Доступність посилання

ТОП новини

Як SIPRI українську зброю в Росію «продавав» (дослідження)


Український літак АН-124 (ілюстраційне фото)
Український літак АН-124 (ілюстраційне фото)

(Рубрика «Точка зору»)

Нещодавно в українських ЗМІ була поширена майже сенсаційна новина про те, що основним імпортером українського озброєння в минулому році була країна-агресор Росія. Як підтвердження цього використовувались дані, взяті з дослідження, яке щорічно проводить авторитетна міжнародна організація – Стокгольмський інститут дослідження проблем миру (SIPRI). Однак, при детальному ознайомленні з оригіналом дослідженням в частині, що стосується українсько-російського військово-технічного співробітництва (ВТС), виникає чимало запитань щодо достовірності наданої в ньому інформації, а звідси – і до авторитету самої організації.

Для початку слід зазначити, що указом президента України № 691/2014 від 27 серпня 2014 року було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 27 середні 2014 року «Про заходи щодо удосконалення державної військово-технічної політики». Відповідно до підпункту 7 пункту 1 цього документа, експорт до Росії товарів військового призначення та подвійного використання з метою їхнього військового кінцевого використання Росією припинено.

З ухваленням цього рішення українським підприємствам не було надано жодного дозволу на експорт зазначених товарів російським користувачам. І саме від цього часу уповноважені державні установи проводять послідовну політику щодо заборони експорту товарів військового призначення до країни-агресора. Жодне українське підприємство не уповноважене експортувати такі товари російським користувачам, і всі випадки порушення законодавства України у цій сфері не залишаються поза увагою спеціальних та правоохоронних органів.

З огляду на вищезазначене, інформація, яку поширили українські ЗМІ з посиланням на авторитетну міжнародну організацію, поставила Україну, м’яко кажучи, в незручне становище. Адже озброєння ворога і одночасне прохання своїх міжнародних партнерів про надання військової допомоги для боротьби з ним – нічим іншим як «театром абсурду» назвати не можна. У такому випадку твердження Кремля про те, що Україна – це failed state виглядає ще досить непоганим компліментом.

Проте при детальному вивченні даних, що містяться в оригіналі дослідження SIPRI в частині, що стосується українсько-російського ВТС, виникають великі сумніви щодо їхньої актуальності й вірогідності. А звідси – і авторитету Стокгольмського інституту, який чи то через недбальство, чи через упереджене ставлення своїх співробітників до України ставить клеймо не тільки на окремих українських суб’єктів господарювання, а на державу в цілому.

Так, відповідно до останніх даних SIPRI (які, до речі, є у відкритому доступі на офіційній веб-сторінці організації), за які «вхопились» українські ЗМІ, в минулому році Україна експортувала в Росію продукції військового призначення на суму 169 мільйонів американських доларів. Тим самим вона зробила свого головного ворога найбільшим покупцем власного озброєння і військової техніки за зазначений період (див. інфографіку №1).

Експорт українського озброєння і військової техніки (ОВТ) за період 2015-2016 років (у мільйонах американських доларів)
Експорт українського озброєння і військової техніки (ОВТ) за період 2015-2016 років (у мільйонах американських доларів)

Враховуючи заборону на експорт української продукції військового призначення до Росії, виникає цілком логічне запитання: як за останні два роки Україна змогла продати Росії ОВТ на таку суму? Однак, коли детально ознайомитись з даними щодо конкретних експортерів українського ОВТ до Росії та термінами реалізації ними експортних контрактів, поволі приходить розуміння, якою логікою користувались співробітники авторитетної (на перший погляд) міжнародної організації (див. інфографіку №2). Причому, забігаючи наперед, слід зазначити, що це ніяк не говорить про правильність зроблених ними висновків.

Експорт українського ОВТ до Росії за 2016 рік (за основними експортерами)
Експорт українського ОВТ до Росії за 2016 рік (за основними експортерами)

Так, по-перше, є запитання щодо часових відрізків українсько-російського військово-технічного співробітництва (ВТС), на основі яких співробітники SIPRI роблять свої «сенсаційні» висновки. Адже у вищезазначеній таблиці, яка, скоріш за все, і стала підставою для висновків щодо суми українського експорту ОВТ в Росію в 2016 році, повинні були міститись дані щодо озброєння, яке було експортоване власне в 2016 році. Проте в таблиці чомусь також наведені дані щодо передачі ОВТ й за довоєнний період, тобто до 2014 року. При цьому є й дані, що деяка продукція в 2016 році взагалі не поставлялась (що насправді близько до істини).

По-друге, таблиця містить неправдиві дані щодо стану реалізації зазначених у ній експортних контрактів із російською стороною.

Запорізьке АТ «Мотор Січ»

Так, виходячи з даних дослідження SIPRI, найбільше військової продукції у 2016 році в Росію передало запорізьке АТ «Мотор Січ», зокрема, 164 двигуни АІ-222 для навчально-бойових літаків (НБЛ) типу Як-130. У той же час, SIPRI відзначає, що всі двигуни напевне (!!!) були передані російському виробнику літаків ще до 2014 року. Тому виникає просте запитання: так коли ж АТ «Мотор Січ» передало двигуни російській стороні – в 2016 році чи до 2014 року, і чи включали співробітники SIPRI суму від продажу цих двигунів у ті 169 мільйонів американських доларів, які сколихнули український медіа-простір?

Про припинення будь-якого ВТС із Росією після 2014 року заявляють і на самому запорізькому підприємстві: «осією дівМотор Січ» працює в рамках законодавчого поля і не здійснює ВТС з Росією з моменту прийняття офіційного рішення влади про заборону на співпрацю. Поставки двигунів АІ-222 в Росію для УБЛ Як-130 припинені підприємством ще в червні 2014 року. Ні в 2015-му, ні в 2016-му, ні в 2017-му роках поставки АІ-222 в Росію також не здійснювались».

ДП «Антонов»

Що стосується літаків виробництва ДП «Антонов», то тут ситуація ще більш абсурдна. Так, відповідно до даних SIPRI, ДП «Антонов» поставив російському замовнику протягом 2012-2016 років 17 літаків Ан-140-100 та протягом 2013-2016 років 11 літаків Ан-148-100Е.

Проте, по-перше, як вже зазначалось раніше, українські підприємства не здійснюють ВТС із Росією після 2014 року. Звідси, якщо така теоретична поставка українських літаків до Росії і мала місце, то тільки до 2014 року. Тому, виходить, що 17 літаків Ан-140-100 російській стороні було передано за 2 роки, а 11 літаків Ан-148-100Е – за 1рік. Однак, якщо керуватись здоровим глуздом, то стане очевидним, що навіть за найкращого фінансування та наявності великих людських ресурсів, виготовлення за два роки 28 літаків такого класу, як Ан-140-100 та Ан-148-100Е буде надскладним завданням не тільки для українських авіабудівних підприємств.

По-друге, насправді ж жодного літака Ан-140 та Ан-148 не те що, в 2016 році, а й за весь вказаний в дослідженні SIPRI період побудовано і передано в Росію не було. Всі літаки цих типів, які сьогодні експлуатуються російською стороною, були виготовлені на російських підприємствах, а саме: самарському авіаційному заводі «Авіакор» (літаки Ан-140) та «Воронежському літакобудівному товаристві» (Ан-148).

По-третє, зову ж таки: а чи включали співробітники SIPRI суму від продажу цих літаків (якого ніколи не було) в ті 169 мільйонів доларів?

ДП «Зоря»-«Машпроект»

Цікавою є й інформація, надана SIPRI щодо газотурбінних двигунів (ГТД) ДС-71 та ДТ-59, виробництва миколаївського ДП «Зоря»-«Машпроект». Так, відповідно до даних в таблиці, підприємством було поставлено в Росію 2 ГТД ДТ-59 в 2015 році та 2 ГТД ДС-71 в 2016 році. Проте, ця інформація не відповідає дійсності і про це, зокрема, ще в 2015 році було офіційно зазначено миколаївським підприємством.

Тоді на ДП «Зоря»-«Машпроект» зазначили буквально таке: «Повідомляємо, що в лютому 2012 року з російським замовником «Прибалтійський суднобудівний завод «Янтар» був укладений контракт на поставку 3-х агрегатів М7Н1, до складу яких входять зазначені газові турбіни. Поставка перших двох агрегатів була виконана у 2013 році. Остання поставка згідно з цим контрактом відбулася в лютому 2014 року».

Крім того, за інформацією підприємства, в жовтні 2012 року з тим же замовником був підписаний ще один контракт на поставку аналогічної продукції, а виконання контракту було заплановано з грудня 2014 року по грудень 2015-го. Але в зв’язку з військовою агресією Росії в Криму і на Донбасі та забороною на експорт товарів військового призначення в Росію, виконання цього контракту було зупинено.

При цьому слід зазначити, що причиною тодішнього спростування стало все те ж дослідження SIPRI (за 2015 рік). Тобто, виходить, що авторитетний Стокгольмський інститут просто проігнорував офіційну заяву українського підприємства і в наступному своєму дослідженні використав все ту ж неправдиву інформацію.

Тому маємо право вкотре спитати: чи включали співробітники SIPRI суму від продажу двигунів, яка відбулась ще до 2014 року, в ті 169 мільйонів доларів за 2016 рік?

Звичайне недбальство чи цілеспрямована маніпуляція

Підсумовуючи вищесказане, виходить, що в 2016 року наведене в дослідженні SIPRI ОВТ українськими підприємствами в Росію передано не було. Тому, насправді, пункт «Росія» в списку імпортерів української військової продукції в даному дослідженні за минулий рік взагалі повинен бути відсутній. А звідси – й ті загадкові 169 мільйонів американських доларів.

Що ж стосується самого дослідження Стокгольмського інституту, то впевнено сказати, що це було – звичайне недбальство чи цілеспрямована маніпуляція – на сьогодні не є можливим. Та й не зовсім необхідним. Важливо інше. По-перше, будь-яку інформацію необхідно перевіряти, навіть якщо вона надана авторитетною (на перший погляд) організацією. Оскільки, як показує цей конкретний приклад, навіть авторитетні організації можуть помилятись. Або ж на справді вони не є такими й авторитетними.

По-друге, українським ЗМІ, перш ніж писати про чергову «зраду», слід для початку вникнути в суть самої «зради», і тоді вона може здатись не такою «зрадливою» або ж виходитиме не від того, від кого здавалось на перший погляд. А бездумне покладання на авторитети, може зіграти з ними злий жарт. Як ось цього разу.

Ігор Федик – оглядач Defense Express

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Ігор Федик

    Керівник секції Центральної та Східної Європи Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння​. Член Національної спілки журналістів України

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG