Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 18:13

Як «ватники» користуються радянськими казками


Політична карикатура Сергія Йолкіна

Політична карикатура Сергія Йолкіна

Опонувати «ватнику» – все одно, що в архіві КДБ розповідати Путіну про реальну історію радянських репресій

Рубрика «Точка зору»

Більше ніж 20 років я вивчаю цензуру і пропаганду. Я народився в ті радянські часи, коли всі люди читали газету «Правда», дивилися центральне телебачення СРСР, а за Радіо Свобода або «Голос Америки» могли потрапити за ґрати. Цензуру тоді здійснював Головліт – сувора контора з похмурими дядьками й тітками в окулярах з товстими лінзами. Вони за багато років роботи вже виробили певний стиль: тільки погляд крізь лінзи навіював на авторів страх. Пропаганда в умовах цензури процвітала, як клумби під кремлівськими стінами. «Ватники», прихильники путінської політики, що ностальгують за Радянським Союзом – звідти, вони як динозаври, продовжують жити по-радянськи, навіть не підозрюючи, що можна інакше.

Якщо узагальнювати образ «ватника», то він складається з передовиць газети «Правда», репортажів радянського телебачення про те, як «в Америці темношкірих лінчують», численних портретів Сталіна і Леніна, бадьорих радянських пісень і маршів, постійних обіцянок ось-ось приходу світлого майбутнього. Однакових «ватників» не буває: одні хотіли б повернутися в 30-і роки, щоб «жодна гнида не могла пискнути» проти нашого дорогого і улюбленого товариша Путі..., тобто, Сталіна. Інші хотіли б знову потрапити до брежнєвських роздольних часів, коли можна було обійняти яку-небудь незначну посаду, а потім просуватися вперед – до тієї самої годівниці, яка дозволяла небідно жити. Здається, тоді, у брежнєвські часи, з'явився такий дивний підвид начальників – прибиральниці, які завжди на всіх кричать.​

Мозок «ватників» – складна конструкція. Начебто у них там теж мають бути звивини, що відповідають за пам'ять, за логіку, за доцільність вчинків, за знання, нарешті. Пишу, наприклад, статтю про боротьбу з корупцією в Грузії, як від неї позбулися, як обрубали всі нитки, що зв'язують суспільство з чиновниками-корупціонерами. «Ватники» відповідають: спочатку найпростіше – брешеш. Потім починають вигадувати відмовки. Таке відчуття, що вони щиро люблять корупцію, без якої просто не бачать сенсу життя. Як народилося в зоопарку вовченя – воно ніколи не зможе жити самостійно, його ніхто не вчив полювати.

Замість відсутніх звивин у ватників є інші, які заповнюють порожнечу. Частина мозку відповідає за історичні «факти». Цю порожнечу заповнювали в радянський час, заповнюють досі. Там знаходиться антологія радянських міфів про всілякі війни, в яких Росія здобувала численні перемоги – від знищення китайської імперії в I тисячолітті до нашої ери до непереможної російської зброї зараз. У цій порожнечі численні герої, здебільшого невідомі, здійснювали неймовірні подвиги. Найважливіша частина цієї порожнечі – «миротворча» місія російського народу, а всі країни, з якими СРСР воював, нападали самі, починаючи з Польщі та Фінляндії, закінчуючи Афганістаном, Грузією та Україною.

Ще один сегмент порожнечі – велич Росії. Оскільки особливої величі російські президенти за 24 роки не додали, то «ватники» користуються радянськими казками. Наприклад, про те, що більшість винаходів у всіх галузях здійснені руськими людьми, без уточнення відкриття або із згадкою легенд, вигаданих авторами радянських підручників. Перше радіо, перший паровоз, перший літак, трактор, електрика – мало що вигадали руські вчені, які незаслужено не отримали за це Нобелівські премії. У ту ж категорію входять міфи про непереможну російську зброю. Будь-які спроби переконувати, що автомат Калашникова створений Хуго Шмайсером, приймаються в штики. Недавня історія з публікацією документів прокурорських перевірок щодо «подвигу 28 панфіловців» виявилася страшнішою за атомну бомбу – подвигу не було. Подібних «подвигів» радянськими пропагандистами була вигадана величезна кількість.

Ще одна суттєва порожнеча в свідомості «ватників» – економічний добробут Росії. Вони не вірять жодним офіційними статистичними відомостям, російським насамперед. Вони вірять винятково своїм відчуттям, не підтвердженим нічим, крім свого бажання. Оскільки більшість «ватників» ніколи не були за кордоном, то вони переконані в досконалості російської техніки і технологій апріорі. Нещодавно, наприклад, на виставці досягнень молодих конструкторів Путіну показали літаючу сокиру. А тепер спробуйте з'ясувати у «ватника» доцільність і необхідність цього винаходу: він буде з піною біля рота щось говорити, і головний аргумент припасе в кінці – «зате ні в кого цього немає».

Опонувати «ватнику» – все одно, що в архіві КДБ розповідати Путіну про реальну історію радянських репресій – він буде смикатися, покриватися плямами, пітніти і шипіти. Або Лаврову читати вголос Статут ООН і просити його прокоментувати, особливо в частині непорушності визнаних світовою спільнотою державних кордонів. Відповідь Лаврова, як і мукання, сопіння і надмірна пітливість видасть в ньому звичайного середньостатистичного «ватника». Ще один класичний «ватник» – Дмитро Рогозін. Зараз він – віце-прем'єр, а коли був звичайним націоналістом з фашистськими поглядами, в ньому народився справжній російський «ватник». Пам'ятаєте рекламний ролик його партії «Батьківщина», в якому три незвично тверезих представника російського народу питають тих, хто «понаїхав», чому вони кидають кавунові шкірки, на яких ковзалися руські люди? Через роки саме ті, хто «понаїхав», стали вичищати вулиці російських міст від сміття, яке розкидало корінне населення.​

«Ватники» в іпостасі захисника національних цінностей – це «ватники» вищої ідеологічної категорії. Вони переконані, що Ісус – руський, всі апостоли – руські, Марія – само собою, швидше за все, з Вологди. Такий «ватник» може годинами розповідати, що всі континенти раніше населяли руські, вони будували Мачу-Пікчу, єгипетські піраміди, вирубували бовдурів на острові Пасха і навіть навчили китайців робити папір. Ця категорія «ватників» не пробивається нічим, вони витривалі в суперечці, переконані, що на місці Грузії була Горус, тобто, Гірська Русія. Вони не знають мов, вважають, що російська мова – слов'янська, від якої утворилися українська і білоруська, і називають болгарську – зіпсованою російською. Інших слов'ян – поляків і чехів – обзивають «пшеками».

Нарешті, «ватник» – великий знавець геополітики. Значна частина «ватників» ніколи не виїжджала за межі своєї області і навіть району, лише деякі відвідували узбережжя Абхазії чи Криму. Але їх пізнанням в геополітиці міг би позаздрити і Збігнєв Бжезінський, і Генрі Кіссенджер. Такі «ватники» точно знають, що в цей момент думає Барак Обама і можуть докладно пояснити, чому Меркель боїться Путіна. Це – найбільша порожнеча в мозку «ватника», в якій гуляє сильний протяг, здатний розганяти будь-яку геополітичну гру і піднімати її на таку орбіту, з якої видно, як Кремль якщо не зараз, то дуже скоро стане володарем всього світу.​

Якщо у вас є бажання щось обговорювати з «ватниками» і намагатися їм щось розтлумачити, то приготуйтеся до того, що вони швидко перейдуть на мат і на будь-який ваш випад і пропозицію ознайомитися з документом або переглянути відео вони будуть матюкатися все відчайдушніше і відчайдушніше. Це – явна ознака того, що вони втрачають самовладання, але здаватися не збираються. В принципі, «ватник» – вибагливий, всеїдний, готовий матом говорити навіть з доктором наук, хоч з жінкою, оскільки «ватник» народжений для того, щоб всі знали – він завжди у всьому правий, навіть якщо нічого ніколи не читав і не бачив.

Олег Панфілов – професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

Думки, викладені у рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»

  • 16x9 Image

    Олег Панфілов

    Олег Панфілов – професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG