«Ми – не росіяни»: як білоруси рятують свою мову

Дар’я Проказа

Національна мова, яка роками сприймалась як ознака опозиційності, стає в Білорусі запобіжником від російської агресії. «Ми зможемо відірватись від Росії тільки у разі, якщо будемо говорити в повсякденні білоруською», – наголошує 40-річний менеджер із Бреста​.

«А чому я маю вчити білоруську? – якось запитала восьмирічна Аліна свою маму. – Ніколи не чула, щоб нею хтось говорив. Можна, я краще італійську буду вчити?».

Ганна Іванівна, викладач вишу невеликого західнобілоруського міста Бреста, не надто здивувалась словам доньки. Близько 90% населення Білорусі розмовляє російською. Білоруська вивчається у школах двічі на тиждень, трапляється інколи на білбордах із соціальною рекламою «Яким було твоє перше слово білоруською?» та звучить о сьомій вечора у випуску новин на центральному телеканалі.

А ще живу білоруську можна почути в розмовних гуртках «Мова нанова», які три роки тому з’явились у Мінську, а тепер поширились усією країною.

Білоруська як захист від Росії

Ще три роки тому почути білоруську на брестських вулицях було майже неможливо. Нині щовівторка близько півсотні людей сходяться в одному з креативних просторів, щоб у форматі гри, вікторин та перегляду навчальних відео засвоїти нові білоруські слова. Ходить сюди і Ганна Іванівна з дочкою.

«Я не вмію розмовляти білоруською, якщо чесно, – зізнається вона. – Коли маю вільний час, приходжу сюди з дочкою, щоб потренуватися. Це ж наша культура, наше минуле, яке ми маємо знати. Навіть соромно перед іноземцями: часом просять сказати щось білоруською, а ти не вмієш».

Безкоштовні курси «Мова нанова» започаткували 2014 року в Мінську філолог Олеся Литвиновська та журналіст Гліб Лободенко. Після кількох занять у столиці активісти почали шукати координаторів в інших білоруських містах. У Бресті одним із викладачів мови став історик і працівник білоруського радіо Максим Хлябець.

«Головне для мене, щоб люди заговорили білоруською, – розповідає він. – Ми намагаємось підібрати такі слова, які люди зможуть використовувати в побуті. На нашому сайті є понад сотня тематичних уроків: вишиванка, замки Білорусі, історія Європи, село, риболовля…Ми можемо брати такі теми або запрошувати гостей з інших міст. Минулого разу ми говорили про білоруську кухню, і до нас приїхала дівчина з Гомеля, яка веде кулінарний відеоблог».

Заняття триває дві години. Найактивніші учні отримують сувеніри – тематичні наліпки, футболки й листівки. Коли організатори запрошують гостей, наприклад, відомих музикантів або письменників, на зустрічі збирається до ста людей. Стабільна ж аудиторія у трьохсоттисячному Бресті – тридцятеро учнів.

«Спочатку було десять-п’ятнадцять, – каже Максим. – Тепер постійно ходить удвічі більше, і сподіваюся, що скоро буде з півсотні. Є багато молоді, старші люди приводять своїх дітей. У школах дуже погана білоруська, тому ми щонеділі влаштовуємо мовні курси».

Сорокарічний менеджер Олесь намагається не пропускати занять. Після Революції гідності в Україні він перейшов із російської на білоруську, й тепер говорить переважно нею. Вважає, що національна мова не дасть Білорусі перетворитись на Росію.

«Одна з причин того, що відбувається в Україні з 2014 року, це багато російської на сході, – каже Олесь. – Я не уявляю, щоб у Донецьку сепаратисти українською кричали, що вони – росіяни. Ми зможемо відірватись від Росії тільки у разі, якщо будемо говорити в повсякденні білоруською. Якщо впровадити відповідну державну політику, для змін знадобиться не так багато часу. Ізраїль швидко перейшов на іврит. Тому й у Білорусі люди скоро зрозуміють, що мова – це повітря. А як можна жити без повітря?».

Лукашенко зробив перший крок

За лексикою білоруська дуже схожа на українську, тож порозумітись білорусам з українцями дуже просто. Активісти й політики, зустрічаючись із українськими журналістами, говорять білоруською. І нарікають, що не можуть послуговуватись нею в повсякденному житті.

«Говорити білоруською зараз можу серед своїх знайомих і колег, але в кафе і крамницях найчастіше переходжу на російську, – розповідає мінська активістка Агнія Асанович. – Коли намагаюся звертатись до незнайомих людей білоруською, мене майже завжди перепитують російською, ніби не зрозуміли запитання. Пам’ятаю лише раз, коли таксист спробував підтримати розмову білоруською й постійно перепрошував за помилки».

Агнія, як і інші громадські діячі, впевнена, що без планомірної державної політики Білорусь не заговорить національною мовою. До 2014 року тих, хто намагався говорити білоруською, влада сприймала як опозиціонерів.

За словами політика й колишнього кандидата на посаду президента Білорусі Анатолія Лебедька, події в Україні значно вплинули на ставлення влади до мовного питання.

«Олександр Лукашенко весь час позиціонував себе як православний атеїст і людина, що шкодує про розпад Радянського Союзу, – зазначає Лебедько. – Після Майдану він, напевно, зрозумів, що варто відчинити двері для всього білоруського. Влада боїться, що, якщо не зробить перший крок, то прийдуть націоналісти, «бандерівці» і вчинять по-своєму. Національність тепер є запорукою незалежності для Білорусі, а для влади – запорука сили».

Тепер у країні триває м’яка білорусизація. На телебаченні та на вулицях з’явилась соціальна реклама з закликом говорити білоруською. З’явилась преса та книжки національною мовою. На думку Лебедька, цього не досить.

«Люди не мають мотивації говорити рідною мовою. Я пам’ятаю час, коли в парламенті багато чиновників виступали з трибуни тільки білоруською. Деякі читали з аркушика, але це було краще, ніж зараз», – каже він.

Що таке «бульба»

2009 року тільки 60% білорусів назвали рідною білоруську мову. Водночас 68% вдома розмовляли російською. З роками людей, що говорять білоруською, ставало дедалі менше. Куратор проекту агентства регіонального розвитку «Дзедзіч» Олена Кахович розповідає, що діти, які виросли вже в ХХІ столітті, не розуміють елементарних слів, таких як, наприклад, «бульба».

«Ці діти виросли не в 80-90-х роках, коли білоруська ширше лунала на телебаченні, у школах та університетах, – розповідає Олена. – Вчителям зараз доводиться шукати нові підходи до навчання білоруської мови. Діти сприймають її як іноземну, навіть вчать вимову звуків».

Більшість шкіл у Білорусі – російськомовні. Білоруськомовні класи трапляються рідко: здебільшого учні чують і використовують мову лише на уроках білоруської. Батькам важко знайти білоруськомовні підручники, наприклад, із хімії чи математики.

«Білоруськомовні підручники з історії замовити дуже важко. Навіть ті вчителі, що добре ставляться до білоруської й можуть нею говорити, ведуть уроки російською. Кажуть, щоб у дітей не було каші в голові через те, що читають однією, а відповідають іншою мовою», – розповідає Олена Кахович.

Викладач курсів «Мова нанова» Максим Хлябець вірить, що альтернативною платформою для вивчення мови може стати інтернет. У соцмережах є стотисячні білоруськомовні групи, де люди активно спілкуються національною мовою. Його ж курси набирають у Бресті щоразу більшу аудиторію.

«Коли я зустрічаю на вулиці свого студента, і він говорить до мене білоруською, це вже прогрес, – каже Максим. – Легко сказати, що без мови немає нації. Ще мої батьки спілкувались білоруською, а я міг уже й не знати цієї мови. Це проблема держави, але, якщо вона не допоможе вирішити мовне питання, ми будемо діяти власними силами».

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Білорусь протестує проти приниження її історії та мови Москвою

МЗС Білорусі протестує через заяви російського вченого про білоруську мову й історію

Російська мова ‒ остання зброя Путіна

«Русский мир» і «мовний закон» Ківалова-Колесніченка. Як це сталося (хронологія)

Як готували «закон Ківалова-Колесніченка», спрямований на демонтаж української держави

«Русский мир» і Україна. «Закон Ківалова-Колесніченка» має бути скасований