Вісім років партнер Анни Овчаренко бив її, погрожував жорстоко вбити та фактично тримав жінку в полоні. Вона неодноразово намагалась втекти від кривдника, але ані поліція, ані соцслужби не змогли її врятувати – буцім-то через впливові зв'язки родини чоловіка Анни.
Після кількох років домашнього насильства жінці вдається врятуватися. Сьогодні вона разом з трьома дітьми живе в іншому місці та має роботу. Економічна незалежність від кривдника дозволила Анні назавжди розірвати коло насильства і почати нове життя.
Захисник до пологів, насильник – після
На початку стосунків Анна бачила у чоловікові захисника від насильства інших: спочатку – названої сім’ї, а потім – від небезпек життя у дитячому будинку.
«Я от побачила зсередини, як все дійсно відбувається у дитячих будинках. Це такий страх! Коли навіть ті ж охоронці, коли йдуть старші, вихователі та начальство, вони просто ґвалтують тих дівчат, що старші», – розповідає Анна.
Вона згадує, як на свято один із охоронців напився, і був дуже злий через те, що був змушений працювати у святковий день. Врешті охоронець почав лупцювати дітей.
«Оця штука, що для вибивання килимів, її іншою стороною він просто почав всіх забивати... Того дня я дуже перенервувала – у мене схопило живіт. Мене відправили до медсестри на ранок, а та каже: «Здається, ти вагітна», – продовжує розповідь жінка.
Після новини про вагітність чоловік неповнолітньої Анни забирає її з дитбудинку до свого дому, та після народження доньки почалися перші стусани. Через ревнощі. Анна пояснює, що її перша донька мала світле волосся, через що її партнер запідозрив, що дитина не його: «І все, просто понеслося… Спочатку він просто не приходив додому, потім, коли приходив, то лупцював мене так – до не можу».
Партнер Анни часто залишав її саму з дитиною вдома на кілька днів, бо «вирушав на заробітки». Анна розповідає, що зароблені гроші чоловік витрачав на зброю та наркотики. В один день, коли чоловік був сп'янілий від вживання наркотиків, він бив Анну впродовж 12 годин.
Обличчя вже взагалі не було. Ні обличчя, ні зубів, ні тіла, я була уся настільки понівечена
«Це, мабуть, було найкатастрофічніше: з 12-ї ночі до 12-ї дня от він просто мене забивав. Він просто попросив знайти йому штани, я шукаю йому штани, я знайшла, збираюсь йому їх віддати, і просто летять кулаки. Я отак тримаю свої зуби, купа крові, я кажу: «Зуби, зуби… У мене було таке довге волосся, він просто намотував його на руку і тягав мене по коридору, як ганчірку якусь... Почав зістригати моє волосся. Зістриг, поголив. Обличчя вже взагалі не було. Ні обличчя, ні зубів, ні тіла, я була уся настільки понівечена».
Я оббігала усі соціальні служби: у справах дітей, усі ці захисти, поліцію. Я вже падаю в ноги і кажу: «Слухайте, ви на труп чекаєте? Ви подивіться: куди вже далі?
Анна не один раз намагалась втекти від кривдника – її щоразу повертала додому поліція, а соцслужби відмовлялися їй допомогти. Жінка каже: ті боялися впливових зв’язків сім’ї кривдника Анни: «Його брат працює на дуже високопоставлену людину у нас, у Дніпрі, тому і поліція, і соціальні служби просто закривають на це очі. Один дзвінок цієї людини просто вирішує все. І ось так майже вісім років ламав мені життя. Я оббігала усі соціальні служби: у справах дітей, усі ці захисти, поліцію. Я вже падаю в ноги і кажу: «Слухайте, ви на труп чекаєте? Ви подивіться: куди вже далі?»
Правозахисники відзначають, що в Україні поліція часто не реагує на звернення про домашнє насильство. Згідно з опитуванням фонду ООН у галузі народонаселення, громадської організації «Ла Страда Україна» і Женевського центру демократичного контролю за збройними силами, 59 % правоохоронців вважають більшість повідомлень про домашнє насильство неправдивими.
Після восьми років насильства Анні вдається врятуватися. У день, коли чоловіка Анни викликали до суду через насильство щодо неї, співробітниця поліції виявляє в неї ножові поранення.
«Чотири чи п’ять ножових поранень у мене вже було. Я лише відкриваю двері, патрульна питає: «Це він?». А я саме тримаю дитину на руках. Вона хапає мене за руку, а решта з мобільної бригади забирають дітей, прикривають, щоб він не вибіг за мною».
Анну забрали у притулок для жінок, які пережили домашнє насильство, що в іншому місті. Там вона пройшла психологічну реабілітацію. Але щоб назавжди вирватися з кола насильства, Анні були потрібні гроші, щоб утримувати себе і трьох дітей.
Від насильства до економічної незалежності
Вона пояснює, що за всі фінанси до втечі відповідав чоловік: «Навіть елементарні якісь дні народження, а ти розумієш, що грошей немає, і ти нічого не можеш ні подарувати, ні купити, і свої є різні примхи, які хочеться щось купити... Найбільше злить, коли тобі дорікають тим, що: «Ну я ж купив. Неважливо, що мене не було. Неважливо, що я тебе б’ю. Я ж купую те, що ти хочеш».
Фонд ООН у галузі народонаселення оплатив Анні навчання на профільних курсах дизайну, і тепер вона створює і друкує принти на одязі. Вона працює на соціальному підприємстві «My Space» у Полтаві і вперше в житті є економічно незалежною.
«Я відчула смак свободи. Я відчула, що таке свої гроші. Коли ти прийшов, перший місяць попрацював, чекаєш на зарплату, ти її отримуєш і ти розумієш, що вона твоя! Ніхто її в тебе не забере, і ти її витратиш так, як вважаєш за потрібне. Ось. Мені повністю вистачає забезпечувати свою родину, винаймати житло, оплачувати комунальні послуги, при цьому діти відвідують різні заклади, де вони можуть відпочивати. Я вважаю, що я подолала цей бар’єр страху економіки, я не сиджу на місці, я рвусь за кожною можливістю, яка мені трапляється, десь заробити. І при цьому мене бере гордість за саму себе, що я більше ні від кого не залежу», – захоплено розповідає Анна.
Я відчула смак свободи... Чекаєш на зарплату, ти її отримуєш і ти розумієш, що вона твоя! Ніхто її в тебе не забере, і ти її витратиш так, як вважаєш за потрібне
Робота дозволяє Анні паралельно навчатися: зараз вона – вже на другому курсі юридичного факультету. А також займається волонтерською діяльністю – допомагає іншим жінкам, які зазнали насильства та економічно залежать від кривдників.
Вона разом із командою ГО «Інша жінка» їздить по територіальних громадах і розповідає про свою діяльність, консультують, надають правову та іншу допомогу. Анна зазначає, що багатьом постраждалим важко піти від кривдника через сором, а також страх.
«Ті жінки, які вже звикли роками економічно залежати від своїх чоловіків, вважають, що вони вже не здатні виходити у світ і заробляти. Коли жінка все життя просиділа вдома і не знає, що таке робота, для неї це страх, це бар’єр, який вона не може подолати, і вона далі терпить: він її битиме, забиватиме, що завгодно робитиме. І вона терпітиме лише тому, що вона сама по собі боїться йти працювати. Немає навички», – розповідає жінка.
Щаслива мати трьох дітей
Разом із новим хлопцем Анна виховує своїх трьох дітей, найменшій донці Аїші – 3 роки. Вона ходить до дитячого садочка у Полтаві.
Після восьми років насильства Анна кардинально змінила своє життя і з впевненістю дивиться у майбутнє: «Я навіть не знаю, звідки я їх [сили] взяла. Це якийсь дар, напевно, постійно викручуватися з будь-якої ситуації, бо життя одне, і воно дуже коротке. І треба докладати дуже багато зусиль, якщо ми хочемо чогось у цьому житті досягнути... Я – молода, щаслива мати трьох дітей. Що ще мені потрібно для життя?»
За даними Фонду ООН у галузі народонаселення, від насильства в Україні щороку страждають 1,1 мільйона жінок. А у програмі розвитку ООН кажуть, що лише 10% постраждалих звертаються по допомогу. Через економічну залежність від насильників, багато постраждалих не можуть покинути своїх партнерів, через що насильство триває, зазначають фахівці.
