Доступність посилання

ТОП новини

Путін боїться «пугачовщини»


Акція протесту російської опозиції у Москві, 2012 рік
Акція протесту російської опозиції у Москві, 2012 рік

(Рубрика «Точка зору»)

Ще донедавна Путін робив вигляд, що нічого не боїться. Його не бентежить громадська думка, бо її в Росії немає. Він не остерігається російського народу, бо він критично зазомбований телевізійною пропагандою. Та небезпека путінському режиму надходить від поки що безмовної маси, котра здатна переродитись на розлючений натовп. Тому Путін страшенно боїться стихії розлюченого натовпу, який нічим неможливо зупинити.

Звісно, що після потужних протестів на Болотній площі, Путін зробив усе для того, аби подібне в Російській Федерації більше не повторилося.

Зараз у нього підгодована «потішна опозиція», він провів потужні чистки в армії та ФСБ, опирається на приватну армію Кадирова, й тому нібито нікому повставати проти нього.

Але санкції, накладені на Росію після анексії українського Криму і початку Москвою війни на Донбасі, таки працюють.

І хоча пропаганда з телевізора зараз заміняє населенню здоровий глузд, усе може дуже різко змінитися тоді, коли росіянам не буде чого їсти.

А це стане найбільшим спонукальним чинником для російського народу, щоб різко розлюбити свого політичного ідола – Путіна.

Великі пожежі починаються з невеликого займання. Так само і повстання проти влади Путіна може початися локально в одному периферійному регіоні Російської Федерації, а потім різко перекинутися на всю Росію.

І тоді вже ніяка національна гвардія Путіну і його поплічникам не допоможе.

Акція протесту російської опозиції у Москві, 2010 рік
Акція протесту російської опозиції у Москві, 2010 рік

Російська історія говорить, що у Московії майже всі бунти пов’язані із голодом.

Тому можна спробувати вивести своєрідну формулу: можливість повстання в Росії є обернено пропорційна кількості доступної для населення їжі.

Путін боїться «пугачовщини» в Росії ще й тому, що після народного повстання йому доведеться відповідати за все скоєне.

Сценарії розпаду Росії

Проте, якщо еліти не використають останнього шансу врятувати від остаточної поразки Росію, прибравши Путіна, то можна спрогнозувати розгортання декількох сценаріїв розпаду Російської Федерації.

Протест проти агресії Росії. Київ, 2014 рік
Протест проти агресії Росії. Київ, 2014 рік

Сценарій перший: цього разу народні протести почнуться не в Москві, а в периферійних регіонах. Можливо, що в Сибірі. «Пугачовщина» виллється в те, що спочатку голодне населення громитиме магазини, супермаркети, а потім (увійшовши в раж), і будівлі путінських адміністрацій. Влада переходить до тимчасових місцевих урядувань, котрі вибираються народом. Проголошується утворення Сибірської республіки зі столицею в Новосибірську.

Сценарій другий: бачачи, що центральна московська влада втрачає важелі управління регіонами, Кавказ починає заявляти про свій вихід зі складу Російської Федерації. Одна за одною проголошують про свій суверенітет Республіка Дагестан, Республіка Інгушетія, Кабардино-Балкарська Республіка, Карачаєво-Черкеська Республіка і Чеченська Республіка. Президент Чеченської Республіки Рамзан Кадиров, від імені кавказьких народів, заявляє про створення Конфедерації народів Кавказу.

Сценарій третій: на Уралі відбувається перехід силовим шляхом влади від промосковськи налаштованого бюрократичного апарату до виборних представників повсталого народу. Путінську регіональну номенклатуру арештовують, а столицею Уральської республіки оголошують місто Єкатеринбург.

Сценарій четвертий: Татарстан проголошує свою незалежність від Москви. Татарську республіку відразу ж визнає Туреччина і встановлює з нею дипломатичні стосунки. Казань просить Анкару про інвестиції та фінансову допомогу і отримує їх.

Сценарій п’ятий: Далекий Схід заявляє про свою незалежність і проголошує столицею Далекосхідної республіки місто Владивосток. Першими визнають суверенітет від Кремля Далекосхідної республіки Пекін і Токіо. Налагоджуються дипломатичні стосунки між новою республікою і сусідніми країнами. Пекін надає Далекосхідній республіці мільярдні інвестиції та направляє до неї мільйони своїх «спеціалістів» для їхнього освоєння.

Сценарій шостий: у європейській частині територіальних залишків Росії відбувається велике силове протистояння між політичними та економічними елітами за розподіл на свою користь того, що ще залишилося від великої колись держави.

Сценарій сьомий: на початку «параду суверенітетів» Путін і його команда намагаються силовими методами жорстоко придушити прагнення до незалежності територій, що колись входили до складу Російської Федерації. Але те, що ці процеси почалися фактично одночасно по всій колишній Російській Федерації, не дає можливості центральній владі у Кремлі насильницькими військовими методами приборкати народні бунти.

(©Shutterstock) Мапа Російської Федерації
(©Shutterstock) Мапа Російської Федерації

Із Російської Федерації – у Російську Конфедерацію

Але чи існує шанс у Москви принаймні загальмувати розпад РФ і уникнути «пугачовщини»? Так, але за однієї умови. Росія має перетворитися на Конфедерацію незалежних держав.

У такому разі вона мусить не лише автоматично змінити свою назву з Російської Федерації – на Російську Конфедерацію, а й здійснити швидку децентралізацію.

У Путіна сьогодні трагічна ситуація в економіці. І якщо провести аналогію з часами перед розпадом СРСР, то зараз у РФ десь 1990 рік.

Вже можна помітити перші ознаки катастрофи Росії. Але й досі переважна більшість росіян ще сподівається, що це лише тимчасові труднощі.

Перезавантаження світового порядку дійсно відбувається, однак Росія у цьому процесі не тільки не полюс сили, а й навіть не суб’єкт.

Путін бореться саме за право РФ стати суб’єктом цього процесу. Але своїми агресивними діями він опустив статус Росії нижче будь-якого пристойного рівня.

Протест біля посольства Росії у Чехії. Прага, 2014 рік
Протест біля посольства Росії у Чехії. Прага, 2014 рік

Між тим, чітким сигналом того, що Путін боїться некерованої стихії «пугачовщини», є те, що парламентські вибори в Росії перенесли з грудня на вересень.

У Кремлі явно побоюються що восени економіка РФ «посиплеться», і тоді вже не вдасться намалювати фантастичні цифри «народної підтримки» влади пітерських клептократів.

Путін зробив невдалу спробу прогнути під себе світ

Ситуація в Росії надзвичайно критична. Адже будь-який організм, політичний, економічний, чи соціальний функціонує лише доти, поки він здатний до постійного самооновлення, самоочищення та розвитку.

Поки він адекватно реагує на сигнали зовнішнього світу. І конкуренція – природний стимул цих процесів.

За відсутності конкуренції будь-яка соціальна чи біологічна система втрачає стимули до постійного самооновлення і деградує.

Путін править Росією вже 17 років і намагається вживити в світовий порядок облудні правила обману, фальсифікацій і силового тиску.

Світ дійсно потребує нового світового порядку. Але на засадах здорового глузду і відповідальності, а не на умовах Путіна, який зробив невдалу спробу прогнути під себе увесь світ.

Хоча напрошується дещо парадоксальний висновок: той факт, що Захід виявився не зовсім готовим до гібридних викликів з боку Росії, містить не тільки негативну складову, а й позитивну.

Ця уповільнена реакція є індикатором внутрішньої досконалості, досягнутої західною цивілізацією на попередньому історичному етапі.

Завершиться етап і Захід обов’язково перебудується, бо в нього немає внутрішніх протиріч. А ось ті, хто протистоять йому, зіткані з протиріч, яких не злічити.

Захід сильний, а от Москві ніяк не обійти існуючий закон – зажди програє слабший.

Віктор Каспрук – незалежний політолог

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Віктор Каспрук

    Політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2500 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Лауреат премії журналу «Сучасність» та Ліги українських меценатів за 2006 рік за цикл статей, присвячених проблемам внутрішньоукраїнської і світової політики, а також за інтерв’ю із провідними діячами білоруської опозиції.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG