Кореспонденти Білоруської служби Радіо Свобода поспілкувалися з колишнім учителем однієї з мінських шкіл, якому довелося звільнитися через погрози та тиск із боку керівництва. Молодий чоловік розповів, як працівників із «неправильною» позицією прибирають зі школи.
«Діти замастили державний прапор у своїх щоденниках і зробили його біло-червоно-білим»
Олександр (ім’я змінене на прохання співрозмовника) влаштувався до школи лише влітку 2020 року. Каже, чітко розумів, що відбувається в країні, але все ж вирішив спробувати.
«Коли я працевлаштовувався, ще тривала виборча кампанія, і ніхто нічого не забороняв. У нашій школі всі носили білі стрічки, всі спокійно говорили про політику, були позитивними, добрими, навіть адміністрація. Це було очевидно: кожен чекає якихось змін. Після виборів ми всі обговорювали політичну ситуацію, усі були шоковані тим, що відбувається, і значна кількість викладачів висловлювала протест», – каже вчитель.
На початку вересня відбулася педагогічна нарада, на якій керівництво заявило, що школа поза політикою, на уроках дітям нічого розповідати не можна, все робити за підручниками, пояснює Олександр.
«Зрозуміло, що нічого не розповідати – нереально. І я, й більшість учителів усе одно торкалися цієї теми, і діти про це говорили, вони знали, хто така Тихановська і чому Лукашенко погана людина. Це було в їхніх сім’ях. Також я проводив урок мистецтва, і якщо був малюнок на вільну тему, кожного разу хтось малював біло-червоно-білий прапор чи щось із цим пов’язане».
Деякі школярі носили білі стрічки, наліпки, навіть футболки з написом «Погоня» (історичний герб Білорусі – ред.), каже співрозмовник.
«Одного разу група дітей замастила коректорами державний прапор у щоденниках і зробила його біло-червоно-білим. Школа це зам’яла. Як мені сказали, дітей примусили купити нові щоденники. Але було зрозуміло, що просто більшість людей за зміни».
«Я ніколи не приховував, що ходжу на мітинги»
Коли на початку листопада головні марші припинилися, адміністрація школи ожила, каже молодий чоловік, і почала ловити вчителів і робити зауваження за стрічки.
«Вони почали ходити на наші інформаційні години раз на тиждень, – згадує Олександр. – Іноді там буває якась гостра тема для суспільства, не завжди політична, але доволі часто пов’язана з соціальними рухами в країні. Адміністрація сиділа на цих годинах, щоб, не дай Боже, хтось щось не сказав дітям».
Тиск посилився після зимових канікул. Учитель вважає, що в першій половині навчального року адміністрація школи отримала наказ «згори» оминати тему політики, нібито нічого не відбулося. Хтось із керівництва нібито навіть переходив на бік викладачів.
«По школах почали їздити ідеологи, у нас була одна з найжорсткіших лукашисток. Адміністрація вже прямо казала: «Нам надійшла рознарядка проглянути ваші соціальні мережі. Якщо ми побачимо там щось, пов’язане з опозицією, або фото з протестів, ми повинні негайно звільнити вас і написати на вас доноси».
На зборах учителям казали, щоб ніхто нікуди не ходив, можна було почути «Ну, ви ж самі все розумієте», – каже Олександр.
«Я ніколи протягом року не приховував, що ходжу на мітинги, тому за мене вирішили взятися більш конкретно. Наша директорка розкрила свою сутність. Раніше вона казала, що у її родині хтось також був на боці протестувальників, за зміни, а вона – за державу, тому завжди між двома протилежностями. А тут, перед приїздом чиновниці-ідеолога, почала казати: «Ось чим вам не подобається Лукашенко? Можливо, він неправильно переміг на виборах, але при ньому у мене сім’я, я отримала квартиру, добру зарплатню. Я не хочу, щоб це бидло [опозиція] прийшло до влади».
«Мовчіть, мовчіть! Просто кивайте!»
Перед приїздом ідеолога адміністрація школи намагалася контролювати буквально все, каже Олександр.
«Чиновниця ця приїхала робити презентації. Директорка сказала нам: «Мовчіть, мовчіть! Просто кивайте! Головне – не сперечайтеся з нею!». З усього, що розповідала чиновниця, освітній порядок денний зайняв 25-30%, а все інше – «вам ходити на марші не треба, ви ж державні службовці, ви ж усі повинні бути за державу і підтримувати її». Потім іще додала, що пишається тим, що вона в телеграм-каналі «Карателі Білорусі».
Через деякий час до Олександра знову підійшла директорка і попросила його написати заяву про звільнення без дати, якщо він збирається й далі ходити на протести. Олександр каже, що так робиться навмисно, щоб «оббілити» керівництво: якби його затримали, заяву підписали б заднім числом.
«Я проконсультувався з юристом, і наступного разу, коли директорка до мене підійшла, я сказав: «Це порушення закону, тому підписувати я нічого не буду. Якщо ви хочете мене звільнити, то звільняйте, але за весь час у мене не було доган, я вважаю, що свої обов’язки виконую добре». На що мені відповіли: «Я знайду інші способи, щоб ти це написав».
Того дня завуч зробила Олександрові дві догани: він не мав особистого плану-конспекту уроку (вчитель користувався спеціальною книжкою) і не провів фізкультурної хвилинки.
«Потім прибігла директорка: «Олександре, твій клас не здав туалетного паперу у фонд школи». Мене про це взагалі не попереджали, але догану зробили. Адміністрація мені майже не пояснювала, як працювати класним керівником. Вони не мають права ставити на цю посаду вчителя, який щойно прийшов до школи. Те, що мені потрібно робити, я дізнавався через інших учителів».
Молодого чоловіка змусили написати пояснювальні записки щодо всіх порушень. Олександр звернувся за консультацією до «Чесних учителів».
«Мені сказали, що керівництво робить це для того, щоб накопичити зауваження, а потім погрожувати звільненням за статтею. Мені пояснили, що залишатися далі немає сенсу, бо або вони будуть «жахати» постійно, а потім все одно звільнять за статтею, або я відразу «на добу» зі школи поїду. Тобто керівництву забракло буквально однієї-двох доган, щоб звільнити мене за статтею, вони просто фізично не встигли зробити їх за один день».
«Чому я не повинен відповідати дітям, коли у нас у країні таке пекло?»
Колеги Олександра були шоковані цим тиском і підходили до завуча, намагалися розібратися.
«Батьки моїх дітей підходили й казали: «Давайте ми напишемо колективну петицію, щоб вас залишили на посаді, що ви нам подобаєтесь, і ми не хочемо іншого класного керівника». Я відмовився, тому що мене би потім звільнили за статтею. Хтось із них навіть ходив до директора і казав, що не розуміє, як можна було вчителя за таке звільнити. Я з батьками досі підтримую зв’язок. Коли я ще працював і робив обходи по сім’ях, я ходив із біло-червоно-білою стрічкою на руці. Усі її бачили, усі адекватні, розумні люди, які знають, що відбувається».
Олександр написав кілька варіантів заяви про звільнення. Адміністрація школи сказала, що вчитель невірно її зрозумів.
«Я їм тоді відповів: «Я все вірно зрозумів. Моя позиція не збігається з вашою, і ви через це на мене тиснете, намагаючись обмежити мене в моїх думках та висловлюваннях, тим більше, що я в школі не проводжу мітингів та агітацій. А коли хтось із дітей у мене щось запитує, чому я не повинен відповідати, якщо у нас у країні відбувається таке пекло? Якщо ви не звільните мене за домовленістю двох сторін, то звільните за статтею. Це була ваша ідея написати заяву. Якщо треба, я напишу чиновниці, яка приходила».
Олександра спробували примусити відпрацювати ще два тижні, але, як йому сказали юристи, цей обов’язок ніде не прописаний. Чоловік каже, що це робили, швидше за все, щоб написати ще більше скарг і звільнити за статтею.
Влітку зі школи, де працював Олександр, через тиск із боку адміністрації пішло ще близько десяти вчителів. Вони не звільнялися раніше, бо ще хотіли довчити дітей до кінця року, каже співрозмовник.
«Не треба боятися, бо життя не закінчується»
Учителям, які опинилися в схожій ситуації, Олександр радить записувати абсолютно всі розмови з керівництвом на диктофон.
«Цей режим триватиме недовго, і навіть якщо зараз ці записи не є якимось аргументом, то коли зміниться влада, вони матимуть значення при люстрації. І цей запис завжди можна надіслати у ЗМІ, адміністрації буде дуже погано через те, що вони тебе звільнили».
Олександр також радить знаходити у школі «своїх людей».
«Треба об’єднуватися з однодумцями і триматися один за одного, бо коли ти один – це дуже важко. Коли ти працюєш у школі, у тебе нема ні на що часу, ти увесь час стресуєш, а коли на тебе ще й тиснуть, тобі може бути необхідна психологічна підтримка. Повинні бути люди поблизу, з якими ти можеш обговорити події. Я впевнений, що в будь-якій школі ще лишилися люди, які проти влади і того, що відбувається».
«Не треба боятися, бо життя, навіть якщо тебе звільнять, не закінчується. І якщо у тебе гарна репутація, у Білорусі є місця, які допомагають і забирають до себе тих, кого звільнили за політику, є допомога від фондів, праця знайдеться. Не треба хвилюватися, ця влада не вічна, цей термін визначиться місяцями чи парою років, і ви повернетесь у свою справу», – наголошує вчитель.
