Про поширення вірусу в Китаї стало відомо на початку року, тож й Україна готувалася до нього заздалегідь – ще в лютому Кабмін затвердив необхідні плани запобігання розповсюдженню COVID-19. У Міністерстві охорони здоров’я переконували, що українські лікарні готові прийняти інфікованих та надати їм якісну медичну допомогу. Про першого інфікованого українця стало відомо 3 березня, відтоді кількість заражених зростає. МОЗ попереджає, що наразі ми лише на порозі піку хвороби.
Станом на ранок 8 квітня, в Україні від коронавірусної хвороби одужало 35 людей, а кількість інфікованих зросла до 1668. Поки українці дотримуються карантину, лікарні справляються. Та, якщо зазирнути за статистику, виявляється, що виникає чимало інших проблем: деякі лікарі діагностують грип замість підозри на коронавірус, відправляють додому з високою температурою, а часто – навіть не в змозі перевірити потенційно хворих через відсутність необхідного захисту. Багато медперсоналу звільнилося через побоювання, а тим, хто залишився, доводиться працювати понаднормово.
Радіо Свобода поспілкувалося з чотирма українцями з Києва, Одеси та Житомира, яким повністю або майже повністю вдалося подолати коронавірус. Вони розповіли про перші симптоми, роботу лікарів та як вони перенесли хворобу.
Максим Головкін, організатор концертів, 24 роки (Одеса)
Я прилетів зі США 13 березня, у той же день по дорозі в Одесу відчув, що тягне в області ребер. Коли я прийшов в інфекційну лікарню, розповів про симптоми, сказав, що повернувся з-за кордону, мені діагностували пневмонію, але сказали, що може бути підозра на коронавірус. Я запитав, чому медперсонал не в костюмах, на що мені відповіли: «Уявіть, якщо я буду щоразу одягати костюм, коли в когось є підозра. Я весь день буду тільки одягатися і роздягатися».
На наступний день мені зробили тест на грип, результат був негативний, тож лікарі взяли мазок на коронавірус і відпустили додому. 18 березня подзвонила головний лікар і сказала, що вони отримали експрес-тест на коронавірус. Він показав негативний результат, мені сказали «гуляйте» та видали справку про відсутність вірусу. Через тиждень після експрес-тесту, з'явилася новина, що результат ПЛР-тесту позитивний.
Кілька днів у мене була температура 38,5, але її можна було збити. Дуже сильний мороз по шкірі і озноб. А потім кілька днів взагалі нічого не було, я почувався як здорова людина, після чого почався дикий кашель і біль у правому боці. В якісь дні я спав по 18-20 годин, і якщо хоч 8 годин залишався без сну, дуже втомлювався і хотів спати.
Мені приписали два недорогих антибіотики українського виробництва, «Лазолван» від кашлю, жарознижуючі. Ліки були недорогі, за них платив я. Ще призначили якийсь імуномодулятор по 8 тисяч за ампулу, але він був мені протипоказаний. З власної ініціативи я ще пив вітаміни.
Я запитав її (лікарку) про повторний тест, але вона мені сказала, що на мене та мою родину тестів немає
Після того, як хвороба минає, треба зробити два тести, які повинні показати негативний результат у проміжку 24 години один від одного. Я вісім днів добивався, щоб мені зробили один тест. Мені подзвонила сімейний лікар. Вона мені розповіла, що їй зателефонували зверху та сказали прийти зробити тест, але в неї не було ні захисту, ні тесту. В ефірі Радіо Свобода мене вивели на зв'язок з «віцегубернатором» Одеси, я йому все розповів, і через 40 хвилин після цього приїхала медсестра з одним тестом. Його привезли в кульку з продуктового магазину. Моя дівчина сірниками дезінфікувала медсестрі ножиці, пока вона робила мені цей тест. Я запитав її про повторний тест, але вона мені сказала, що на мене та мою родину тестів немає. Тож по суті, один тест вони просто витратили дарма.
«Губернатор» Одеси написав, що я втік із квартири. Все вийшло дуже неправильно. Коли я повернувся зі США, я поїхав за місто на дачу зі своїм родичем, щоб ізолюватися. Лише після того, як мені зробили експрес-тест і дали справку, я переїхав у квартиру, де живе моя мама, дівчина, бабуся. Через те, що результат був неправильний, я все одно наразив їх на небезпеку. Їм також видали довідку, де написано, що потрібно зробити два тести. Поки їх не зроблять, ніхто з нас не може вийти на вулицю, навіть в магазин, тож ми замовляємо службу доставки.
Руслан Горбенко, народний депутат, 41 рік (Київ)
Підвищена температура і легкий озноб були першими симптомами, через два дні температура виросла до 37,5, з’явився сильний кашель. А вже 21 березня, коли кашель був з кров’ю, я звернувся до лікарів. Якби тоді ми мали більше інформації про вірус, можна було би звернутися ще раніше.
Я був дуже приємно здивований, що інфекційне відділення Олександрівської лікарні було підготовлене на 200%
Я приїхав в Олександрівську лікарню, після обстеження лікарі мене ще раз запевнили, що це лише кашель, але я наполіг на флюорографії. На знімку виявилося, що у мене запалення лівої легені. Тоді лікарі зіставили всі симптоми і знімок та вирішили мене госпіталізувати. Я був дуже приємно здивований, що інфекційне відділення Олександрівської лікарні було підготовлене на 200%. Це взірцеве відділення для всієї України. Лікарі, медперсонал, водії були забезпечені масками, рукавицями, окулярами, захисними костюмами.
При температурі 39,8 є відчуття отруєння організму, нестачі кисню, запаморочення. Не можна було заснути, бо в лівій легені була рідина, і перевертаючись, було враження, що вона перетікала на іншу сторону. Температура не збивалася ніякими препаратами. Я одужав не швидко, перші чотири дні мій стан погіршувався. Мені тричі повністю міняли план лікування. Результат дав «Плаквеніл», антибіотик «Меронем» і більш легкі препарати для лікування легенів. Окрім антибіотиків, мені стало відчутно легше після шестигодинних крапельниць.
Я в лікарні ні за що не платив, окрім ліків. 3 квітня зробили мені тест на коронавірус, увечері прийшли дані, він показав негативний результат. Полегшення наступило в суботу, коли нормалізувалася температура, і вже можна було нормально спати.
Самовпевненість, що ми це все переживемо, вип’ємо «Фервекс» і відразу стане легше, – помилкова
Самовпевненість, що ми це все переживемо, вип’ємо «Фервекс» і відразу стане легше, – помилкова, особливо у молоді. Кожен повинен думати про своїх близьких та друзів, тому краще убезпечитися, ходити в масках і обов’язково – в рукавицях. Одним із перших симптомів також було печіння в очах, коли я поправляв маску руками. Таке враження було, ніби лимонна кислота потрапила в очі.
Вадим Оптиміст, 49 років, приватний підприємець (Житомир)
(Справжнє прізвище Вадим приховує з міркувань безпеки своєї родини). 14 березня я повернувся з Австрії, відразу самоізолювався. На четвертий день у мене піднялася температура до 38,2, з'явилася ломота у тілі, горло стало червоним і в певний момент був близький до втрати свідомості. Швидка до мене їхала десь три години. Вони не хотіли їхати, хоча я мав і симптоми, і був у групі ризику. Лікар казав, що доводилося через знайомих домовлятися, щоб приїхати.
Мене привезли в інфекційне відділення, десь годину я сидів у машині, бо мій бокс виявився не готовим. А вже потім почалися тести, здача аналізів. Після того, як зробили експрес-тест, мені сказали, що потрібно заплатити 500 гривень за тест і 250 гривень благодійного внеску. Я прочитав, що ці тести купували за державний кошт і відмовився платити. Ліки беззаперечно сказали купувати за власний кошт.
13 діб я був зачинений, мені тільки двічі двері відкрили, щоб провітрити мій бокс
Відразу після того, як стало відомо, що у мене коронавірус, мені подзвонила епідеміологічна служба, начальник поліції міста, заступник начальника районної поліції і місцева поліклініка.
13 діб я був зачинений, мені тільки двічі двері відкрили, щоб провітрити мій бокс. Найстрашніше – це було позбавлення свободи. Після ремонту в лікарні була нова плитка, пофарбовані стіни, металопластикові вікна і двері, окрема душова. Ніби все нормально. Але насправді ця обгортка, всередині все виявилося по-іншому. Головне – було дуже холодно. 15 градусів було, коли мене госпіталізували і вище температура не ставала. Я лежав на протязі, дали тоненьку ковдру ще радянських часів. Я думав, що у мене пневмонія почнеться не від вірусу, а від холоду.
Лікарі були захищені належним чином, медсестри так само, але трохи менше, санітарки ще менше. Ці звичайні маски висіли збоку. У відділені три лікарі. Вони працюють подобово – добу чергують, наступну – мають вихідний. Моя лікарка Таміла Ігорівна – дуже професійна, чуйна та доброзичлива людина, я їй дуже вдячний. Вона була у мене раз на день. Треба не забувати, що в інфекційному відділенні ще перебувають люди зі звичайною пневмонією та іншими захворюваннями. Було таке, що вона до мене приходила під вечір, після обіду, годині о третій.
Повторний тест показав, що коронавірус продовжує жити в моєму організмі. Мене випустили тільки тому, що я став знаною особистістю. Я з самого початку був противником госпіталізації. Я написав розписку на ім'я головного лікаря, що зобов'язуюсь бути в повній ізоляції та контактувати з сімейним лікарем, що я роблю уже 8-й день. Раз на день я пишу йому: «36,6, 120 на 80, почуваюся чудово». Я вже просто копіюю повідомлення.
Якщо повторний тест буде негативний, я ще тиждень буду на самоізоляції, це моє рішення. У мене троє дітей, молодшому 7 років. Я дуже переживаю, найстрашніше – це когось заразити.
Сергій Шахов, народний депутат, 44 роки (Київ)
Коли я відчув, що в мене піднялася температура, я одразу викликав лікарів. Це було 12 березня, лікарі сказали, що тестів в Україні немає. За симптомами було схоже на ОРВІ, але результат тесту був негативний. Через два дні температура піднялася до 38, я знову викликав швидку (приватну – Радіо Свобода). Лікарі приїжджали в захисних халатах, масках, окулярах, були повністю захищені. Коли ми дізналися, що в мене коронавірус, вони зателефонували в лабораторію, написали в поліцію.
Але я і не приховував цього, навпаки, хотів, щоб суспільство заспокоїлося і нормально сприймало цю хворобу. Ви ж не обернетеся в кажана чи ще в когось. Я третій раз викликав швидку, вже знаючи, що в мене коронавірус, і попросив відвезти мене до державної Олександрівської лікарні, де мені зробили рентген. Лікарі сказали, що в мене правостороння пневмонія і мені треба залишитися в лікарні.
Я пролежав там вісім діб. Умови, лікарі, медперсонал – усе було нормально. У мене був бокс на одну людину, я лежав на третьому поверсі, там усі бокси були однакові. В палаті був телевізор, але ми не знаємо, телевізор залишив пацієнт, який був до мене, чи його купувала держава. Стояла мікрохвильовка. Я особисто купив собі чайник і залишив його в лікарні.
Лікарі практично падали з ніг, бо лікарня наповнювалася кожен день
Годували дієтичною кашею перловкою, дієтичним борщем. Інфікована людина мусить сидіти на дієті. Я багато пив.
Лікарі практично падали з ніг, бо лікарня наповнювалася кожен день, і медсестри практично падали з ніг, тому що постійно треба було брати аналізи, давати ліки. Вдень і вночі працювали, щоб вилікувати людей. Лікарня на той час була переповнена. Ліки ми купували за свій кошт. Вата, шприци, катетери, голки були за рахунок держави.
Коронавірус є, я його на собі відчув, не така страшна хвороба. Не стаєш перевертнем, не хворієш на чуму, холеру чи тиф. У нас 21-е століття, є ліки, є нормальні спеціалісти.
