Станіслав Федорчук
(Рубрика «Точка зору»)
Резонансні події під Верховною Радою Українв наприкінці літа стали серйозним випробуванням суспільства перед новими викликами. Під час масового мітингу проти ухвалення змін до Конституції пролунав вибух, який забрав життя 4 правоохоронців, чимало з них отримали поранення. Були голосні політичні заяви та коментарі речників МВС і прокуратури, але попри суспільну важливість інформації щодо вибуху, ми й досі позбавлені остаточного висновку про те, що насправді там відбувалося. Більша частина підозрюваних випущена на волю в очікуванні продовження судових дій, але залишається як мінімум 6 українських громадян, які знаходяться в СІЗО.
Через півстоліття події 2013 – 2015 років будуть екранізовані в серіалах та художніх фільмах. Центральним посланням до глядачів стане демонстрація того, в яких жахливих протиправних, політично отруйних умовах жили українські громадяни за часів президента Леоніда Кучми, Віктора Януковича і, можливо, навіть Петра Порошенка. Героями цих фільмів стануть не політики біля трибуни Верховної Ради, а журналісти, такі як Георгій Гонгадзе, не численні, але принципові автори матеріалів-розслідувань про корупцію та злочини; блоґери і громадські активісти, волонтери та добровольці російсько-української війни. Кожен знатиме ціну, заплачену суспільством за можливість жити в країні без авторитарного режиму та зі справедливим незалежним судочинством.
Серед шести затриманих під вартою учасників протесту проти ухвалення змін до Конституції України наприкінці літа 2015 року перебуває Артем Фурманюк – український журналіст, редактор сайту «Protest», активіст Євромайдану і автор численних публікацій, присвячених донецькому кримінальному клану, корумпованим представникам МВС, СБУ та прокуратури.
Важливо, що свою журналістську діяльність він провадив у Донецьку, розміщуючи доволі резонансні розслідування на власному сайті, який функціонує з 2007 року як незалежне мережеве видання.
Частина його авторського матеріалу була передрукована авторами-упорядниками антології «Донецька мафія» й по праву вважається достатньо зваженим довідником з світу донецьких мафіозі. Те, що один з авторів «Донецької мафії» Борис Пенчук отримав 8 років ув’язнення за «наклеп» на сильних світу цього, нехай не вводить в оману. Ці 8 років ув’язнення належать всім авторам «Донецької мафії», як відповідь тодішньої корумпованої влади на спробу дізнатися правду про Донбас та його кримінальних керівників.
Що спонукало Артема Фурманюка прийти до стін Верховної Ради України та стати поруч із представниками доволі різних політичних рухів та політичних організацій?
Те саме, що і спонукало стати поруч із представниками Самооборони громадянської акції «За Україну» 13 березня 2014 року в місті Донецьку. Прикриваючи відхід основної частини проукраїнськи налаштованих громадян, він лишився разом із побратимами на центральний площі Донецька. Для тих, хто має міцні нерви, рекомендую подивитися це моторошне відео. На ньому не тільки кадри вбивства та каліцтва українських активістів Донецька, але і злочинна бездіяльність представників МВС і пряме потурання російським туристам та місцевому криміналу. Після отриманих поранень, Артем разом з рідним братом вирушив до Києва, оскільки Донецьке МВС почало переслідувати українських активістів.
Можемо заново розпочати тут дискусію про те, наскільки доцільним був запропонований та проголосований Закон про особливості здійснення місцевого самоврядування в частині Донецької та Луганської областей, однак, можу собі уявити, в якому емоційному та фізичному стані відчув себе кожний український активіст з Донбасу.
Якою б мірою політичної доцільності не міряли цей законопроект, він залишиться в пам’яті тих, хто, можливо, назавжди залишив власні домівки під тиском окупантів та їхніх пособників – однозначною поступкою на користь останніх. Не меншим був гнів тих, хто зрозумів, що українська Конституція стає предметом торгу для проведення міжнародних переговорів й можливо, з цього може початися історія капітуляції в російсько-українській війні.
Події 31 серпня 2015 року потребують уважного та ретельного розслідування й покарання винних. Не менше, ніж покарання винних у вбивстві Небесної сотні.
Але в який спосіб здійснюється правосуддя над тими, хто був затриманий після подій 31 серпня 2015 року? Якщо звернути увагу на справу Артема Фурманюка, то ми отримуємо чергову сюрреалістичну картину.
Органи інкримінують йому звинувачення одразу по двом статтям Кримінального кодексу України – статті 345 частини 3 «погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу) та статті 294 «організація масових заворушень».
Суд не прийняв до уваги аргументів сторони захисту про те, що статті, за якими звинувачений журналіст, не мають доказової бази, і вже більш ніж два місяці утримує його під вартою. Попри спроби народних депутатів України Ігоря Луценка, Тетяни Чорновіл, Наталі Веселової взяти його під власну відповідальність – суд відмовляється змінювати запобіжний захід. Під час останнього судового засідання було ухвалене рішення продовжити термін перебування під вартою.
Співробітники суду не беруть до уваги ані характеристики Артема Фурманюка, ані того, що раніше він не притягався до судової відповідальності. В розрахунок не береться те, що журналіст офіційно мешкає в місті Києві та має сталі соціальні контакти.
Ще цікавішим виглядає той момент, що співробітники Печерського суду вперто ігнорують адвоката Артема Фурманюка, Тетяну Іванову – від першого судового засідання. Про підготовку суддів до засідань не йдеться, в кращому випадку вони або не читали матеріалів справи, в гіршому – свідомо порушують норми та процедури Кримінально-процесуального кодексу України. Дебати як явище відсутні під час судових засідань, а секретарі припускаються помилок (а можливо свідомих фальсифікацій) журналів суду.
Представники МВС не тільки везли Артема Фурманюка в багажнику як вантаж, але й били затриманого. Це було зафіксовано медичним персоналом швидкої, але залишилося поза увагою.
Справа мала розглядатися 9 листопада 2015 року Апеляційним судом міста Києва, але «судді досі не отримали справи» і Артем заново мусить чекати на розгляд своєї справи за ґратами.
Якщо щодо Артема Фурманюка суд має в розпорядженні фото Reuters, на якому видно фрагмент сутички з представниками МВС під Верховною Радою, то щодо підозрюваного Михайла Баліоза немає навіть такого матеріалу. Всі наявні у слідства відео- та фотоматеріали зафіксували, як він стоїть за спинами учасників протесту під Верховною Радою й не бере участі в сутичці. Але йому так само, як і Артему Фурманюку, після двох місяців перебування в СІЗО, наново продовжено перебування за ґратами.
За словами Артема Фурманюка, представники правоохоронних органів спровокували учасників мітингу, розпочавши першими бійку з ними.
Враховуючи багаторічну роботу Артема Фурманюка як журналіста-розслідувача, учасника не одної акції на відновлення правосуддя, впевнений, що він не потребує милості з боку судової влади чи поблажливого ставлення. Єдине, що потрібно Артему Фурманюку та небагатьом його колегам-журналістам та активістам – це справедливий суд та адекватне рішення, ухвалене на підставі Закону.
Для того, щоб поставити крапку в справі про акцію протесту під Верховною Радою від 31 серпня 2015 року, теперішній владі необхідні не слухняні судді та запобігливо вигадливі співробітники прокуратури, а справжні представники Закону. Інакше, ця справа буде і надалі виглядати як спроба залякати суспільство та зробити все можливе, аби кожна акція протесту розглядалася як спроба державного заколоту.
Станіслав Федорчук – політолог, громадський активіст та публіцист
Думки, викладені у рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
