Українці вирушають в піші походи на великі відстані, щоб збирати гроші для Збройних сил України. Ідея не нова, але зараз – популярна. В основному в мандрівки йдуть люди, які захоплюються екстрим-туризмом і займаються волонтерством. Усі – ведуть блоги та висвітлюють свої пригоди в соцмережах. Збирають гроші по-різному: хтось – лише онлайн, на картку, хтось – і офлайн, готівкою. Суми теж різні – від кількох тисяч гривень до мільйона й більше. Не кожну заявлену мету вдається реалізувати.
Що треба знати, починаючи волонтерський похід, і чи лише збір коштів на армію кличе зробити перший крок на багатокілометровому шляху? Радіо Свобода розпитало про це в учасників трьох проєктів.
Із Києва – на Говерлу заради автівки для ЗСУ
23-річний Владислав Пастушенко – турист із досвідом. Сам водить охочих у гори і в чорнобильську зону. За фахом він – вчитель фізичного виховання. А ще – волонтер.
Чотири роки тому, розповідає молодий чоловік, він вже ходив із Вінниці до Говерли разом з товаришами. Тоді здолали пішки понад 400 кілометрів. На одиночний похід Владислав наважився цього літа, але тоді затія перенеслася – він поїхав до Запоріжжя допомагати з реабілітацією військовим. У похід же вирушив 27 вересня. Мета, яку поставив перед собою, – зібрати гроші на два автомобілі для бійців.
«Метою було – пройти цей шлях саме для себе, довести собі, що я можу, показати людям, що все реально, і таким чином зібрати на два автомобілі для військових», – розповів Владислав.
Загалом Владислав за 20 днів пройшов 700 кілометрів. Щодня – не менше від 30 кілометрів, але були дні, коли долав і по 50. Ночував у наметі або в людей, у готелях. Одного разу навіть спав у печері. Частину шляху пройшов з товаришем.
«Йшов з Києва до Вінниці здебільшого польовими та лісовими дорогами, дуже багато – вздовж залізниць. Першого ж дня сильно постирав шкіру на боках, шкіра була стерта і заживало дуже довго. Зробив помилку – спершу йшов у бавовняній футболці… Що заважало? Собаки. Чи не в кожному селі. Добре, коли просто гавкали, але було – намагались напасти. Ще був випадок: я ночував у наметі, а поруч лазила лисиця. Якщо вірити гуглу, вона була скажена. Іще небезпека – іти по трасі. Узбіччя – нема. Іноді доводиться обходити гілки прямо про проїжджій частині, і це такий собі квест. Була ще така проблема: коли їде фура, особливо під час дощу, на тебе вихлюпується потік води, обливає обличчя, одяг, речі. Потім я йшов з мокрими ногами, речами», – розповів Влад.
У перші дні був бум. За перший тиждень назбирав понад сто тисяч! Людям було цікаво, що така ініціатива є. Але далі пішов спад…Владислав Пастушенко
Люди на шляху здебільшого траплялись добрі, каже мандрівник. Хтось – пропонував підвезти, хтось – пригощав смаколиками.
«Був такий випадок у Білозерівці. Я продзвонив п’ять місць, де можна було б заночувати. Шостим було місце, де господиня сказала: 400 гривень за ніч. Коли приїхав її чоловік, я розповів йому про себе. Каже: я з тебе грошей не візьму. Така ж історія була й у Верховині. Дядько зі мною сфотрафувався і приніс з пів кіло домашнього сиру, дуже смачного. Про пригоди я писав в інстаграмі», – розповідає він.
Саме сходження на Говерлу далося дуже легко, згадує Владислав.
«Погода була чудова – ні вітру, ні хмар, ні туману. Я зустрів там групу людей – родину з дитиною. Я їх провів на вершину, усе показав. А на зворотному шляху вони мене підвезли машиною до Ворохти, завдяки чому я встиг на свій потяг», – говорить він.
Що ж до коштів, то, констатує мандрівник, амбітної цілі, яку ставив перед собою, – назбирати на два авто для ЗСУ – під час походу він не досяг. Вийшло 260 тисяч, цього вистачило на одне авто. Решту грошей планує здобути в інший спосіб.
«У перші дні був бум. За перший тиждень назбирав понад сто тисяч! Людям було цікаво, що така ініціатива є. У мене й думки не було, що не вийде зібрати на два автомобілі. Було дуже багато закордонних донатів. Великий внесок зробив хлопець, який живе в Австралії, – 660 доларів. Це був найбільший донат. А в основному люди скидали від 2 гривень до тисячі. Але далі пішов спад… Вийшло назбирати тільки на один автомобіль. Думаю, другий ми діб’ємо інакше – хлопці дадуть мені трофейні речі і я їх виставлю на аукціон, ми їх продамо», – каже він.
Владислав каже: людям, що донатили по тисячі гривень і більше, він пропонував записати їхні імена разом з побажаннями на прапор України, який ніс із собою. Тепер є ідея також продати цей стяг задля допомоги армії.
«Цей прапор цінний тим, що показує українців, які скинулися і зібрали грошей на щось корисне й значне для Перемоги», – сказав він.
Зі Львова до Харкова – заради мільйона для військових медиків
29-річний актор харківського «Театру 19» Микола Михальченко також іде заради збору коштів для перемоги України. Він народився й виріс у Кривому Розі, зараз живе в Харкові.
20 жовтня він пішки вирушив зі Львова до Харкова. Мета – назбирати 1 мільйон гривень для добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри».
Із собою Микола взяв намет, спальник, термобілизну. Його наплічник важить близько 10 кілограмів. Розповідає: щодня він долає не менш як по 30 кілометрів. На дев’ятий день мандрів дістався Полтавської області, ще кілька днів – і буде фініш.
«Щодня проходжу 33-38 кілометрів. Бувало – менше. Або коліно «вилітало», або здоров’я підводило. Але це – вирішується: зручним взуттям, протизастудними ліками тощо. Подорож пішохідна. Принаймні вона так задумувалася. Але зараз, оскільки псується погода й треба трохи пришвидшитися, я трохи додав автостопу. Двічі під’їздив. Ночую в наметі. Одного разу – в готелі, адже треба було перестати «пахнути» і випрати речі. Дорога спокійна, йду без пригод. Дощу було багато. Трохи виснажує і вітер», – каже мандрівник.
Зібрати просто так, через ідею, з нічого за тиждень навіть пів мільйона – це кайфМикола Михальченко
Із поставленого за мету мільйона Микола Михальченко вже назбирав трохи більше ніж половину суми – 505 тисяч гривень. Гроші акумулює на рахунок, який відкрив спеціально, рушаючи в дорогу.
«Я висвітлюю свою подорож в інстаграмі, у твітері. Жертводавці – це люди з соцмереж. Всюди, де поширював цю новину, всюди, де висвітлював, – був відгук. Іноді, коли я йду, люди пропонують мене підвезти. Коли розповідаю, хто я і для чого йду, – дають готівку. На найближчій заправці я закидаю ці гроші у віртуальну «банку». Є великі донати, але насправді, як не дивно, найбільше збір рухають невеликі донати – 100, 200, 300 гривень. Навіть маленькі суми – 8-10 гривень – за день збираються в більші суми. Можливо, хтось не дооцінює маленькі донати, але вони теж важливі. Мій особистий внесок в цей проєкт – це харчування, ліки, кава, більше – ніяких витрат», – говорить мандрівник.
Ідучи маршрутом Львів – Харків, каже Микола, він дублює той маршрут, яким ще нещодавно як волонтер переганяв автівки для Збройних сил України.
«З лютого я залишався в Харкові. Спочатку допомагав цивільним, потім – військовим. Потім додалася робота з машинами – переганяв авто, і продовжуватиму це робити. Київ, Харків, Одеса, Дніпро – куди треба, туди й віз ці машини», – говорить він.
Микола планує: одразу, коли дістанеться до Харкова, він віддасть зібрані гроші «госпітальєрам.
«Насправді я не знав, яку суму здатен зібрати. Тому була обрана абстрактна кругла сума – мільйон. Навіть якщо за кілька днів не дозбираю цю суму, вважатиму, що мета досягнута. Зібрати просто так, через ідею, з нічого за тиждень навіть пів мільйона – це кайф. Гроші потрібні й на техніку, і на зимове екіпірування», – розповів він.
Микола Михальченко каже: повернувшись додому, продовжить допомагати армії. За своїм акторським фахом і сценою – скучив, але театр, у якому він грав, закрився 24 лютого й усі його колеги займаються волонтерством.
Через п’ять країн Європи – задля 1,3 мільйона для друзів-бійців
Двоє друзів – Антон з Дніпра та Артем з Харкова – ідуть заради донатів на українську армію країнам Європи. Вони планують здолати пішки 1300 кілометрів, щоб назбирати 1 мільйон 300 тисяч гривень.
Свого часу хлопці познайомилися й подружилися в Карпатах. Масштабна війна, яка розпочалася в Україні, застала їх в Індії, де вони жили й вели свій блог. Потім – займалися волонтерством дистанційно. Зараз юнаки в Європі. Хочуть пішки перетнути п’ять країн, щоб збирати гроші й привертати увагу європейців до війни в Україні.
«Ми шукали можливість якось продовжувати займатися улюбленою справою. Якщо це не походи по Карпатах, то що ще? І ось виникла ідея – пройти величезний маршрут, знімаючи все це в блог, показувати незвичайне життя і при цьому зібрати велику суму, яка допоможе цілому батальйону», – каже Антон.
Вирушили хлопці з Берліну, зараз вони – у Дрездені. Потім планують дістатися Праги, Відня, Братислави та Варшави. За день проходять від 20 до 30 кілометрів.
«У дорозі ми 11 днів, подолано 180 кілометрів. Йти важко. Увесь наш «дім» – у наших похідних рюкзаках, досить важкі. Усе це ми несемо на собі, їжу також – на кілька днів. Пригоди – щодня. Сам наш побут – це пригода. Щовечора треба знайти місце для ночівлі – якийсь ліс чи поле, де немає людей. Зранку ми збираємо речі. То дощі, то вітри. Побут – аскетичний. Готуємо самі на газовому пальнику – якусь вівсянку, кашу. «Доганяємося» бутербродами», – розповів Артем.
За тиждень дороги поки зібрали 25 тисяч гривень. Усі гроші, кажуть, підуть військовим з 231-го батальйону, де служать їхні друзі-митці. Окрім збору коштів, своєю «фішкою» хлопці вважають те, що мають можливість спілкуватися з європейцями, розповідати їм про Україну та війну.
Ми збираємо україномовну спільноту для того, щоб зіграти українські пісні на гітарі, поспівати, поспілкуватися, залучити ще якусь кількість донатівАнтон
«Окрім онлайн-складової, у нас є офлайн-івенти. У Дрездені, на площі, ми збираємо україномовну спільноту для того, щоб зіграти українські пісні на гітарі, поспівати, поспілкуватися, залучити ще якусь кількість донатів. А ще – привернути увагу європейців до нашого проєкту і до війни в Україні. Це наша друга велика мета, окрім збору коштів. Це важливо, бо європейські країни мають вплив на перебіг війни: вони постачають зброю, фінанси. Хочемо, щоб суспільство в Європі не забувало, не звикало до війни в Україні. Перехожі європейці досить тепло реагують на український прапор, на українську мову – підходять. У Берліні за 15 хвилин ми зібрали понад 600 євро донатів просто на площі», – говорить Антон.
З собою хлопці несуть прапор з України, за пожертву на ньому можна залишити підпис. Ще одна «родзинка» походу, кажуть мандрівники, – відеоблог, який вони ведуть принципово українською мовою.
Конкурентноздатний україномовний блог на українському ринку – це дуже цінно. Щоб люди не дивилися російськомовних блогерів і тим самим не підтримували російську агресіюАнтон і Артем
«Попри те, що ми обоє раніше були російськомовними і перші ролики з Індії знімали російською, – в якийсь момент ми це переусвідомили. Зрозуміли, що маємо скарб – володіємо українською мовою! Конкурентноздатний україномовний блог на українському ринку, який тільки почав розвиватися, – це дуже цінно. Це треба розвивати, щоб люди не дивилися російськомовних блогерів і тим самим не підтримували російську агресію в Україні. Отже, ми робимо відеопродукт – і форсуємо цю ідею: має бути купа україномовного смачного контенту – це буде круто», – розповіли Антон і Артем.
Завершити свій пішохідний проєкт мандрівники розраховують до Нового року. Гроші для бійців скинуть, як тільки назбирають заплановану суму. Кажуть: їхнім друзям на передовій наразі бракує автівок, дронів та спорядження. Усі потреби – нагальні.
Опісля завершення проєкту, кажуть, хочуть організувати доброчинний проєкт для українських біженців у Європі – зводити в гори.
