Київський Центр досліджень армії, конверсії і роззброєння видав книгу російського військово-політичного експерта Юрія Федорова, який живе на Заході, «Гібридна війна по-російськи». Йдеться про теорію і практику російських дій упродовж останніх років в Україні. В інтерв'ю Радіо Свобода автор дослідження відповідає на запитання про те, що таке гібридна війна по-російськи, а також розмірковує над військово-політичними результатами дій Кремля в Україні.
Багато ідей, які висував Месснер, знайшли свою реалізацію в російській концепції гібридної війни, яка у 2012 році, мабуть, розроблялася в російському Генштабі
– Як науковий термін вживання такого поняття («гібридна війна» – ред.) цілком допустиме і дійсно відображає нові тенденції у військовій справі. Адже передбачається, що в сучасних умовах військові дії будуть вестися в дещо нових формах: значно більшого значення набуває пропагандистська (або інформаційна) війна. В американській доктрині це давно вже названо психологічною війною, яка ведеться в поєднанні з різноманітними підривними операціями із застосуванням економічного тиску тощо. Вперше подібну концепцію сформулював російський емігрант, колишній полковник Генерального штабу царської армії Євген Месснер, який на початку 1960-х років опублікував книгу під назвою «Заколот – ім'я третьої всесвітньої». Тоді терміну «гібридна війна» не існувало і Месснер використовував термін «заколот-війна». Після 1991 року його книгу дуже уважно вивчали в російському Генеральному штабі, в російських військових академіях. Багато ідей, які висував Месснер, знайшли свою реалізацію в російській концепції гібридної війни, яка у 2012 році, мабуть, розроблялася в російському Генштабі. Цю концепцію вперше публічно виклав начальник Генерального штабу Валерій Герасимов на початку 2013 року на засіданні Академії військових наук.
– Що ж, в російському Генеральному штабі є спеціальний сейф чи спеціальний комп'ютер «Плани гібридної війни»? Чи російські військові стратеги, плануючи свої дії в Україні, діяли все-таки ситуативно?
Відкриваючи операцію в Україні на початку 2014 року, російські військові, звичайно, діяли згідно із заздалегідь підготовленими планами і сценаріями.
– Я думаю, ніякого талмуда під назвою «Операція «Гібридна війна проти України», на кілька тисяч сторінок, у російському Генеральному штабі немає. Але в будь-якому Генштабі лежать плани бойових дій у так званий початковий період війни, і в цих документах розглядаються різні сценарії. Я думаю, що певні плани, в тому числі і з ідеями гібридної війни в тому вигляді, в якому їх розробляв Месснер, а потім співробітники Генштабу, звичайно, були. Відкриваючи операцію в Україні на початку 2014 року, російські військові, звичайно, діяли згідно із заздалегідь підготовленими планами і сценаріями. Але оскільки ситуація на фронтах змінювалася, то доводилося відповідно коригувати ці плани.
– Інструментарій, який використовує Росія для ведення гібридної війни, широкий: це і фінансування політичних партій за кордоном, це застосування так званої «м'якої сили», це прямий пропагандистський вплив, діяльність у середовищі російської еміграції, створення проросійських громадських організацій за кордоном і так далі. Як Ви оцінюєте роль військової компоненти?
Головним, стрижневим елементом «гібридної сили» на Донбасі є регулярні частини російської армії, які – щоправда, під іншими прапорами і з іншими емблемами – діють в зоні бойових дій
– Це той елемент гібридної війни, який використовується в найбільш вирішальні моменти, є завершальним. Все інше – і інформаційна підготовка, і закидання розвідувальних і диверсійних груп, і створення проросійських організацій на всій території України – було необхідно Кремлю, але, звичайно, вирішальний момент – це все-таки використання військової сили. Ця сила може використовуватися не у вигляді прямого наступу російських регулярних військ, а у вигляді так званої «гібридної сили», «гібридних збройних сил». Ці сили складаються значною мірою з місцевих жителів, крім того, з «добровольців» і найманців, які приїхали з Росії. Але головним, стрижневим елементом гібридної сили на Донбасі є регулярні частини російської армії, які, щоправда, під іншими прапорами і з іншими емблемами, діють у зоні бойових дій.
– Чи означає, що в 2012 році (тобто за рік або півтора до початку драматичних подій у Києві) російське військове і політичне керівництво вже в цілому розуміло, як воно буде стратегічно діяти в Україні, і тільки чекало відповідного моменту, щоб привести свій план в дію?
Різні російські відомства мали певні плани дій на випадок, коли їм буде наказ почати діяти проти України в своїх сферах
– Різні російські відомства – Генеральний штаб і Міністерство оборони, з одного боку, ФСБ, з іншого боку, різні політичні інститути, ті чи інші підрозділи адміністрації президента, МЗС Росії – всі вони мали певні плани дій на випадок, коли їм буде наказ почати діяти проти України в своїх сферах.
Коли Янукович втік, виявилося, що ця ідея нездійсненна, і ось тут пішли в хід задумки та ідеї, які розроблялися протягом як мінімум вже року, а можливо, і більше
Важливо інше: до того моменту, коли колишній президент Янукович залишив Україну, ставку в Кремлі робили на те, щоб контролювати сусідню країну за допомогою місцевої політичної еліти. Але коли Янукович втік, виявилося, що ця ідея нездійсненна, і ось тут пішли в хід задумки та ідеї, які розроблялися протягом, як мінімум, уже року, а можливо, і більше.
У комплексі всі елементи того, що називається гібридною війною, були вперше використані у війні Росії проти України
Перший масштабний досвід гібридної війни, який майже збігається за своїми інтелектуальними та концептуальними ідеями з тим, що сталося в Україні, – війна Північного В'єтнаму проти Південного В'єтнаму і американської армії в 1960-1970-х роках. Якщо подивитися на основні структурні елементи того, що робив Ханой, як він вибудовував свої дії, то це багато в чому нагадує те, що відбувалося і відбувається в Україні. Іноді військові теоретики і військові фахівці, особливо в Європі, згадують як перший досвід гібридної війни війну, яку вела «Хезболла» проти Ізраїлю в минулому десятилітті. Іноді називають деякі інші конфлікти з використанням збройних сил. Але в загальному я б сказав так: у комплексі всі елементи того, що називається гібридною війною, були вперше використані у війні Росії проти України.
– Як ви вважаєте, Росія, привівши в дію свій план, сильно здивувала НАТО?
– Думаю, так. Звичайно, і в політичних, і в військових колах Заходу не очікували від Кремля таких дій. На Заході були впевнені, що російське керівництво – при всіх нюансах, при всій тій критиці, яку висловлювали на адресу Путіна і його силової групи, – буде грати за правилами. «За правилами» – буде дотримуватися певних принципів, не піде на кричуще порушення міжнародних правових норм і тих принципів, на яких будувалися міжнародні відносини. Перша реакція Заходу була такою: здивування. Тільки в останній рік у Європі і США дійшли висновку: те, що робить Кремль в Україні, серйозно і вимагає досить рішучої відсічі. Наскільки ця відсіч рішуча, поки сказати важко. Але ось що точно – Захід пройшов серйозний шлях в осмисленні того, що відбувається в Росії, переглянувши свої попередні оцінки російської політики і її принципів.
– Що про цю гібридну війну по-російськи напишуть у майбутніх підручниках військової теорії та військової думки? Це нове слово в тактиці військових дії, якими б підлими й аморальними дії Москви не здавалися? Війна передбачає, звичайно, певний кодекс поведінки, але часи лицарів і мушкетерів давно минули.
– Війна Росії проти України буде трактуватися як перший досвід гібридної війни в повному розумінні цього слова. Інше питання, що військовим теоретикам та історикам майбутнього ще доведеться розбиратися в тому, успішна це була війна чи ні.
– Це незрозуміло досі?
Загальне завдання, яке, як я припускаю, Путін ставив перед своїми військовими та розвідниками, полягало в тому, щоб реалізувати так званий проект «Новоросії», і анексія Криму була лише першим кроком
– Є різні оцінки, багато моїх колег в Україні взагалі впевнені, що Кремлю вдалося дуже багато чого досягти. А мені, чесно кажучи, здається, що цей досвід невдалий, оскільки Кремлю не вдалося досягти поставлених цілей. Загальне завдання, яке, як я припускаю, Путін ставив перед своїми військовими та розвідниками, полягало в тому, щоб реалізувати так званий проект «Новоросії», і анексія Криму була лише першим кроком. Йшлося про те, щоб усі південно-східні області України – починаючи від Харківської області на північному сході і закінчуючи Одеською та Херсонською областями на південному заході – в тій чи іншій формі відірвати від країни, створити якесь квазідержавне утворення, а потім перетворити на російський протекторат.
Якби ця ідея була реалізована, тоді ситуація в усій південній частині України і поблизу Балкан була б зовсім іншою. Але цього не сталося. У результаті всіх зусиль Кремлю вдалося анексувати Крим. Ніякої економічної цінності він не становить. Так, півострів має певну військову цінність, там розгорнуто полк стратегічної авіації, може, навіть розгорнуто ядерну зброю, точних даних з цього приводу немає. Ще Кремль отримав те, що журналісти часто називають «недогризком» Донбасу. Це чемодан без ручки – кинути шкода або неможливо з політичної і пропагандистської точок зору, а тягти незручно і важко.
У стратегічному плані задум Кремля не реалізований
У стратегічному плані задум Кремля не реалізований, і зараз, наскільки я розумію, у російських верхах іде пошук варіантів, як би вийти з цієї ситуації. Адже без урегулювання на сході України не будуть зняті економічні санкції з Росії, а це досить боляче б'є по російському бюджету. Кремль опинився в скрутному становищі, і передбачається, що на будь-який компроміс у відносинах з Україною (реальний компроміс, який прийнятний для українського суспільства, хотів би наголосити, саме для суспільства, а не тільки для керівництва країни і для західних лідерів) Кремль поки піти не здатний. Це призводить до заморожування ситуації, що неприємно для Путіна і його оточення.
– Ви сказали, що НАТО і західний світ у цілому не були готові до дій Росії. Росія почала грати не за правилами, прийнятними в євроатлантичній спільноті. Знадобився певний час на осмислення, останній рік, на Вашу думку, – час початку якихось дій. Ви бачите, як концептуально вибудовується ця західна відповідь? Якою вона може бути, щоб стримати Росію?
На Заході вироблена стратегія протидії Кремлю
– Я думаю, зараз уже можна говорити про те, що на Заході вироблена стратегія протидії Кремлю. Ця стратегія в загальному нагадує за своїми основними параметрами доктрину, сформульовану в 1967 році тодішнім міністром закордонних справ Бельгії П'єром Армелем і покладену в основу дій НАТО в кінці того десятиліття. Вона складається з двох елементів. З одного боку, це військове стримування можливих російських наступальних дій (перш за все йдеться про країни Балтії), а з іншого боку, ведення якихось переговорів з Росією, з тим щоб мати можливість без посередників (досить ясно, в тому числі ясно для професіоналів) викласти позицію НАТО і вислухати точку зору російських партнерів.
Але головне запитання зараз – наскільки ефективні у військовому плані ті заходи щодо військового стримування Росії, які сьогодні застосовуються НАТО? Друге запитання, яке досить часто ставлять експерти з військово-політичних питань: а як бути з північно-західною частиною Чорноморського басейну? Стосовно Балтії, щодо Балтійського регіону приблизно зрозуміло, що буде робити НАТО, а ось щодо південного флангу (тобто як захищати Румунію, як протидіяти можливим російським операціям у Чорноморському басейні) – це запитання ще потребує детального обговорення і ухвалення рішень.
– Ви виключаєте можливість виникнення прямого військового конфлікту між Росією і НАТО? Чи все командно-штабними іграми і завершиться?
– Хотів би, щоб завершилося іграми. Але, знаєте, в останні роки все частіше відбуваються події, які раніше здавалися абсолютно неможливими. Давайте згадаємо, чи можна було три роки тому, влітку 2013 року, припустити, що російські «зелені чоловічки» вторгнуться до Криму, що почнеться гібридна війна на сході України і так далі? Багато що, що сьогодні здається нам неможливим, може реалізуватися в майбутньому. Я б не став зарікатися і говорити, що збройного зіткнення між Росією і НАТО (або з окремою країною НАТО) бути не може. На жаль, це той варіант, який ми повинні розглядати як той, який має певні шанси на реалізацію. І якщо говорити про політичних лідерів, про військове керівництво країн Заходу, то вони повинні розробляти – і я думаю, вони розробляють – плани і варіанти поведінки в таких ситуаціях, на самій межі війни.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
