Доступність посилання

ТОП новини

У мене є проектів з десять законів, які могли б наблизити нас до Європи: Ірена Карпа.


Богдана Костюк

Ірена Карпа
Київ, 21 лютого 2005 року - Нині час подбати про міжнародну рекламу Україні – як європейській державі, як висококультурній і творчій державі, час продемонструвати українську музику і мистецтво. У цьому переконана українська співачка і письменниця Ірена Карпа. У свої 24 роки вона встигла видати кілька книг, серед яких "Фройд би плакав" та "50 хвилин трави", і записати кілька музичних альбомів як солістка гурту "Фактично самі". Ірена Карпа – гість київської студії радіо “Свобода”.

Богдана Костюк: Ірено, Вам пощастило багато подорожувати. На Вашу думку, що означає для України євроінтеграція, що це таке у практичному вимірі?

Ірена Карпа: У мене є проектів з десять законів, які могли б наблизити нас до Європи. Можливо, вони є надто радикальні – легалізувати гомосексуальні шлюби, дати квоту для українських музикантів. Але це все присутнє в Європі, і результати хороші. Практичні шляхи інтеграції – це, звичайно ж, покращення економічного стану, щоб українці не поневірялись десь за кордоном, щоб їх не боялися десь пускати, а просто щоб вони жили на рівних умовах, як і всі інші. Адже ми – нація європейська, що дуже добре, на щастя, показала ця Революція.

Я буду говорити більше про цю політику культурного змаління нації, яка у нас проводилася, - от це треба міняти у першу чергу, щоб люди були певні себе, горді з того. А коли я зустрічаю українців за кордоном, єдина риса, яка їх відрізняє, – вони дуже тихо поводяться. От росіяни –ті верещать, коли вони у групах великих; в американців теж особливості, що їх чути - чи там у вагоні метро, чи десь стоять двійко американців. Французи можуть дуже яскраво поводитись. А українців можна дуже чітко впізнати: вони намагаються не виділитися. І мені дуже хочеться це змінити, тому що я завжди з гордістю заявляю, звідки я, мені подобається бачити ці округлені очі, коли люди кажуть: “А, Україна!”. В світлі останніх подій Україна дуже хороше промо цим собі зробила.

Богдана Костюк: Наскільки екзотичне українське мистецтво для європейців і для світу?

Ірена Карпа: Воно не так екзотичне, як незнане. Коли ти їм демонструєш якийсь кліп, музику, якісь підбірки картин, то у них просто подив. Аж мені неприємно час від часу. Тобто: “О Боже, у вас можуть таке знімати?!”. Вони здивовані якістю, самим цим продуктом. Нам пишуть люди з Америки, з Канади, з Бразилії і ще бог знає звідки ще, не тільки нащадки емігрантів – вони радіють, що у нас не тільки про буряки і вишиванки співають, а що існує нормальний продукт. Не шароварний. Тут нема нічого дивного. Просто інформаційний вакуум. Україна має ізоляцію, тому що з одного боку є Росія, яка завжди нас вважала нас таким братом-невдахою. Мені ж подобається, навпаки, фраза з “Утопії” Кожелянка: ніби-то люди, які говорили на “вологдо-рязанском наречии української мови”, “в простонародьї називаємом рускій язик”. Вибачте, що я не бавлюсь у толерантність. Я така пряма особа, не збираюся нікого обдурювати. Тому що надто довго ми спали, щоб дивитися на все тихо і мирно.

Богдана Костюк: Ірено, що Ви маєте на увазі під “квотами для музикантів”?

Ірена Карпа: Це така практика. Якщо не помиляюсь, у Франції цього було аж “цо занадто – то не здраво”. Тому що там грала така зовсім відстійна, але французька музика. Вони дуже бояться впливу глобалізації, американізації на свою мову. Французи – велика нація, але, можливо, це трохи перебір. В українців такого зовсім немає. Українці ніколи ні на кого не нападали, у нас немає комплексу, що ми усіх маємо підкорити.

Але нам таке хоча би треба: “Люди, не чіпайте нас! Просто дайте нам жити, як ми того хочемо!”. Я не можу увімкнути FМ-радіо, за винятком хіба що Радіо “ЕРА”, іноді трапляються у них хороші пісні, а все інше - це ж повний “фонарь”. Грає якась російська низького ґатунку попса, це просто соромно слухати. Я знаю, що директори FМ-станцій мені заперечать, що це пропозиція, яку формує попит. Відкрито заявляють наші провідні канали: “Хочуть українці тут крутитися – платіть!”.

Тобто, на мою думку, треба зробити квоту, саме щоб був продукт, не важливо навіть, – україномовний чи російськомовний, але зроблений він має бути в Україні.

Богдана Костюк: Ірено, останнім часом Вас асоціюють вже не тільки з гуртом “Фактично самі”, не тільки з українською музикою, а і з модерною українською літературою. І тому таке традиційне питання: Ваші творчі плани?

Ірена Карпа: Мені вже навіть сняться кошмарні сни. Коли я вже допишу цей останній свій роман! Він називатиметься “Перламутрове порно”. Це така “затравка” для журналістів, назву я спеціально таку ідіотську придумую, щоб мені ставили ідіотські питання. Попередня книжка була “Фройд би плакав”. І можна рахувати, скільки журналістів запитували: “А чому Фройд би плакав?”. Або книжка називається “50 хвилин трави”, де про траву нічого немає, і питають: “А Ви не боїтеся, що за наркотики батьки не будуть давати дітям читати Ваші книжки?”. Ну, це такі особливості національної журналістики.

Що буде концепцією “Перламутрового порно” – таке собі буржуазне гламурне життя, в якому є перламутрові порнографічні спалахи. Один чувачок під час (Помаранчевої) Революції сказав: “Ой. Та я додому не їхав. Я з общаги кожного дня приїжджав на Майдан, хавав безплатно і їхав додому. Стільки бабла зекономив!”. Як на мене, ото є порнографія істинна. І книжка така уривчаста. Ну, а щодо музики – ми зараз доробляємо альбоми.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG