Доступність посилання

ТОП новини

«Зараз іде війна культур» – директорка Харківського літмузею


Директорка Харківського літературного музею Тетяна Пилипчук
Директорка Харківського літературного музею Тетяна Пилипчук

Директорка Харківського літературного музею каже, що культура є надважливою під час війни, яку РФ зараз веде проти України. і зараз, додає, іде війна культур. Тетяна Пилипчук в інтерв’ю Радіо Свобода також розповіла про вплив російської культури на культурну пам’ять українців, діяльність музею, «омріяний Харків» та харківську ідентичність.

Зародження літературного музею у Харкові

– 1988 рік. Це був період зламу, який вплинув на всю Європу. І саме в цей період виникає Харківський літературний музей.

Такий музей вже відкривали у 1932 році. Однак з початком репресій у 1933-му закрили, адже фактично всі автори та авторки, які мали взаємодіяти з музеєм, стали ворогами народу і піддавалися репресіям.

Судовий процес у сфабрикованій справі так званої «Спілки визволення України». Мета – дискредитація провідних діячів української культури та громадського життя в Україні. Харків, 1930 рік
Судовий процес у сфабрикованій справі так званої «Спілки визволення України». Мета – дискредитація провідних діячів української культури та громадського життя в Україні. Харків, 1930 рік

З розпадом Радянського Союзу почало з’являтися багато інформації про українську історію та літературу, на поверхню виринало те, що було заборонено. Що з цим робити? Принаймні треба зафіксувати. Але у цьому контексті музей не міг стати класичним – надто багато людей неформального мислення долучилося, серед них письменник і поет Сергій Жадан, художник Валєр Бондар.

Музей одразу став місцем про нові підходи, бачення, інтерпретації. Люди, які сюди прийшли працювати, до того не були дотичні до музейної справи. І, слава Богу, їх ніхто не навчив розкладати експонати у вітрини – вони мислили інакше.

Члени літературного об'єднання «Ланка». Зліва направо: Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Марія Галич, Євген Плужник, Валер'ян Підмогильний, Тодось Осьмачка. 1925 рік
Члени літературного об'єднання «Ланка». Зліва направо: Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Марія Галич, Євген Плужник, Валер'ян Підмогильний, Тодось Осьмачка. 1925 рік

Перша виставка, яку зробив музей, була про «Розстріляне відродження», наші шалені 20-ті роки. Уже хотілося не лише вивчати цю інформацію, але й розповідати про це. І фактично за нами закріпилося, що Харківський літературний музей – це музей, який розповідає про 1920-ті роки.

Уявляєте? Початок 90-х, Харків, а в музеї лунає «Геть від Москви»
Тетяна Пилипчук

Після розпаду Радянського Союзу ми отримали приміщення – маєток XIX століття, який також був партійним готелем закритого типу, а потім квартирою КГБ. А потім, уявіть, музей з темою «Розстріляного відродження». І, звісно, ми розуміли, що не можемо говорити про літературу без «Геть від Москви» (гасло, яке використовували у 1926 році; його помилково приписують Миколі Хвильовому, проте у його памфлеті «Московські задрипанки» такої фрази немає – ред.).

Уявляєте? Початок 90-х, Харків, а в музеї лунає «Геть від Москви». Комунікувати було складно, тому що російська пропаганда вже тоді використовувала культуру як зброю, і вона настільки вкорінилася, що деформувала нас і нашу культурну пам’ять. Ми делікатно почали говорити про культурну незалежність, деколонізацію, але ніхто не сприймав Україну як колонію Російської імперії, потім Радянського Союзу.

Анкета зі справи формуляра Миколи Хвильового
Анкета зі справи формуляра Миколи Хвильового
Музеї мають бути не в системі культури навіть, а в системі національної безпеки
Тетяна Пилипчук

Спершу нас сприймали бандерівцями, хоча першочергово музей не займав ніякої політичної позиції. Музей – це про фіксацію, інтерпретацію та діалог. Але що нам робити, якщо у нас таке минуле? Давайте подумаємо разом, що нам з цим робити. Музеї для того і створені, аби формувати культурну пам’ять. Музеї мають бути не в системі культури навіть, а в системі національної безпеки.

Харків спочатку не сприймав цю історію. У шкільній програмі вже з’являлися ці імена, до нас водили школярів, але це не ставало нашою повсюдною культурою. І ідею, що харківська ідентичність складається з 20-х років, відсували на маргінес.

Але музей відстоював своє право інтерпретувати і давати ті смисли, які ми бачимо.

Повалення пам'ятника Леніну в Харкові, 28 вересня 2014 року
Повалення пам'ятника Леніну в Харкові, 28 вересня 2014 року

Вплив 2014 року на контекст міста

Злам відбувся у 2014 році. Ми підтримали Революцію гідності, максимально включилися у волонтерський рух та почали збирати матеріали, які стосуються революції. Пам’ятаю, нам тоді сказали, що ми почали цікаво працювати. А я відповіла: ми завжди так працювали, музей не змінився.

Змінилися люди. Завжди пригадую діалог з Оленою Рофе-Бекетовою (харківська волонтерка, співзасновниця Help Army та директорка благодійного фонду «Харків з тобою» – ред.). Вона сказала: «Я до вас в музей не заходила, бо вважала вас бандерівцями». Питаю: «А тепер що змінилося?» Відповідає: «Тепер я – бандерівка».

Змінився контекст, а музей тепер абсолютно включений у нього.

Плани, які зруйнувала повномасштабна війна

Рік готувалися до реконструкції і що музей буде закритий для відвідувачів. Паралельно запустили процес діджиталізації колекції. Для нас важливо оцифрувати колекцію і зробити її частиною європейської культурної спадщини. Тоді можемо зайти в Європу з тим, що маємо колосальні матеріали, маємо артефакти, які свідчать про неймовірні періоди народження творчих ідей.

Евакуаційні ящики для музейних атрибутів
Евакуаційні ящики для музейних атрибутів

Наприкінці 2021 року ми почали розробляти додаток «Віртуальний літературний музей» – екскурсії, крамничка, лекторій, тобто ціла музейна інфраструктура в смартфоні. 2022 рік змінив плани. Попри це, наш додаток потрапив у п’ятірку найкращих щорічної премії Webby Awards від Міжнародної академії цифрових мистецтв і наук в категорії. З 14 тисяч претендентів, серед яких Netflix та HBO, – ми в топ-5.

Ідея додатку полягала в тому, аби на уроках можна було проводити віртуальні екскурсії. Звісно, ідеально, коли людина приходить у музей. Але спочатку була пандемія, потім ми збиралися закриватися на реконструкцію, потім почала повномасштабна війна. Тому додаток став ще одним способом взаємодії з нашою аудиторією.

Директорка Харківського літературного музею Тетяна Пилипчук
Директорка Харківського літературного музею Тетяна Пилипчук

Але сталося 24 лютого. Ми повірили американцям, тому готувалися ще на 16 лютого: спакували колекцію для евакуації, підготували бомбосховище, домовилися провести тренінги з тактичної медицини та із захисту споруди під час воєнних дій.

І пам’ятаю той ранок, перші удари бомб і наш робочий чат, де неслося, люди бігли рятувати колекцію.

Але був спокій. Не можу це пояснити, але всі чітко і злагоджено працювали. Не розуміли, що відбувається довкола, не знали, що під вікнами почнуть стріляти, не знали, що по проспектах вже їдуть танки. Паніки не було.

Найбільший житловий масив Харкова
Найбільший житловий масив Харкова

Фактично у 2014 році ми вже мали такий досвід – пакування колекції. У нас вже були готові списки для евакуації, вже був відпрацьований механізм. Почали заклеювати вікна, а самі музейники залишилися в музеї, у бомбосховищі, особливо ті, хто мешкав на Салтівці (найбільший житловий масив Харкова – ред.).

Про евакуацію колекції

Одразу почали думати, як евакуювати частину колекції. Це складний процес – потрібні спеціальні ящики та форми. Українські музеї такого не мали. Виготовляти це дорого, а зберігати не всі мають такі площі. Також немає достатньо пакувального матеріалу, який має бути призначений саме для евакуації.

Після початку повномасштабного вторгнення уся колекція Харкіського літературного музею перебуває в евакуації
Після початку повномасштабного вторгнення уся колекція Харкіського літературного музею перебуває в евакуації

Але наш народ непереможний. Одразу виник штаб порятунку спадщини та музейний кризовий центр. Вони допомогли нам вивезти колекцію на захід України, і тоді ми трохи видихнули, бо наша основна місія – зберегти.

Люди жалілися, що музей має говорити про красиве. Але література якраз рефлексує важкі теми
Тетяна Пилипчук

Потім я повернулася у Харків, щоб організувати тут роботу. Але допоміг досвід під час пандемії – ми вже вміли працювати дистанційно.

Відновлення роботи

Після того, як це зробила, пишу в чат: «Ну що, друзі, скоро ніч музеїв, готуємо?» І всі відповіли: «Ура». І ми почали готувати ніч музеїв на травень 2022 року.

У нас не ризикнули, бо маленький підвал, тому звернулися до «ЄрміловЦентр» (центр сучасного мистецтва у Харкові – ред.), бо у них підвальне приміщення. І як ми ще могли назвати, як не «Геть від Москви». Люди жалілися, що ми як музей маємо говорити про красиве. Але література не завжди про красиве, вона якраз рефлексує важкі теми. Тому ми почали говорити про російську літературу в новому контексті, «пушкінопад» замість «ленінопаду».

Повалення пам'ятника Леніну в Харкові, 28 вересня 2014 року
Повалення пам'ятника Леніну в Харкові, 28 вересня 2014 року

Паралельно відкрили виставку у Львові, бо там з’явилося зацікавлення Харковом. Чому? Тому що виникає гасло «Харків – Залізобетон» – Харків вистояв. Харків не здався. Що там в тому Харкові? І ми зробили виставку «Харків – Залізобетон».

Паралельно вирішили готувати ще виставки. Чому? Незрозуміло, скільки будемо ще без експонатів. Тобто музей фактично має колекцію, але в реальності не можемо нею користуватись. Хоча маємо цифрові копії, можемо вивчати цю колекцію, але не можемо її демонструвати – так неможливо працювати.

Виставка Харківського літературного музею про заборонені книжки світу
Виставка Харківського літературного музею про заборонені книжки світу

Одна виставка «Антитекст» про те, що ми змушені були знов заховати колекцію, поговорити про те, як відсутність чогось впливає на нашу культурну пам’ять. Ми взяли 20 століття, коли є тексти, які заборонялись в Радянському Союзі. Тобто як їх вилучення з нашого інформаційного простору вплинуло на те, якими ми стали. І тут ми знову ховаємо, але вже заради збереження, а не для знищення.

Також вирішили говорити про те, чому наші вулиці носять імена Пушкіна, Лєрмонтова, Достоєвського. Наче зрозуміло, чому, але питання навіщо. Хочемо показати, що означає така літературна антропоніміка, як впливає, як символічний простір може формувати, що це означає для харків’ян. Ми пропонуємо принаймні почати цей діалог, щоб нам всім потім приємно було ходити вулицями Харкова і жити на вулиці з тією чи іншою назвою. Щоб не знецінили свою ж пам'ять.

Найбільший житловий масив Харкова
Найбільший житловий масив Харкова

«П’ятий Харків»

Це метафора Юрія Шевельова. У нього був четвертий Харків – радянський, який мріяв про те, що колись буде п’ятий – омріяний Харків вільних людей

І ми започаткували проєкт «П’ятий Харків», тому що хотілося говорити про Харків майбутнього. Чому п'ятий? Це метафора Юрія Шевельова. У нього був четвертий Харків – радянський, який мріяв про те, що колись буде п’ятий – омріяний Харків вільних людей.

Ми в музеї та Сергій Жадан думали, що ідея провести літературний фестиваль в Харкові безумна. Але якраз на часі. Коли, якщо не зараз?

Тетяна Пилипчук
Тетяна Пилипчук

Наприкінці вересня 2022 року провели літературний фестиваль. Це були лекції, багато розмов про про відносини з Європою, з чим ми йдемо до Європи, тому що Європа – це не про те, щоб брати, а про те, щоб із чимось заходити туди.

Відчувалося, що всім хочеться виступати. Відчувалося, що всім потрібна публіка, що ми хочемо говорити, а публіка хоче слухати. Це було єднання, коли фізично відчуваєш, як розмиваються бульбашки, як різні люди разом думають про те, як будемо жити після перемоги і яким буде Харків. Усі не просто мріють, а готові включитись в те, щоб цей омріяний Харків реалізовувати.

Це не діалоги про те, яка Україна крута, а про те, скільки є невирішених питань, з якими нам разом жити. Ми навчаємося жити без експонатів, але ми ніколи не будемо жити без музеї. Ніколи не буде існувати без людей, без відвідувачів.

Росіяни нав'язували нам певні бачення про нас. І зараз настав час розповідати самим про себе.

Молоді люди під час флешмобу на підтримку армії України неподалік міста Ізюм, що на Харківщині, 12 липня 2014 року
Молоді люди під час флешмобу на підтримку армії України неподалік міста Ізюм, що на Харківщині, 12 липня 2014 року

Я вважаю, що Харків – це про експеримент. І мені здається, що це вміння не боятись, бажання експериментувати та змінювати характеризує харків'ян, це про харківську ідентичність. І сьогодні ця ідентичність не формується, а проявляється.

Те, що Росія не перемогла на культурному полі, змусило її йти зі зброєю
Тетяна Пилипчук

Для мене Харків – це місце, де народжуються нові смисли. Це безумне місто, яке може запропонувати щось нове, інноваційне.

Важливість культури під час війни

Культура надважлива під час війни. А за що ж ми воюємо? Культура – це не розваги. Це про смисли, про те, як ми сприймаємо світ, як думаємо.

Зараз йде війна культур. І насправді те, що Росія не перемогла на культурному полі, змусило її йти зі зброєю. Вони не змогли захопити Україну культурно. За 30 років не вийшло захопити Україну, нав'язати свій хід мислення, свою картину світу, свою культуру.

Вони активно використовували культуру як пропаганду. Кажуть, наша робота не відчутна. Якби наша робота була не відчутна, то ми би програли на культурному рівні. Місія музею не змінилась.

Іноземні журналісти дивуються, в сенсі «геть від Москви» у вас було сто років тому? Їм цікава ця історія. І ми показуємо ці процеси, чому так сталося, що тоді ми не перемогли. Але сьогодні ми маємо всі шанси. Ми перемагаємо. Можливо, тому що наш музей, як і інші інституції, збереглися.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG