Доступність посилання

ТОП новини

Переселенці були частиною економічного дива в Німеччині


Судетські німці на шляху до залізничної станції в місті Ліберець (колишня Чехословаччина), липень 1946 року
Судетські німці на шляху до залізничної станції в місті Ліберець (колишня Чехословаччина), липень 1946 року

«Ми – вигнанці з нашої батьківщини, будемо важкою і невтомною працею брати участь у відновленні Німеччини та Європи»

Берлін – Наприкінці Другої світової війни Німеччина була зруйнована, і, здавалося, що її громадяни приречені на бідність упродовж багатьох десятиліть. До того ж, сюди примусово вигнали приблизно 12 мільйонів етнічних німців із сусідніх країн. Для них тут не було ані помешкань, ані харчів, ані одягу. Але, попри всі труднощі, вони разом з корінним населенням, яке їх прихистило, створили німецьке економічне диво.

Коли Вальтера Ржчепку разом з матір’ю вигнали з сілезького міста Тропау, нині Опава у Чехії, йому було 13 років, його батько потрапив у полон Радянської армії. Юнак був одним із приблизно12 мільйонів етнічних німців, яких вигнали із Чехословаччини, Померанії, Сілезії, Східної і Західної Пруссії, Угорщини, Югославії та інших європейських країн упродовж 1945-1948 років. Більшість вигнанців було доправлено до західної окупаційні зони.

«Рішення про втечу було прийняте впродовж кількох годин. Я саме допомагав у полі, як прибігла моя мати і сказала, що ми маємо втікати. Зібралися усі в одному місці, прихопивши рюкзак. Все. Марш на вокзал. Нас завантажили у товарні вагони і довезли до кордону із Саксонією. Поїзд рушив назад, а ми залишилися», – згадує пан Ржчепка.

Наприкінці війни на території, що пізніше стала Федеративною Республікою Німеччина, проживало приблизно 40 мільйонів осіб. За даними істориків, коли до Німеччини прибуло у повоєнні роки приблизно 12 мільйонів етнічних німців, вони більш ніж компенсували людські втрати країни під час війни, які становили приблизно 6,5 мільйона людей.

Матіас Дерр
Матіас Дерр

Вимушені переселенці приїхали без пфеніга за душею, але їхні знання і вміння допомогли їм швидко стати на ноги, говорить Матіас Дерр, голова громади Акерманн, котра стала своєрідним осередком судетських німців у Пассау, що в Баварії.

«Країна була зруйнована. І не лише економічно, а й морально. Міста були розвалені. І в цій ситуації 12-14 мільйонів осіб потрібно було розмістити, забезпечити найнеобхіднішим – великі витрати і вкладення. Але знання, що їх принесли ці люди, їхня мотивація швидше стати на ноги, не в останню чергу сприяли явищу, котре й досі має назву економічного дива 1950-х років, особливо, коли йдеться про сільськогосподарські регіони, де невдовзі почали розвиватися також індустріальні галузі саме завдяки знанням і досвіду вигнанців, що вони привезли з собою», – каже голова громади судетських німців.

Після вигнання, небезпечного шляху до нової батьківщини, страждань і втрат переселенці мали приживатися у складних умовах. Нерідко їх тут зневажливо називали «полаками» чи «рюкзачними німцями», а оскільки квартир бракувало, то примусово підселяли у чужі оселі, конфісковуючи житлову площу в тих, хто її мав. Як розповідають про ті часи свідки, така ситуація була шоком для всіх. Для земляків переселенці були лише тягарем, часто небажаними чужинцями з дивним діалектом, конкурентами у боротьбі за ту дещицю, що залишилася від розбомбленої країни.

Сталін планував «атакувати» Німеччину біженцями

Першими серед вигнанців на заході Німеччини опинилися східні німці. Адже після Потсдамської конференції радянська окупаційна влада почала демонтувати німецькі промислові об’єкти, згідно з домовленостями «великої трійки» для «відшкодування спричинених збитків» переможцям. Для мешканців цих регіонів це означало втрату роботи, а значить і можливості заробляти на невизначений час. Тож промислове виробництво ще нероз’єднаної Німеччини у перші післявоєнні роки ледве сягало третини довоєнного рівня.

Німецькі біженці у Берліні. 1945 рік
Німецькі біженці у Берліні. 1945 рік

Наміри Сталіна полягали в тому, щоб схваленим ним нещадним вигнанням етнічних німців зі східних територій довести їх земляків у західних окупаційних зонах злиднями до відчаю. Та дискредитувати західні держави, щоб навернути населення до більшовизму, який міг забезпечити їм порятунок. Насувалася безвихідь. Але ідеологи цієї ідеї прорахувалися: у вигнанців, як і в розчавлених поразкою у війні німців, забрали все, крім гідності і бажання будь-що вибратися зі скрути.

Допомога американців надійшла вчасно

Як стверджують історики, інтеграція мільйонів вигнанців відбулася впродовж лише кількох років. Вальтер Ржчепка, як і численні його співвітчизники, у ті часи розумів, що він має скористатися можливістю, котру подарувала йому доля – він залишився серед живих.

«Я завжди відчував необхідність – спочатку в школі, а потім в університеті – отримати хорошу освіту, добру професію, щоб якось стати на ноги у цій країні, на так званій «новій батьківщині». У такий спосіб я намагався підготуватися до майбутнього», – розповідає пан Ржчепка.

Звичайно, без допомоги американського уряду це було б зробити непросто. 1947 року США розпочали програму з відновлення Європи, у тому числі Німеччини, нині відомої як «План Маршалла». Американці, на відміну від СРСР, прагнули якомога швидше підняти Німеччину з руїн. Це означало, що Німеччина, як і інші європейські країни, одержували долари, за які за кордоном могла закуповувати все необхідне для відродження економіки. І хоч голодна та збідніла Німеччина, відповідно до цього плану, одержала, порівняно з іншими країнами, невелику частку коштів, але допомога надійшла саме тоді, коли потреба у психологічному і фізичному відновленні досягла точки кипіння.

Даґмар Кіфт
Даґмар Кіфт

Доктор Даґмар Кіфт, заступник директору музею «Відбудова Заходу. Вигнанці та економічне диво», що у Північному Рейні-Вестфалії, тривалий час вивчає цю сторінку історії Німеччини. Передовсім ту, що стосується внеску вигнанців і біженців у розквіт країни. Даґмар Кіфт говорить, що грошова допомога, отримана і через міжнародні організації та компенсації від держави, дала перший імпульс для економічної активності біженців.

«Таким чинником був «План Маршалла», а також розподіл невеликих компенсацій для вигнанців того, що вони втратили. Що важливо було для нового старту, як стартовий капітал. Держава підтримувала будівництво житла, тож люди досить швидко мали домівки. Також церкви надавали інтеграційну допомогу. Чинників, які сприяли успіху, було чимало: потреба, допомога і, звичайно, готовність до відбудови, створення нового», – говорить пані Кіфт.

Підприємства будували з нічого

Завдяки закордонним грошам і продуманій державній політиці, яка включала кредити, перерозподіл коштів через так званий «фонд вирівнювання та житлове будівництво», лише за три роки після війни країна змогла піднятися з руїн. А на початку вимушені переселенці працювали там, де було потрібно: і в шахтах, і в текстильному виробництві, адже людям потрібно було у щось вбиратися і чимось опалювати будинки. Як стверджує Кіфт, далі вже переселенці почали створювати нові робочі місця.

«Тобто була велика необхідність у продукції і робочих місцях, створенню яких вигнанці дуже сприяли. Як підприємці вони принесли в країну нові індустріальні галузі, що дуже важливо, оскільки економіка Німеччини була регіонально орієнтована. Тож нові підприємці-вигнанці, які приїхали у регіони, одержали можливість розпочати справу, до того ж, у них на той час не було конкурентів»,розповідає директор музею, присвяченого долі переселенців.

Результат був вражаючий. Передовсім вигнанці, які приїхали зі сходу, почали засновувати підприємства, створюючи їх буквально з нічого. Уже через чотири роки після війни на території ФРН почали працювати п’ять тисяч промислових підприємств, створених біженцями, на яких працювали 200 тисяч осіб.

Вкладати у переселенців було надзвичайно вигідно

Хоча на початку більшість переселенців становили жінки і діти, які були тягарем для економіки, вже незабаром суспільство переконалося, що кожна марка, вкладена у переселенців, сприяє спільному відновленню і зростанню економіки, працює на благо усіх німців. Тож інтереси обох сторін збігалися.

У 1950 році в Німеччині бракувало понад два мільйона квартир, передовсім для біженців, багато з яких не звикли жити у злиднях, адже до війни вони належали до еліти у своїх країнах. Статистика свідчить, що вигнанці й біженці працювали на відновленні країни більше, ніж люди, для яких Німеччина була рідною, адже їм було важливо поновити свій матеріальний та соціальний статус.

Перший федеральний уряд Конрада Аденауера почав утілювати у життя великомасштабну програму будівництва житла. Вона стала одним з двигунів німецького економічного дива: заданий тоді динамічний імпульс відразу і круто вгору запустив роботу будівельних підприємств і будівельної індустрії, а після того й інші галузі. Через п’ять років після великого вигнання німці зі сходу заприсяглися відмовитися від помсти й покарання, натомість працювати на благо Німеччини та об’єднаної Європи.

За десять років після початку реформ у 1958 році ФРН потроїла свій валовий національний продукт, ставши другим після США світовим експортером. Безробіття знизилося до мінімуму, темпи зростання суспільного продукту становили п’ять відсотків щороку, інфляція стала непомітною, а стабільність німецької марки викликала заздрість у сусідів. Кожен сьомий німець вже тоді мав автомобіль, а система соціального захисту дозволяла всім без винятку не боятися зустріти і старість, і недуги.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG