Прага, 28 березня 2005 - Влітку цього року в Росії, а саме в урочищі Сандармох Мєдвєжегорського району Карелії відбудеться офіційне відкриття пам’ятника закатованим в`язням Соловків.
5-го серпня 67 років тому лише за один день там було страчено 139 українців-в’язнів Соловецького концтабору. Гроші на пам''ятник збирали українці з усього світу.
В житті, кажуть, нема нічого випадкового. Сталося так, що про пам’ятник закатованим в’язням Соловків одночасно мріяли українці Карелії і Сполучених Штатів, України і Канади. І коли вони знайшли один-одного, справа зрушила з місця.
Про те, як це сталося, розповідає голова Карельського республіканського громадського товариства української культури Лариса Скрипникова.
Лариса Скрипникова
Зібрав нас, об’єднав, координував загальні зусилля лауреат премії В.Стуса, пан Василь Овсієнко.
В холодній карельській землі покояться десятки тисяч невинно убієних людей різних національностей: фінів і росіян, вірмен і білорусів, карелів, німців, поляків і українців, наших з вами земляків. Серед них відомий мовознавець Микола Трохименко. Його син, пан Веніамін Трохименко став на чолі спорудження пам’ятника в пам’ять загубленого життя свого батька і всіх українців.
Саме завдяки його фінансовій допомозі в 2002-му році у Києві Всеукраїнське товариство політичних в’язнів, Київський інститут декоративно-прикладного мистецтва, редакція вісника “Ант” організували та провели конкурс на проект пам’ятника в Сандармосі і визначили переможців: художника Миколу Малишка і скульптора Назара Білика.
А в березні пан Віктор Ющенко звернувся до мене з проханням взяти на себе організацію роботи по спорудженню пам’ятника і майже зразу вніс першу пожертву на цю святу справу, а потім українці всього світу стали складати пожертви на цей пам’ятник.
Пан Веніамін Трохименко склав пожертву в чотири тисячі американських доларів.
Людмила Литовченко
Слід зауважити, що пам’ятник страченим у Сандармосі споруджено виключно на особисті пожертви українців України, Карелії, Канади, Сполучених Штатів.
Проте. Як на ідею створення пам’ятника відреагували українці Нью-Йорка розповідає правозахисниця, колишній політв’язень Надія Світлична.
Надія Світлична
Зараз в Америці нелегко збирати гроші, бо люди розпорошилися у своїх зацікавленнях, люди обезгрошилися, бо всякі інфляції, війни і таке інше. Але на спорудження хреста в Сандармосі люди відгукнулися дуже щедро: були пожертви від тисячі доларів до одного долара.
У кожнім разі за досить короткий час вдалося зібрати п’ять з малим хвостиком тисяч доларів. Це для спорудження хреста відіграло, я думаю, важливу роль.
Очевидно, що ініціатором і першопрохідником у фінансуванні хреста був В.Трохименко, син репресованого, закатованого в Сандармосі. Але звичайні українці, далекі від репресій і тих справ, дуже щедро відгукнулися.
Людмила Литовченко
Мовознавця Миколу Трохименка було заарештовано в Києві в 32-му році. Страчено – 3-го листопада 37-го в Сандормосі, на Соловках разом з Курбасом, Зеровим, Кулішем, Филиповичем та іншими українськими інтелектуалами.
Родина Миколи Трохименка довідалася про це лише в 1995-му році.
Розповідає син науковця, Веніамін Трохименко, який від часу закінчення другої світової війни мешкає на Заході.
Веніамін Трохименко
У 1995-му році я вперше поїхав в Україну. Там я зустрівся з паном професором Боженком – це автор книжки про Биківню. Через нього я дізнався про долю мого батька.
Він був заарештований у 1932-му році, і він був в Караганді (Казахстан). Після цього він пропав, і ніяких відомостей нам не було.
Конкретно я дізнався про соловецький етап. Там я побачив прізвище свого батька. Після цього я вирішив поїхати на відвідини. У 2003-му році я відвідав Сандармох. Дуже страшне враження... І Соловки. Це надзвичайно темний ліс, нелюдське... Знаєте, коли ви бачите розстрільні ями кожних чотири метри... Це важко собі уявити.
Одна людина розстріляла за чотири дні 1 111 людей.
У мене з самого початку була ідея зробити пам’ятник, тому що там стояв невеличкий дерев’яний хрест.
Людмила Литовченко
У 27-му році Олександр Олесь писав:
“Ми стільки винесли образ, ми стільки бачили сваволі! І все за те, що ми свій край любили, що рвались сонце в темряву внести, а понесли в світи хрести і сиві голови похилі”.
