Михайлина Коцюбинська, згадуючи Юрія Шевельова в одній з радіопередач, говорила, що наше суспільство було б іншим, якби його книжки читало більше людей. Про актуальність цих слів нагадала подія, яка нещодавно відбулася у Києво-Могилянській бізнес-школі, – вручення 17 грудня, у день народження Шевельова, премії його імені за найкращу цьогорічну книжку есеїв.
Премія імені Юрія Шевельова була заснована 2013 року у відповідь на варварське знищення пам’ятної дошки, встановленої шанувальниками Шевельова у Харкові на будинку, де він мешкав, премія сприяє поширенню знань про великого українського гуманітарія.
Водночас кожна нова публікація з доробку Шевельоова – і наукового, і публіцистичного, і епістолярного – викликає не тільки інтерес, а й жаль з приводу її запізнення на шляху до українського читача. Не полишає думка про те, що для нашого суспільства, принаймні для освічених інтелігентських його кіл, думки та ідеї, висловлені свого часу видатним мислителем, мали б стати дороговказом на шляху до утвердження незалежної європейської України.
Шевельов про мовну ситуацію в Каталонії, Країні Басків і Шотландії
В опублікованому цьогоріч другому томі листування Юрія Шевельова з Юрієм Луцьким (перший том вийшов у 2018 році), оприлюдненню якого завдячуємо науковиці Ользі Лучук, Шевельов неодноразово згадує три статті про мовне питання в Каталонії, Країні Басків і Шотландії, які він замовив фахівцям для журналу «Сучасність», коли був його редактором, і опублікував у 1980–1981 роках.
Перша згадка присутня в листі від 19 вересня 1987 року (зберігаємо правопис автора): «Коли я редагував «Сучасність», моєю найбільшою заслугою, на мою власну думку, було надрукування трьох статей – про національне питання в Шотляндії, Катальонії й у басків. Це три підходи – перемога в Катальонії, де катальонської мови й культури хотіли міста, терор басків, але терор меншости, і добровільне зречення в Шотляндії».
Історія повна зниклих націй. Одні знищені силою, інші самі собі виносять смертний вирокЮрій Шевельов
Яке важливе значення мала для Юрія Шевельова публікація цих статей, свідчить повторна згадка про них у листі до Луцького від 20 грудня 1989 року, де він полемізує з адресатом: «Ви пишете, що нації звичайно виживають і не дають себе розчавити. Випадки, мовляв, «нечисленні». Вони несамовито численні, історія повна зниклих націй. Одні знищені силою, інші самі собі виносять смертний вирок, як от провансальці або шотляндці. Я на цю тему містив статті в «Сучасності», коли був редактором. І вважаю, що ці статті про шотляндців, катальонців і басків (з автентичних джерел!) були найкраще і найважливіше з того, що я надрукував. Але хто їх прочитав? Хто на них реаґував?»
Національні проблеми України в світлі досвіду інших народів
Те, що Шевельова цікавили національні проблеми інших народів у зв’язку з тогочасною Україною, якій загрожувала колективна втрата мови й ідентичності, засвідчує його післямова до статті «Шотляндський націоналізм» (Сучасність, 1980, ч.7-8) за підписом «Рмт», який Ольга Лучук розшифровує як імовірне «Редактор матеріалів».
Здійснений у післямові соціолінгвістичний аналіз ситуації в Шотландії був спричинений результатами проведеного там 2 березня 1979 року референдуму про самоврядування. Голоси тих, хто взяв участь у референдумі, розподілились таким чином: третина шотландців висловилась за автономію краю, третина була проти і третина утрималась. Таким чином, негативне розв’язання питання шотландського самоврядування визначила група тих, хто утримався, тобто байдужих.
Жодна концепція не повинна забувати про противників української незалежности і байдужих до неї – серед мешканців України, серед українцівЮрій Шевельов
Коментуючи провал спроби шотландських націоналістів отримати автономію, Шевельов писав: «Шотляндці не здобули автономії не через утиски, не через терор. Третина їх була проти (вищі податки, в майбутньому може вужчий ринок), третина була байдужа… Одначе одна проста наука загального характеру випливає з найновішого шотляндського досвіду: нації часом учиняють самогубство».
Надзвичайно актуальними для нас і сьогодні, після майже 30-ліття державної незалежності, лишаються наступні міркування великого гуманітарія:
«Українська еміґрація цього питання не усвідомлює або боїться усвідомити. Фактом одначе є, що на Україні теж є байдужі українці, є немало також ворогів державної самостійности України. Усі вони – подібно як в інших неросійських народів СРСР – продукт неволі і політики Москви. Скільки є тих і тих, ми сьогодні сказати не можемо. Це з’ясується тільки в годину випробування. Але який би відсоток ці дві групи не творили, забувати про них не можна. Холодних і літеплих треба намагатися перетворити на гарячих. Різні люди по-різному уявляють собі годину зміни ситуації на Україні – народна революція, збройний похід з мечами Святослава, чужинецька інтервенція або й окупація, демократичне рішення тощо. Але жодна концепція не повинна забувати про противників української незалежности і байдужих до неї – серед мешканців України, серед українців».
На відміну від шотландців, ми здобули свою державу, але боротьба за неї триває. «Гарячі» українці, якщо продовжити шевельовську метафору, врятували її в 2014 році, проте на виборах 2019 року народ надав перевагу «холодним» і «літеплим». А щоб на наступних виборах «гарячі» переважили, вони мають докласти максимум зусиль для ширшого залучення до своїх лав якщо не «холодних», то принаймні більшу частину «літеплих».
Лариса Масенко – доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
