кількість населення у кожному з районів, то ми мали територію за перше півріччя 1932 року, на якій жили 8, 8 мільйона. Щоправда, смертність коливалася тут у межах 10%, бо ще були якісь запаси продовольства на першу половину 1932 року.

Демографи не заперечували на підставі своїх даних про те, що смертність 35% цілком обґрунтована цифра. Хоча ми маємо десятки районів, зокрема, Уманський, Калинівський на Вінниччині, у яких смертність коливалася в межах 50-70%.

І це не остаточні цифри. І це не тому, що я так хочу говорити, щоб збільшити відсоток смертності жертв Голодомору. Ці показники фіксує Наркомат охорони здоров’я УСРР, а вони мали доступ до українських сіл і бачили на власні очі, бо займалися госпіталізацією абсолютно виснажених людей, що смертність була жахливою. І вони кажуть, що цифри треба в два-три рази збільшити.

Ця інформація фігурує у 1933 році і цього не заперечує і очільник ГПУ УСРР Кацнельсон, Карлсон, які підписували ці записки і надсилали керівнику ГПУ Балицькому. Вони теж пишуть, що можна збільшити на 20–30%, що ЗАГСи відмовились реєструвати смертність. Тож, якщо сільські ради перестали фіксувати смертність і ЗАГСи, то демографам не варто покладатися лише на книги реєстрації смерті. Досвідчені демографи це визнають, вони мають копії порайонної смертності, фрагментні щоправда, які зберігалися в російських архівах.

– Пане професор, якщо позначити географічно ту територію, на якій люди помирали від голоду? Це буде фактично вся Україна, крім Західного регіону і Криму?

На Дніпропетровщині 51 район, із них 49 охоплено Голодомором. Це близько 3 мільйонів людей. Харківщина – 3,2 мільйона, Одещина – 2,2. Для того, щоб говорити про геноцид, достатньо 1,5 мільйона населення, знищеного у такий жорстокий спосіб
– Тоді це було 7 областей, а сьогоднішні 17 областей. Станом на 1932 рік, у лютому були створені області, спочатку 5, а згодом Чернігівська і Донецька упродовж липня і осені. Сім областей 1932 року. У мене є і обласний рівень території Голодомору. Скажімо, на Дніпропетровщині 51 район, із них 49 охоплено Голодомором. Це близько 3 мільйонів людей. Харківщина – 3,2 мільйона, Одещина – 2,2.

Якщо говорити по смертності, то ми виходимо на зовсім інші цифри. Хоча для мене не є важливим 5, 7 чи 10. Для науки – так. Але для того, щоб говорити про геноцид, достатньо 1,5 мільйона мирного населення, знищеного у такий жорстокий спосіб. Це, щоправда, вже правова площина. А для науки ми маємо хоча б наблизитися до більш-менш об’єктивної цифри, хоча остаточно ми ніколи цього не досягнемо.

– Пане професоре, попри закон в Україні є люди і навіть народні депутати, які стоять на тій позиції, що не можна називати Голодомор в Україні геноцидом, що це було спричинено природними факторами і що від голоду страждали люди не лише в Україні, а й люди, які жили на території Росії, Казахстану чи Білорусі.

Чому Росія не визнає Голодомору? Це можливо пов’язано із політичним керівництвом
– Про що можна говорити з тими людьми, які заперечують факт Голодомору як геноциду. Якщо це в Україні, то вони порушують закон. Ми маємо закон від 22 листопада 2006 року, який свідчить про те, що Голодомор в Україні 1932–1933 років був геноцидом. Перша стаття закону якраз це підкреслює. Але, на жаль, це не єдиний закон, який у нас порушується. Тому я на це дивлюся не без якогось відчаю.

У Російській Федерації сьогодні немає жодного закону про бодай політичну оцінку, не кажучи вже про юридичну, Голодомору на території Кубані, Поволжя, частини Казахстану. Росіяни опублікували тритомник документів про голод 29-34 років. Коли уважно його вивчати, а також співставляти із тими документами, які довелося мені виявити і в архівах Росії та України, то упродовж 9 місяців на території Російської федерації факти Голодомору, а не голоду, як підкреслюють російські історики, були зафіксовані на Кубані і на Поволжі. На території центральної області голоду не було. Він з’являється у другій половині 1932 року. Але порівняно з Кубанню та Поволжям його можна назвати голодуванням. Чому Росія не визнає Голодомору? Це можливо пов’язано із політичним керівництвом, із тим спадком, який отримала Росія від СРСР. Прикро, що на сьогодні немає політичної та правової оцінки і я думаю, що найближчим часом не буде.

– Чому Ви, як провідний науковець, дослідник Голодомору вважаєте, що це був геноцид?

Коли ми готували закон 2006 року, там десятки кілограм доказової бази. Був запроваджений режим свідомого позбавлення мільйонів селян продовольства
– Тому що ті 80 постанов ЦК КП(б)У та Раднаркому УСРР, а також постанови, які були видані Раднаркомом СРСР і ЦК ВКП(б) і підписані особисто Лазарем Кагановичем, В’ячеславом Молотовим та Йосипом Сталіним, режим «чорних дощок», заборона продажу залізничних квитків та інші документи свідчать про наявність ознак, які підпадають під конвенцію 1948 року про створення умов несумісних із життям.

Переконати мільйони слухачів у тому, що це геноцид я не ставлю собі за мету. Бо коли ми готували закон 2006 року, там десятки кілограм доказової бази – все це було у свій час розміщено на сайті адміністрації президента за часів Віктора Ющенка. Сьогодні цієї інформації там немає.

Навіть режим «чорних дощок», який був застосований на початку грудня 1932 року, тобто повна соціальна ізоляція сіл, створення таких собі сталінських резервацій, з яких вивозили все продовольство, коли забороняли в ці села, а це села 82 районів, де був запроваджений цей режим, тобто режим свідомого позбавляв мільйонів селян продовольства.

І коли кажуть, що не було спрямування антиукраїнського, а наші колеги з Росії вимагають показати їм наказ від Сталіна – «Знищити українство», то я кажу, що достатньо почитати листування Йосипа Сталіна, В’ячеслава Молотова і Лазаря Кагановича від червня 1932 року до серпня, коли Йосип Сталін лікувався в Сочі.

У листах немає жодної політологічної оцінки – «Радянська Україна» чи «більшовики», натомість «українці», «українцям дали більше ніж треба, годі», «Україну можемо втратити», «українські демобілізатори» – так він називав політику хлібозаготівель першої половини 1932 року, коли все ж таки керівництво ще намагалось уникнути тих хлібозаготівельних планів, тобто скрізь цей національний сегмент присутній.

Більше того, у 1931 році Сталін, впроваджуючи метод хлібозаготівель, використовує термін «українські методи хлібозаготівель». І ці методи не підпадають для застосування на території Закавказзя та Північного Кавказу, а також не можна його використовувати в не зернових районах. Такі методи притаманні лише Україні». Це, по суті, політика позбавлення мільйонів селян продовольства.

– Дуже часто, коли люди реагують навіть у соціальних мережах на цю тему, то вони кажуть, що українці поплатилися за свою пасивність і невміння захищатися. Що Ви відповісте як історик на таку тезу?

Українські селяни у 28-29 роках, як наслідок застосування надзвичайних методів хлібозаготівель, взялися за зброю. Це була збройна сутичка. По всій Україні їх було півтори тисячі
Радянський Союз стверджував, що нікого голоду немає. Вони мерли прямо на полях
– Захищалися як могли. У 29-30 роках українські селяни, які зазнали генеральної репетиції голодом у 28-29 роках, як наслідок застосування надзвичайних методів хлібозаготівель, взялися за зброю.

Вони виступали і проти колективізації і проти політики розкуркулення, тобто проти політики конфіскації, реквізиції, позбавлення засобів існування. Вся Вінниччина була захоплена повстанськими загонами до 500 осіб і це була збройна сутичка. По всій Україні їх було півтори тисячі. Навіть 16 квітня 1932 року продовжувалась ця акція. Але селяни масово виходили, повертали майно, громили сільські ради, розбирали колгоспні комори, повертали хліб та худобу, яка була примусово усуспільнена свого часу.

І Йосип Сталін пише Станіславу Косіору: «Невже в Україні немає радянської влади?», що сільські ради повністю розгромлені і висновок: «Куди дивиться ГПУ?». Не куди дивиться керівництво, чому воно не відмовилося від хлібозаготівель, не дбає про селян, а куди дивиться ГПУ! Тобто чому воно не вчинює карально-репресивні акції.

Йосип Сталін міг у червні 1932 року, коли до нього звернувся Влас Чубар і Григорій Петровський, відмовитися від хлібозаготівель. Така можливість була і у червні 1932 року, коли заступник наркома землеробства СРСР Маркевич запропонував нову систему хлібозаготівель, тобто фіксовані норми здачі для колгоспів, для селянського сектору після чого ніякі хлібозаготівельні комісії не мали права вилучати ніякий хліб. Залишкові норми були орієнтовані ним на мінімальні норми хлібозабезпечення за зразком 30-х років, причому апогею НЕПу – це 14 пудів на особу за рік. 40 пудів – на голову худоби, 20 – на дрібну худобу. І хліба було достатньо, навіть з того мінімального врожаю в 1932 році. Тим більше, що світ знав і готовий був надати допомогу, бо такі звернення були.

Але Радянський Союз стверджував, що нікого голоду немає, що це все вигадки. Скажімо, на кілька мільйонів тонн можна було завести хліба і забезпечити як і карткову систему, так і громадське харчування колгоспників на рівні необхідної кількості калорій. На одного працюючого, щоб він відтворював енергетичні сили і норми виробітку, треба було 4,5 тисячі кілокалорій, а мав 350. У 10 разів менше. Про яку продуктивність може йти мова? Тому вони мерли прямо на полях.

– Для тих, хто ще сумнівається, що голод 32-33 років був геноцидом, послухайте й подивіться спогади свідків Голодомору на нашому сайті. Василю Івановичу, розкажіть про своє особисте дослідження, енциклопедію Голодомору?

– На сьогодні в Україні про Голодомор опубліковано статті, захищено дисертації, монографії, збірники документів, які налічують 18 тисяч одиниць. Ця тема невичерпна. Ця територія Голодомору пройшла через душу нації і на жаль її поки не може залишити.

Я розпочав рік тому безпосереднє написання енциклопедії , а перед цим 2 роки я працював над формуванням словника, тобто переліку термінів, які мали б бути висвітлені в енциклопедії. Я завершив на сьогодні статтю на літеру «М». Тобто від «А» до «М» на сьогодні вже написано текстів і це понад 500 сторінок, більше ніж 400 статей.

Різні статті, які стосуються «голодоморівського їдла» – це термін, який з’являється в документах, тобто їжа, виготовлена з різних сурогатів.

– Я з Поділля і знаю слово «їдло» з дитинства.

– Так. Там різні «марципаники», «баланда», «ріхтерка», які з’явилися в ті часи, там можливо з півсотні таких оригінальних назв, вони представлені в енциклопедії. Персоналії руху опору, тобто тих селян, які відверто говорили про те, щоб не виконувати плани хлібозаготівлі, уникали їх.

Це архіви СБУ, тобто рішення Трійок про їх засудження за антирадянську агітацію та виступи проти хлібозаготівель, кваліфікація їх, як контрреволюційні елементи і засудження на 3, 5, 10 років ув’язнення. Для більш активних – розстріл. Цим займалися польові суди, тобто комісії про остаточне затвердження смертного вироку і очолював цю комісію Станіслав Косіор і до складу якої входив Станіслав Реденс, очільник ГПУ.

Там багато прізвищ жертв Голодомору, наприклад, особи, яка померла на території Сталінського району міста Києва. І інших осіб, які помирали від чого і в якому віці. Там представлені й історики, які досліджували і висловлювали свою позицію – як писали, так вони там і є, не уникаючи х концептуальних позицій. Щоб це було для наступних поколінь як урок.

Там представлені польські, німецькі, японські, італійські дипломати, які висвітлювали події, розповідали своїм урядам, а ті мовчали. Уряди, які були у змові з Радянським Союзом для того, щоб мати якусь вигоду чи торгово-економічні стосунки з ними. Позаяк займалися не лише державні. А й комерційні структури: і торгівлею хлібом, а більшою мірою сировиною. А також багато постанов, книг. Вона навіть не може вичерпатись.

Пишу я поки що сам, але сподіваюся, що можливо хтось і долучиться. Минулої суботи відбувся наш 11-й з’їзд Асоціації дослідників голодоморів. Я запропонував нашим обласним осередкам, аби вони розпочали хоча б із обласних енциклопедій. Нехай там буде 300-400 сторінок, але ми маємо це зробити, тому що український Інститут національної пам’яті не переймається, мало того що не досліджують, так іще й заважають, висловлюючи свою антиукраїнську позицію, що це не геноцид, що не треба вживати термін «геноцид», що міжнародне визнання Голодомору геноцидом – це замовлення ЦРУ. І це говорять керівники Національного Інституту пам’яті...

– Хто таке говорив, пан Солдатенко?

– На конференції, яка відбулася вчора, Валерій Солдатенко, директор Інституту національної пам’яті, говорив, що не треба досліджувати канібалізм і всі ці соціальні аномалії, причини, геноцид, не треба політизувати Голодомор. Зате він пропонував вивчати рівень прілості зерна, біологічну структуру клітковини зернових культур…

Я навіть не повірив, що це взагалі можна обговорювати. І як не політизувати Голодомор, коли він є наслідком політики. Як же тоді вивчати, не політизуючи? Він застерігав не політизувати, тому це означає, не висвітлювати злочини Комуністичної партії?!

– Якщо людина в чомусь переконана, то справді її важко в чомусь звернути з її шляху. Радіо Свобода бажає Вам закінчити почате і щоб у Вас були ті, хто Вам допомагає зараз і ті, хто продовжуватимуть Вашу справу.

– Я сподіваюся, що на червень 2014 року буде завершена текстова частина. А далі будемо шукати підтримки для друку.
  • Зображення 16x9

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG