«Росія 100% буде втручатися»: Айвазовська про вибори, військових, «Дію» та загрози для України

Голова правління Громадянської мережі «Опора», експертка з виборчого законодавства та політичних процесів Ольга Айвазовська в інтерв’ю Радіо Свобода розповіла, за яких умов в Україні можливо провести вибори, у чому проблема електронного голосування, як забезпечити виборчі права військовослужбовців та до яких сценаріїв російського втручання Україні варто готуватися вже зараз.

– Про що ви подумали, коли побачили відеозвернення ексміністра оборони Михайла Федорова?

– Я думаю, що я не основна аудиторія, тому що знову ж таки, як експертку в сфері виборів, мене слово «вибори» одразу тригерить. І знання породжують печаль, тому скоріше я фокусувалася на цій частині.

Хоча частина звернення до рішення виходу з політичної кризи в такому форматі, як виборчий процес, виходячи з загальної фонової інформації про антикорупційні розслідування, про проблеми в системі управління, виглядали доволі таки релевантно.

Але як рішення проблеми, початок виборчого процесу, принаймні під час звернення, не було озвучено, коли – це про найближчий період часу, це про середньотермінову перспективу – мене звичайно тригернуло.

– Чи бачите ви політичну кризу в Україні?

– Звичайно. В Україні є політична криза. Це, я б сказала, природнє, досить очікуване явище. Навіть якби не було антикорупційних розслідувань, будь-яка система влади, яка без електорального перезавантаження перебуває при мандаті такий тривалий період часу, зокрема сім років президентських повноважень, парламентських, це доволі такий великий виклик.

Якщо ви подивитесь будь-яку соціологію довіри до інституцій наприкінці п'ятирічного терміну повноважень за всю історію України, ви побачите значне зниження. Неважливо, хто обирався, неважливо, які були реалізовані чи не реалізовані політичні гасла і програми, наприкінці строку рівень довіри значно спадає.

Ми пам'ятаємо Віктора Ющенка, який аж 4% мав наприкінці свого строку повноважень, хоча починав з дуже високого старту після Помаранчевої революції.

Це об'єктивна реальність. На сьомий рік повноважень будь-який інститут має уже стільки накопичених питань до нього, я говорю не лише про особистості, я кажу про гілку влади, що вибори допомагають перезавантажити враження суспільства і знову очікувати з великою надією якихось результативних дій від електоральних наслідків вибору громадян.

Так як в нас виборів немає, то очевидно, що це падіння є природним, але ще помножене на величезну кількість втоми. Сьогодні хтось спав, хтось не спав взагалі, виходячи з масованого обстрілу Києва, який призвів до загибелі людей (запис інтерв'ю відбувся 20 серпня – ред.).

Тому ці всі речі накопичуються і впливають на очікування, на необхідність якихось змін.

І ці зміни в період мирного часу реалізуються за рахунок виборів. І будь-яка політична криза також розв'язується за рахунок виборів. Але ми живемо в унікальний історичний період для України – у війні високої інтенсивності. Ця війна є вкрай масштабною. І виборчий процес може стати як частиною війни, так і частиною рішення виходу з війни.

– Федоров наголосив, що важливо знайти механізми, які б дозволили провести вибори під час війни. Чи можливо це?

Організувати вибори в країні, де відбуваються обстріли по декілька разів на день, тривоги щодня, забезпечити кожній людині безпеку за таких умов дуже важко. Але для прикладу Ізраїль це робить навіть під час війни, вони проводять вибори, щоб відбувалися демократичні процеси і зміна політичного укладу влади.

– Ізраїль проводить вибори в період короткої війни і довгого перемир’я. Станом на зараз це теж проблема для Ізраїлю, але я не хочу говорити про іншу державу, тому що я не є експерткою внутрішньої політики і особливостей реалізації комплексу прав саме там. Я би говорила все ж таки про Україну.

І безпека – це реальна проблема. Уявіть собі, коли всі виборчі дільниці стануть цілями.

Вибори як процес – це не лише про день голосування. Це про всю кампанію. Кожен із кандидатів або політичних партій, або медіа, або моніторингових організацій можуть стати незаконними цілями РФ заради того, щоб цей процес просто знищити навіть не в день голосування, а в його вході. Дискредитувати, вибити ключових гравців.

Але обов'язок держави – організувати процес у безпечний спосіб. Чи є ці гарантії станом на зараз? Їх немає. Тому будь-який процес з точки зору безпеки може бути реалізований хоча б у період сталого режиму припинення вогню на весь період, а не три дні.

Тобто йдеться про весь період виборчої кампанії. Якщо станом на зараз орієнтуватись на цей календар, то для президентських виборів це має бути 90 днів плюс три тижні на повторне голосування, другий тур.

Ви вірите, що Росія може погодитись, без серйозних наслідків для суверенітету чи територіальної цілісності України, на перемир'я з гарантіями не використовувати «шахеди», інші дрони, в тому числі FPV, не обстрілювати всю Україну балістикою 4 місяці? Мені якось важко це усвідомити.

Але навіть якщо прибрати напад з неба, є велика історія чи потенціал використовувати терористичну загрозу як елемент боротьби з інститутом виборів в Україні.

Я не буду знову ж таки нагадувати дуже в деталях, але тим не менш те, що в нас вибухові пристрої, які виготовлялися на замовлення або за участю чи через вербування українських громадян і залишались біля ТЦК, відділів поліції, під машинами військових, – це може бути масштабовано в тисячу разів.

Якщо держава не здатна забезпечити невтручання зовнішніх акторів і фізичну безпеку власних суб'єктів виборчого процесу, то запущені вибори, які не мають шансів завершитися з підрахунком голосів, якому будуть довіряти, це означає самогубство.

Тому, щоб не вийти у вікно, потрібно працювати над інституційною спроможністю і всіх суб'єктів, і власне держави, забезпечити не лише безпеку, а й незворотність завершення процесу.

Якщо ви зайшли в нього і не вийшли, тобто зірвано день голосування, в бюлетені є люди, яких вже не існує фізично в природі, або інші сценарії, то це означає, що і чинна влада вже нелегітимна, щоб віддавати накази, зокрема і силам оборони щодо законної оборони держави, і нової влади немає. І це failed state – втрачена держава.

Електронне голосування

– А як щодо електронних виборів? Михайло Федоров, як майже автор «Дії»... Чи правильним, чи можливим взагалі є варіант голосування, наприклад, у тій самій «Дії»? Чи може він забезпечити нам демократичний вибір?

– Звичайно, ні. В принципі, електронне голосування – це така бульбашка. В Європі його використовує Естонія. Вже 20 років їй це вдається. І, можливо, від цього прийшло щастя.

Операційні якісь процеси діджиталізовані. Людей не потрібно приймати на виборчих дільницях, це зменшує фізичне навантаження. Але Естонія – це не та історія, яка просто масштабувалася. Це єдина країна, яка всередині країни на виборах проводить голосування, серед іншого, в тому числі засобами електронного зв'язку.

Я була на перших виборах, коли в Естонії вже загальнонаціональним способом організовували електронне голосування. Це точно були парламентські вибори, якщо я не помиляюся у 2007 році. І наші вибори 2004 року з фальсифікованими результатами другого туру ще були дуже свіжі в пам'яті.

І коли ми зустрічалися з організаторами з центральної виборчої комісії і ставили питання, у нас було повне нерозуміння один одного. Тому що коли ви кажете: а у нас був паралельний сервер. Або запитуєш: якщо держава є частиною механізму, який працює на фальшування, то що ви як суспільство або суб'єкти виборчого процесу можете протидіяти?

І у людей повне нерозуміння від питання, навіщо державі фальшувати результати виборів. А ми прийшли з нашим досвідом, дуже свіжим – Помаранчевої революції, до того президентських виборів, які були сфальсифіковані, які призвели до революції, призвели до повторного другого туру, який був так званим третім туром голосування.

І таким чином, коли у вас є різний контекст, використовувати один інструмент як історію успіху не вдасться.

Франція відмовилася від електронного голосування, коли вже було інвестовано колосальні ресурси для закордонних виборців. Вони не використовували його всередині країни, потім запровадили, потім відмовилися, тому що вважали, що це великий елемент небезпеки і потенціал втручання Росії. Це було озвучено керівництвом держави, організаторами виборів, чому вони відмовилися.

Я до того, що електронні вибори – це зараз непоширена практика. Це унікальні винятки. Це можуть собі дозволити держави, в яких суспільство 100% довіряє організаторам. Я маю на увазі не лише ЦВК, а в цілому архітектурі влади.

Це можуть собі дозволити держави, в яких немає агресора біля кордону, який може просто, якщо не хакнути, зламати, то дискредитувати систему, коли все буде правильно, але ви і я не будемо вірити цьому. І в нас немає достатніх компетенцій, як для аудиторії, як для виборця, перевірити інформацію про реальні злами, зміни даних.

Але основна проблема електронного голосування навіть не в цьому, а тому що базовий стандарт для виборів – це забезпечення таємниці голосування.

На момент, коли ви ідентифікуєте себе і голосуєте, організатори системи вас ідентифікують. Ваш голос також можна ідентифікувати.

Електронне голосування – це взагалі абсурд для перших повоєнних виборів. Наскільки я знаю, Михайло Федоров не підтримує голосування в «Дії». Можете його окремо про це запитати.

Більше того, «Дія» не може бути інструментом, тому що в нас за Конституцією, за законодавством, єдиний орган, який організовує вибори – це ЦВК.

А «Дія» не може ні в практичний, ні в юридичний спосіб бути в юрисдикції ЦВК, тому що ЦВК не має компетенції просто працювати адміном цієї системи.

Тому можна про це довго говорити, але це нічим не закінчиться.

Вибори та армія

– Ще один пункт стосується забезпечення правом проголосувати, здійснити своє волевиявлення для військовослужбовців. Але як це зробити під час активної воєнної фази? Ніхто цього пояснити не може.

Тут я вас зацитую. Мовлячи про Зеленського і Федорова, ви сказали в своєму пості, що обоє мають купу можливостей, але обоє нічого не робили предметно для підготовки системи безпеки для найтяжчих та найбільш важливих для країни виборів в історії України.

І ви також згадали про те, що робоча група в парламенті щодо підготовки законодавства про такі вибори забуксувала, коли зупинився перемовний процес у квітні. І коли ви запрошували від Міноборони хоча б заступників Михайла Федорова на діалог щодо виборчих прав військовослужбовців, отримали мовчазну відмову, бо це було не в пріоритетах.

– Я розумію, що, в принципі, в міністра оборони попереднього, нинішнього і наступного точно не в пріоритеті будуть виключно лише вибори. Але коли політик починає заявляти про захист виборчих прав військовослужбовців, і в юрисдикції Михайла Федорова, власне, була ця тема, я описала ситуацію. Я розумію всі пріоритети, першочергові задачі, але це доконаний факт.

Є активне виборче право – обирати, і пасивне – бути обраним.

Пасивне виборче право для військовослужбовців – це окрема історія. Якщо хтось хоче балотуватися, він повинен мати можливість і час для того, щоб зібрати документи, грошову заставу, поїхати подати документи. Якщо це самовисуванець, то тільки він подає свої документи на реєстрацію.

Коли ми говоримо, наприклад, про президентські вибори, то треба грошову заставу встигнути зібрати – вона більша від трьох мільйонів. Це не те, що можна із зарплати відкласти, це фандрейзинговий процес.

Якщо ми говоримо про те, що навіть за умов режиму припинення вогню, але без мирної угоди, без офіційного юридичного виходу з війни, це буде великий виклик, тому що Збройні сили України будуть стояти там, де вони стоять.

300 тисяч, 500 тисяч, але тим не менше це велика частка громадян виборчого права, які служать своїй державі, і повині мати першочерговий голос в ухвалені рішення щодо майбутньої стратегії оборони. А це є частиною політичних процесів, циклів, під які ми обираємо лідерів.

Через вибори вони можуть реалізувати своє право в різний спосіб. Перше – якщо це не лінія бойового зіткнення і не під бойовим розпорядженням, ці військовослужбовці мають мати певну кількість годин, наприклад 4–5 годин відпустки, для того, щоб відвідати найближчу цивільну виборчу дільницю і проголосувати там.

Чому важливо так? Тому що на дільницях спеціальних, закритих у частинах, наприклад, або для тих військовослужбовців, які будуть виконувати бойові завдання, членами комісій будуть військові. І там навряд чи будуть спостерігачі.

В умовах, коли це велика електоральна група військовослужбовців, за певних умов може бути увімкнений адміністративний ресурс, щоб їх схиляти голосувати за кандидатів, які є представниками влади.

Чи ця небезпека буде 100% реалізована? Не факт, взагалі не факт. Чи можна цей ризик усунути, якщо зменшити кількість спецдільниць і запроваджувати їх тільки там, де це критично необхідно? Так.

І роль Міністерства оборони буде у тому, щоб подавати обґрунтовані відомості до Центральної виборчої комісії щодо реальної необхідності, обґрунтування і створення цих спецдільниць, які будуть закриті і, по суті, повністю мілітаризовані.

Але от реалізація пасивного виборчого права – бути обраним – набагато складніша. Наприклад, громадянин-військовослужбовець ухвалив рішення балотуватись. Він має отримати умови, за яких збере документи, поїде в Київ, подасть заяву, збере грошову заставу і ніякий командир йому не має відмовити.

Тобто затягування часу виборчого процесу, наприклад, дозвіл на переміщення з місця перебування до Центральної виборчої комісії чи відпустка – це проблема.

А якщо ця особа буде зареєстрована кандидатом, на період президентських виборів станом на зараз потрібно мати 90 днів як мінімум відпустки. Ну, добре, останній строк реєстрації кандидатів на президентських, якщо я не помиляюся, 70 чи 72 дні. Тобто це 2,5 місяці. Плюс другий тур, якщо так станеться, що цей громадянин отримає вагому підтримку суспільства.

Тому це все має бути регламентовано – що, наприклад, ваш командир не може вам відмовити, що це не буде адмінресурс. Якщо ви відома особа, маєте рейтинг, а в нас є такі серед військовослужбовців, то вас, щоб усунути з процесу з використанням адмінресурсу, просто не допустять до виборів, тому що вчасно ви не зможете доїхати в останні строки реєстрації до Центральної виборчої комісії.

І це все, насправді, напрацьовано і прописано в законопроєкті.

– Тимофій Милованов сказав на CNN, що вибори у 2027 році можливі, якщо суспільство цього захоче.

І ще також зацитую Дмитра Кулебу, який також говорить, що навіть під час війни потрібні вибори. Він сказав: якщо ми економіку перебудували під життя війни, свій побут перебудували, то і політичну систему ми маємо перебудувати.

Від кого зараз залежить, коли будуть вибори і в якому вигляді, хто може стати дійсно цим головним рушієм – суспільство, чи окремі політичні сили, які вже хочуть зміни влади, чи зовнішній тиск партнерів?

– Лише суспільство. Тому що коли в Офісі президента з'являлась розмова про вибори, бо рейтинг зростав, а суспільство 70% казало: «Ні, ми проти виборів зараз», енергія десь переорієнтовувалась на інші об'єктивні потреби і пріоритети.

Коли, умовно, партнери казали, що вам треба вибори, а ми виходили з соціологією, показували кардинально протилежну позицію суспільства. Цього не може бути. Тому що є категоричне несприйняття, не те що ворогів, а навіть партнерів у питання внутрішньої політики. І це працювало.

Суспільство може вимагати виборів, і цей настрій буде зчитаний всіма – внутрішніми акторами, партнерами і ворогами. І так чи інакше, оцей контекст може бути змінений під те, що це стане реальністю.

Але, знову ж таки, ця реальність не має бути самозгубною. Якщо у нас немає нічого з точки зору інфраструктури для виборів, то яких би зовнішніх контекстів не було, нічого не відбудеться.

Якщо ми готуємося до виборів і виникає кризова ситуація, ймовірно, перспектива зростає. Але це така словесна еквілібристика, тому що станом на зараз жоден інститут влади, жоден орган не має права призначити вибори. Це буде неконституційно.

Фактор Росії

– Як Росія може втручатися в ці вибори?

– Нам треба готуватися до того, що Росія 100% буде втручатися. Вона проводила майстер-класи неодноразово по всій Європі, серед наших сусідів, але і вони вже якось більш перспективно захищають свій інтерес.

Що є слабким місцем? Бо я відповіла на ваше питання, що суспільство – основне. Це те, що будь-які вибори поляризують суспільство. В деяких суспільствах доходить стан до того, що це майже маленька громадянська війна, тільки вона вербальна. Опоненти з різних таборів ненавидять один одного.

Вони не просто ненавидять, вони радіють від того, що вам погано, або ви будете покарані, чи ви отримаєте якусь шкоду. Оце задоволення від покарання іншого – це вже предмет для досить серйозної дискусії про наслідки поляризації, які призвели до розколів і до суспільного протистояння.

Чи буде це Росія робити? 100%. Я можу сказати, що ми вже неодноразово проводили дослідження щодо соціальної згуртованості, поляризації. Ми розуміємо, які групи між собою можуть поляризуватись за підтримки російських наративів. І серед них, наприклад, зараз успішний кейс – це власне українці всередині, українці за кордоном. Це найбільш поляризовані групи.

Буде Росія це підтримувати? Буде. Чи вона від цього виграє? Скоріше так, якщо, знову ж таки, в нас не буде політики власної згуртованості. Або політичні партії, майбутні гравці не намалюють для себе червоні лінії.

Росія дуже класно використовує емоційний контекст. В Україні, де суспільство виснажено війною, і ми ще не уявляємо навіть масштаб посттравматичного синдрому. І він стосується не виключно лише тих, хто був поранений чи зазнав шоку від атаки, навіть цивільних, які після обстрілів мають гостру реакцію на шок. Він стосується навіть тих, хто про це зараз не знає.

Просто коли війна відпустить і всі трошки розслабляться, ці ефекти будуть зрозумілі. І чи Росія з цим грається? Так.

Мені, наприклад, вчора зранку (19 серпня 2026 року – ред.) показали фейковий рілс, в якому було відео, згенероване штучним інтелектом. Там був дуже масштабний депутат, кілограмів 300, він з трибуни Верховної Ради, а депутат неіснуючий, немає такого, кричав про необхідність мобілізації жінок і чоловіків-багатодітних батьків.

І там посипались коментарі від реальних людей, які вважали, що це справжній депутат. Цей рілс мав викликати негативну емоцію. Він не на рацію працює, він емоцію викликав.

Росія буде це провокувати наші емоції, наш хейт, і підштовхувати нас до протистояння, яке між певними групами може перейти у фізичну фазу.

І це дуже негативний сценарій, знову ж таки, який, на жаль, Росія точно готує.

Росія готує ангажування максимальної кількості агентів, щоб зірвати організаційний процес.

І Росія точно буде створювати тло, за яким нашим партнерам буде здаватися, що тут немає демократії, в принципі. За яким буде здаватися, що цей процес абсолютно нелегітимний, за яким буде здаватися, що ці результати абсолютно нечесні.

Росія буде точно ангажувати міжнародних спостерігачів, для того, щоб вони приїжджали і це все розповідали. Це не обов'язково стосується невідомих організацій, це може бути ангажування людей у відомих організаціях, які мають довіру.

Росія не буде інвестувати кошти в партії а-ля «Партія регіонів» чи а-ля «Комуністична», з чітко заявленими проросійськими програмними позиціями. Ні. Це будуть люди, які матимуть порядок денний з приводу виходу з війни, примирення, певної політичної реінтеграції, зниження напруги між державами. І це небезпечно.

Грузинський сценарій нам відомий, навряд чи він у такій формі буде реалізований. В нас немає одного олігарха, який має кошти російського походження, який може заплатити і стати тіньовим президентом, прем'єром, парламентом одночасно. Це не наша історія.

Але Росія може створити умови підтримки партій, які розкриються як російські чи проросійські виключно, коли вони прийдуть до влади. І це велика небезпека.