І ось ще один хрест-пам’ятник, присвячений страченим українцям, стоїть в далекій Карелії. Нагадує і застерігає.
5-го серпня 67 років тому лише за один день там було страчено 139 українців-в’язнів Соловецького концтабору. Гроші на пам''ятник збирали українці з усього світу.
В житті, кажуть, нема нічого випадкового. Сталося так, що про пам’ятник закатованим в’язням Соловків одночасно мріяли українці Карелії і Сполучених Штатів, України і Канади. І коли вони знайшли один-одного, справа зрушила з місця.
Про те, як це сталося, розповідає голова Карельського республіканського громадського товариства української культури Лариса Скрипникова.
Лариса Скрипникова
Зібрав нас, об’єднав, координував загальні зусилля лауреат премії В.Стуса, пан Василь Овсієнко.
В холодній карельській землі покояться десятки тисяч невинно убієних людей різних національностей: фінів і росіян, вірмен і білорусів, карелів, німців, поляків і українців, наших з вами земляків. Серед них відомий мовознавець Микола Трохименко. Його син, пан Веніамін Трохименко став на чолі спорудження пам’ятника в пам’ять загубленого життя свого батька і всіх українців.
Саме завдяки його фінансовій допомозі в 2002-му році у Києві Всеукраїнське товариство політичних в’язнів, Київський інститут декоративно-прикладного мистецтва, редакція вісника “Ант” організували та провели конкурс на проект пам’ятника в Сандармосі і визначили переможців: художника Миколу Малишка і скульптора Назара Білика.
А в березні пан Віктор Ющенко звернувся до мене з проханням взяти на себе організацію роботи по спорудженню пам’ятника і майже зразу вніс першу пожертву на цю святу справу, а потім українці всього світу стали складати пожертви на цей пам’ятник.
Пан Веніамін Трохименко склав пожертву в чотири тисячі американських доларів.
Людмила Литовченко
Слід зауважити, що пам’ятник страченим у Сандармосі споруджено виключно на особисті пожертви українців України, Карелії, Канади, Сполучених Штатів.
Проте. Як на ідею створення пам’ятника відреагували українці Нью-Йорка розповідає правозахисниця, колишній політв’язень Надія Світлична.
Надія Світлична
Зараз в Америці нелегко збирати гроші, бо люди розпорошилися у своїх зацікавленнях, люди обезгрошилися, бо всякі інфляції, війни і таке інше. Але на спорудження хреста в Сандармосі люди відгукнулися дуже щедро: були пожертви від тисячі доларів до одного долара.
У кожнім разі за досить короткий час вдалося зібрати п’ять з малим хвостиком тисяч доларів. Це для спорудження хреста відіграло, я думаю, важливу роль.
Очевидно, що ініціатором і першопрохідником у фінансуванні хреста був В.Трохименко, син репресованого, закатованого в Сандармосі. Але звичайні українці, далекі від репресій і тих справ, дуже щедро відгукнулися.
Людмила Литовченко
Мовознавця Миколу Трохименка було заарештовано в Києві в 32-му році. Страчено – 3-го листопада 37-го в Сандормосі, на Соловках разом з Курбасом, Зеровим, Кулішем, Филиповичем та іншими українськими інтелектуалами.
Родина Миколи Трохименка довідалася про це лише в 1995-му році.
Розповідає син науковця, Веніамін Трохименко, який від часу закінчення другої світової війни мешкає на Заході.
Веніамін Трохименко
У 1995-му році я вперше поїхав в Україну. Там я зустрівся з паном професором Боженком – це автор книжки про Биківню. Через нього я дізнався про долю мого батька.
Він був заарештований у 1932-му році, і він був в Караганді (Казахстан). Після цього він пропав, і ніяких відомостей нам не було.
Конкретно я дізнався про соловецький етап. Там я побачив прізвище свого батька. Після цього я вирішив поїхати на відвідини. У 2003-му році я відвідав Сандармох. Дуже страшне враження... І Соловки. Це надзвичайно темний ліс, нелюдське... Знаєте, коли ви бачите розстрільні ями кожних чотири метри... Це важко собі уявити.
Одна людина розстріляла за чотири дні 1 111 людей.
У мене з самого початку була ідея зробити пам’ятник, тому що там стояв невеличкий дерев’яний хрест.
Людмила Литовченко
У 27-му році Олександр Олесь писав:
“Ми стільки винесли образ, ми стільки бачили сваволі! І все за те, що ми свій край любили, що рвались сонце в темряву внести, а понесли в світи хрести і сиві голови похилі”.
І ось ще один хрест-пам’ятник, присвячений страченим українцям, стоїть в далекій Карелії. Нагадує і застерігає.
