Доступність посилання

ТОП новини

ПАР і Україна: чи варто боротися за підтримку Південної Африки


Президент Південно-Африканської Республіки Сиріл Рамафоса та президент РФ Володимир Путін (ліворуч) під час зустрічі в рамках Саміту Росія-Африка. Сочі, Росія. 23 жовтня 2019 року
Президент Південно-Африканської Республіки Сиріл Рамафоса та президент РФ Володимир Путін (ліворуч) під час зустрічі в рамках Саміту Росія-Африка. Сочі, Росія. 23 жовтня 2019 року
(Рубрика «Точка зору»)

Те, чи підтримує конкретна держава Україну у протидії широкомасштабній агресії Росії, проявляється у певних діях.

Це публічні акції, санкції, припинення торгівлі, купівлі російських енергоносіїв та голосування у провідних організаціях.

Якщо щодо країн Європи, Північної Америки, Австралії, Японії ситуація більш зрозуміла, то країни Африки, більшість країн Азії та Південної Америки досі не визначилися.

За резолюції Генеральної Асамблеї ООН, які стосувалися війни Росії проти України, Південна Африка не голосувала. Точніше вона опинилася серед тих країн, які утрималися. Та чи означає така публічна «нейтральність» ПАР те, що у ситуації, коли російська армія бомбардує українські міста, вона справді підтримує Росію?

Голова КНР Сі Цзіньпін, президент ПАР Сиріл Рамафоса та президент Росії Володимир Путін на саміті БРІКС 26 липня 2018 року
Голова КНР Сі Цзіньпін, президент ПАР Сиріл Рамафоса та президент Росії Володимир Путін на саміті БРІКС 26 липня 2018 року

Про давню дружбу Росії й Південної Африки

Якщо з'ясовувати історію та природу відносин між РФ та ПАР, то їх зв'язки побудовані на кількох стовпах.

Один із таких – історичний. Південна Африка дуже чутлива до всього, що пов'язано з періодом апартеїду та його подоланням. Й особливим тут є ставлення до Росії як правонаступниці Радянського Союзу. Адже СРСР колись постачаючи зброю Африканському національному конгресу (а це зараз і впродовж багатьох років правляча партія в ПАР), начебто доклався до подолання апартеїду.

Чому начебто? Тому що хибно пов'язувати СРСР лише з Росією. Походження військової техніки й зброї могло бути різним, зважаючи на те, що республік було багато.

Ще один «стовп» дружби ПАР та Росії – це BRICS, об'єднання таких країн, як Бразилія, Росія, Індія, Китай та Південна Африка. Через цей майданчик Росія має змогу впливати на ПАР, а та в свою чергу – на всю Африку.

Усі країни континенту входять до великого Африканського Союзу. Більшість із них на цьому майданчику точно прислухаються до того, що каже Південна Африка як єдина африканська держава, що входить до глобальних форумів, таких як G20 та BRICS. Відтак можна припустити, якби Україна дивом коли-небудь у перспективі схилила ПАР на свій бік, то й інші країни Африки примкнули б до неї. Але поки що авторитет має Росія.

Російсько-південноафриканські дипломатичні взаємини мають багато «ґрунтовних взаємодій». Наприклад, візит історичної постаті для ПАР Нельсона Мандели у 1999 році в Москву.

Нельсона Манделу дружнім поцілунком вітає Борис Єльцин. Москва, Росія, 29 квітня 1999 року
Нельсона Манделу дружнім поцілунком вітає Борис Єльцин. Москва, Росія, 29 квітня 1999 року

Період президентства Джейкоба Зуми, який відзначився дуже теплими відносинами з РФ майже в усіх сферах – від сільського господарства, енергетики, оборони до освіти та культури.

У нинішнього президента Сиріла Рамафоси, здається, теж чимало симпатій до РФ. Адже одна з ознак його політики – подолання впливу Заходу на Африку. І тут Росія виступила чи не найкращим «порадником».

Президент Південно-Африканської Республіки Сиріл Рамафоса та президент РФ Володимир Путін (ліворуч) під час зустрічі в рамках Саміту Росія-Африка. Сочі, Росія. 23 жовтня 2019 року
Президент Південно-Африканської Республіки Сиріл Рамафоса та президент РФ Володимир Путін (ліворуч) під час зустрічі в рамках Саміту Росія-Африка. Сочі, Росія. 23 жовтня 2019 року

Прикметно, що у 2019 році у Росії, в Сочі відбувся саміт «Росія-Африка», ініційований Путіним та президентом Єгипту.

Президент Росії, який зібрав на цьому форумі понад 40 лідерів африканських держав, «пропонував африканським країнам допомогу та підтримку від тиску і залякування західних країн». Цей проросійський наратив протиставлення колективного Заходу як джерела зла для Африки зараз простежується на різних африканських ресурсах. Зокрема, найпоширеніший фейк в ПАР, який стосується війни в Україні – про те, що начебто це НАТО воює з Росією, а не Росія вторглася в Україну.

Президентка Бразилії Ділма Русефф (ліворуч), прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді, президент Росії Володимир Путін, очільник Китаю Сі Цзіньпін і президент Південної Африки Джейкоб Зума (праворуч) під час зустрічі лідерів БРІКС перед самітом G20 в Анталії, Туреччина. 15 листопада 2015 року
Президентка Бразилії Ділма Русефф (ліворуч), прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді, президент Росії Володимир Путін, очільник Китаю Сі Цзіньпін і президент Південної Африки Джейкоб Зума (праворуч) під час зустрічі лідерів БРІКС перед самітом G20 в Анталії, Туреччина. 15 листопада 2015 року

Міжпрезидентська взаємодія – окрема важлива тема для успіху зовнішньої політики будь-якої держави. Адже якщо проаналізувати, то Путін за весь час свого правління здійснив три візити в ПАР, окрім того, були зустрічі на форумах G-20, BRICS, саміті «Росія-Африка».

А от щодо південноафрикансько-українських відносин, то наша держава та ПАР поки не мають зафіксованих у своїй історії візитів найвищого рівня. І це, безперечно, створює багато бар'єрів. Особливо зараз, коли Президент Володимир Зеленський шукає можливостей, щоб звернутися до народів Африки через їх лідерів, керівництво, парламенти.

Перша парламентська делегація з ПАР

Минулого тижня в Україну прибули представники Південно-Африканської Республіки. Це Джон Стенхайсен, член Національної асамблеї ПАР (нижня палата парламенту Південно-Африканської Республіки ред), лідер партії «Демократичний альянс» та Ґреґ Мілс, директор провідного південноафриканського аналітичного центру «Фонд Брентерста» (The Brenthurst Foundation), письменник і науковець.

Мета їхнього візиту, як зазначив сам Джон Стенсайсен: «Висловити підтримку Україні у війні з Росією, з'ясувати факти та отримати розлогу інформацію про перебіг подій в Україні для донесення правди до південноафриканського суспільства та боротьби з проросійськими наративами й фейками в африканських ЗМІ».

Джон Стенхайсен – південноафриканський парламентар, який очолює партію, що нині є в опозиції до Африканського національного конгресу, правлячої партії, яка вперше прийшла до влади ще у 1994 році на чолі з президентом Нельсоном Манделою. Нині ж її очолює нинішній президент ПАР Матамела Сиріл Рамафоса.

По різному ставляться опозиція і владна верхівка до українського питання. Члени Демократичного альянсу, зокрема й Джон Стенхайсен, неодноразово закликали керівництво держави публічно засудити вторгнення Росії в Україну, висловити підтримку українцям.

Аналітики припускають, що на позицію влади може, зокрема, впливати те, що російський олігарх Віктор Вексельберг жертвував партії АНК у 2020-2021 роках чималі суми коштів.

Про деталі офіційного візиту

Поїздка південноафриканських гостей в Україну розпочалася із таборів біженців на польсько-українському кордоні, а потім зі Львова – як центру прийому біженців, усіх, хто тікає від війни з усіх куточків України. Джон Стенхайсен та Ґреґ Мілс зустрілися з головою ЛОДА Максимом Козицьким та мером Львова Андрієм Садовим.

За словами Джона Стенхайсена, їм важливо було зафіксувати офіційні факти з надійних джерел, зокрема, скільки зараз українців покинули Україну, скільки тимчасово перемістилися в західну частину країни, в яких умовах перебувають ці люди і як нові реалії вплинули на економіку міста.

Чи не найвагомішою частиною візиту була поїздка південноафриканців на Київщину – в Бучу, Гостомель, Ірпінь. Адже саме після цих вражень від розбитих вщент українських міст, від руйнувань і розбомблених будинків – можна буде відверто розповідати про побачене для свого середовища, південноафриканського суспільства.

Джон Стенхайсен та Ґреґ Мілс мали досить напружений графік: зустрічі у Києві з українськими політиками, представниками різних фракцій, експертами, істориками, науковцями. Зокрема з третім Президентом України Віктором Ющенком, народними депутатами України: Жаном Беленюком, Юлією Тимошенко, Іванною Климпуш-Цинцадзе, головою Комітету ВРУ з питань зовнішньої політики Олександром Мережком, співголовою групи з міжпарламентських зв'язків з ПАР Олександром Фельдманом, політиком Олексієм Рябчиним, мером Віталієм Кличком, ректором КНУ Тараса Шевченка Володимиром Бугровим та викладацьким складом університету.

Результати й перспективи

Майже тижневе перебування в Україні південноафриканської делегації – це фактично перший офіційний візит представників ПАР в Україну з початку повномасштабної війни. Зважаючи на відстань та велику кількість лакун у відносинах України і ПАР – це важливо.

Треба сказати, що Джон Стенхайсен та Ґреґ Мілс самі виявили таку ініціативу приїхати в Україну. Ключові завдання, які ставили перед собою гості, як зазначив Ґреґ Мілс, – побачити проблеми, з якими зіткнулася Україна через війну, поспілкуватися з простими українцями, налагодити мережу контактів для майбутньої більш широкої взаємодії.

Завдяки багатьом зустрічам з українськими депутатами – вдалося, направду, встановити міцний міжпарламентський контакт, якого, за спостереженням Джона Стенхайсена, «не було ніколи раніше».

Окрім, політичних та економічних моментів візиту, важливою складовою була культурна та освітня програма. Гості відвідали Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр», Національний музей Голодомору-геноциду та Київський національний університет Тараса Шевченка.

Саме з цих місць і має взяти початок багато проєктів та взаємодій між Південною Африкою та Україною. Наприклад, для України є важливим визнання Голодомору геноцидом на рівні парламенту ПАР. Обидві наші країни мають перспективу заснування спільних програм студентського та наукового обмінів.

Зокрема, продуктивною може стати співпраця українського Центру дослідження Африки, співзасновником якого є відомий в Україні африканіст Олександр Мішин, та The Brenthurst Foundation, який очолює Ґреґ Мілс. Це було б цінно, зважаючи на потребу в нових неупереджених аналітичних дослідженнях про взаємовпливи України та Африки, а також на потребу у фахівцях, експертах, дипломатах, які б спеціалізувалися на африканістиці.

Назагал візит південноафриканської делегації одразу після його завершення приніс результати. Адже інформація про війну в Україні з багатьма прикметними деталями з'явилася на сторінках десятків африканських видань та в ефірах місцевих телеканалів. Зокрема таких як: Daily Maverick, Independent Online, eNews Channel Africa, Mail & Guardian, Eyewitness News, TimesLIVE , BusinessDay, News24 та інших.

Російсько-українська війна може тривати ще довго і вона буде відбуватися не лише безпосередньо на полі бою на нашій території, але й фактично в усьому світі, у багатьох державах, на різних континентах. Так, з одного боку, нейтральність країн Африки означає, що Україна поки що не має належної підтримки на цьому напрямку. Але, з іншого боку, верхівка влади – це ще не все суспільство. Ситуацію можна починати виправляти вже сьогодні, підсилюючи африканську стратегію зовнішньої політики, будуючи дипломатичні мости на всіх можливих рівнях.

Важливо працювати з суспільством – яким би складним, багатошаровим воно не було, працювати з партіями, місцевими депутатами, які підтримують Україну, інтелектуальним середовищем.

Андріана Біла – засновниця Української школи культурної дипломатії, дослідниця країн Близького Сходу та Африки

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Андріана Біла

    Журналістка, філолог. Закінчила Київський національний університет Тараса Шевченка і Національний університет «Києво-Могилянська академія». Переможниця Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика (2019), Міжнародного мовно-літературного конкурсу імені Тараса Шевченка (2019), лауреатка президентської стипендії. Авторка документального фільму про В’ячеслава Чорновола «Держава – це я». Дописувачка газети «День», видання «Критика».

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG