Доступність посилання

ТОП новини

Незалежній Україні 25: чверть століття газової залежності?


Газовий шантаж, газові війни, здача Чорноморського флоту в обмін на списання газових боргів і газові знижки… Практично з часу проголошення Незалежності України Москва використовувала газ як інструмент політичного тиску. Із 2015 року Київ практично відмовився від закупівлі газу у російського «Газпрому». Але чи можна говорити про незалежність України у цьому сегменті енергетики?

Вперше Росія застосувала проти України газ як важіль впливу у 1993 році – тоді, під час зустрічі українського та російського президентів Леоніда Кравчука та Бориса Єльцина у кримській Масандрі Київ погодився на обмін частини своїх кораблів Чорноморського флоту на списання 800 мільйонів доларів першого газового боргу перед Росією. А у 1994 році Київ та Москва підписали першу міжурядову газову угоду на 20 років, яка мала діяти до 2005-го. Ціну газу мала визначатися додатково.

Президент України Леонід Кравчук (праворуч) та президент Росії Борис Єльцин (ліворуч) після церемонії підписання угоди по Чорноморському флоту. Ялта, 3 серпня 1992 року
Президент України Леонід Кравчук (праворуч) та президент Росії Борис Єльцин (ліворуч) після церемонії підписання угоди по Чорноморському флоту. Ялта, 3 серпня 1992 року

1995-1996 роки – Павло Лазаренко працює віце-прем’єром з питань паливно-енергетичного комплексу. Компанія «Єдині енергетичні системи України» під керівництвом Юлії Тимошенко стає в Україні найбільшим імпортером газу. Згодом несплачені компанією податки та бартерні схеми імпорту будуть покладені в основу звинувачень, висунутих проти Тимошенко у 2001 році. Вона називала ці звинувачення політично мотивованими.

Перша українсько-російська війна – газова

Із 1992-го по 2005 рік Україна платила за російський газ 50 доларів за тисячу кубометрів. Але ще у березні 2005 року російський «Газпром» заявив, що з 2006 року українська сторона має платити за газ «європейську» ціну – близько 250 доларів за тисячу кубів. Але до останнього моменту Київ відмовлявся платити більше, посилаючись на параграф 4 договору про постачання газу, за яким ціна на газ визначається щорічно.

У ніч на 1 січня 2006-го російський «Газпром» припинив постачання палива Україні. «Газпром» звинувачував «Нафтогаз» у несанкціонованому відборі палива. Українська сторона звинувачення відкидала. Ці події назвали першою українсько-російською газовою війною.

4 січня 2005 року сторонам вдалося підписати домовленості. Згідно із ними закінчувалася практика бартерної торгівлі – транзит в обмін на газу. Ціна російського газу для Україна становила 95 доларів за тисячу кубів. Посадовці пояснювали, що це стало можливим завдяки змішуванню російського газу за ціною у 230 доларів із туркменським по 44 долари. Але між «Нафтогазом» та «Газпромом» тепер з’явився посередник – компанія RosUkrEnergo. Акціонерами цієї компанії з одного боку був російський «Газпром», з іншого – бізнесмени Дмитро Фірташ та Іван Фурсін. Це стало приводом для низки звинувачень у корупції та «відкатах» на адресу команди тодішнього президента Віктора Ющенка. За іншою версією, російська сторона погодилась на газовий компроміс тільки через наполягання на обов’язковій присутності RosUkrEnergo.

Дмитро Фірташ
Дмитро Фірташ

Але з 2006 року ціна газу для України почала підвищуватися. У 2008 році українська сторона вже платила за нього 179,5 доларів. Також посилювалися газові суперечки як між Києвом та Москвою, так і всередині України.

Друга українсько-російська газова війна

У 2007 році, після повернення на посаду прем’єра, Юлія Тимошенко всіляко намагалася прибрати RosUkrEnergo з газового ринку. (Деякі оглядачі пояснювали це особистою неприязню Тимошенко до Дмитра Фірташа).

У жовтні 2008 року Юлія Тимошенко та Володимир Путін, тодішній російський прем’єр, підписали меморандум, що передбачав ліквідацію посередників у торгівлі газом і визначав умови майбутніх газових контрактів.

Українсько-російська газова суперечка почала загострюватися на тлі конфлікту між Тимошенко та Ющенком.

Юлія Тимошенко та Віктор Ющенко. Вересень 2007 року
Юлія Тимошенко та Віктор Ющенко. Вересень 2007 року

Компанія RosUkrEnergo мала борг перед російською стороною у сумі 2,4 мільярда доларів за поставлений газ. Росія виставила ультиматум – погашення боргу, або ж непідписання договору про постачання газу на 2009 рік. Віктор Ющенко, у свою чергу, виставив ультиматум уряду Юлії Тимошенко про зниження домовленої ціни у 235 доларів до 205. Підписання договору мало відбутися 31 грудня 2008 року, але цього ж дня Ющенко наказав керівнику «Нафтогазу» Олегу Дубині припинити переговори, не підписувати угоду з «Газпромом» та відкликав українську делегацію з Москви. Відразу після цього президент Росії Дмитро Медведєв заявив, що оскільки Україна припинила переговори, то тепер ціна за газ буде 450 доларів.

Із 1 січня 2009-го «Газпром» у повному обсязі припинив постачання газу до України. З 1 по 18 січня відбулося різке скорочення постачання газу до країн Центральної та Східної Європи. У Євросоюзі заявили: якщо постачання газу негайно не відновиться у повному обсязі, це непоправно зашкодить репутації України та Росії.

18 січня 2009-го Путін і Тимошенко таки домовилися. А наступного для «Нафтогаз» і «Газпром» підписали Контракт купівлі-продажу природного газу у 2009-2019 роках, який Тимошенко, повернувшись із Москви, назвала «перемогою».

Володимир Путін та Юлія Тимошенко. Москва, квітень 2009 року
Володимир Путін та Юлія Тимошенко. Москва, квітень 2009 року

Ціна палива почала визначатися за формулою з прив’язкою до світових цін нафти, а з газового ринку усувався посередник. Але за умови високих цін на нафту ці домовленості були невигідними Києву. В Україні їх критикувало як оточення тодішнього президента Ющенка, так і оточення Віктора Януковича, який на той час перебував в опозиції.

Підписання цих угод призвело до того, що у жовтні 2011 року Печерський суд Києва засудив вже екс-прем’єра Тимошенко до семи років ув’язнення.

Флот на 100-доларову знижку

2010 рік. Президентом України стає Віктор Янукович. Під час зустрічі у Харкові він з тодішнім президентом Росії Дмитром Медведєвим підписують угоду, згідно із якою Київ отримує 100-доларову знижку на російський газ в обмін на те, що продовжує термін базування російського Чорноморського флоту у Севастополі до 2042 року.

Президенти України та Росії Віктор Янукович та Дмитро Медведєв під час підписання Харківських угод. Квітень 2010 року
Президенти України та Росії Віктор Янукович та Дмитро Медведєв під час підписання Харківських угод. Квітень 2010 року

Але «газові» проблеми команди Януковича на цьому не закінчуються. Російська сторона систематично продовжує виставляти Україні борги за невідібрані обсяги газу, так званий принцип take or pay, прописаний у контрактах від 2009 року. І така ситуація тривала практично до кінця перебування Януковича на посаді президента. У цей час оточення Януковича робило гучні безпідставні заявив, що саме видобуток сланцевого газу призведе до енергетичної незалежності України.

Лише 17 грудня 2013 року, у розпал Євромайдану, «Газпром» і «Нафтогаз» у присутності президентів Януковича і Путіна підписали доповнення до газових контрактів від 19 січня 2009 року, згідно з якими російська сторона мала продавати Києву газ за 268,5 доларів за тисячу кубів, українська сторона, своєю чергою зобов’язувалася збільшити обсяги закупок.

Віктор Янукович та Володимир Путін під час зустрічі у Москві. 17 грудня 2013 року
Віктор Янукович та Володимир Путін під час зустрічі у Москві. 17 грудня 2013 року

Але, зважаючи на подальший розвиток подій, ці домовленості, фактично і не виконувалися.

Без газу від «Газпрому», але з російським?

Починаючи з 2015 року Україна практично припинила брати російський газ, купуючи його натомість у країнах Європи за реверсною схемою. Для цього Київ використовує частину своїх газогонів у зворотному від проектного напрямку. Востаннє Україна купувала російський газ – 2 мільярди кубометрів для своїх сховищ для проходження зими – наприкінці листопада 2015 року, після чого знову припинила його закупівлі.

У січні цього року президент Петро Порошенко заявив, що Україна стала незалежною від російського газу, назвавши енергетику лідером за темпами реформування. «Перше, чим ми можемо пишатися, – енергетичною незалежністю», – сказав Порошенко.

Наразі Україна не є на 100% незалежною у жодному з сегментів енергетики – ні у газовому чи нафтовому секторах, ні щодо ядерної енергетики, ні у вугільній сфері, зазначив у розмові з Радіо Свобода президент Київського інституту енергетичних досліджень ​Олександр Нарбут.

Олександр Нарбут
Олександр Нарбут

Якщо ж говорити лише про газ, то з початком незалежності його видобуток в Україні впав, а упродовж останніх років перебуває у стагнації і становить 20 мільярдів кубів у рік з урахування палива, яке видобувають приватні компанії. За оцінками Нарбута, у 2019 році споживання газу в Україні становитиме 28-29 мільярдів кубів. Це, звісно, менше від 75 мільярдів, які споживала Україна на початку незалежності, але варто зауважити, що це відбулося за рахунок падіння промислового виробництва, каже експерт. «Наразі практично всі промислові комбінати стоять, за винятком Черкас і тліючого процесу на Одеському припортовому заводі», – пояснює Нарбут.

