Жоден з лідерів у Європі не правив так довго. І Олександр Лукашенко, як очікується, продовжить своє президентство на ще п’ять років після президентських виборів 11 жовтня. Навряд чи голосування буде вільним чи справедливим, але після 21 року при владі домінування Лукашенка є таким явним, що він, ймовірно, виграв би вибори все одно – навіть коли б вони були справді чесними.
Можливо, на Заході президента Олександра Лукашенка зневажають, а Росія його терпить, зціпивши зуби, однак його авторитарний режим, як виглядає, є міцним і він планує перемогти на виборах 11 жовтня.
Пробувши вже понад 21 рік при владі, 61-річний колишній директор радянського радгоспу використовує суміш хитрості та брутальної сили для утримання своєї влади в невеликій країні, що затиснута між Заходом та Сходом.
Від моменту приходу до влади в 1994 році, Лукашенко утиснув у повноваженнях парламент, приглушив ЗМІ, змусив політичних опонентів або піти в маргінес, або просто емігрувати з країни.
Офіційні засоби масової інформації змальовують грубуватого з гучним голосом Лукашенка як суворого, але турботливого батька – «Бацьку» – енергійну людину, якій легко і під час поїздок полями та підприємствами, і при збиранні картоплі (бульби, як кажуть білоруси) і навіть на хокейному майданчику.
На зовнішньому фронті Лукашенко вміло маневрує між Заходом та Москвою, яка переважно і була спонсором його радянського типу економіки з тим, аби тримати Білорусь, що межує з трьома членами НАТО та Росією, у своїй орбіті.
Але для значної кількості білорусів Лукашенко уособлює стабільність, як каже Олег Манаєв, один із засновників першої незалежною політичної партії в Білорусі та засновник аналітичного центру – Незалежного інституту соціально-економічних та політичних досліджень.
«Він дав цій більшості деякі речі, певну стабільність навзамін за лояльність, маргіналізуючи водночас по максимуму тих, хто йому протистоїть», – сказав Манаєв в інтерв’ю Радіо Свобода.
Світлана Алексієвич, білоруська письменниця, яка щойно виграла нагороду Нобеля з літератури, дивиться трохи інакше.
«Для людей на селі свобода означає ковбасу. Він вовка з’їв на політиці. Він робить те, що вони (люди) хочуть», – сказала Алексієвич в інтерв’ю німецькому часопису Neue Zuercher Zeitung в 2011 році.
На початку 1990-х років Лукашенко заявляв про боротьбу з корупцією, злочинністю та обіцяв робочі місця. Він відмовився від так званої «шокової терапії» – пакету реформ, який пропагував Захід для підйому занепалих комуністичних економік, але якому опиралась більшість людей в колишніх радянських республіках.
У той сам час він вправно почав прибирати своїх опонентів. Лукашенка звинувачують у зникненні чотирьох критиків його режиму в 1999-2000 роках.
Економічна модель Лукашенка
До певної міри економічна модель Лукашенка спрацювала.
Між 2001 та 2011 роками білоруська економіка була на підйомі, зростаючи щороку в середньому на вісім відсотків. Це зростання усунуло проблему загального зубожіння, і дані Світового банку вказували на зменшення кількості людей за межею бідності з 30 відсотків у 2002 році до приблизно 11 відсотків у 2006-му. А в 2010 році ця кількість зменшилась удвічі – до 5,2 відсотка.
Але від початку глобальної економічної кризи в 2008-09 роках білоруська економіка зазнала значного спаду і Світовий банк передбачає падіння в цьому і в наступному роках. Нижчі ціни на нафту також загрожують головній статті доходів – нафтопереробці та перепродажу російської нафти Білоруссю.
Росія – ключовий ринок для Білорусі – постала перед власними економічними негараздами через падіння світових цін на енергоносії та західні санкції через політику Кремля щодо України. Білорусь переважно постачає Росії вантажівки, трактори, продукцію машинобудування та продукти харчування.
Незмінний Олександр Лукашенко
Незмінний Олександр Лукашенко (фотогалерея)
Незважаючи не невтішні економічні новини, Лукашенко продовжує користуватися сильної підтримкою, згідно соціологічних опитувань.
Частково це пояснюється здатністю Лукашенка переводити стрілки за економічні негаразди на інших. У грудні минулого року він здійснив одну з найбільших урядових перестановок останніх п’яти років, звільнивши прем’єр-міністра, голову Центробанку та низку інших чільних урядовців.
Гра на страхах
Офіційні ЗМІ – включно з газетою «Советская Белоруссия», якою володіє президентська адміністрація, – невпинно змальовують Лукашенка в позитивних тонах.
Та ж невелика кількість незалежних ЗМІ, які є в Білоусі, потрапляють під пресинг влади, включно з тиском із боку спецслужби, яка все ще має радянську назву – КДБ.
Напередодні президентських виборів влада посилила тиск на незалежних журналістів, які хочуть обійти офіційну цензуру, ведучи мовлення з-за кордону, включно з телеканалом «Белсат».
Цього року 28 журналістів були оштрафовані – в деяких випадках після допитів КДБ.
«Ми руйнуємо міфи офіційної білоруської пропаганди і це особливо небезпечно для влади в цей виборчий рік», – каже журналістка «Белсату» Ольга Чайчіц.
З допомогою державних ЗМІ Лукашенко розпалив страхи населення щодо можливості насильства в Білорусі, яке може перекинутись з Росії, яка зазнала конфлікту в Чечні та бомбових нападів ісламістів. Він створив собі імідж лідера, який гарантує безпеку своєму народові.
Позиції Лукашенка були зміцнені навіть українським Майданом, внаслідок якого президент Віктор Янукович втік з країни в лютому 2014 році.
«Більшість білорусів розглядали Майдан як хаос, розрив соціальної структури і – що більш важливо – загрозу їхній власній безпеці», – пояснює Манаєв.
Побоювання такого безладу створили в Білорусі «справжній попит на стабільність, на тверду руку», каже білоруський політичний експерт Валерій Карбалевич.
Конфлікт у сусідній Україні був також своєрідним даром Лукашенкові. Білоруський лідер виступив у ролі господаря мирних переговорів, на які прибули лідери України, Франції, Німеччини та Росії. Це дало йому можливість змалювати себе в ролі державного мужа.
Відлига із Заходом
Лукашенко відмовився стати на чийсь бік в українській кризі, що знову продемонструвало його здатність до балансування між Європою та Росією Володимира Путіна.
Російська агресія в Україні дала можливість Лукашенку набрати балів всередині країни та в очах Заходу за рахунок Путіна, надто ж коли Лукашенко заявив, що білоруси будуть захищати кожен клаптик своєї землі, якщо зазнають нападу.
Лукашенко сказав 7 жовтня, що Білорусь «не потребує» російської авіабази, яку Кремль хотів би розмістити в Білорусі. Сталося це лише кількома днями після протестів у Мінську, під час яких лунали гасла проти перетворення Білорусі на «васала» Кремля.
Протест проти розміщення російської військової бази у Білорусі
«Росіяни, валіть додому!» – білоруси про розміщення авіабази Росії у Білорусі
Це також допомогло Лукашенкові налагодити зв’язки із Заходом, де багато хто називає білоруського лідера «останнім диктатором Європи».
23 серпня Лукашенко звільнив з-за ґрат шістьох опозиціонерів – цей крок привітали США та Євросоюз.
Серед звільнених був Миколай Статкевич, один із кандидатів у президенти, який відважився кинути виклик Лукашенкові під час виборів 2010 року.
Цей крок Лукашенка не забарився принести результати: двома днями перед виборами агентство «Рейтер», посилаючись на дипломатичні джерела, повідомило, що ЄС планує скасувати санкції проти Білорусі, включно з обмежувальними заходами проти самого Лукашенка, на період в чотири місяці.
Але міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch заявила, що не було значного поліпшення стану з правами людини в Білорусі.
Ініціатива ЄС, яка була започаткована у Празі у 2009 році, не змогла налагодити повноцінну співпрацю ЄС з Мінськом і поліпшити свободу слова, розпочати виборчу реформу та скасувати смертну кару.
«Правда полягає у тому, що Білорусь має поганий стан із правами людини. Білорусь не виконує міжнародні зобов’язання щодо дотримання прав людини і це має змінитися», – каже Рейчел Денбер, заступник голови Human Rights Watch з питань Європи та Середньої Азії.
І в той сам час, як Лукашенко залицяється до Заходу, він не облишив і Росію. Білорусь приєдналася до Євразійського економічного союзу, який є частиною зусиль Путіна, спрямованих на посилення впливу Москви на пострадянських теренах, замість того, щоб погодитись на пропозицію Європейського союзу щодо вільної торгівлі.
Над матеріалом працювали Anthony Wesolowsky та Ростислав Хотин