Диверсифікація маршрутів, але не джерел

І попри заяви політиків про відмову від російського газу, імпорт залишається недиверсифікованим, наголошує він.

Газ хоч і купується у Європі, але йдеться про диверсифікацію маршрутів, а не джерел
Олександр Нарбут

«З одного боку, є реверсні потоки, але основний потік лежить через Словаччину. Якщо ж подивитися, звідки надходить газ у Словаччину, то ми з’ясуємо, що він на 90% залежить від постачання російського газу. Звісно, працює і угорський маршрут, і польський, але об’єми там незначні. Головний реверс йде через Словаччину. Цей газ хоч і купується у Європі, але йдеться про диверсифікацію маршрутів, а не джерел», – зазначає Нарбут.

«Приводу співати «Оду радості» немає, – вважає Олександр Нарбут. – Навіть якщо подивитися на ситуацію з ринком, то і тут, я би сказав, що ринку, як такого, немає. Тарифна модель не вибудована, а частина тарифів на газовому ринку – на транспортування, «вхід-вихід» та інші елементи – перекошені. Прискорена амортизація призвела до грабіжницьких тарифів на імпорт природного газу, тому навіть реверсні поставки прораховуються з перебоями, оскільки є економічні причини, через які у певний час газ в Україну не надходив».

Менше вже зроблено

Утім, на думку директора енергетичних програм Центру імені Разумкова Володимира Омельченка, упродовж останніх років для енергетичної незалежності України було зроблено доволі багато.

Володимир Омельченко
Володимир Омельченко
Був запущений реверсний маршрут. Це надзвичайно важливо, оскільки це до мінімуму знизило залежність від російських джерел
Володимир Омельченко

«Був запущений реверсний маршрут. Це надзвичайно важливо, оскільки це до мінімуму знизило залежність від російських джерел. Треба наголосити і на тому, що цього року Україна фактично встановила ринкові ціни на природний газ, вирівнявши їх. Раніше була різниця між цінами для промисловості і населення. На цій різниці годувалася наша українська так звана еліта, заробляючи величезні кошти», – вважає він.

Омельченко зазначає, що у газовому секторі Україна значно наблизилася до незалежності, але для досягнення цього потрібно зробити ще багато.

Важливим кроком було б перенесення точки купівлі природного газу з українсько-європейського кордону на українсько-російський. Таким чином Україна позбулася б зайвих ризиків і не мала б безпосередніх відносин з «Газпромом»
Володимир Омельченко

«У першу чергу потрібно створити стимули для власного видобутку, інтегрувати українську газотранспортну систему за правилами газових операторів Європейського союзу. Це могло б значно підвищити енергетичну безпеку України. Ну, і, важливим кроком було б перенесення точки купівлі природного газу з українсько-європейського кордону на українсько-російський. Європейські компанії могли б купувати газ на кордоні з Росією, газ переходив би у їхню власність і вони могли б розпоряджатися ним на свій розсуд, перепродуючи його зокрема і Україні. Таким чином Україна позбулася б зайвих ризиків і не мала б безпосередніх відносин з «Газпромом», – говорить Володимир Омельченко.

Наразі ж українська сторона заявляє, що готова купувати у третьому кварталі цього року російський газ за умови, якщо його ціна буде нижчою за ціну газу з європейського напрямку.

Українські політики про російський газ:

Віктор Ющенко, лютий 2009 року

«Мене звинувачують у тому, що я маю якесь відношення до RosUkrEnergo. Мені набридло це слухати. Я не займався вашим смердючим газом...»

Віктор Янукович, серпень 2013 року

«Контракт несправедливий щодо України, і ми ніколи не погодимося, щоб цей контракт існував далі… Ті пропозиції, які нам надходили, для нас незручні, вони для нас навіть принизливі, і ми ніколи на них не підемо. Ми не можемо торгувати країною, це наш принцип».

Петро Порошенко, січень 2016 року

«Перше, чим ми можемо пишатися – енергетичною незалежністю… Ця зима була першою, коли, незважаючи на те, що росіяни нам повністю перекрили газ, поставили ціну на 30% нижчою, ніж європейська спотова ціна, Україна знайшла у собі сили сказати «ні, дякую».

Юлія Тимошенко, квітень 2016 року

«Народу виставили ціну 6879 гривень за тисячу кубометрів. Гройсман не міг не знати, що середня ціна по газовому контракту 2009 року дорівнює 142 доларам за тисячу кубометрів. І ця середня ціна значно нижча, ніж та, за якою купуємо газ у ЄС».

  • Зображення 16x9

    Тетяна Ярмощук

    Працюю на Радіо Свобода з 2005 року. Укладач та ведуча Ранкової Свободи, пишу на енергетичну та економічну тематику. 2006 року закінчила Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. А у 2009-му – Інститут політичних наук. 

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG